ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/416/25

Провадження №1-кс/477/342/25

УХВАЛА

про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна

08 квітня 2025 року                                                                         місто Миколаїв

       Слідчий суддя Жовтневого районного суду Миколаївської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

       прокурора ОСОБА_3 ,

       третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт ОСОБА_4 ,

       представника третьої особи - адвоката ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві клопотання заступника начальника відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , подане в межах кримінального провадження за №12024150000000064 від 22 січня 2024 року про арешт майна,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2025 року заступник начальника відділу Миколаївської обласної прокуратури (далі – прокурор) ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №12024150000000064 від 22 січня 2024 року із клопотанням про накладення арешту на тимчасово вилучене майно, що було вилучено 17 березня 2025 року під час проведення санкціонованого обшуку іншого володіння особи ­ приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві, згідно переліку.

В обґрунтування поданого клопотання вказує, що у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №12024150000000064 від 22 січня 2024 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 189, частиною другою статті 146, частиною другою статті 127, частиною першою статті 309, частиною першою статті 209 КК України.

17 березня 2025 року в межах вказаного кримінального провадження, на підставі ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду Миколаївської області проведено обшук приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві, як іншого володіння особи, з метою відшукання і вилучення речей та документів, що мають доказове значення у кримінальному провадженні.

Під час проведення обшуку, органом досудового розслідування виявлено та вилучено майно, згідно переліку.

Оскільки майно, вилучене в ході проведення обшуку, що здійснено на підставі ухвали слідчого судді, може бути використане як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідає критеріям речових доказів, визначених частиною першою статті 98 КПК України, тому з метою забезпечення збереження речових доказів прокурор ОСОБА_3 звернувся з даним клопотанням у якому просив накласти арешт на тимчасово вилучене майно.

ОСОБА_4 , як особа, яка вважає себе власником вилученого майна 31 березня 2025 року подав заперечення проти клопотання прокурора, у яких, посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність просив у задоволенні клопотання про арешт майна відмовити.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 повністю підтримав подане клопотання та просив його задовольнити, посилаючись на те, що вилучене майно є доказом незаконної діяльності пов`язаної із легалізацією коштів, що здобуті злочинним шляхом. Посилаючись на долучені під час судового розгляду клопотання докази вказував, що матеріалами кримінального провадження підтверджується належність вилученого майна ОСОБА_6 , який набув статусу підозрюваного у цьому кримінальному провадженні, а отже наявні підстави для задоволення клопотання.

ОСОБА_4 та його представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечували проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на те, що вказане приміщення обміну валют на підставі цивільно-правової угоди перебуває у правомірному користуванні ОСОБА_4 і не має жодного відношення до ОСОБА_6 , та відповідно, до обставин кримінального правопорушення в межах якого надано дозвіл на проведення обшуку. Зазначили, що ОСОБА_4 у вказаному приміщенні здійснює господарську діяльність та використовує приміщення обміну валют в тому числі для зберігання готівкових коштів, тому вилучення майна у особи, яка не має жодного відношення до вчинення кримінального правопорушення є порушенням її права власності.

Крім того, посилалися і на ту обставину, що підставою для внесення відомостей до ЄРДР за частиною першою статті 209 КК України слугував рапорт слідчого про виявлення ознак кримінального правопорушення пов`язаного із легалізацією коштів здобутих злочинним шляхом, що було виявлено під час проведення обшуків в межах вказаного кримінального провадження. У свою чергу, за матеріалами кримінального провадження не встановлено, що вилучені під час обшуку кошти набуті протиправним шляхом. А посилання прокурора на здійснення діяльності з обміну валют без ліцензії не охоплюється складом будь-якого кримінального правопорушення, передбаченого особливою частиною КК України.

Заслухавши позиції учасників судового провадження, перевіривши надані матеріали клопотання та дослідивши докази по даних матеріалах, приходжу до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено слідчим суддею, у провадженні відділу розслідування особливо тяжких злочинів СУ ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №12024150000000064 від 22 січня 2024 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 189, частиною другою статті 146, частиною другою статті 127, частиною першою статті 309, частиною першою статті 209 КК України, що підтверджується витягом з кримінального провадження №12024150000000064 від 18 березня 2025 року.

За встановленими під час досудового розслідування обставинами вбачається, що 17 грудня 2017 року, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з невстановленою в ході досудового розслідування особою, із застосуванням обмежили свободу ОСОБА_7 , утримуючи його в підвальному приміщенні протягом декількох годин.

