Дата документу 13.12.2011

справа № 2- 3764/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

(заочне)

13.12.2011 року                                                                 Ленінський районний суд м. Вінниці

в складі:  головуючого –судді Борисюк І.Е.

               при секретарі  Жовтун М. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ :

В Ленінський районний суд м. Вінниці звернулася з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.   

Позов мотивований тим, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 11.10.2008 року було укладено договір про наміри купівлі-продажу квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору позивачем, згідно п. 2.1. договору було передано відповідачу суму еквівалентну 2 000, 00 доларів США, а також суму еквівалентну 900, 00 доларам США як аванс виплати вартості об’єкту нерухомості. Договір купівлі-продажу квартиру мав бути укладений до 31.10.2008 року, згідно п. 2.1. договору. Згідно п. 4.2. укладеного договору, сторони домовились про те, що у разі не укладення договору купівлі-продажу в строк до 31.10.2008 року з вини відповідача, останній зобов’язаний повернути гарантійну суму в подвійному розмірі. Відповідач не вжив заходи для укладення договору купівлі-продажу та не виконав свої зобов’язання. Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції. Позивачем відповідачу направлялась претензія з вимогою погасити заборгованість, але відповіді отримано не було. Поведінка відповідача свідчить про безвідповідальне та байдуже ставлення до своїх обов’язків за договором та небажання нести відповідальність за порушення його умов. Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 39 053, 00 гривні, інфляційного збільшення в сумі 13 473, 28 гривень, а також судових витрат.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги зменшили і просили суд стягнути з відповідача на користь позивача загальну суму заборгованості в розмірі 50 891, 40 гривень, з яких: борг в сумі 39 113, 27 гривень, 2 587, 83 гривень –3 % річних та 9 190, 30 гривень –інфляційне збільшення. Підтримали змінені позовні вимоги в повному обсязі та просили позов задовольнити, аргументуючи його мотивами викладеними в позовній заяві.

Відповідач повторно не з’явився в судове засідання, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи. Від відповідача не надійшло заяви про розгляд справи у його відсутність, не повідомлено причини неявки.

Суд, з’ясувавши думку представників позивача, ухвалив провести заочний розгляд справи.  

По справі встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

          11.10.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про наміри, згідно якого відповідач мав намір продати, а позивач придбати об’єкт нерухомості –квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що є власністю ОСОБА_2 (а.с. 15)

          Згідно п. 2.1. договору про наміри від 11.10.2008 року, відповідно до ст. 638 ЦК України сторони досягли згоди про нижченаведене: підтверджуючи намір укласти договір купівлі-продажу об’єкта нерухомості до 31.10.2008 року, з метою забезпечення його укладення, в момент підписання цього договору, покупець (ОСОБА_1.) передала, а продавець  (ОСОБА_2.) прийняв суму грошей, яка еквівалентна 2000, 00 (дві тисячі) доларів США. Сума, яка еквівалентна 900, 00 доларів США додається як аванс виплати вартості об’єкту нерухомості.

Згідно п. 3.1. договору про наміри від 11.10.2008 року, відповідач зобов’язаний не змінювати ціни на об’єкт нерухомості, а також не здійснювати дії, які могли б вплинути на його вартість; погасити заборгованість по комунальних платежах, електроенергії, послугах зв’язку та телебачення, а також надати документи (довідки) про виконання цих зобов’язань до вказаного в договорі відчуження терміну; до укладення договору купівлі-продажу надати довідку-характеристику з ВООБТІ, технічну документацію на об’єкт, що відчужується, довідку (форма № 3) про склад осіб, зареєстрованих в квартирі (будинку). В свою чергу позивач зобов’язалася до 31.10.2008 року (включно) придбати у власника вище зазначений об’єкт нерухомості за встановлену ціну (п. 3.2. договору).

Розділом 4 договору про наміри від 11.10.2008 року встановлено відповідальність сторін. У разі не укладення договору купівлі-продажу в строк до 31.10.2008 року з вини відповідача, останній зобов’язаний повернути гарантійну суму в подвійному розмірі (п.4.2. договору).

