РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

м. Вінниця

09 квітня 2025 р.           Справа № 120/17383/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправними діями (бездіяльністю) відповідача щодо не надання запитуваної інформації по суті конкретно поставлених питань у запиті від 21.11.2024 та порушенні строків надання інформації на поштову адресу, а також надання неправдивої інформації.

Ухвалою суду від 08.01.2025 позовну заяву залишено без руху.

20.01.2025 від позивача надійшла заява про відвід судді Віятик Наталії Володимирівни.

Ухвалою від 21.01.2025 вказану заяву про відвід судді повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою від 219.01.2025 судом задоволено клопотання ОСОБА_1 про звільнення його від сплати судового збору, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.03.2024 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі,

30.01.2025 до суду від позивача надійшло повідомлення №1-28/01/2025 С.

31.01.2025, 31.01.2025 та 03.02.2025 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшли заяви, однакові за змістом, від представника Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із запереченнями проти розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.

03.02.2025 до суду на електронну пошту від позивача надійшла заява про відвід судді Віятик Н.В.

Ухвалою від 05.02.2025 заяву про відвід судді Віятик Наталії Володимирівни повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою від 05.02.2025 залишено без задоволення заяви Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

14.02.2025 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація на матеріальному носії. Закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати інформацію (зокрема й роз`яснювати законодавство, створювати довідки, витяги чи надавати пояснення). Листи від 27.11.2024 № 13583/09/7-24 та від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24 були направлені як на електронну так і на поштову адресу позивача, як прості листи, що підтверджується витягами з реєстру на відправку кореспонденції НКРЕКП від 18.12.2024 та 28.11.2024 (копії реєстрів додаються). Таким чином, бездіяльність (відсутність діяльності, пасивність) з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб має місце у тому випадку, коли вони зобов`язані були прийняти рішення або вчинити дію протягом визначеного законодавством строку, але цього не зробили, і це призвело до порушення прав і свобод фізичних та/чи юридичних осіб.

Відповідач також зазначає, що відповідно до Закону України від 26.11.2015 № 835-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (із змінами), зокрема, скасовано оформлення ліцензії, як документа у паперовій формі. Відповідно до п.п. 1.2. п. 1 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності), затверджених постановою НКРЕКП 27.12.2017 № 1468, який зазначає, що господарська діяльність з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності) на ринку електричної енергії підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб`єкта господарювання інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії. У разі наявності інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії, трейдерська діяльність здійснюється без отримання ліцензії на право здійснення трейдерської діяльності з одночасним дотриманням вимог цих Ліцензійних умов. Отже, ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» має право провадити трейдерську діяльність без окремої ліцензії за наявності іншої чинної ліцензії, необхідної для діяльності на ринку електричної енергії

Відтак, відповідач вказує, що твердження позивача про відсутність ліцензій у ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» та нормативно-правового акта, на підставі якого вони видані, а також про їх неоприлюднення у публічному просторі, не відповідає дійсності.

Щодо оспорювання позивачем змісту наданих НКРЕКП відповідей на запит, то відповідач у листі від 27.11.2024 № 13583/09/7-24 повідомив позивача, що запитувана інформація не є публічною та потребує надання роз`яснень, які будуть надані у порядку та строки, встановлені Законом України «Про звернення громадян». Надалі, відповідач надав розгорнуту відповідь листом від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24. Разом з тим, незадоволеність позивача змістом або обсягом інформації, наданої відповідачем у відповідь на публічний запит, не може сама по собі слугувати підставою для визнання такої інформації неправдивою. Таким чином, твердження позивача, що НКРЕКП намагалась ввести його в оману є безпідставним та свідчить про помилкове ототожнення позивачем понять «публічний запит» та «звернення».

Також відповідач зауважує, що норми Закону про НКРЕКП щодо повноважень Регулятора щодо здійснення державного регулювання, моніторингу та контролю за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Конституційним судом не оцінювались та неконституційними не визнавались. Таким чином, твердження про те, що акти НКРЕКП не підлягають застосуванню є безпідставним, ґрунтується на хибному тлумаченні рішення Конституційного Суду України та не має жодного правового підґрунтя.

