Справа №  2-258/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

19 вересня 2011 року  

Гуляйпільський районний суд Запорізької області

В складі : головуючого судді                                                  Н.Д.Каракай

               при секретарі:                                                            Н.М.Юрченко

          Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гуляйполе справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Новомиколаївської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області, про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

          19.04.2011 року позивач звернувся  до суду з позовом до відповідача в зв`язку з тим, що 05.03.2011 року помер його батько —ОСОБА_5. Після його смерті відкрилась спадщина, що складається з належного йому домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Запорізька область, Гуляйпільський район, с. Новомиколаївка, вул. 50 років Радянської Влади, буд. 29, а також земельної ділянки площею 6,10 га, розташованої на території Новомиколаївської сільської ради, що належала батькові позивача згідно державного акту на право приватної власності на землю серії 11-ЗП № 006783.

          На момент смерті батька позивач знаходився за місцем реєстрації в Російській Федерації. Йому було відомо, що батьком на його користь складено заповіт від 9 червня 2008 року, посвідчений секретарем Новимиколаївської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, яким він заповідав позивачу вищевказане майно.

          Відразу після смерті батька позивач звернувся до Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області для прийняття спадщини, де йому стало відомо, що його батько —ОСОБА_5, склав заповіт на користь свого сусіда —ОСОБА_2 і що останній також звернувся для прийняття спадщини. На питання позивача державному нотаріусу про те, яким саме чином батько склав заповіт на сторонню людину, вона пояснила, що ОСОБА_5 при складанні даного заповіту сказав про те, що ОСОБА_2 буде сплачувати позивачеві та його брату відсотки за оренду земельних паїв, і саме з цією метою він складає даний заповіт, так як позивач та його  брат - ОСОБА_3 проживають в Росії, а їхня сестра ОСОБА_4 - в Київській області. Коли позивач зазначив, що його батька ввели в оману, нотаріус рекомендувала позивачеві звернутись до суду.

          Зі спілкування з сусідами позивачеві стало зрозуміло, що батько став жертвою обману, так як відповідач не допомагав його батькові, не укладав з ним договору довічного утримання, не вів з ним спільного господарства. Однак в останні дні життя батька позивача відповідач часто навідував його, вмовляв скласти заповіт на його користь, обіцяючи сплачувати позивачеві та його брату і сестрі “відсотки”. Батько був впевнений, що заповіт на користь сусіда —це можливість запезпечити позивача та його брата і сестру матеріально. При цьому відповідач намагався максимально відсторонити батька від спілкування з іншими

сусідами. Позивач регулярно надсилав батькові грошові кошти, кожного року приїздив і допомагав по господарству. За життя батько жодного разу не сказав йому, що має намір скласти заповіт на користь сусіда. Через три дні після складення заповіту батько помер. На прохання позивача показати йому заповіт, відповідач в категоричній формі відмовляв. При цьому, не чекаючи закінчення шестимісячного строку для прийняття спадщини, відповідач заволодів документами, що підтверджують право власності на будинок та земельний пай, замінив замки у будинку і фактично став розпоряджатися майном. По даному факту позивачем була написана заява в Гуляйпільський РВ УМВС України в Запорізькій області, однак в порушенні кримінальної справи було відмовлено.

          Далі позивач у позові зазначив, що спадкоємцями першої черги за законом, у відповідності до ст. 1261 ЦК України, є він —позивач, його брат ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 Однак його сестра і брат не звернулись до нотаріальної контори для прийняття спадщини, не виявляють бажання прийняти спадщину, тим самим відмовляючись від неї.

          Заповіт є видом  односторонньої угоди. Як угода, заповіт повинен відповідати усім вимогам, які пред`являються законом  до укладення угод. До нього застосовуються загальні положення про зобов'язання та договори постільки, поскільки це не суперечить закону, односторонньому характеру і суті заповіту. Заповіт може бути визнано судом недійсним за позовом особи, права чи законні інтереси якої порушено цим заповітом. Підстави для визнання заповіту недійсним можливо розділити на загальні (підстави недійсності будь-яких інших угод) та спеціальні. Так, згідно ст. 230 ЦК України, якщо одна зі сторін угоди мала намір ввести іншу сторону в оману відносно обставин, що мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), така угода визнається судом недійсною.

          Прохає суд визнати заповіт ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 недійсним.

          Позивач, його представник (а.с. 17, 18) в судовому засіданні позов підтримали у повному обсязі, наполягають на його задоволенні.

          Відповідач, його представник (а.с. 35) в судовому засіданні позов не визнали у повному обсязі, заперечують проти його задоволення, надали письмові заперечення (а.с. 37-38).

          Представник третіх осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 33, 34) позов підтримала, наполягає на його задоволенні.

          Представник третьої особи Новомиколаївської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області (а.с. 36) позов підтримав, надав суду пояснення (а.с. 87).

          Представник третьої особи Гуляйпільської державної нотаріальної контори (а.с. 29, 62) заперечує проти задоволення позову, надали суду письмові заперечення (а.с. 39-40).

