31.10.2011

Комсомольський міський суд

Полтавської області

Справа № 1-34/11

В И Р О К

ІМЕНЕМ      УКРАЇНИ

31 жовтня 2011 року                              Комсомольський міський суд

Полтавської області

в складі:

   головуючого судді                          

при секретарі                ОСОБА_1

ОСОБА_2

з участю: прокурора ОСОБА_3, ОСОБА_4

потерпілогоОСОБА_5

захисникаОСОБА_6В

адвокатаОСОБА_7

підсудного ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Комсомольську кримінальну справу  за обвинуваченням  

          НЕТЬОРИ ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2,    громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, працюючого слюсарем у цеху відвантаження готової продукції ВАТ «Полтавський ГЗК», в силу ст.89 КК України не судимого, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

- у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, -

в с т а н о в и в :

Підсудний ОСОБА_8 вчинив тяжкий необережний злочин за наступних обставин.

16 січня 2010 року близько 12 год. 00 хв. ОСОБА_8 на автомобілі «Део-Сенс», державний номер –АЕ 8530 АР, рухався по вулиці Леніна, яка має по три смуги руху у кожному з напрямків, в напрямку від перехрестя з вулицею Миру до перехрестя з вулицею Радянська. В районі будинку №54, під час перестроювання з середньої смуги руху у третю смугу руху, не врахувавши дорожньої обстановки та стану дорожнього покриття, в порушення п.12.3 Правил дорожнього руху, ОСОБА_8 своєчасно не вжив заходів до зниження швидкості та зупинки транспортних засобів і допустив наїзд передньою частиною автомобіля на пішохода ОСОБА_10, яка перетинала проїзну частину дороги справа-наліво по відношенню до напрямку руху його автомобіля.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди гр-ка ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження від яких загинула на місці події.

Смерть ОСОБА_10 наступила в результаті закритої черевно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливів в м’яку мозкову оболонку та в речовину головного мозку.

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_8 своєї вини не визнав та наполягав на тому, що в дорожньо-транспортній пригоді винна лише потерпіла, яка переходила проїзну частину поза межами пішохідного переходу та не впевнившись у відсутності транспортних засобів, що наближаються. ОСОБА_8 вимог правил дорожнього руху не порушував і технічної можливості уникнути ДТП не мав.

Незважаючи на невизнання вини підсудним ОСОБА_8 в скоєнні злочину, його вина повністю підтверджується дослідженими і перевіреними в судовому засіданні доказами.

Згідно протоколу огляду місця події від 16.01.2010 року місцем ДТП є ділянка проїзної частини дороги, розташована навпроти будинку №54 по вул.Леніна в м.Комсомольську. В ході огляду були виявлені та зафіксовані сліди дорожньо-транспортної пригоди, речовини бурого кольору схожої на кров, уламок планки переднього номерного знаку та визначено місце наїзду на пішохода (т.1а.с.10-18).

В ході огляду транспортного засобу підсудного на корпусі автомобіля виявлено деформацію переднього бамперу, переднього капоту, правого переднього очисника скла, переднього номерного знаку, розбитий вітровик правий передній та задній. Також в ході огляду виявлено пошкодження планки переднього номерного знаку, уламок якої виявлено в місці наїзду автомобіля на пішохода під час огляду місця ДТП (т.1а.с.19).

При судово-медичній експертизі трупа гр.ОСОБА_10 та додатковій експертизі виявлені тілесні ушкодження у вигляді: крововиливів в м’які тканини голови з боку їх внутрішньої поверхні; перелому кісток склепіння та основи черепа; крововиливів в м’яку мозкову оболонку та в речовину головного мозку; крововиливів в м’які тканини лопатки, праву сідниці, праві і ліву гомілки, тканини легень, перелому лівої великоберцової кістки, крововиливів, які утворилися від дії тупих предметів, можливо і об виступаючі частини автомобіля, що рухався під час ДТП, яке мало місце 16.01.2010 року.  За ступенем тяжкості щодо живої людини вказані тілесні ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх заподіяння. Смерть ОСОБА_10 наступила в результаті закритої черевно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливів в м’яку мозкову оболонку та в речовину головного мозку. Приймаючи до уваги характер, локалізацію тілесних ушкоджень виявлених у гр.ОСОБА_10 необхідно вважати, що вони не могли утворитися від вільного падіння тіла на асфальт з висоти власного росту, під час первинного контакту з травмуючим предметом ОСОБА_10 знаходилася у вертикальному або близькому до вертикального положення та була розвернута задньою боковою поверхнею тіла до виступаючих частин автомобіля, що рухався. При судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа гр.ОСОБА_10 етиловий спирт не виявлено  (т.1а.с.94,99).