Продовжуючи незаконно утримувати ОСОБА_7 проти його волі, ОСОБА_6 , діючи за попередньою змовою з невстановленою в ході досудового розслідування особою супроводжуючи ці дії протягом декількох годин, систематичними знущаннями, нанесли потерпілому чисельні удари руками та ногами, по голові, тулубу, кінцівкам, в тому числі здавлюючи плоскогубцями шкіру в районі геніталій, принижуючи його честь та гідність, тобто завдаючи сильного фізичного болю та морального страждання, вчиняючи вказані дії з метою отримати від потерпілого ОСОБА_7 зізнання у вчинені відносно ОСОБА_6 шахрайський дій.

З метою відшукання доказів вчинення вказаного вище кримінального правопорушення, орган досудового розслідування у березні 2025 року звернувся до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на проведення обшуку житла та іншого володіння осіб, які перевірялися органом досудового розслідування на предмет причетності до вчинення кримінального правопорушення, зокрема і приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві.

17 березня 2025 року в ході проведення санкціонованого обшуку приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві, як іншого володіння особи, що за доводами органу досудового розслідування перебував у володінні ОСОБА_6 , було виявлено та вилучено майно, згідно переліку.

Постановою слідчого від 18 березня 2025 року, вилучене 17 березня 2025 року під час обшуку приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві майно визнано у якості речового доказу у цьому кримінальному провадженні.

З метою збереження речових доказів, прокурор ОСОБА_3 , шляхом направлення клопотання засобами поштового зв`язку, 24 березня 2025 року звернувся до слідчого судді із клопотанням про накладення арешту на вилучене в ході обшуку майно.

Вирішуючи клопотання в межах заявлених вимог та відповідно до наданих сторонами доказів, слідчий суддя виходить з такого.

Главою 3 КПК України унормовано визначення та порядок набуття процесуального статусу сторонами та іншими учасниками кримінального провадження, а також обсяг їх прав та обов`язків.

Зокрема §5 Глави 3 КПК України визначаються особливості процесуального статусу інших учасників кримінального провадження, до яких законодавцем віднесено і третю особу, щодо майна якої вирішується питання про арешт.

Так, нормами статті 64-2 КПК України визначено, що третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особа, наведений перелік прав та обов`язків такої особи, а також визначені обставини, що обумовлюють набуття особою відповідного процесуального статусу.

В свою чергу, порядок застосування заходів забезпечення кримінального провадження і зокрема арешту майна визначений положеннями Глав 10 та 17 КПК України.

Згідно частини першої статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно частини третьої статті 170 КПК України, у випадку передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до статті 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

За системним тлумаченням положень статті 64-2 КПК України, частини третьої статті 170 КПК України, статті 98 КПК України, на майно, що було вилучено у ході обшуку іншого володіння особи ­ приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві може бути накладено арешт за умови наявності у вилученого майна, ознак, передбачених статтею 98 КПК України.

З клопотання про арешт майна, поданого прокурором ОСОБА_3 встановлено, що такий арешт необхідний з метою збереження речових доказів та для отримання можливості проведення в подальшому всіх необхідних слідчих (розшукових) дій та забезпечення можливості притягнення винних осіб до відповідальності.

За змістом постанови слідчого від 18 березня 2025 року про визнання речовим доказом вбачається, що встановивши під час обшуку 17 березня 2025 року ті обставини, що приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві за виявленими зовнішніми ознаками (відповідні написи на його фасаді), використовується для здійснення діяльності пов`язаної з обміном валют без відповідної ліцензії, слідчий дійшов висновку про наявність у вилученого майна ознак визначених статтею 98 КПК України, що й зумовило визнання цього майна речовими доказами.

У свою чергу, як встановлено слідчим суддею за матеріалами клопотання, а також перевіркою системи документообігу суду, ухвалою слідчого судді від 06 березня 2025 року про надання дозволу на проведення обшуку за вказаною адресою, надано дозвіл на обшуки з метою виявлення та вилучення речей та документів, що мають доказове значення у кримінальному провадженні, пов`язаному із викраденням та катуванням ОСОБА_7 , зокрема мобільних терміналів стільникового зв`язку, сім-карт, стартових пакетів, комп`ютерної техніки та планшетів, електронних носії інформації, чорнових записів, грошових коштів здобутих злочинним шляхом, золотого браслету приблизною вагою 70 грам, належному потерпілому ОСОБА_7 , золотого ланцюжка з ладанкою приблизною вагою 50 грам, належному потерпілому ОСОБА_7 та інших предметів і речей, що можуть зберігати інформацію про протиправну діяльність, використовуватися для вчинення кримінального правопорушення, або таке, що набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення.

Обшук проводився за місцем знаходження відділення пункту обміну валюти, яке розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві, та який за доводами органу досудового розслідування перебував у володінні  ОСОБА_6 , якому у цьому кримінальному провадженні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 146, частиною другою статті 127 КК України.

