ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.11.11 Справа № 33/5009/6269/11
Суддя Мірошниченко М.В.
За позовом: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (адреса: 25015, АДРЕСА_1)
до відповідача: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 (юр. адреса: 69089, АДРЕСА_2; фактична адреса: АДРЕСА_3)
про стягнення 13564,80 грн.
Суддя Мірошниченко М.В.
Секретар судового засідання Хилько Ю.І.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність від 28.10.2011р.;
від відповідача: ОСОБА_4 довіреність від 22.12.2009р.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернулася до господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 суми 13564,80 грн. основного боргу, суми 355,58 грн. інфляційних витрат та суми 213,78 грн. 3% річних за отриманий відповідачем товар.
В обґрунтування правової підстави заявленого позову позивач посилався на наявність обов’язку відповідача сплатити товар, отриманий останнім за договором поставки № 107 від 15.02.2011 р. не пізніше 25 банківських днів з дня отримання товару. Оскільки відповідач не виконав свого обов’язку, посилаючись на приписи ст.ст. 526, 533, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, просив позов задовольнити.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.10.2011 р. порушено провадження у справі № 33/5009/6269/11, розгляд справи призначено на 08.11.2011 р.
До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач подав заяву про зміну підстави позову, в якій зазначає, що оригінал договору № 107 від 15.02.2011 р. не був підписаний з боку відповідача. Посилаючись на ст. ст. 526, 530 Цивільного кодексу України, вказує, що поставка товару відбулась за видатковою накладною № 783-11 від 15.02.2011 р. на загальну суму 13564,80 грн. Позивач листом від 30.09.2011 р. звернувся до відповідача з вимогою про сплату вартості товару (лист отримано відповідачем 05.10.2011 р.). Оскільки відповідач станом на 25.10.2011 р. не сплатив вартість товару, тому позивач просив стягнути суму 13564,80 грн. основного боргу.
Оскільки заява відповідає ст. 22 ГПК України та подана до початку розгляду судом справи по суті, заяву про зміну підстави позову прийнято судом.
В судовому засіданні 08.11.2011р. на підставі ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 15.11.2011р.
В судовому засіданні 15.11.2011р. позивачем подано заяву про відмову від позову за вимогами про стягнення з відповідача суми 355,58грн. інфляційних витрат та суми 213,78грн. 3% річних. При цьому позивач посилається на процесуальне право відмови від позову, надане ст. 22 ГПК України і просить провадження у справі за вказаними позовними вимогами припинити.
Просить стягнути з відповідача суму 13564,80 грн. основного боргу.
Представник позивача в судових засіданнях 08.11.2011р. та 15.11.2011р, підтримав доводи, викладені в позовній заяві (з урахуванням заяви про зміну підстави позову та заяви про відмову від частини позову), просив позов задовольнити, стягнувши суму 13564,80 грн. основного боргу.
Фізична особа –підприємець ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву вказав, що договір поставки ним не був підписаний, оскільки відповідач мав бажання прийняти товар на реалізацію за договором комісії. Підписавши видаткову накладну, відповідач не приймав зобов’язання відносно терміну сплати за отриманий товар. Товар внаслідок невідповідності заявленій якості (заявлена товщина коркової підложки 2 мм. –в середині рулону не перевищує 1.3 –1.6 мм., що викликає нарікання з боку потенційних покупців).
Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача в судових засіданнях підтримав викладені доводи.
За клопотанням присутніх у судовому засіданні представників сторін фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
В судовому засіданні 15.11.2011р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.
Як випливає з матеріалів справи, проект договору поставки № 107 від 15.02.2011р. не був підписаний з боку відповідача, що не оспорюється самим позивачем, внаслідок чого зазначений договір не оформлений у письмовій формі у якості єдиного документа.
За видатковою накладною № 783-11 від 15.02.2011р. (арк. справи 14) позивачем було поставлено відповідачу у справі товар: Коркову підложку (Португалія) товщина 2 мм., у кількості 540 м.кв. на суму 7381,80грн. та Коркову підложку (Португалія) товщина 3 мм., у кількості 300 м.кв. на суму 6183,00грн., що складає загальну суму 13564,80 грн.
Вказана видаткова накладна підписана відповідачем, що свідчить про прийняття товару.