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №15 від 23.04.2010 року (т.1а.с.109) експертом автотехніком було розглянуто чотири варіанти розвитку пригоди: І варіант - базується на показаннях водія ОСОБА_8, даних ним під час додаткового огляду місця ДТП 23.01.2010 року; ІІ варіант - базується на показаннях водія ОСОБА_8, даних ним під час відтворення обстановки та обставин ДТП 17.03.2010 року; ІІІ варіант - базується на показаннях водія ОСОБА_8, даних ним під час відтворення обстановки та обставин ДТП 14.04.2010 року; ІV варіант - базується на показаннях свідка ОСОБА_11, даних ним під час відтворення обстановки та обставин ДТП 09.04.2010 року.

Проаналізувавши об’єктивні дані, отримані під час огляду місця ДТП, в ході відтворення обстановки та обставин ДТП з участю підсудного та свідка, експерт автотехнік дійшов висновку, що при кожному із досліджених варіантів розвитку події у дорожній ситуації, що склалася, водій автомобіля «Део-Сенс», державний номер –АЕ 8530 АР, ОСОБА_8 мав технічну можливість запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді шляхом виконання вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, тобто шляхом застосування своєчасного гальмування із зупинкою автомобіля до місця наїзду на пішохода ОСОБА_10 В діях водія ОСОБА_8 вбачається невідповідність з вимогами п.12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв’язку з виникненням даної пригоди. Оцінка дій пішохода ОСОБА_10 не потребує застосування спеціальних технічних знань і може бути проведена судом самостійно, у відповідності до вимог розділу 4 Правил дорожнього руху України.

Згідно медичного висновку, проведеного 16.01.2010 року після ДТП,  водій ОСОБА_8 був тверезий (т.1а.с.30). Відповідно до посвідчення водія підсудний ОСОБА_8 має право керування транспортними засобами категорії: «А», «В», «С»(т.1а.с.26). Власником автомобіля марки «Део-Сенс», державний номер –АЕ 8530 АР, є ОСОБА_12, підсудний ОСОБА_8 керував цим транспортним засобом на підставі довіреності (т.1а.с.29).

Потерпілий ОСОБА_5 очевидцем ДТП не був, просив суд стягнути з підсудного відшкодування завданої йому моральної шкоди та понесених витрат на виготовлення пам’ятнику. Витрати на поминальні обіди та поховання підсудним відшкодовано у повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий Цурапа В.Б. показав, що ним проводилося досудове слідство по згаданій кримінальній справі. В матеріалах перевірки за фактом ДТП дані про очевидців події ДТП були відсутні і  допит деяких свідків, в тому числі свідка ОСОБА_11, проводився за усним клопотанням підсудного ОСОБА_8, але ці клопотання не було зафіксовано в процесуальних документах.  

Свідок ОСОБА_13 показав, що 16.01.2010 року почувши звуковий сигнал, він побачив, що на протилежній стороні вулиці, на відстані 50 метрів, проїзну частину дороги переходить невідома жінка, яка не звертає уваги на автомобіль, що рухався в її напрямку. ОСОБА_13 бачив як відбувся наїзд на пішохода автомобілем білого кольору. В цей момент жінка йшла нормальним шагом. В судовому засіданні ОСОБА_13 показав, що в момент ДТП йшов лапатий сніг, але після оголошення його показань, які він надавав на досудовому слідстві (т.1а.с.53), свідок уточнив, що в момент ДТП опадів не було. З показань свідка ОСОБА_13 вбачається, що з підсудним ОСОБА_8 він знайомий з дитинства і його було допитано на досудовому слідстві за клопотанням останнього. ОСОБА_13 дізнався про деякі подробиці події ДТП, які йому раніше не були відомі, такі як занос автомобіля та інші, під час проведення відтворення обстановки та обставин події ДТП з участю підсудного, так як він був присутній на місці проведення слідчої дії в якості глядача.

Свідок ОСОБА_11 під час судового розгляду показав, що у січні 2010 року він їхав на автомобілі «Кіа»по вулиці Леніна, а попереду його рухався автомобіль «Тойота Прадо». Позаду нього рухався автомобіль підсудного, який перестроївся на крайню ліву смугу руху. Автомобіль «Тойота»призупинився і пропустив жінку-пішохода, яка переходила дорогу з права на ліво. ОСОБА_11 теж її пропустив та продовжив рух, коли почув звуковий сигнал і побачив, що ДТП вже відбулося. Самого моменту наїзду на пішохода він не бачив.