Щодо винесення окремої ухвали, то відповідач вказує, що сам факт наявності спору або незгоди позивача з рішеннями чи діями НКРЕКП не свідчить про допущення правопорушення, що потребує судового реагування у формі окремої ухвали. Для цього необхідно встановлення конкретних порушень, що виходять за межі предмета спору та мають правові наслідки, які потребують усунення компетентним органом. Відтак, вимога позивача про винесення окремої ухвали є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

24.02.2025 до суду надійшли пояснення позивача, в яких останній зазначає, що враховуючи критерії, за якими ВАСУ (постанова Пленуму ВАСУ №10 від 29.09.2016 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації") конкретно визначив ознаки публічної інформації, яка до того ж складає суспільний інтерес, запитувана інформація від 21.11.2024 беззаперечно має статус публічної інформації, яка підлягає наданню за запитом.

Позивач звертає увагу, що у своєму запиті від 21.11.2024 від вимагав від відповідача надати конкретні відповіді на поставленні питання у повній хронологічній послідовності та надіслати у паперовому вигляді на поштову адресу з одночасним надсиланням на електронну адресу. Водночас, витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції не є належним доказом.

Також позивач зауважує, що Регулятор НКРЕКП зобов`язаний був оформити ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" окрему ліцензію  на здійснення трейдерської діяльності та оприлюднити таку інформацію згідно вимог діючого законодавства України.

04.03.2025 відповідачем подано заперечення на пояснення позивача, у яких, серед іншого, зазначає, відповідач що у листі від 27.11.2024 № 13583/09/7-24 повідомив позивача, що запитувана інформація не є публічною, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації» та потребує надання роз`яснень. Відповідні роз`яснення були надані у порядку та строки, визначені Законом України «Про звернення громадян», листом від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24. Крім того, відповідач вважає належним і допустимим доказом витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції, що підтверджує направлення листів поштою.

Також відповідач зауважує, що твердження позивача про нібито неправдивість відповіді відповідача є необґрунтованим і не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Відповідь, надана листом від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24, підготовлена відповідно до вимог чинного законодавства та містить інформацію у межах компетенції відповідача. Незгода позивача зі змістом отриманої відповіді не свідчить про її недостовірність чи невідповідність дійсності. Крім того, твердження про начебто суперечність наданої інформації законодавству є безпідставними та не підтверджені об`єктивними доказами. Відповідно до принципу добросовісності та об`єктивності, оцінка правдивості інформації має ґрунтуватися на її відповідності фактичним обставинам, передбаченим законодавством критеріям та офіційним джерелам, а не на суб`єктивному сприйнятті чи очікуваннях заявника. Таким чином, незадоволеність позивача змістом або обсягом інформації, наданої відповідачем, не може сама по собі слугувати підставою для визнання такої інформації неправдивою.

06.03.2025 від позивача надійшла заява про відвід судді.

Ухвалою від 07.03.2025 визнано необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Віятик Наталії Володимирівни та передано матеріали адміністративної справи №120/17383/24 для визначення складу суду в порядку, встановленому частиною першою статті 31 КАС України, для вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою від 10.03.2025 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді. Адміністративну справу передано для продовження розгляду тим самим складом суду.

14.03.2025 до суду надійшли пояснення позивача, у яких останній вказує, що фактично ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" є трейдером, тому що спочатку купує, а потім продає електричну енергію як товар, натомість, у неї відсутня ліцензія на провадження трейдерської діяльності. Відтак, відповідач безпідставно стверджує, що ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" має право продавати без окремої ліцензії за наявності іншої ліцензії, тому що це не відповідає імперативним положенням ст. 8 ЗУ "Про ринок електричної енергії" ЗУ "Про ліцензування видів господарської діяльності, які мають вищу юридичну силу у порівнянні з постановою НКРЕКП №1468 від 27.12.2017.