          Згідно відповіді на адвокатський запит, МКП ЖЕК № 14 повідомило 17.05.2011 року (вих. № Д/159), що ОСОБА_2 довідку (форма № 3) про склад сім’ї в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 в період з 11.10.2008 року по 31.10.2008 року не замовляв. За даною адресою ОСОБА_2 не зареєстрований і не проживає.(а.с. 9)

02.06.2011 року позивачем відповідачу була направлена претензія про необхідність сплати суми боргу, в зв’язку з порушенням останнім умов договору про наміри від 11.10.2008 року, що підтверджується квитанцією про направлення цінного листа та описом вкладення. (а.с. 14, 27, 28)

Згідно ч. 4 ст. 635 ЦК України, договір  про  наміри  (протокол  про наміри тощо),  якщо в ньому  немає  волевиявлення  сторін   щодо   надання   йому   сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки за договором. Вона має бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Судом встановлено, що волевиявлення сторін щодо надання договору про наміри, укладеного між позивачем і відповідачем 11.10.2008 року, сили попереднього договору, було відсутнє.

Однією із загальних засад цивільного законодавства, зокрема, є свобода договору, що стверджується п. 3. ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, згідно якого сторони вільні в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

У відповідності до положень ст. 530 ЦК України, зобов’язання підлягають виконанню у строки, встановлені договором.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.  

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Згідно положень ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 570 ЦК України, завдатком є грошова сума або рухоме  майно,  що  видається кредиторові  боржником  у  рахунок  належних  з нього за договором платежів,  на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено,  що сума,  сплачена в рахунок належних з  боржника  платежів,  є  завдатком,  вона   вважається авансом.

Згідно ч. 1 ст. 570 ЦК України, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора,  він зобов'язаний повернути боржникові завдаток та  додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості.

Судом встановлено, що в момент підписання договору про наміри від 11.10.2008 року, позивач вже передала відповідачу 2000, 00 (дві тисячі) доларів США з метою забезпечення його укладення, а також, в момент підписання цього договору, позивач передала, а відповідач прийняв 900, 00 (дев’ятсот) доларів США як аванс виплати вартості об’єкта нерухомості, що визначено п. 2.1. вище зазначеного договору та засвідчено підписами сторін.

Зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, відповідно до ст. 524 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.   

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), відповідно до ст. 610 ЦК України.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем здійснено розрахунок заборгованості відповідача перед позивачем, яка становить 39 113, 27 гривень станом на 15.11.2011 року, а також нараховано на суму боргу станом на 01.11.2008 року за період з 01.11.2008 року по 15.11.2011 року встановлений індекс інфляції за весь час прострочення, який становить 9 190, 30 гривень та 3 % річних в сумі 2 587, 83 гривень, разом сума заборгованості становить 50 891, 40 гривень.

Судом перевірено розрахунок суми боргу відповідача перед позивачем і встановлено: основний борг становить –2 000, 00 дол.США х 2 = 4 000, 00 дол. США (згідно п. 4.2.  договору про наміри від 11.10.2008 року) + 900, 00 дол.США = 4 900, 00 дол.США

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, згідно ч. 2 ст. 61 ЦПК України. Офіційний курс гривні до іноземних валют, встановлений Національним банком України є загальновідомим.

4 900, 00 дол.США х 7, 9823 грн. (офіційний курс гривні до долара США станом на 15.11.2011 року) = 39 113, 27 гривень, що відповідає розрахунку, здійсненого позивачем. (а.с. 30)

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 9 190, 30  гривень інфляційного збільшення, тобто нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цієї частини позовних вимог з наступних підстав.

Інфляційні втрати щодо заборгованості (грошового зобов’язання) –це своєрідне «здешевлення», якого зазнає заборгованість (грошове зобов’язання) внаслідок інфляції. Інфляція –знецінювання грошей, що супроводжується ростом цін на товари і послуги.

Індекс інфляції є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг постійної якості з постійними характеристиками у поточному періоді порівняно з базисним та відображає зміну вартості фіксованого споживчого набору товарів і послуг в поточному періоді відносно попереднього. Індекс інфляції встановлюється централізовано і є єдиним для всіх регіонів України. Інфляційні витрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів.