Будучи допитаним на досудовому слідстві 02.03.2010 року свідок ОСОБА_11 надавав слідчому інші показання, в яких зазначав, що попереду його автомобіля їхав автомобіль  «Тойота Кемрі», а не «Тойота  Прадо». В дзеркало заднього виду він побачив автомобіль підсудного, який намагався його випередити по крайній лівій смузі руху. Свідок ОСОБА_11 на автомобілі «Кіа Черато»зменшив швидкість руху та розпочав маневр паркування на правій смузі руху. Коли паркувався, він бачив, як з правого узбіччя проїзну частину повільним шагом переходить жінка, він побачив її вже на другій смузі руху. Після чого ОСОБА_11 почув звуковий сигнал та побачив, що автомобіль підсудного стоїть на проїзній частині дороги, а поруч з ним лежить тіло потерпілої (т.1а.с.52).

В ході відтворення обстановки та обставин події від 09.04.2010 року з участю свідка ОСОБА_11 останній підтвердив свої показання, надані ним під час допиту 02.03.2010 року, та деталізував їх. Як вбачається з протоколу згаданої слідчої дії та схеми до нього, в момент наїзду автомобілем «Део сенс»на пішохода, автомобіль свідка ОСОБА_11 та автомобіль «Тойота Кемрі»знаходилися на крайній правій смузі руху, друга смуга була вільна і тому водію автомобіля, що рухався по крайній лівій смузі руху, видимість нічого не обмежувало (т.1а.с.71).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий Шевченко С.М. показав, що ним проводилося відтворення обстановки та обставин події з участю свідка ОСОБА_11 В ході згаданої слідчої дії ОСОБА_11 висловлювався, що на його думку дуже багато було наміряно. Після складання та оголошення протоколу зауважень не висловлював, але відмовився його підписати мотивуючи це тим, що дуже поспішає. Аналогічні свідчення надав ОСОБА_11, будучи допитаним в судовому засіданні. Свідок ОСОБА_14 додатково показав, що свідок ОСОБА_11 був присутній при відтворенні обстановки та обставин події з участю ОСОБА_8

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 та ОСОБА_18 показали, що прибули на місце ДТП протягом перших п’яти хвилин після його події і побачили потерпілу та автомобіль підсудного. В цей момент була ясна сонячна погода, опадів не було. Було приблизно 12 годин і на думку свідка ОСОБА_15 потерпіла ОСОБА_10 могла не бачити автомобіль підсудного, що наближався з боку сонця. Свідок ОСОБА_18 пригадала, що того дня сніг пішов приблизно о 14 годині.

Суд не приймає до уваги припущення свідка ОСОБА_18 про те, що за кермом автомобіля міг знаходитися брат підсудного –ОСОБА_19, який після ДТП був присутній на місці події. Ці припущення ґрунтуються на суб’єктивному ставленні свідка до пояснень ОСОБА_19, які він їй надавав на місці ДТП та, крім показань підсудного, спростовуються об’єктивним даним, отриманим в ході досудового слідства по справі.  

Свідок ОСОБА_20 показав, що він в якості понятого був присутній при огляді місця ДТП та додатковому огляді. Під час проведення згаданих слідчих дій у нього як понятого зауважень не було, крім одного. Він вважає, що слідчий невірно вимірював відстань на якій водій ОСОБА_8 міг побачити потерпілу, а саме від початку проїзної частини до автомобіля підсудного, на його думку потрібно було вимірювати від того місця, на яке указував підсудний, як на місце де він її дійсно побачив.

Згадані зауваження понятого ОСОБА_20 фактично виходять за межі його прав, визначених ст.127 КПК України, так як поняті лише засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям і не можуть надавати оцінку результатам проведеної слідчої дій. З огляду на викладене, згадані зауваження ОСОБА_20 судом не приймаються до уваги.

Свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні підтвердив, що брав участь при проведенні огляду та додаткового огляду місця ДТП (т.1а.с.10,34). Після складення протоколів зауважень від учасників згаданих слідчих дій, в тому числі водія ОСОБА_8, не надходило. Свої підписи в протоколі ОСОБА_21 підтвердив.

Свідок ОСОБА_22 підтвердив в судовому засіданні, що в його присутності як понятого було проведено відтворення обстановки та обставин події з участю підсудного, в ході якого складався протокол (т.1а.с.66). Від учасників слідчої дії  зауважень не надходило, крім тих, що були занесені до протоколу.

