УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
————————————————————————————————————————* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
від "28" листопада 2011 р. справа № 18/5007/108/11
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 27.12.2010р.;
від відповідача: не з'явився;
розглянув справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (смт.Любар) < В особі(назва) >
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОХ" (м.Житомир)
про стягнення 9 365,82грн.
Позивачем пред'явлено позов про стягнення з відповідача 9365,82грн. заборгованості, з яких: 8196,44грн. - заборгованості за отриману продукцію, 909,27грн. - інфляційних, 260,11 - 3% річних.
Представник позивача в судове засідання подав заяву про зменшення позовних вимог (а.с.58-59), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 9301,80грн. заборгованості, з яких: 8140,44грн. - основного боргу, 903,03грн. - інфляційних, 258,33грн. - 3% річних.
Враховуючи передбачене ст.22 ГПК України право позивача на зменшення розміру позовних вимог, вказана заява не суперечить вимогам чинного законодавства України та не порушує чиїх-небудь прав та охоронюваних законом інтересів, приймається господарським судом та ухвалюється вважати заявленим до розгляду спір про стягнення з відповідача 9301,80грн.
Спір розглядається в межах зменшених позовних вимог.
Представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог та додатково наданих письмових поясненнях (а.с.58-59, 63-64).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином (про що свідчить розписка представника відповідача у повідомленні про вручення поштового відправлення, а.с.56).
Раніше, представник відповідача, який був присутній в судовому засіданні 31.10.2011р. проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (а.с.32-33), в якому зазначено, що отриманий товар був неналежної якості, а виписані доручення на отримання товару анульовані.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи, 10 квітня 2009 року між ТОВ "Агропродукт" (Продавець, позивач) та ТОВ "КОХ" (Покупець, відповідач) укладено Договір купівлі-продажу №10/04-09 (а.с.9), за умовами якого продавець зобов'язався продати, а покупець зобов'язався оплатити та прийняти м'ясо та м'ясопродукти, надалі "Товар" (п.1.1. Договору).
Пунктом 3.1 договору сторони передбачили, що покупець робить 100% попередню оплату за товар відповідно до рахунку, шляхом переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця.
На виконання умов договору №10/04-09 від 10.04.2009р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 146870,22рн., що підтверджується накладними №281 від 10.04.2009р., №648 від 16.06.2009р., №1000 від 17.06.2010р., №1169 від 08.07.2010р., №1340 від 09.08.2010р. та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, виданих на ім'я Даніловського Є.В. (а.с.13-18; 61).
Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково, перерахувавши позивачу 138729,78грн., що підтверджується банківськими виписками, (а.с.41-50), в зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 8140,44грн.
Згідно ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовами договору передбачено, що покупець робить 100% попередню оплату за товар відповідно до рахунку, шляхом переведення коштів на розрахунковий рахунок продавця, однак відповідач відступив від умов договору щодо сплати попередньої оплати.
З огляду на викладене, строк виконання зобов'язання у даному випадку встановлений статтею 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Отже, обов'язок оплатити товар у відповідача виник одразу після прийняття товару та отримання товаро-розпорядчих документів, зокрема, видаткових накладних №281 від 10.04.2009р., №648 від 16.06.2009р., №1000 від 17.06.2010р., №1169 від 08.07.2010р., №1340 від 09.08.2010р. у відповідності до ст.692 ЦК України.
Відповідно до ст.ст.525, 527 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Посилання відповідача на те, що отриманий товар був неналежної якості, накладні не містять печатки підприємства, а виписані доручення на отримання товару анульовані, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач прийняв товар без заперечень, печатка на накладних в даному випадку не є обов'язковою, так як відпуск товарно-матеріальних цінностей здійснювався за дорученнями, посвідченими печаткою підприємства відповідача, які й підтверджують повноваження особи, що одержала товарно-матеріальні цінності за дорученням підприємства; належних та допустимих доказів про анулювання доручень в установленому порядку або доказів про повернення позивачу отриманого товару відповідач не надав.
Докази сплати відповідачем 8140,44грн. основного боргу або докази повернення відповідачем товару позивачу в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи, що відповідач не провів розрахунки з позивачем за отриманий товар, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 8140,44грн. заборгованості за поставлений товар обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивач також просить суд стягнути з відповідача 258,33грн. 3% річних та 903,03грн. інфляційних.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наведені норми свідчать, що за порушення грошового зобов'язання боржник на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції та нараховані 3% проценти річних.
Суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.60) прийшов до висновку, що річні в розмірі 258,33грн. нараховані позивачем обґрунтовано, тому задовольняє позовні вимоги в цій частині.
Що стосується стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 903,03грн. господарський суд враховує наступне.
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення с т а н о в и т ь м і с я ц ь, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.
При цьому слід мати на увазі, що індекс інфляції має нараховуватися в н а с т у п н о м у м і с я ц і з а місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.