Листом від 30.09.2011р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про сплату суми 13564,80грн. основного боргу в строк до 07.10.2011р. Вказаний лист був отриманий відповідачем 05.10.2011р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення та опис вкладення до цінного листа (а.с. –42, 43).
Оскільки відповідач основний борг не сплатив, позовна вимога про стягнення з відповідача суми 13564,80грн. основного боргу за отриманий товар є предметом судового розгляду у даній справі.
Що стосується позовних вимог позивача про стягнення суми 355,58грн. інфляційних витрат та суми 213,78грн. 3% річних, то у відповідності до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно до п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження по справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Оскільки відмова позивача від позову за вимогами про стягнення суми 355,58грн. інфляційних витрат та суми 213,78грн. 3% річних подана в письмовій формі, підписана уповноваженою особою, наслідки відмови від позову позивачу роз’яснені та відомі, вказана дія не суперечить законодавству і не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, на підставі ст. ст. 22, 78, 80 ч.1 п.4, суд вважає за можливе прийняти відмову від позову та припинити провадження у справі за вказаними позовними вимогами.
Суд зауважує, що згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України, згідно з якою господарські зобов’язання між суб’єктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
За змістом пунктів 2, 4 зазначеної статті, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 205 Цивільного кодексу України визначено:
1. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
2. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
3. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Стаття 207 Цивільного кодексу України закріплює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Матеріали справи свідчать, що на підставі підписаної обома сторонами видаткової накладної № 783-11 від 15.02.2011р. (арк. справи 14) між позивачем та відповідачем склалися господарські відносини, у розумінні ст. 202 ЦК України, що породили взаємні обов’язки, а саме: обов’язок позивача полягає у поставці товару відповідачеві, та, відповідно, обов’язок відповідача - у прийнятті товару та його оплаті.
Таким чином, суд відзначає, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором купівлі-продажу. Ці дії згідно ст.ст. 11, 655, 692 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов’язку сплатити заборгованість за отриманий у позивача товар.
В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, виходячи із правової природи правочину купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов’язання по оплаті переданого товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.
Отже, з моменту підписання покупцем цієї накладної від 15.02.11р. та отримання вказаного в ній товару у покупця (відповідача) виникло зобов’язання по сплаті ціни переданого йому товару.
Згідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або цивільного законодавства.
Листом від 30.09.2011р. позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про сплату суми 13564,80грн. основного боргу в строк до 07.10.2011р. Вказаний лист був отриманий відповідачем 05.10.2011р.
Всупереч ч.2 ст. 530 ЦК України відповідач обов’язок по сплаті товару у семиденний строк не виконав, внаслідок чого заборгованість за отриманий від позивача товар станом на 18.10.2011р. (момент подання позову) становить 13564,80 грн.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає обґрунтованою та законною позовну вимогу позивача про стягнення 13564,80 грн. основного боргу і задовольняє її в повному обсязі.
Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на бажання реалізувати товар за договором комісії та на неякісність отриманого товару не має істотного значення для вирішення спору, оскільки в порушення ст. ст. 33, 34 ГПК України відповідач не надав належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність правовідносин сторін за договором комісії або про неякісність отриманого товару.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі (державне мито в сумі 135,64 грн. та 226,48 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Прийняти відмову Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, м. Кіровоград від позову про стягнення з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2, м. Запоріжжя суми 355,58грн. інфляційних витрат та суми 213,78грн. 3% річних. Провадження у справі № 33/5009/6269/11 за даними позовними вимогами припинити.
Позов задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 (юр. адреса: 69089, АДРЕСА_2; фактична адреса: АДРЕСА_3, р/рахунок в установі банку не відомий, код ЄДР НОМЕР_3, ІПН НОМЕР_1) на користь Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (адреса: 25015, АДРЕСА_1, р/рахунок НОМЕР_2 в Кіровоградському РУ «Приватбанк», м. Кіровоград, МФО 323583, код ЄДР НОМЕР_4) суму 13564 (тринадцять тисяч п’ятсот шістдесят чотири) грн. 80 коп. основного боргу, суму 135 (сто тридцять п’ять) грн. 64 коп. державного мита та суму 226 (двісті двадцять шість) грн. 48 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення оформлено у повному обсязі та підписано згідно із вимогами ст. 84 ГПК України - 17.11.2011р.
Суддя М.В. Мірошниченко