Будучи опитаним 16.01.2010 року, безпосередньо після ДТП, підсудний ОСОБА_8 пояснював, що він рухався по вулиці Леніна із швидкістю близько 35 км/год. В цей час по крайній правій смузі руху рухався легковий автомобіль, марки якого він не пам’ятає, який згодом повернув праворуч. Після цього ОСОБА_8 побачив на смузі свого руху жінку-пішохода, яка перетинала проїзну частину справа-наліво. ОСОБА_8 подав звуковий сигнал і прибрав ногу з педалі газу. Жінка подивилася в його бік та призупинилася, тоді ОСОБА_8 продовжив рух. Жінка заметушилася і теж продовжила свій рух в сторону розподільчої смуги. В цей час вона на його автомобіль не дивилася. Для запобігання наїзду на пішохода ОСОБА_8 знову посигналив, взяв лівіше та натиснув на гальма, але автомобіль сунувся уперед через слизьку дорогу. В цей час його автомобіль рухався по крайній лівій смузі проїзної частини. Від удару потерпілу закинуло на капот, після чого вона впала на дорогу (т.1а.с.24).

Згадані пояснення підсудний ОСОБА_8 підтвердив в присутності понятих та експерта автотехніка під час  проведення додаткового огляду місця події, в ході якого ОСОБА_8 вказав на траєкторію руху потерпілої ОСОБА_10 під час ДТП (т.1а.с.34).

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка слідчий Зоренко О.В. підтвердив, що на місці дорожньо-транспортної пригоди та після огляду місця події водій ОСОБА_8 надавав наведені вище пояснення щодо обставин наїзду на пішохода і про наявність на проїзній частині інших транспортних засобів , які б могли обмежувати йому видимість, не зазначав. В ході огляду місця ДТП місце наїзду на пішохода було визначено за уламком пластикової планки переднього номерного знаку, виявленого на місці події. Водій ОСОБА_8 постійно був присутній під час огляду і слідкував за ходом слідчої дії, зауважень щодо розташування місця наїзду не висловлював.

Допитана в якості свідка слідча Горошко, якою під час огляду складалася схема місця ДТП та яка була присутня при відібранні від водія ОСОБА_8 первинних пояснень, надала в суді аналогічні показання.

Під час допиту в якості підозрюваного 12.02.2010 року ОСОБА_8 повністю підтвердив свої первинні пояснення та деталізував їх, додавши, що він виїхав на крайню ліву смугу руху намагаючись уникнути наїзду на потерпілу і уривками тиснув на гальма, але машину стало нести на слизькій дорозі (т.1а.с.137).

В ході додаткового допиту в якості підозрюваного 11.03.2010 року ОСОБА_8 змінив свої показання та пояснив, що перед ДТП він рухався за автомобілем марки «КІА»і так як останній рухався з меншою швидкістю, ОСОБА_8 вирішив його обігнати, для чого прийняв лівіше і почав його випереджувати. Коли автомобіль підсудного порівнявся з автомобілем марки «КІА», ОСОБА_8 побачив, що на другій смузі руху справа-наліво проїзну частину переходить жінка. Підсудний натиснув на гальма та подав звуковий сигнал, але уникнути наїзду не вдалося бо на слизькій дорозі автомобіль вчасно не зупинився. В протоколі допиту ОСОБА_8 власноруч доповнив свої показання, зазначивши наступне: «з початку руху авто, до початку наїзду на пішохода, пройшов не великий проміжок часу, тому верхня частина лобового скла була запітнілою, та інші стекла, тому включив вентилятор пічки для прискорення обігріву скла.»(т.1а.с.154).  

В ході відтворення обстановки та обставин події від 17.03.2010 року, в присутності захисника ОСОБА_23 понятих та експерта, тобто в умовах, які виключають будь-який сторонній вплив на підсудного, ОСОБА_8 підтвердив та уточнив свої показання щодо обставин ДТП, які він надавав 11.03.2010 року під час його додаткового допиту в якості підозрюваного (т.1а.с.66). Однак, в ході згаданої слідчої дії, після проведення всіх необхідних вимірювань, підсудний ОСОБА_8 знову змінив свої показання та заявив, що під час ДТП на другій смузі руху, крім автомобіля марки «КІА-Черато», ще рухався автомобіль марки «Тойота-Кемрі», який обмежував видимість пішохода (т.1а.с.66). Будучи допитаним безпосередньо перед проведенням згаданої слідчої дії, підозрюваний ОСОБА_8 таких уточнень не надавав (т.1а.с.65).