31.03.2025 відповідачем подано додаткові заперечення на пояснення позивача, у яких зазначає, що позивач не наводить належних правових аргументів щодо правового значення відсутності паперової ліцензії та її впливу на предмет спору. Тобто, ліцензування як процедура залишається обов`язковим, але сам документ у паперовій формі не є необхідним, якщо інше не передбачено законодавством. Також, у разі наявності інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії, трейдерська діяльність здійснюється без отримання ліцензії на право здійснення трейдерської діяльності з одночасним дотриманням вимог цих Ліцензійних умов. Крім того, твердження позивача щодо неконституційності утворення НКРЕКП не належить до юрисдикції адміністративного суду відповідно до частини 2 статті 19 КАС України, оскільки питання конституційності нормативно-правових актів вирішуються виключно Конституційним Судом України (стаття 150 Конституції України).

04.04.2025 позивачем подано пояснення до позову.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що 21.11.2024 ОСОБА_1 звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із зверненням (запитом на отримання публічної інформації), в якому просив надати відповіді на наступні питання:

1. Чи є побутовий споживач учасником ринку електричної енергії?

2. Чи зобов`язаний побутовий споживач купувати електричну енергію у електропостачальників - юридичних осіб приватного права?

3. Чи може побутовий споживач мати електроустановку у багатоквартирному житловому будинку або у приватному житловому будинку (домоволодінні)?

4. Чи можна вважати, що через прилад обліку електричної енергії (лічильник), встановлений в багатоквартирному житловому будинку побутового споживача, а саме на конкретну квартиру, або встановлений у приватному житловому будинку побутового споживача, здійснюється комерційний облік електричної енергії?

5. Чи є ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" (ЄДРПОУ 41835359) трейдером, який купує електроенергію у ДП "Гарантований покупець" (ЄДРПОУ 43068454) та у НАЕК ЕНЕРГОАТОМ (ЄДРПОУ 24584661), а потім перепродує електроенергію, в тому числі, побутовим споживачам за відповідними договорами в якості "універсальної послуги"? (Спекуляція).

6. Чи має ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" (ЄДРПОУ 41835359) ліцензію на здійснення трейдерської діяльності на ринку електроенергії, якщо ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" щоденно купує електроенергію у ДП "Гарантований покупець" (ЄДРПОУ 43068454) та у НАЕК ЕНЕРГОАТОМ (ЄДРПОУ 24584661), а потім перепродує електроенергію, в тому числі, побутовим споживачам за відповідними договорами в якості "універсальної послуги"?

У своєму зверненні позивач вимагав у найкоротші строки надати конкретні відповіді на конкретно поставлені питання у повній хронологічній послідовності до конкретно поставлених питань без формалізму та надіслати у паперовому вигляді на його поштову адресу з одночасним надсиланням на електронну адресу.

Листом від 27.11.2024 №13583/09/7-24 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг повідомила позивача про таке.

"Щодо питань першого - п`ятого запиту: Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Важливою ознакою публічної інформації є її попередня фіксація на матеріальному носії. Закон регулює відносини щодо доступу до інформації, яка вже існує, і не вимагає у відповідь на запит створювати інформацію (зокрема й роз`яснювати законодавство, створювати довідки, витяги чи надавати пояснення).

Цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом.

Враховуючи зазначене повідомляємо, що оскільки запитувана Вами інформація потребує надання роз`яснень та не є публічною, відповідні роз`яснення будуть надані у порядку та строки, встановлені вимогами Закону України «Про звернення громадян».

Щодо питання шостого запиту: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» (далі - ТОВ «ЕНЕРА ВІННИПЯ») (код ЄДРПОУ 41835359), має ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу, видану відповідно до постанови НКРЕКП від 14.06.2018 № 429.

Одночасно повідомляємо, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» за отриманням ліцензії на право провадження господарської діяльності з перепродажу електричної енергії (трейдерської діяльності) до НКРЕКП не зверталося і, відповідно, ліцензії не отримувало.".

Вказаний лист направлений на електронну адресу позивача, що останнім не заперечується, а також в паперовому вигляді простим листом, про що свідчить витяг з реєстру на відправку кореспонденції НКРЕКП від 28.11.2024.

Окрім того, листом від 17.12.2024 №14481/20.1/7-24 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг розглянувши запит від 21.11.2024 та у доповнення до листа від 27.11.2024 №13583/09/7-24, повідомила позивача про наступне.

"Щодо питань першого та другого запиту: Правові економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів регулюються Законом України «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон).