          Суд, вивчивши матеріали справи , заслухавши учасників процесу, свідків, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

          У відповідності до вимог ст. ст. 1233, 1234 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження  фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

          Ст. ст. 1247, 1248 ЦК України передбачають, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

          Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

          Із змісту ст. 1255 ЦК України випливає, що нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

          Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

          Ст. ст. 202, 203 ЦК України передбачають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми  та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами...

          Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом...

          У відповідності до вимог ст. ст. 229, 230 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним...

          Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

          Судом в судовому засіданні встановлено:

          03.03.2011 року ОСОБА_5 на випадок смерті зробив розпорядження: “все моє майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, все те, що на  день смерті буде  належати мені за законом та на що я матиму право, заповідав ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1”. Заповіт записаний зі слів ОСОБА_5 державним нотаріусом Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області та посвідчений в приміщенні Гуляйпільської державної нотаріальної контори за адресою: м. Гуляйполе, пл. Петровського, 17/2, Запорізької області о 09 годині 30 хвилин 03.03.2011 року  по реєстру № 671. Заповіт зі слів ОСОБА_5 записаний вірно, ним вголос прочитаний до підписання в присутності нотаріуса, про що свідчить особистий підпис та підпис на заповіті ОСОБА_5 (а.с. 57). Нотаріусом перевірено, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність. Заповідач не обумовив виникнення права на спадщину будь-якими умовами, що слідує з тексту заповіту ОСОБА_5 (а.с. 57).

          05.03.2011 року, у віці 80 років, помер ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 07.03.2011 року Новомиколаївською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області серії І-ЖС № 190257 (а.с. 13).

          Згідно лікарського свідоцтва про смерть № 10 від 05.03.2011 року, заповненого головним лікарем  ОСОБА_6, смерть ОСОБА_5 настала внаслідок захворювання,

засвідченого на підставі огляду трупа, записів лікаря в медичній документації та одержаного ОСОБА_2 (а.с. 16, 83), та підтвердженого поясненнями свідка ОСОБА_6 в судовому засіданні.

          11.03.2011 року постановою дільничного інспектора міліції СДІМ Гуляйпільського ГУ МВС України в Запорізькій області за заявою ОСОБА_1, про те, що ОСОБА_2 оформив заповіт та забрав документи його покійного батька ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в порушенні кримінальної справи відмовлено (а.с. 15).

          11.03.2011 р. ОСОБА_1 подав в Гуляйпільську державну нотаріальну контору Запорізької області заяву  про прийняття спадкового майна за законом після померлого 05.03.2011 року батька ОСОБА_5 (а.с. 23).

          29.03.2011 року ОСОБА_2 подав заяву в Гуляйпільську державну нотаріальну контору Запорізької області про прийняття спадщини за заповітом, посвідченого Гуляйпільською державною нотаріальною конторою Запорізької області 03.03.2011 року по

реєстру № 671 (а.с. 22).

          Відповідно до вимог ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю, або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед тим.

          Таким чином заповіт ОСОБА_5, який був посвідчений  секретарем Новомиколаївської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області 09.06.2008 року по реєстру № 102, яким він заповідав майно синові ОСОБА_1 (а.с. 10) скасований заповітом,  складеним пізніше, 03.03.2011 року (а.с. 57).

          При цьому згідно із п.  п. 19, 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” “відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

          Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

          Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

          Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

          Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

          Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

          Норми статті 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів”.            Суд критично відноситься до пояснень в судових засіданнях свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, враховуючи їх дружні сусідські відносини з позивачем, а також те, що до смерті ОСОБА_5 вони не знали про існування його останнього заповіту, що не суперечить таємниці нотаріальних дій, та спростовується поясненнями допитаного в судовому засіданні в якості свідка державного нотаріуса Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області ОСОБА_14 Свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_15 щодо предмету спору будь-яких пояснень суду не надали.

          Відповідно до обраного позивачем способу захисту нотаріально посвідчений заповіт є одностороннім правочином і норми ст. 230 ЦК України не застосовуються до нього.

          На підставі вищевикладеного та враховуючи, що в судовому засіданні не знайшло підтвердження, що за життя ОСОБА_5 було складено заповіт з порушеннями вимог щодо його форми та посвідчення, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, а також те, що в цей день, 03.03.2011 року, ОСОБА_5, крім заповіту, посвідчив в Гуляйпільській державній нотаріальній конторі Запорізької області ще дві довіреності, якими уповноважив ОСОБА_2 одержувати належну йому пенсію та отримувати належну йому орендну плату строком на 10 років (а.с. 68, 69), суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

          Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, ст ст. 202, 203, 205, 209, 229, 230, 1233, 1234, 1247, 1248, 1253-1255, 1257 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

          В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2,  третіх осіб: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Новомиколаївської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області, Гуляйпільської державної нотаріальної контори Запорізької області, про визнання заповіту недійсним відмовити в повному обсязі.

          З рішенням у повному обсязі сторони можуть ознайомитися 24.09.2011 року.

          Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційногосуду Запорізької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_16