Позивач в своєму розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції за період прострочення провів розрахунок індексу інфляції на суму боргу, яка вже була визначена позивачем з урахуванням зміни курсу іноземних валют до національної валюти України станом на 15.11.2011 року. Тобто, позивачем проведено розрахунок на суму, яка жодним чином не була знецінена, здешевлена за період 2008-2010 роки, що є умовою для застосування індексу інфляції.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в сумі 2 587, 83 гривень, то суд приходить до висновку про задоволення цієї частини позовних вимог з наступних підстав.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Строк виконання зобов’язання сторонами було встановлено договором про наміри від 11.10.2008 р. –до  31.10.2008 року, відповідно простроченою сумою є борг в еквіваленті до національної валюти станом на 01.11.2008 року в сумі 4 900 доларів США х 5, 7888 грн. = 28 365, 12 гривень, як вірно визначено позивачем. В той же час позивачем не враховано, що протягом періоду невиконання грошового зобов’язання відповідачем з 01.11.2008 року по 15.11.2011 року  курс іноземних валют до національної валюти України постійно змінювався, що відповідно призвело б й до збільшення розміру 3 % річних. Однак, враховуючи принцип диспозитивності, відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача трьох процентів річних в сумі 2 587, 83 гривень.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України, належними  є докази,  які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність  конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до принципу диспозитивності суд розглядає справу на підставі доказів, поданими сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих доказів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

          Заслухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 11.10.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір про наміри, згідно якого відповідач мав намір продати, а позивач придбати об’єкт нерухомості –квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Судом встановлено, що волевиявлення сторін щодо надання договору про наміри, укладеного між позивачем і відповідачем 11.10.2008 року, сили попереднього договору, було відсутнє. Також встановлено, що в момент підписання договору про наміри від 11.10.2008 року, позивач передала відповідачу 2000,00 (дві тисячі) доларів США з метою забезпечення його укладення, а також, в момент підписання цього договору, позивач передала, а відповідач прийняв 900, 00 (дев’ятсот) доларів США як аванс виплати вартості об’єкту нерухомості, що визначено п. 2.1. вище зазначеного договору та засвідчено підписами сторін. На момент звернення до суду відповідачем позивачу не повернуто ні гарантійну суму ні аванс. Таким чином, суд вважає, що відповідачем порушено вимоги ст. 526 ЦК України, згідно якої зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, оскільки, відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.  Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційного збільшення та трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України, суд прийшов до висновку, що задоволенню підлягають вимоги лише про стягнення 3 % річних, оскільки є обґрунтованими та доведеними, в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційного збільшення, то суд прийшов до висновку, що в цій частині слід відмовити, в зв’язку з необґрунтованістю та недоведеністю позивачем такої вимоги, враховуючи при цьому вищевикладене. Добровільно провести розрахунок з позивачем відповідач не бажає. Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором про наміри від 11.10.2008 року в загальній сумі 41 701, 10 гривень, з яких: 39 113, 27 копійок –сума боргу, а також три проценти річних в сумі 2 587, 83 гривень.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При подачі позову позивачем було оплачено 120, 00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 525, 26 гривень судового збору, що підтверджується квитанціями  від 10.08.2011 р. (а.с. 2, 3).

Враховуючи положення ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме: 417, 01 гривень в рахунок відшкодування судового збору та 98, 33 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, що складає 81, 94 відсотки від задоволеної частини позовних вимог і є  пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 16, ч. 1 ст. 192, ст.ст. 524, 525, 526, 530, ч. 2 ст. 533, ст.ст. 570, 610, ч. 1 ст. 612, ст.ст. 625, 627, 629, ч. 4 ст. 635 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 3 ст.ст. 10, 11, 58- 61, ч. 1 ст. 88, 209, 212-215, 218, 224-228 Цивільного Процесуального кодексу України, суд, -   

ВИРІШИВ:

          Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 заборгованість за договором про наміри від 11.10.2008 року в сумі 39 113 (тридцять дев’ять тисяч сто тринадцять) гривень 27 копійок, а також три проценти річних в сумі 2 587 (дві тисячі п’ятсот вісімдесят сім) гривень 83 копійки.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційного збільшення в сумі 9 190, 30 гривень –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме: судовий збір в сумі 417, 01 гривень та витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в сумі 98, 33 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому  ЦПК України.

Суддя: