ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2006 р. | № 3/461 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді: суддів: | Добролюбової Т.В., Дроботової Т.Б., Продаєвич Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Фонду державного майна України, м. Київ |
на рішення | господарського суду м. Києва від 25.08.2005 |
та постанову | Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 |
у справі | № 3/461 |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Стальконструкція–103 Лтд”, м. Запоріжжя |
до | Фонду державного майна України, м. Київ |
про | зобов’язання надати підтвердження про право власності на гуртожиток |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Ликова Н.М. за дов. від 01.07.2005 |
від відповідача: | Янів Г.А. за дов. від 18.01.2006 №33 |
Ухвалою від 20.04.2006 касаційна скарга Фонду державного майна України, м. Київ прийнята до провадження та призначена до розгляду на 18.05.2006 року колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: Добролюбова Т.В. –головуючий, судді: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В.
Розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 16.05.2006 № 02-12.2/145 у зв’язку з перебуванням судді Гоголь Т.Г. у відрядженні розгляд справи господарського суду м. Києва №3/461 здійснено колегією суддів у складі: Добролюбова Т.В - головуючий, судді: Дроботова Т.Б., Продаєвич Л.В.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалася перерва до 15.06.2006 року.
Доповідач: Продаєвич Л.В.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “Стальконструкція–103 Лтд” 13.05.2005 звернулося до господарського суду м. Києва з позовом про зобов’язання Фонду державного майна України надати підтвердження про право власності на гуртожиток, розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 151-а.
Позов обґрунтований умовами укладеного між Фондом державного майна України (продавцем) та організацією орендарів ОП Запорізького спеціалізованого управління №103 “Стальконструкція” (покупцем) договору купівлі–продажу цілісного майнового комплексу та приписами п.5.1 Положення про впорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затв. наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 № 2097.
Рішенням господарського суду м. Києва від 25.08.2005 (суддя: Хілінська В.В.) позов задоволений з огляду на: набуття товариством права власності на майно, що приватизується з моменту підписання сторонами договору купівлі–продажу; приймання-передачі державної частки цілісного майнового комплексу організацією орендарів за актом приймання-передачі від 12.09.1994 року.
За апеляційною скаргою Фонду державного майна України вказане рішення суду переглянуто в апеляційному порядку і постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 (судді: Губенко М.Н. –головуючий, Барицька Т.Л., Ропій Л.М.) –залишене без змін з тих же підстав.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фонд державного майна України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування, просить прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Скаржник вважає, що судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи та відповідно неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
На обґрунтування касаційної скарги Фонд наводить наступні доводи: судом не досліджена обставина належності позивачеві права власності на спірний гуртожиток; Положення від 25.11.2003 №2097 передбачає, що товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, проте спірний гуртожиток у власність товариству не передавався; судом неправомірно зроблений висновок про бездіяльність Фонду, оскільки з цього питання останнім велося листування з товариством; судом не враховано, що Фондом будь-які права позивача не заперечувалися та не порушувалися; суд вийшов за межі позовних вимог, фактично визнавши за товариством право власності на гуртожиток.
Отже, Фонд державного майна України вважає, що рішення та постанова у справі прийняті на захист непорушених прав позивача.
У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю “Стальконструкція–103 Лтд” просить залишити рішення та постанову без змін, а касаційну скаргу - без задоволення з підстав, яким ці судові акти вмотивовані.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, вислухавши пояснення присутніх у засіданні суду представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про наявність підстав для її часткового задоволення з огляду на таке:
Як вбачається із матеріалів справи позивачем заявлений позов про спонукання Фонду державного майна України надати згідно з п.5.1. Положення про впорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства, затв. наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 № 2097 підтвердження про право власності на гуртожиток, розташований за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 151-а, з посиланням на укладений між ним і Фондом державного майна України договір купівлі-продажу від 17.06.1994 №КП-351 та акт приймання-передачі від 12.09.1994 року.
Судовим рішенням, залишеним без змін постановою апеляційної інстанції, позов задоволений, зобов’язано Фонд державного майна України надати товариству підтвердження про право власності на гуртожиток.
До такого висновку господарський суд дійшов із урахуванням наявних у справі документів –протоколу засідання інвентаризаційної комісії, інвентарного опису основних засобів на 01.06.1994, інвентарної картки основних засобів по гуртожитку, акта державної прийомки будівлі та визнав, що гуртожиток за адресою: м. Запоріжжя, пр-т Леніна, 151-а входить до складу цілісного майнового комплексу і викуплений за договором купівлі-продажу організацією орендарів ОП Запорізького спеціалізованого управління №103 “Стальконструкція”. Дії Фонду державного майна України щодо невидачі позивачеві підтвердження про право власності на гуртожиток визнані судом такими, що суперечать п. 5.1. вищевказаного Положення. При цьому, господарський суд послався на приписи ст. 391 Цивільного кодексу України, згідно з якими власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Суд апеляційної інстанції, врахувавши вищенаведені докази та прийнявши до уваги рішення виконкому Запорізької міської ради від 30.06.1955 №346, від 28.06.1957 №294, від 03.12.2002 №378/2, архівний витяг Державного архіву Запорізької області, лист ОП Запорізького МБТІ від 16.12.2005 по суті розглянув спір про визнання права власності товариства на гуртожиток.