Таким чином, згідно з прямо встановленими в ухвалі слідчого судді про проведення обшуків обмежень, в ході обшуків підлягали виявленню та можливому вилученню, в тому чи іншому порядку не будь-які речі та документи, виявлені на місці проведення обшуку, а виключно те, щодо якого мається достатні дані для висновку поза розумним сумнівом, що вказані речі та документи, які мають відношення до фактів пов`язаних із вимагання, заволодінням майном шахрайським способом та катуванням та які перебувають у володінні осіб, що перевірялися органом досудового розслідування на предмет причетності до вчинення кримінального правопорушення, зокрема ОСОБА_6 .

При цьому, як вбачається з протоколу обшуку від 17 березня 2025 року, а також із наданих ОСОБА_4 документів, під час проведення обшуку здійснювалося вилучення усіх речей та документів з приміщення пункту обміну валюти, яке розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві, та яке на відповідній цивільно-правовій угоді перебувало у правомірному володінні ОСОБА_4 .

За матеріалами долученими третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт майна до заперечення, вбачається, що приміщення пункту обміну валюти, яке розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві на підставі договору оренди від 01 січня 2025 року, укладеному між ФОП ОСОБА_8 та громадянином ОСОБА_4 перебуває у правомірному володінні останнього, та останній реалізуючи свої правомочності власника (володільця) не позбавлений можливості здійснювати будь-які дії щодо використання цього приміщення на власний розсуд, в тому числі й для здійснення господарської діяльності.

При цьому, слідчий суддя вважає належними доводи сторони захисту щодо відсутності в особливій частині КК України складу кримінальному правопорушення, яке б охоплювало дії щодо здійснення господарської діяльності пов`язаної із обміном валют без відповідної ліцензії, про що зазначено слідчим у постанові про визнання речовими доказами майна від 18 березня 2025 року.

Крім того, заслуговують на увагу заперечення сторони захисту й щодо тієї обставини, що матеріали клопотання прокурора про арешт вилученого майна не містять підстав вважати, що вилучені грошові кошти, речі та документи мають протиправне походження, були засобами чи знаряддями вчинення кримінального правопорушення, тощо.

У свою чергу, обґрунтовуючи необхідність накладення арешту, прокурор ОСОБА_9 у своєму клопотанні посилався лише на те, що вилучені кошти можуть мати ознаки майна, добутого протиправним шляхом, через що 18 березня 2025 року внесено відомості до ЄРДР за частиною першою статті 209 КК України, що може свідчити про легалізацію вилучених під час обшуку коштів, які здобуті злочинним шляхом.

Оцінюючи вказані доводи прокурора слідчий суддя вважає їх неналежними, безпідставними та необґрунтованими, оскільки жодних відомостей щодо місця, часу та способу такого набуття коштів (предикатного діяння (злочину)) матеріали клопотання не містять, що спростовує доводи прокурора про те, що вилучене майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 209 КК України, та відповідність цього майна ознакам, зазначеним у статті 98 КПК України.

Стаття 209 КК України у своїй диспозиції визначає, що легалізацією (відмиванням) майна, одержаного злочинним шляхом є набуття, володіння, використання, розпорядження майном, щодо якого фактичні обставини свідчать про його одержання злочинним шляхом, у тому числі здійснення фінансової операції, вчинення правочину з таким майном, або переміщення, зміна форми (перетворення) такого майна, або вчинення дій, спрямованих на приховування, маскування походження такого майна або володіння ним, права на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження, якщо ці діяння вчинені особою, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.

У Законі України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначено, що доходи, одержані злочинним шляхом, – це будь-які активи, одержані прямо чи опосередковано внаслідок вчинення злочину, зокрема валютні цінності, рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права, незалежно від їх вартості.

За аналізом положень статей 84, 91, 411 КПК України випливає, що доказами у кримінальному провадженні можуть бути або фактичні данні, отримані в поточному провадженні, або обвинувальний вирок суду в іншому проваджені.

З огляду на вказане, для кваліфікації кримінально караного діяння за статтею 209 КК України майно, що є об`єктом злочину, має бути прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом. Факт одержання майна злочинним шляхом – це злочин, який може встановити тільки суд, ухвалюючи обвинувальній вирок.

За вказаного, для внесення відомостей за статтею 209 КК України до ЄРДР, повідомлення особі про підозру, обвинувачення згідно зі статті 209 КК України та засудження особи за цією статтею необхідна наявність сукупності певних обставин.

У першому випадку особа підозрюється у злочині з одержання майна злочинним шляхом та у злочині за статтею 209 КК України (легалізація такого майна). Наслідком має бути одночасне засудження особи за обидва злочини.

В іншому, особа має бути попередньо засуджена за інший злочин, де встановлено отримання майна злочинним шляхом, або якщо за одержання майна злочинним шляхом засуджено іншу особу, та наявні докази, що в цьому випадку злочинні діяння вчинила особа, яка знала або повинна була знати, що таке майно прямо чи опосередковано, повністю чи частково одержано злочинним шляхом.