В ході проведення додаткового відтворення обстановки та обставин події від 14.04.2010 року з участю підсудного, останній знову змінив свої показання і на відміну від показань, які він надавав під час відтворення обстановки та обставин події від 17.03.2010 року, заявив, що не погоджується з координатами розташування місця наїзду на пішохода, зазначивши через чотири місяці після події ДТП нове місце наїзду (т.1а.с.78). Будучи допитаним в якості підозрюваного до проведення згаданої слідчої дії ОСОБА_8 таких уточнень не надавав (т.1а.с.77).

Будучи допитаним після пред’явлення обвинувачення 26.04.2010 року, ОСОБА_8 підтвердив свої показання, які він надавав в ході додаткового допиту в якості підозрюваного від 11.03.2010 року і про те, що видимість пішохода обмежував автомобіль марки «Тойота-Кемрі»не зазначав (т.1а.с.162).

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_8 повідомив суду нову версію події ДТП та заявив, що в умовах снігопаду та ожеледиці рухався на автомобілі марки «Део-Сенс»із швидкістю близько 35 км/год. по другій смузі руху. Попереду нього рухалися автомобілі марки «Тойота-Прадо»та «КІА-Черато». Ці автомобілі рухалися повільно і ОСОБА_8 вирішив їх обігнати. Під час перестроювання до третьої полоси руху підсудний побачив, що на згаданих автомобілях загорілися сигнали зупинки. ОСОБА_8 продовжив рух і несподівано побачив в метрі від його полоси руху, на відставні 10 метрів від його автомобіля, жінку-пішохода. До цього моменту ОСОБА_8 пішохода не бачив, так як заважали автомобілі марки «Тойота-Прадо»та «КІА-Черато», які рухалися у попутному напрямку. Намагаючись уникнути наїзду, ОСОБА_8 застосував екстрене гальмування та подав звуковий сигнал, але потерпіла не відреагувала і продовжила рух, внаслідок чого сталося ДТП.

Після оголошення показань підозрюваного від 11.03.2010 року (т.1а.с.154), підсудний ОСОБА_24 визнав, що в момент ДТП стекла його автомобіля були частково запітнілими, але підсудний наполягав на тому, що це не обмежувало його видимості.

Пояснити в судовому засіданні причини за якими він як на досудовому слідстві та і в суді неодноразово змінював показання щодо обставин ДТП, підсудний ОСОБА_8 не зміг, наполягаючи на тому, що із самого початку і до судового розгляду надавав однакові показання, що беззаперечно спростовується протоколами відповідних слідчих дії. На додаткове запитання суду, ОСОБА_8 не зміг пояснити чому на досудовому слідстві він зазначав, що видимість йому обмежував автомобіль марки «Тойота-Кемрі», а в суді вже вказував на автомобіль марки «Тойота-Прадо». Підсудний  заявив, що автомобіль марки «Тойота-Прадо»має більший силует, тому із-за такої машини він міг бачити пішохода, що наближається.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що ОСОБА_8, намагаючись уникнути відповідальності за вчинення тяжкого необережного злочину, на досудовому слідстві та в суді неодноразово змінював свої показання в залежності від об’єктивних даних, здобутих в результаті проведення слідчих дій.

Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_8 про обставини події дорожньо-транспортної пригоди, надані ним під час його допиту в якості підозрюваного 12.02.2010 року (т.1а.с.137) відповідають встановленим судом об’єктивним даним і тому приймають судом до уваги. Інші показання підсудного щодо обставин ДТП суд вважає хибними до уваги не приймає.

Як було встановлено в судовому засіданні з показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_20 та ОСОБА_13 вони є друзями родичів підсудного та його самого і на їх прохання були присутні на місці проведення слідчих дій по цій справі, а саме оглядів місця ДТП та відтворенні обстановки та обставин події (а.п.18-20). Цим, на думку суду, пояснюється невідповідність показань свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, наданих ними в суді, на відміну від показань, наданих на досудовому слідстві. З огляду на викладене, суд приймає до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_13, наданих ними під час досудового слідства (т.1а.с.52,53,71).

В судовому засіданні підсудний ОСОБА_8 та його захисник наполягали на тому, що при проведенні додаткового огляду місця пригоди (т.1а.с.34) та відтворення обстановки та обставин події з його участю слідчим була допущена однобічність та необ’єктивність, що ставить під сумнів результати цих слідчих дій. Однак суд вважає згадані твердження неспроможними з наступних підстав.

Так, фактично всі заперечення підсудного зводяться до того, що при приведенні згаданих слідчих дії слідчим визначалася відстань, на якій водій ОСОБА_8 був спроможний та повинен був виявити небезпеку для руху, а не відстань, на якій, зі слів підсудного, він побачив і звернув увагу на пішохода. Суд вважає, що згадані слідчі дії проведено з дотриманням норм кримінально-процесуального законодавства. Відстань, на якій із-за своєї неуважності та обмеженості видимості з причин того, що стекла автомобіля запітніли, підсудний помітив пішохода, для кваліфікації його дій значення не має, лише свідчить про грубе нехтування ним правилами дорожнього руху при керуванні транспортним засобом, який є джерелом підвищеної небезпеки.