Проте, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними і зробленими без урахування наступного:
На час приватизації правовідносини сторін регулювалися Законом України “Про приватизацію державного майна”, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 №717 “Про затвердження Методики оцінки вартості об’єктів приватизації” та іншими законодавчими актами.
Згідно з п.п. 8, 9 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації оцінка здійснюється на підставі балансу підприємства. Оцінка майна цілісних майнових комплексів здійснюється у такій послідовності:
-проведення повної інвентаризації майна;
-розроблення передаточного балансу;
-визначення вартості об’єкта приватизації згідно з даними інвентаризації та балансу;
-складання акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу.
Передаточний баланс розробляється за результатами проведеної інвентаризації і є підставою для здійснення оцінки вартості майна.
Методикою встановлено, що оцінці вартості об’єкта приватизації повинна передувати його повна інвентаризація, проведена відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 №158.
Відповідно до ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
А відтак, господарському суду слід було дослідити план приватизації цілісного майнового комплексу орендного підприємства, складання якого передбачено статтею 14 Закону України “Про приватизацію державного майна” та з’ясувати порядок обліку спірного гуртожитку. Відповідно до Положення про план приватизації, затв. наказом Фонду державного майна України від 10.11.1992 №476, яке було чинним на момент приватизації, саме у плані приватизації повинні міститися, зокрема, вимоги та обмеження щодо приватизації об’єкта, характеристика об’єктів, порядок і умова їх використання.
Як встановлено господарським судом гуртожиток №151-а увійшов до інвентаризаційного опису основних засобів на 01.06.1994, проте за актом прийому –передачі від 12.09.1994 організації орендарів ОП ЗСУ №103 ?Стальконструкція? передана частка цілісного майнового комплексу орендного підприємства на суму 937000000 крб., на яку між Фондом державного майна України та організацією орендарів укладений договір купівлі –продажу №КП -351.
З огляду на зазначене, передчасним є висновок суду щодо доведеності факту включення майна –гуртожитку до складу цілісного майнового комплексу орендного підприємства, приватизованого організацією орендарів.
Зазначеним обставинам, які безпосередньо стосуються предмета даного господарського спору, судом першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам ст. 43 Господарського процесуального кодексу України не надано правової оцінки, а згідно з імперативними вимогами ч. 2 ст. 1117 цього кодексу касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, яким визначений порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні, встановлено, що оформлення права власності на об’єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:
а) місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування –зокрема, юридичним особам, у разі внесення до статутного фонду об’єктів нерухомого майна їх засновниками; фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об’єднання, організації отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно підприємства, об’єднання, організації, що ліквідуються;
б) державними органами приватизації –наймачам квартир у державному житловому фонді, які приватизували їх відповідно до Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”;
в) державним Управлінням справами на житлові та нежитлові об’єкти –суб’єктам, що беруть участь разом з державним Управлінням у будівництві нового житла, на їх частку.
Підготовку документів для видачі свідоцтва про право власності можуть за дорученням органів місцевого самоврядування, місцевої державної адміністрації та інших органів відповідно до законодавства проводити БТІ.
Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна наведений у додатку №1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затв. наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5. У цьому Переліку, серед інших правовстановлювальних документів, зазначені договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності ….; рішення засновника про створення державної акціонерної компанії, державної холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання – передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.
Положення, затверджене наказом Фонду державного майна України від 25.11.2003 № 2097, на яке посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, регламентує організацію робіт з упорядкування передачі об’єктів нерухомого майна, приватизованих у складі цілісного майнового комплексу або переданих до статутного фонду господарського товариства.
Вказане Положення визначає послідовність дій державних органів приватизації та органів, уповноважених управляти державним майном під час передачі об’єктів нерухомого майна до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), реорганізації, приватизації цілісних майнових комплексів шляхом викупу, продажу на аукціоні, за конкурсом, здачі в оренду з викупом та передачі засновниками холдингових, державних акціонерних компаній.
У пункті 1.4. цього Положення визначено, що підлягають підтвердженню права власності тільки на об’єкти нерухомого майна під час приватизації або створення господарських товариств, будівництво яких (на дату оцінки) було закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку і перебувають на балансі товариства.
Цим Положенням розроблені та затверджені форми передачі майна, яким є акти приймання–передавання нерухомого майна до статутного фонду ВАТ, Холдингової компанії, Державної акціонерної компанії; ВАТ, яке є правонаступником та переліки майна, переданого до статутного фонду ВАТ або у власність покупцю; нерухомого майна, переданого до статутного фонду Холдинговій компанії, Державній акціонерній компанії.
При розгляді справи господарським судом не з’ясовані такі обставини: чи видавалося товариству свідоцтво про право власності згідно з Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно; які саме за формою документи вимагає від Фонду державного майна України видати позивач у справі та чи є це обов’язком Фонду зважаючи на те, що приватизація відбулася у 1994 році, Фонд не відмовив у задоволенні вимог товариства, позивач за організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю.
При вирішенні даного спору суд не визначив правову природу спірних правовідносин і право, яке порушене, а відтак і обраний спосіб захисту права.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 постанови від 29.12.1976 року №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв’язку з чим для достовірного з’ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, справа підлягає направленню на новий розгляд.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду м. Києва від 25.08.2005 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2006 у справі №3/461 –скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Касаційну скаргу Фонду Державного майна України, м. Київ –задовольнити частково.
Головуючий, суддя | Т. Добролюбова |
Суддя | Т. Дроботова |
Суддя | Л. Продаєвич |