Аналогічна правова позиція міститься в постановах Вищого господарського суду України по справі №21/108-10 від 24.11.2010р. та по справі №33/149-10 від 29.12.2010р.
Тобто, до простроченого платежу за поставлений товар у серпні 2010р., має застосовуватись індекс інфляції, визначений у жовтні 2010р. за вересень 2010р. і до моменту погашення боргу.
Натомість позивач здійснив розрахунок інфляційних, застосувавши індекс інфляції за серпень 2010р. (а.с.60), що є неправомірним.
Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом, розмір інфляційних складає 876,20грн.; вимоги в частині стягнення 26,83грн. інфляційних необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача, крім витрат по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 1000,00грн. витрат по наданню правової допомоги на підставі Договору про надання правової допомоги від 23.08.2011р. (а.с.20).
Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування витрат по оплаті послуг адвоката, позивач долучив до матеріалів справи договір про надання правової допомоги від 23.08.2011р., укладений між ТОВ "Агропродукт" та адвокатом ОСОБА_2, та копію видаткового касового ордеру №1316 від 10.11.2011р. про сплату позивачем ОСОБА_2 гонорару в сумі 1000,00грн.
Проте суд вважає, що судові витрати у розмірі 1000,00грн. є необґрунтованими з огляду на наступне:
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України "Про адвокатуру", котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Частиною 5 ст.4 Закону України "Про адвокатуру" визначено, що адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати та адвокатські об'єднання відкривають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку - і в іноземних банках, мають печатку і штамп із своїм найменуванням.
В розумінні даних статей судовими витратами є лише оплата тих послуг, які надаються адвокатами, що відповідають вимогам ст.2 Закону України "Про адвокатуру" та здійснюють свою діяльність у організаційних формах, зазначених у ст.4 цього Закону.
Таким чином, визначальним та достатнім для відшкодування стороні витрат по оплаті послуг адвоката є факт здійснення такої оплати за умовами відповідного договору, підтверджений платіжними документами, а також факт надання послуг саме адвокатом, а не іншим представником.
Водночас, сторона, яка вимагає відшкодування витрат на оплату послуг, повинна надати докази, які підтверджують розумність таких витрат.
Ухвалою суду зобов'язано позивача надати докази перерахування адвокату ОСОБА_2 1000,00грн. відповідно до п.4.1. договору про надання правової допомоги від 23.08.2011р., оригінал свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю, видане ОСОБА_2, та посвідчення адвоката.
Натомість адвокат в судові засідання не з’являвся, без повідомлення причин такої неявки, не забезпечив своєчасне надання суду витребуваних документів, в той час як позовна заява підписана безпосередньо директором ТОВ "Агропродукт", а не адвокатом, матеріали справи не містять жодних процесуальних документів, з яких вбачається їх складання адвокатом, як і доказів на підтвердження видатків, пов’язаних з розглядом справи.
В матеріалах справи міститься довіреність від 27.12.2010р.р., видана на ім'я ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1; в засіданні господарського суду під час розгляду даної справи інтереси позивача представляв ОСОБА_1 (а.с.21), який не є адвокатом.
Господарський суд не розцінює наданий позивачем видатковий касовий ордер №1316 (а.с.62) як належний та допустимий доказ оплати позивачем адвокату коштів в сумі 1000,00грн., оскільки вказаний документ не підтверджує статусу ОСОБА_2 саме як адвоката. Витребуваних ухвалою суду оригіналів свідоцтва на право заняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката, виданих ОСОБА_2, позивачем не надано.
З огляду на викладені обставини, позивач не довів належними та допустимими доказами надання правової допомоги позивачу саме адвокатом в розумінні статті 2 Закону України "Про адвокатуру", що виключає й відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат в сумі 1000,00грн.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та вищевикладеними обставинами.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються належними доказами, які знаходяться в матеріалах справи і підлягають задоволенню частково на суму 9274,97грн., з яких: 8140,44грн. основного боргу; 258,33грн. 3% річних та 876,20грн. інфляційних.
В позові в частині стягнення 26,83грн. інфляційних суд відмовляє.
Витрати по сплаті державного мита та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог. В судових витратах 1000,00грн., як адвокатських послугах, суд відмовляю за недоведеністю.
Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82–85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОХ" (м.Житомир, майдан Польовий, 6, код 22064495)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропродукт" (Житомирська область, Любарський район, смт.Любар, вул.Польова, 1, код 31650272)
- 8140,44грн. основного боргу;
- 258,33грн. 3% річних;
- 876,20грн. інфляційних;
- 101,71грн. витрат по сплаті державного мита;
- 235,32грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Господарський суд відмовляє в позові в частині стягнення 26,83грн. інфляційних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 3 прим.
1 - в справу
2 - позивачу
3- відповідачу (рек. з повід.)
< Текст >
28.11.2011