Також не впливають на кваліфікацію дій підсудного те чи йшов в момент  ДТП сніг, так як відповідно до вимог п.п.12.1, 1.10 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку та дорожні умови, тобто сукупність факторів, що характеризують видимість у напрямку руху, стан поверхні проїзної частини.

В ході відновленого судового слідства, за клопотання захисника ОСОБА_7, до справи приєднано фотознімки, які, як зазначила захисник та підсудний ОСОБА_8, були зроблені під час слідчої дії - відтворення обстановки та обставин події з участю підсудного від 14.04.2010 року (т.2а.с.    ) фахівцем у галузі права ОСОБА_23, який не маючи належної кваліфікації, підтвердженої свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, органами досудового слідства був безпідставно допущений до участі у справі в якості захисника.

При дослідженні протоколу згаданої слідчої дії встановлено, що про проведення самостійної фотозйомки фахівець ОСОБА_23 слідчого не повідомляв, відповідні відомості до протоколу на заносилися. Підсудний та його захисник не змогли пояснити суду з яких причин згадані фотографії не були приєднані до справи під час досудового та судового слідства.

Виходячи із змісту ст.ст.84, 85 КПК України у кримінальному судочинстві основним засобом фіксації факту, ходу, змісту і результатів проведення всіх процесуальних дії є протокол, за допомогою якого безпосередньо збираються і перевіряються докази і їх джерела. Складання планів і схем, застосування фотографування, кінозйомки, відео- та звукозапису тощо є допоміжним способом фіксації і обов’язково повинен засвідчуватися у протоколі слідчої дії або судового засідання.

При дослідженні згаданих фотографій є очевидним, що фотографування проводилося у відсутність понятих, підсудного та інших учасників слідчої дії (вони зображені на фотографіях на значній відстані від місця зйомки), дані про ракурс зйомки, в тому числі висоту, на якій знаходився фотоапарат в момент зйомки, дані про місце зйомки в протоколі слідчої дії не зазначені, що фактично ставить під сумнів достовірність цих фотографій, тому суд не може приймати їх до уваги. У будь-якому разі згадані фотографії не спростовують результатів, отриманих під час проведення згаданої слідчої дії.  

Як було встановлено судом на час проведення відтворення від 17.03.2010 року (т.1а.с.66) понятий ОСОБА_22 був студентом юридичної академії і службу в органах внутрішніх справ не проходив, тому припущення підсудного ОСОБА_8 та його захисника про недопустимість доказів, здобутих під час згаданої слідчої дії, є неспроможними.

При дослідженні в судовому засіданні схеми ДТП, приєднаної до протоколу огляду від 16.01.2010 року (т.1а.с.14), встановлено, що на схемі координати місця розташування речовини бурого кольору, а саме відстань 11,7 м між умовними позначеннями «4»та «5»є помилковою. Допитана в судовому засіданні слідча Горошко підтвердила, що  згаданий вимір не відповідає схемі ДТП в цілому.

Однак, суд вважає, що вказана помилка не впливає на правильність висновків експерта автотехніка, так як при проведенні автотехнічної експертизи у вихідних даних згаданий вимір до уваги не бралася (т.1а.с.109).

Сумніві в правильності координат місця наїзду на пішохода не виникає, тем більше, що вони неодноразово підтверджувалися при проведенні додаткового огляду місця ДТП та відтворень обстановки та обставин події, проведених по справі.

Оцінивши досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд вважає доведеною вину підсудного ОСОБА_8 в скоєнні  тяжкого необережного злочину. Його дії необхідно кваліфікувати за ч.2 ст.286 КК України, так як він керуючи транспортним засобом порушив вимоги п.12.3 Правил дорожнього руху, що спричинило загибель потерпілого.  

Наведений пункт Правил дорожнього руху України передбачає, що у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

Аналізуючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що між допущеними підсудним порушеннями вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України та суспільно небезпечними наслідками, що настали, є причинний зв’язок, а висновки судово-автотехнічної експертизи №15 від 23.04.2010 року є слушними і не суперечать матеріалам кримінальної справи.

В діях пішохода ОСОБА_10 міститься невідповідність п.4.7 та п.п.«а»п. 4.14 ПДР, які передбачають, що пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності —на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч, а також пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху.

