ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 311
РІШЕННЯ
Іменем України
01.12.2011Справа №5002-18/4695-2011
За позовом Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Філіпп.» (95051, м. Сімферополь, вул. Жигаліной, 11)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47)
про стягнення 128329,65 грн.
Суддя І.К. Осоченко
ПРЕДСТАВНИКИ:
Від позивача – ОСОБА_1. – представник, дов. від 17.11.2011; ОСОБА_2. – представник, дов. від 17.11.2011.
Від відповідача - не з’явився
Суть спору: Приватне підприємство «Виробничо-комерційна фірма «Філіпп.» (далі – позивач) звернулось до господарського суду АР Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (далі – відповідач), в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 128329,65 грн.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 543, 553, 554, 610, 1054 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 11.10.2010 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки товарів № 450030-СС. Відповідач у порушення пунктів 1.1, 1.2 такого договору не сплатив отриманий товар на умовах, передбачених у додатку № 4 «Додаткові умови», у зв’язку із чим станом на 19.10.2011 за відповідачем рахується заборгованість у сумі 128329,65 грн.
Несплата відповідачем заборгованості за поставлений товар у сумі 128329,65 грн. стала підставою для звернення позивача до суду.
Одночасно з позовною заявою позивачем була подана заява про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить накласти арешт на усе майно та кошти, які належать ТОВ «Стайер» та знаходяться у нього або у інших осіб, у розмірі позовних вимог.
Суд відклав розгляд заяви про забезпечення позову до наступних судових засідань.
У судовому засіданні 01.12.2011 суд почав розгляд справи по суті.
Позивач у судовому засіданні 01.12.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача у судові засідання двічі не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був проінформований належним чином – рекомендованою кореспонденцією. Відзив на позов суду не представив.
Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що матеріали справи у достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін у справі, суд вважає можливим розглянути дану справу за відсутності представника відповідача у порядку ст. 75 ГПК України на підставі матеріалів, які наявні у справі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд –
ВСТАНОВИВ:
11 жовтня 2010 року між Приватним підприємством «Виробничо-комерційна фірма «Філіпп.» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стайер» (покупець) було укладено договір поставки № 450030-СС.
Згідно з пунктом 1.1 договору, постачальник зобов’язується поставити товар у строки, обумовлені даним договором, відповідно до замовлення покупця, який є невід’ємною частиною договору, а покупець – прийняти його і оплатити на умовах, обумовлених в додатку № 4 до даного договору «Додаткові умови».
Асортимент і ціна товару узгоджується в специфікаціях до договору. Специфікації узгоджуються шляхом перемов і підписання додаткової угоди між сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснював поставки товару відповідачу на загальну суму 129684,31 грн., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 36-76).
Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на вищевказаних накладних, засвідчений печаткою.
Згідно з п. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Пунктом 1.1 договору сторонам погоджено, що покупець здійснює оплату за товар на умовах, вказаних у додатку № 4 до даного договору «Додаткові умови».
Відповідно до розділу 6 додатку № 4 до даного договору «Додаткові умови», покупець здійснює оплату за поставлений товар у продовж 27 календарних днів з моменту поставки товару.
У зв’язку з несплатою відповідачем коштів за отриманий товар у повному обсязі, позивачем була направлена відповідачеві вимога за № 19/10-2011 від 19.10.2011 на суму заборгованості – 128329,65 грн., яка залишена відповідачем без відповіді.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідач не представив суду доказів оплати позивачеві коштів у сумі 128329,65 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв’язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 128329,65 грн. підлягають задоволенню.
Крім того, розглянувши у судовому засіданні 01.12.2011 заяву позивача про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить накласти арешт на усе майно та кошти, які належать ТОВ «Стайер» та знаходяться у нього або у інших осіб, у розмірі позовних вимог, суд зазначає наступне.
Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Відповідно до Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» №02-5/611 від 23.08.1994 р. умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Тобто, вирішення питання щодо доцільності вжиття заходів по забезпеченню позову можливе саме у випадку існування припущень щодо того, що у майбутньому можуть виникнути обставини, які значно ускладнять, або навіть унеможливлять його виконання, а також припущення щодо того, що відповідач або інші особи можуть своїми діями привести до таких незворотних наслідків.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Причому оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить, що заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, вказати про наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд звертає увагу, що у своїй заяві про забезпечення позову позивач не вказує конкретних фактів того, які у майбутньому можуть виникнути обставини, що значно ускладнять, або навіть унеможливлять виконання судового рішення, а також факти того, що відповідач може своїми діями привести до таких незворотних наслідків.
Процесуальним законодавством передбачено, що господарське судочинство здійснюється шляхом письмового провадження, а тому факт наявності визначених обставин має підтверджуватись певними доказами як це встановлено положеннями ст.ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України покладає обов'язок доказування на сторони, а тому кожна сторона повинна довести наявність тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Таким чином позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України взагалі не доведена наявність реальних підстав застосування заходів забезпечення позову.
Отже, з урахуванням викладеного, заява позивача щодо забезпечення позову вважається судом такою, що не підлягає задоволенню.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача у порядку статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 01.12.2011 судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 01.12.2011.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 66, 67, 82 – 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ВИРІШИВ:
1. В задоволені заяви позивача про забезпечення позову – відмовити.
2. Позов задовольнити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стайер» (95013, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 47; код ЄДРПО України 32913371) на користь Приватного підприємства «Виробничо-комерційна фірма «Філіпп.» (95051, м. Сімферополь, вул. Жигаліной, 11; код ЄДРПО України 30025993) 128329,65 грн. заборгованості; державне мито у сумі 1283,30 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.