ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2025 рокуСправа №160/886/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду за допомогою підсистеми "Електронний суд" надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)", в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) щодо невиплати, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середнього заробітку за період з 31.07.2023 року по 17.12.2024 року включно у зв`язку несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі - 605 732,60 грн;

- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), середній заробіток за період з 31.07.2023 року по 17.12.2024 року включно у зв`язку з несвоєчасною  виплатою індексації грошового забезпечення у розмірі - 605 732,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.07.2023 року позивача виключено зі списків особового складу установи, усіх видів забезпечення. Однак повного розрахунку з ним не було проведено, а саме невчасно виплачена індексація грошового забезпечення. На виконання рішення Дніпропетровського окружного суду від 11.11.2024 року у справі №160/13236/24 дану виплату було проведено лише 14.12.2024 року. В подальшому, 18.12.2024 року, він звернувся з письмовим звернення до керівника державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» стосовно виплати середнього заробітку у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до чинного законодавства, однак звернення позивача було проігноровано. З такими діями відповідача позивач не погоджуюся та вважає, що ним допущено протиправну бездіяльність.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що згідно статті 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Тобто, компенсація щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку діє тільки в правовідносинах за трудовим договором, та не розповсюджується на спірні правовідносини, де діють спеціальні норми. Будь-яких інших виплат, які мають бути виплачені особам рядового і начальницького складу до дня звільнення зі служби в разі звільнення зі служби, Постановою № 925 не передбачено. ОСОБА_1 , дійсно проходив службу в Державній кримінально - виконавчій службі України в період з 12.11.1999 по 31.07.2023 рік. Як вже зазначалося, остаточний розрахунок з позивачем, був проведений своєчасно під час звільнення зі служби, спору про виплачені суми не існувало і підстав для перерахунку вже нарахованої та виплаченої суми грошового забезпечення не було. Оскільки, зобов`язання перерахувати та виплатити позивачу індексацію були предметом спору в адміністративній справі №160/13236/24, рішення суду набрало законної сили 12.12.2024 року, то і право на отримання зазначених коштів у позивача виникло лише з 12.12.2024 року, а не з 31.07.2023 року, як зазначає позивач.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог ст.ст.258, 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в державній установі «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)».

Згідно Витягу із наказу від 26.07.2023 №227/ОС-23 ОСОБА_1 звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням з 31.07.2023р,

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі №160/13236/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково, а саме ухвалено:

визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо незастосування січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року;

зобов`язати Державну установу «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року;

в задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ: 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 гривень (три тисячі гривень 00 копійки).

Рішення набрало законної сили 12.12.2024 року.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного суду від 11.11.2024 року у справі №160/13236/24 дану виплату було проведено 14.12.2024 року та зараховано кошти в розмірі 18139,51 грн.

Оскільки відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 117 КЗпП України, останній звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Спір у цій справі стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, в редакції якої у спірному періоді відбулися зміни на підставі Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП України обов`язковому врахуванню підлягають такі загальні засади цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України), а також субсідіарне їх застосування до спірних правовідносин з урахуванням принципу пропорційності і співмірності.

Виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Наслідки невиплати працівнику при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України та залежать від наявності вини підприємства, установи, організації, з якими такий працівник перебував у трудових відносинах, і безспірності сум, що підлягають до виплати.

Зокрема, підставою для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, є невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір.

Отже, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Водночас, за змістом частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.

Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

У зазначеній постанові від 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду також вказала, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.11.2024 нараховано ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 у розмірі 18139,51 грн.,  яку було перераховано 14.12.2024р.

Як вбачається з матеріалів справи, період затримки розрахунку при звільненні повинен обраховуватися з 01.08.2023 року (наступний день після звільнення позивача із служби) по 13.12.2024 року (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).

З огляду на приписи ст. 117 КЗпП України в редакції від 01.07.2022 року, зазначений вище період обмежено шістьма місяцями, у зв`язку із чим позивачу належить до виплати компенсація у вигляді середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку в періоді з 01.08.2023 року по 01.02.2024 року, тривалістю 183 календарних дні.

Суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про зобов`язання роботодавця нарахувати та виплатити кошти, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначеної позиції дійшов Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року під час розгляду адміністративної справи № 520/80/20.

Викладене свідчить про те, що вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до вимог статті 116 Кодексу законів про працю України ґрунтуються на нормах закону.

Таким чином, не проведення відповідачем з позивачем під час звільнення відповідних виплат з останнім, які передбачені після звільнення, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду підтримуючи вказану вище практику Верховного суду у постанові від 26.06.2024р. по справі № 520/9192/22 зазначив, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Слід також мати на увазі, що працівник є більш вразливою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Крім того, в пункті 78 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. № 761/9584/15-ц зазначено, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

В пункті 79 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. № 761/9584/15-ц зазначено, що непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Суд вважає за необхідне зазначити, що станом на момент звільнення 31.07.2023 року спір щодо сум заборгованості по заробітній платі, зокрема щодо нарахування індексації грошового забезпечення, був відсутній, з адміністративним позовом щодо розрахунку індексації грошового забезпечення позивач звернувся лише в травні 2024 року, а відповідачем після набрання рішенням законної сили у справі №160/13236/24 - 12.12.2024 року одразу протягом двох днів, а саме 14.12.2024 року було виплачено нараховану суму на виконання рішення суду.

Отже, при вирішенні питання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує зазначені вище обставини, а також розмір недоплаченої суми (18139,51 грн.), істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, враховуючи виплачену суму на виконання рішення суду по справі №160/13236/24, період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений у розмірі 18139,51 грн., сума індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 31.12.2016, яка й була виплачена на виконання вказаного вище рішення суду.

Варто додати, що обговорюваний у цій справі спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати як єдино правильний чи обов`язковий. Критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку. Обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Таким чином, враховуючи правову позицією Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.05.2019 р. у справі №761/9584/15ц, від 26.06.2024р., у постановах Верховного Суду № 520/9192/22 від 26.06.2024р., №120/10686/22 від 20.06.2024р., виходячи з принципу пропорційності, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на його користь в розмірі 18139,51 гривень.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача сплачену ним суму судового збору відповідно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 3028,66 грн.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ: 14316899) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби з 01.08.2023 року по 01.02.2024 року.

Зобов`язати Державну установ «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період роботи з 01.08.2023 року по 01.02.2024 року у сумі 18139,51 грн. (вісімнадцять тисяч сто тридцять дев`ять гривень 51 коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Світла, буд. 2, код ЄДРПОУ: 14316899) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,66 грн. (три тисячі двадцять вісім гривень 66 коп.)

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в  строки, передбачені статтею  295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     Н.В. Турлакова