Суд вважає, що між допущенними пішоходом порушенням ПДР та суспільно небезпечними наслідками, що настали, відсутній прямий причинний зв'язок, тому немає підстав вважати, що в діях підсудного ОСОБА_8 відсутній склад злочину. Поведінка пішохода ОСОБА_10 та ступень її вини враховується судом при визначенні міри покарання підсудного та розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь потерпілого.  

Призначаючи підсудному покарання, суд, виходячи із загальних засад призначення покарання, визначених ст.65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, всі обставини у справі в їх сукупності, а також особу підсудного, його молодий вік, обставини, що пом’якшують та обтяжують його покарання.

Підсудний ОСОБА_8 не одружений, в силу ст.89 КК України не судимий, має постійне місце роботи, де характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває. Згідно медичного висновку практично здоровий, працездатний, примусового лікування від алкоголізму та наркоманії не потребує (а.с.212 - 224).  

          Обставин, що обтяжують покарання підсудному ОСОБА_8, судом не встановлено.

          Обставиною, що пом’якшує покарання підсудному ОСОБА_8, суд враховує часткове відшкодування потерпілому завданої шкоди у вигляді відшкодування витрат на організацію поховання та поминального обіду в розмірі 3064,59 грн. (а.с.     ).

          Під час судових дебатів підсудний ОСОБА_8 заявив, що жалкує про те що загинула ОСОБА_10 і прохав пробачення у потерпілого, але суд не приймає згадану заяву в якості обставини, що пом’якшує покарання підсудного з наступних підстав.

          За змістом закону і відповідно до роз’яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного суду України №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Щире розкаяння характеризує суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Активним сприянням розкриттю злочину слід вважати надання особою органам дізнання або досудового слідства будь-якої допомоги в установленні невідомих їм обставин справи.

          Натомість, як свідчать матеріали справи, будучи неодноразово допитаним в ході досудового слідства та в суді, ОСОБА_8 винним себе не визнавав, наголошував на винуватості потерпілої, не погоджуючись як з постановою про призначення експертизи, так  і з її висновками очевидності допущеного ним грубого порушення Правил дорожнього руху.

Підсудний ОСОБА_8, намагаючись уникнути покарання за вчинений злочин, на досудовому слідстві та навіть під час проведення окремих слідчих дій неодноразово змінював свої показання в залежності від об’єктивних даних, які встановлювалися слідчими органами в ході досудового слідства (т.1а.с.65), намагався перекласти всю вину на потерпілу.

З аналізу наведеного, суд дійшов висновку, що підсудний ОСОБА_8 висловлює жаль не з приводу вчиненого злочину, а з приводу можливого покарання, своєї провини не визнає, тому немає підстав для врахування обставин, що пом’якшують його покарання, таких як щирого каяття та сприяння розкриттю злочину.

          При визначенні підсудному виду та міри покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу підсудного, його молодий вік, ступінь вини потерплої, яка переходила дорогу у невстановленому для цього місті, чим порушила вимоги п.4.7 та п.п. «а»п.4.14 Правил дорожнього руху України, негативні наслідки злочину.

          Взявши до уваги всі обставини по справі та дані про особу підсудного, суд вважає за необхідне застосувати до нього покарання у виді позбавлення волі на певний строк з позбавленням права керування транспортними засобами. Саме таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, суд вважає, що підстави для застосуванням до підсудного ст.69 КК України або для призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286 КК України, відсутні.

Потерплим ОСОБА_5 до підсудного ОСОБА_8 заявлено цивільний позов про відшкодування затрат потерпілого на поминальний обід, виготовлення і монтаж пам’ятника в розмірі 7120 грн. та відшкодування завданої моральної шкоди в розмірі 50000 (т.1 а.с.209).

Під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_5 уточнив свої вимоги і зменшив розмір відшкодування завданої йому майнової шкоди на суму затрат понесених підсудним на організацію поховання та поминального обіду в розмірі 3064,59 грн. Наполягав на відшкодуванні витрат на виготовлення пам’ятника і обладнання могили в розмірі 5120 грн. та відшкодуванні моральної шкоди в розмірі 50000 грн. Заподіяння моральної шкоди ОСОБА_5 обґрунтовує глибиною душевної рани та перенесених хвилювань, пов’язаних із втратою рідної сестри та обставинами її загибелі. Істотністю вимушених змін, пов’язаних із неможливістю спілкування з рідною та близькою людиною.

Постановою суду від 10.05.2011 року до участі у справі в якості цивільного відповідача притягнуто ПАТ «Страхова компанія «Провідна»(т.2а.с.   ).