Однак, вилучене під час проведення обшуку приміщення пункту обміну валюти, яке розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві майно, речі та документи не містять будь-яких об`єктивних даних вважати причетним ОСОБА_4 до дій, пов`язаних із набуттям коштів у протиправний спосіб, що в подальшому надавало б останньому можливість їх легалізації, шляхом здійснення діяльності з обміну валют.

Таким чином, на думку слідчого судді, вилучення в ході обшуку за місцем розташування приміщення пункту обміну валюти, яке розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві всього виявленого майна – грошових коштів, документів, тощо під виглядом «отриманих в результаті вчинення кримінально-караних дій» є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства та явно виходить за межі, регламентовані ухвалою про обшук.

Більш того, отримавши відомості перед початком проведення обшуку про те, що дане приміщення не перебуває у володінні ОСОБА_6 , вбачається досить сумнівним і подальше проведення такої слідчої дії як обшук, що може вказувати і про недопустимість проведення такої слідчої дії, та відповідно доказів здобутих в результаті її проведення.

Таким чином, враховуючи викладене, вилучені в ході обшуку 17 березня 2025 року речі та документи не можна розглядати як такі, які «здобуті від злочинної діяльності, засоби та/або знаряддя вчинення злочину, тощо» за відсутності належних та допустимих доказів цього, і, отже, вказане майно не є таким, на відшукання та вилучення якого надано дозвіл ухвалою слідчого судді.

Відомостей, що зазначене майно підтверджує злочинну діяльність осіб, які перевіряються органом досудового розслідування до вчинення злочину пов`язаного з вимаганням, заволодінням майном шахрайським способом та катуванням ОСОБА_7 матеріали клопотання не містять та слідчим суддею не встановлені.

Згідно частини третьої статті 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 16 КПК України встановлено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Порядок проведення обшуку, тимчасового вилучення майна, накладання на нього арешту, тощо, встановлено главами 16, 17 КПК України та статтями 234-236 КПК України.

З усталеної судової практики вбачається, що правильність розгляду скарг на бездіяльність стосовно неповернення тимчасово вилученого майна значною мірою залежить від чіткості переліку, сформованого в ухвалі слідчого судді про обшук. Слідчим суддям, з огляду на непорушність права власності, слід ретельно оцінювати доводи скаржника стосовно того, що вилучення певного майна здійснене з виходом за межі, регламентовані ухвалою про обшук.

Аналогічно, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 07 липня 2007 року у справі «Смирнов проти Росії» вказав, що невизначене формулювання обсягу обшуку дало змогу органу влади на власний розсуд вирішувати, які матеріали підлягають вилученню, що призвело до вилучення, крім документів, які стосуються справи, деяких особистих речей. ЄСПЛ зазначив, що відсутність вказівки на конкретну мету обшуку є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Так само, позиція ЄСПЛ наведена в рішенні від 15 липня 2003 року у справі «Ернст та інші проти Бельгії», де вказано, що ордер на проведення обшуку не містив інформації щодо мети проведення обшуку та про предмети, які підлягали вилученню. Таким чином, слідчих було наділено широкими повноваженнями, обшуки не були пропорційними.

Таким чином, суд, вирішуючи дане питання, фактично вирішує, чи наявні у даному випадку у діях органів досудового розслідування порушення вимог статті 41 Конституції України, глав 16, 17 КПК України та статей 16, 234-236 КПК України.

Відповідно до частини другої статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, зокрема: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Частиною першою статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

В поданому клопотанні прокурор посилався лише на ті підстави, що після проведення обшуку було внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною першою статті 209 КК України, що може свідчити про легалізацію вилучених під час обшуку коштів, які здобуті злочинним шляхом, однак як зазначено вище жодних відомостей, щодо місця, часу та способу такого набуття коштів (предикатного діяння (злочину)) матеріали клопотання не містять, що спростовує доводи прокурора про те, що вилучене майно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 209 КК України, та відповідність цього майна ознакам, зазначеним у статті 98 КПК України, з огляду на що в задоволенні клопотання слід відмовити.

Керуючись статтями 170-173, 175, 372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання заступника начальника відділу Миколаївської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про арешт майна, яке вилучене 17 березня 2025 року в ході проведення обшуку приміщення пункту обміну валют, що розташоване на зупинці громадського транспорту «Площа Перемоги» по проспекту Миру в м. Миколаєві – відмовити.

Відповідно до частини третьої статті 173 КПК України відмова у задоволенні клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі всього тимчасово вилученого майна.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

СЛІДЧИЙ СУДДЯ                                         ОСОБА_10