Згідно з положеннями статті 1 Закону учасник ринку електричної енергії - це виробник, електропостачальник, трейдер, оператор системи передачі, оператор системи розподілу, оператор малої системи розподілу, оператор ринку, гарантований покупець, оператор установки зберігання енергії та споживач, які провадять свою діяльність на ринку електричної енергії в порядку, передбаченому цим Законом.

Споживачем, відповідно до положень Закону є фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, або юридична особа, що купує електричну енергію для власного споживання.

Разом з цим згідно з пунктом 1.l.1 глави 1.1 розділу І Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), споживачі с учасниками роздрібного ринку.

При цьому, фізична особа є учасником роздрібного ринку електричної енергії у разі набуття статусу споживача електричної енергії шляхом врегулювання договірних відносин щодо розподілу та постачання електричної енергії, що буде нею використовуватися на власні потреби.

Відповідно до положень статті 56 Закону постачання електричної енергії електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

Умови постачання електричної енергії, права та обов`язки електропостачальника і споживача визначаються договором постачання енергетичної енергії споживачу, укладених згідно з затвердженими Регулятором примірним договором постачання електричної енергії споживачу, типовим договором постачання електричної енергії споживачу на умовах надання універсальної послуги та/або типовим договором постачання електричної енергії споживачу постачальником «останньої надії».

Крім цього частиною другою статті 2 Закону встановлено, що основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносини між ними визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють впровадження цього Закону, зокрема ПРРЕЕ, які регулюють взаємовідносини, що виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником та споживачем, у тому числі умови постачання електричної енергії споживачам, систему договірних відносин між учасниками роздрібного ринку, права та обов`язки учасників ринку, процедуру заміни споживачем постачальника електричної енергії, умови та порядок припинення та відновлення постачання електричної енергії споживачу, процедуру розгляду скарг споживачів, особливості постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги, постачальником «останньої надії».

Щодо питань третього та четвертого запиту: Згідно з положеннями статті 1 Закону електроустановка це комплекс взаємопов`язаних устаткування і споруд, що призначаються для виробництва або перетворення, передачі, розподілу, споживання електричної енергії чи зберігання енергії.

Відповідно до положень пункту 1.1.2 глави 1.1 розділу І ПРРЕЕ, об`єкт - це електрифікована споруда (сукупність електрифікованих споруд на одній території) або частина електрифікованої споруди, що належить суб`єкту господарювання або фізичній особі на праві власності або користування; об`єкт побутового споживача - це квартира, житловий будинок (частина будинку), приватне домогосподарство, садовий будинок та інші об`єкти житлової нерухомості, визначені у пункті 14.1.129 Податкового кодексу України, що належать індивідуальному побутовому споживачу на праві власності або користування та яким присвоєні окремі адреси, а також земельна ділянка, призначена для індивідуального житлового будівництва зазначених об`єктів житлової нерухомості.

Таким чином, у розумінні ПРРЕЕ, електроустановки споживача це, зокрема інженері електричні мережі, пов`язані зі спорудою - об`єктом побутового споживача, призначені для споживання електричної енергії та приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, вважаються складовою об`єкта побутового споживача.

У свою чергу зазначаємо, що згідно зі статтею 1 Закону комерційний облік електричної енергії - сукупність процесів та процедур із забезпечення формування даних щодо обсягів виробленої, відпущеної, переданої, розподіленої, спожитої, імпортованої та експортованої електричної енергії у визначений проміжок часу з метою використання таких даних для здійснення розрахунків між учасниками ринку.

Відповідно до положень пункту 1.2.1 глави 1.2 розділу І Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 (далі - ККО), площадка комерційного обліку (площадка вимірювання) - забезпечена точкою комерційного обліку або точками комерційного обліку електроустановка або сукупність електроустановок користувача системи, виключно між якими можливі перетікання електричної енергії технологічними електричними мережами, у які відбирається або з яких відпускається електрична енергія; точка комерційного обліку (ТКО) - фізична або умовна (віртуальна) точка (як елементу інформаційної моделі ринку), ідентифікована відповідним ЕІС - кодом, якої стосуються дані комерційного обліку електричної енергії, які використовуються для розрахунків між учасниками ринку електричної енергії та/або для формування звітності.

