487/7422/24

2/479/153/25

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

07 квітня 2025 року смт.Криве Озеро

Кривоозерський районний суд Миколаївської області

       в складі : головуючої – судді        Репушевської О.В.,

       за участі : секретаря судових засідань        Рябощук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №487/7422/24 за позовом ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до держави російська федерація про стягнення моральної шкоди, в якому просив стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 35 000 Євро, еквівалент 1594239,50 грн..

На обґрунтування вимог позивач вказав, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан. Даний Указ винесено у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України.

Зазначає, що до 24 лютого 2022 року він разом з дружиною проживав в м.Миколаїв. 24 лютого 2022 року о 05.00 год. вони прокинулись від вибухів, звуків літаючих літаків та ракет. Задля збереження свого життя, вони були вимушені ночувати в бомбосховищі. 28 лютого 2022 року вони виїхали до смт.Криве Озеро Миколаївської області, де і перебувають станом на сьогодні.

Обґрунтовуючи завдану відповідачем моральну шкоду в сумі 35 000 Євро, позивач вказує, що це є справедливою компенсацією з агресора - російської федерації за факт порушення основоположних прав людини в Україні, через що позивачу завданий власний душевний невгамовний біль, безперервні страждання через війну, переїзд в інше місце, тому просить стягнути з держави російської федерації на його користь відшкодування моральної шкоди.

Позивач в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце слухання справи, однак скерував на адресу суду заяву, у якій просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідач - представник держави російська федерація (Посольство рф, яке має право здійснювати представництво при розгляді справ в судах України м.Київ просп.Повітрофлотський,27) в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи через оголошення, яке розміщене на офіційному веб сайті Судова влада. Відзиву на позовну заяву на адресу суду не надсилав, тому суд у відповідності до ст.280 ЦПК України, ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

За положеннями ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, доводи позивача, на які він посилався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ч.3 ст.12 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3ст. 12 ЦПК України).

За положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з довідкою переселенця 4820-7501312266 від 10 липня 2024 року дійсно зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 (а.с.11).

Суд зазначає, що загальновідомим є той факт, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 із 05.30 год. 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, і цей указ винесено у зв`язку з початком війни, яку російська федерація розпочала та здійснює на території незалежної держави Україна відносно громадян України, а тому не підлягають доказуванню згідно з положеннями ч.3 ст.82 ЦПК України.

Способи захисту цивільних прав визначено ст.16 ЦК України.

За положеннями п.9 ч.2 ст.16 ЦПК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно положень ч.2 ст.2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до положень ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно положень ст.23 ЦК України, моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Положеннями ст.1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті1,3 Основного Закону України).

За положеннями ст.1 Закону України "Про оборону України", збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.

Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" від 18 січня 2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.

Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України стала окупація частини території України.

За положеннями ч.6 ст.5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Таким чином, російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

За положеннями ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 травня 2022 року №760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне: "Визначаючи, чи поширюється на російську федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається", Верховний Суд врахував таке: - предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією рф проти України; - місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; - передбачається, що шкода завдана агентами рф, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; - вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН; - національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19 (провадження №61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167 цс 20, (пункт 58).

Отже, російська федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України".

За положеннями ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд також враховує, що російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Суд вважає, що російська федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст.2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.

Водночас, згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року в п.5 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до положень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31 березня 1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч.3 ст.12 та 81 ЦПК України.

Однак, на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу, а викладені у позовній заяві твердження позивача про завданий душевний невгамовний біль, підання ризику поранення та загибелі є загальними твердженнями, які так само стосуються мільйонів жителів України, що стали жертвами внаслідок збройної агресії рф.

Згідно положень ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Положеннями ч.1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту отримання моральної шкоди, причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди не було надано доказів, на які він посилався як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2-13, 76-83, 141, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, ст.ст.23, 1167 ЦК України, суд,-

у х в а л и в :

У задоволенні позову   ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судове рішення не проголошувалося в силу положень ч.4 ст.268 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п`ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.

Суддя :