Представник страхової компанії направив суду письмові заперечення, в яких просив у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на необґрунтованість вимог потерпілого.

Відповідно до вимог ст.ст.1167, 1168 ЦК України майнова і моральна шкода завдана неправомірними діями фізичної особи, відшкодовуються в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вище вказана дорожньо-транспортна пригода сталася в межах строку дії полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного 04.08.2009 року  між  ПАТ «Страхова компанія «Провідна»та власником транспортного засобу ОСОБА_12 по першому типу. Відповідно полісу (п.2) за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) встановлено ліміт відповідальності на рівні 25500 грн., за шкоду, заподіяну життю і здоров’ю (на одного потерпілого) –на рівні 51000 грн., а франшиза встановлена у розмірі 510 грн.  (а.с.119).

Відповідно до змісту ст.979 ЦК України та п.27.1. ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»право на отримання відшкодування за шкоду, пов’язану із смертю потерпілого, мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого, та особи, які взяли на себе витрати з поховання.

Враховуючи, що витрати з поховання взяв на себе брат загиблої – потерпілий ОСОБА_5 і це підтверджується приєднаними до справи доказами, суд вважає, що з ПАТ «Страхова компанія «Провідна»на користь потерпілого ОСОБА_5 підлягає стягненню витрати на виготовлення пам’ятників і огорож, в межах граничної вартості стандартних пам’ятників і огорож в даній місцевості, яка згідно довідки «ПВП «Ритуал»становить 3080 грн. (т.2а.с.     ). Приймаючи до уваги, що підсудний ОСОБА_8 добровільно відшкодував потерпілому витрати на поховання, в тому числі франшизу в розмірі 510 грн., суд вважає, що сума відшкодування витрат на виготовлення пам’ятників і огорож, яка підлягає стягненню з страхової компанії не підлягає зменшенню на суму згаданої франшизи.

При вирішенні позову потерпілого в частині відшкодування завданої моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.22.3. ст. 22 ЗУ «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»моральна шкода відшкодовується страховиком лише потерпілому, а, як встановлено судом, потерпіла за договором страхування загинула, тому стягнення відшкодування моральної шкоди покладається на засудженого.

          При визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує характер і ступень суспільної небезпеки вчиненого підсудним діяння, ступень його вини та вини потерпілої, обставини при яких скоєно злочин, те, що його вчинено з необережності, характер та обсяг страждань потерпілого, пов’язаних з втратою сестри, істотністю вимушених змін в його життєвих відносинах та укладі життя, тяжкість негативних наслідків тощо.

Факт заподіяння моральної шкоди на думку суду є доведеним і очевидним, оскільки є наслідком неправомірних дій з боку підсудного.  

Виходячи з засад розумності та справедливості, враховуючи також майновий стан підсудного та реальну можливість відшкодування завданої ним шкоди, суд  вважає, що розмір суми, достатньої для компенсації заподіяної моральної шкоди має становити 20000 грн.

Питання про речові докази по справі вирішено судом у відповідності до ст.81 КПК України.

По справі маються судові витрати на проведення судової експертизи в сумі 608 грн. 47 коп., які відповідно до ст.93 КПК України слід покласти на засудженого  (а.с.108).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, суд, -

З А С У Д И В :

НЕТЬОРУ ОСОБА_9 визнати винним в скоєні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України,  і  призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід засудженому ОСОБА_8 змінити з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

          Строк відбування покарання відраховувати з часу фактичного затримання, тобто з 31 жовтня 2011 року.  

Позов потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Стягнути із засудженого ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_5 відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн.

Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Провідна»на користь потерпілого ОСОБА_5 страхове відшкодування в розмірі 3080 грн.

Судові витрати на проведення судової експертизи в розмірі 608 грн. 47 коп. стягнути з засудженого ОСОБА_8 на користь експертного закладу (а.с.108).

Речові докази по справі: автомобіль «Део-Сенс», державний номер –АЕ 8530 АР, якій зберігається на майданчику Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області передати його власнику - ОСОБА_12 (т.1а.с.29). Два компакт-диски з відео- та фотознімками, здійсненим під час огляду від 16.01.2010 р., та ком пакт-диск приєднаний до справи за клопотанням захисника ОСОБА_25 - залишити при справі. Посвідчення водія ОСОБА_8 направити начальнику ВДАІ м.Комсомольська.

          На вирок може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Полтавської області через Комсомольський міський суд Полтавської області протягом 15 діб з моменту його оголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, -  в той же строк з моменту вручення йому копій вироку.

Суддя                              підпис                              ОСОБА_1

Копія вірна.

Суддя                                                  В.В.Крикливий