Положенням пункту 4.4.1 глави 4.1 розділу ІV ККО визначено, що площадки та області комерційного обліку є базовими елементами інформаційної моделі організації комерційного обліку на ринку електричної енергії.

Отже, для здійснення розрахунків між учасниками ринку електричної енергії відповідно до укладених договорів щодо розподілу/постачання електричної енергії із споживачем, використовується точка комерційного обліку, яка ідентифікується ЄІС - кодом.

Щодо питання п`ятого: Відповідно до статті 55 Закону, постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу.

ТОВ «Енера Вінниця» провадить господарську діяльність з постачання електричної енергії споживачу, видану відповідно до постанови НКРЕКП від 14.06.2018 № 429, та виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території.

Разом з цим, покладення зобов`язань з надання універсальних послуг не обмежує права електропостачальника здійснювати постачання електричної енергії за вільними цінами.

Враховуючи зазначене, суб`єкт господарювання у разі отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії має право здійснювати купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії.

При цьому, згідно з положеннями статті 54 Закону, трейдерська діяльність підлягає ліцензуванню у разі відсутності у суб`єкта господарювання інших ліцензій, обов`язкових для провадження діяльності на ринку електричної енергії. Трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.

Також, зазначаємо, що відповідно до Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі - Положення), на учасників ринку електричної енергії, у тому числі на ТОВ «Енера Вінниця», покладено спеціальні обов`язки з метою забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.

Ураховуючи зазначене, ТОВ «Енера Вінниця» здійснює постачання електричної енергії побутовим споживачам, які знаходиться на території здійснення його діяльності, за фіксованими цінами, визначеними у додатку 3 до Положення. При цьому, ТОВ «Енера Вінниця» здійснює придбання електричної енергії у АТ «НАЕК «Енергоатом» для таких споживачів.

Разом з цим, положенням наказу Міністерства енергетики України віл 21.03.2022 № 132 «Про забезпечення купівлі-продажу електричної енергії постачальниками універсальних послуг в особливий період» з метою забезпечення безпеки постачання електричної енергії передбачена можливість здійснення постачальником універсальних послуг купівлі у ДП «Гарантований покупець» прогнозних обсягів споживання електричної енергії для всіх своїх споживачів.".

Вказаний лист направлений на електронну адресу позивача, що останнім не заперечується, а також в паперовому вигляді простим листом, про що свідчить витяг з реєстру на відправку кореспонденції НКРЕКП від 18.12.2024.

Вважаючи вказану поведінку відповідача, яка, на думку позивача, проявилась у формі протиправної бездіяльності/дій, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 34 Конституції України закріплює, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Таке конституційне та законодавче регулювання права особи вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію узгоджується з Міжнародним пактом про громадянські і політичні права 1966 року, яким визначено, що кожна людина має право на вільне вираження свого погляду; це право включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження чи іншими способами на свій вибір (пункт 2 статті 19). Однією з гарантій реалізації конституційних прав на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації є законодавче закріплення права кожного на доступ до інформації.

Статтею 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1996 № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII) визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями частини четвертої статті 13 зазначеного Закону передбачено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Згідно зі статтею 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується в тому числі і шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Поняття розпорядників інформації визначається у статті 13 Закону № 2939-VI. Так, за пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є розпорядником інформації.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга статті 19 Закону № 2939-VI). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя статті 19 Закону № 2939-VI).

Згідно частини першої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту (ч. 4 ст. 20 Закону № 2939-VI).

Частиною другою статті 22 Закону № 2939-VI встановлено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Згідно із частинами першою та другою статті 23 Закону № 2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Отже, системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право скористатися своїм правом на подання інформаційного запиту у встановленому законодавством порядку, якому кореспондує обов`язок розпорядника інформації надати на нього відповідь. Водночас, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг із зверненням від 21.11.2024.

На вищевказаний запит відповідач надав відповіді від 27.11.2024 та від 17.12.2024.

В прохальній частині позовної зави позивач стверджує, що отримана від відповідача відповідь на його запит від 21.11.2024 містить неправдиву інформацію та направлена з порушенням строків надсилання запитуваної інформації на поштову адресу.

Водночас, в даному випадку, позивачем не заперечується, що відповідачем на його запит надано відповіді по кожному з поставлених ним питань.

Проте, зі змісту мотивувальної частини позову слідує, що фактично позивач незгоден із змістом отриманої відповіді.

У свою чергу суд зауважує, що незгода позивача зі змістом отриманої відповіді не свідчить про її недостовірність чи невідповідність дійсності. Крім того, твердження про начебто суперечність наданої інформації законодавству не підтверджені об`єктивними доказами. Відповідно до принципу добросовісності та об`єктивності, оцінка правдивості інформації має ґрунтуватися на її відповідності фактичним обставинам, передбаченим законодавством критеріям та офіційним джерелам, а не на суб`єктивному сприйнятті чи очікуваннях заявника.

Таким чином, незадоволеність позивача змістом або обсягом інформації, наданої відповідачем, не може сама по собі слугувати підставою для визнання такої інформації неправдивою.

Крім того, з позовної заяви та наданих позивачем додаткових пояснень також слідує, що останній вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" паперової ліцензії на провадження з постачання електричної енергії споживачу (видана 14.06.2018 за №429) та не отримання ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" ліцензії на здійснення трейдерської діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частиною першою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Поряд із цим, відповідно до пунктів 4, 5 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Отже, процесуальним законодавством, окрім обов`язку відповідача довести правомірність прийнятого ним рішення (в даному випадку наданої відповіді), на позивача також покладено обов`язок належним чином обґрунтувати заявлені позовні вимоги.

Натомість, доказів в підтвердження того, що повідомлена відповідачем в листах від 27.11.2024 та від 17.12.2024 інформація містить недостовірні відомості позивачем не надано, а матеріали справи не містять.

Водночас, суд звертає увагу на те, що в межах даної адміністративної справи не є спірними дії/бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг щодо не оформлення ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" паперової ліцензії на провадження з постачання електричної енергії споживачу та не отримання ТОВ "ЕНЕРА ВІННИЦЯ" ліцензії на здійснення трейдерської діяльності.

Також, суд вважає правомірним надані позивачу в листі від 27.11.2024 роз`яснення в частині того, що Закон України "Про доступ до публічної інформації" не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом, оскільки запитувана інформація потребує надання роз`яснень та не є публічною, відповідні роз`яснення будуть надані у порядку та строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян".

Відповідні роз`яснення були надані у порядку та строки, визначені Законом України “Про звернення громадян”, листом від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24.

Крім того, інформація на запит від 21.11.2024, яка надана відповідачем листом від 17.12.2024 № 14481/20.1/7-24 не перевищує строки встановлені ч. 4 ст. 20 Закон України "Про доступ до публічної інформації", тобто 20 робочих днів.

Щодо твердження позивача про не направлення запитуваної інформації на його поштову адресу, то суд такі відхиляє, оскільки згідно матеріалів справи, а саме витягів з реєстру на відправку кореспонденції НКРЕКП від 28.11.2024 та від 18.12.2024, підтверджується направлення вищевказаних листів відповідачем засобами поштового зв`язку.

З приводу постановлення окремої ухвали щодо притягнення до юридичної відповідальності відповідальних осіб Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, суд зазначає, що позивачем не наведено конкретних обставин, які можуть свідчити про те, що дії відповідача носять очевидний протиправний характер та спрямовані навмисно на грубе порушення прав позивача. Більше того, позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували обґрунтування його доводів в цій частині.

Окрема ухвала є способом реагування суду на випадки виявлення порушення законності та правопорядку, які не можуть бути усунені ним самостійно при вирішенні адміністративного спору з використанням представлених адміністративним процесуальним законом засобів.

При цьому, такі порушення мають негативно впливати на стан суб`єктивних прав та обов`язків особи в публічно-правових відносинах.

За таких обставин, суд вважає, що у задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали слід відмовити.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Таким чином системно проаналізувавши приписи законодавства України та надавши оцінку наявним у справі доказам та основним доводам сторін, суд вважає заявлений адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (вул. Сім`ї Бродських, 19, м. Київ, 03057, код ЄДРПОУ 39369133)

Суддя                                                                      Віятик Наталія Володимирівна