Україна
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
22ц-12139/11 Головуючий у 1 й інстанції - Ковальчук Т.А.
Категорія 50 Доповідач - Варенко О.П.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді – Варенко О.П.
суддів - Григорченка Е.І., Лаченкової О.В.
при секретарі - Солодовій І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2011 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2011 року до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 05 серпня 2008 року згідно наказу № 133-вк від 04.08.2008 року його було прийнято на посаду провідного спеціаліста відділу по роботі з проблемними активами до філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України». 09.12.2009 року згідно наказу № 181-к від 11.12.2009 року він був переведений на посаду головного спеціаліста відділу по роботі з проблемними активами філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».
03.06.2010 року його ознайомили з наказом про скорочення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП
України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників
04.08.2010 року. В період з 03.06.2010 року (дата попередження про наступне звільнення) по 09.08.2010 року (фактична дата звільнення) у філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України»були вакантні посади, які йому запропоновано не було.
Згоду на розірвання трудового договору профспілковий комітет надав 05.07.2010 року, а 09.08.2010 року його було звільнено.
Вважає, що наказ про його скорочення є незаконним та складеним з грубим порушенням чинного законодавства.
Зазначає, що не міг знати раніше про порушення законодавства з боку відповідача, то вважає, що строк на подання даного позову він пропустив з поважних причин.
З огляду на викладене, просив суд поновити процесуальний строк на подання позовної заяви, скасувати наказ про його звільнення, поновити на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з проблемними активами філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України», стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.08.2010 року до дня ухвалення рішення та моральну шкоду в розмірі 5000 грн.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач з 05 серпня 2008 року, згідно наказу № 133-вк від 04.08.2008 року, працював на посаді провідного спеціаліста відділу по роботі з проблемними активами філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України», а з 09 грудня 2009 року, згідно наказу № 181-к від 11.12.2009 року, - на посаді головного спеціаліста відділу по роботі з проблемними активами філії-Полтавське обласне управління ВАТ «Державний ощадний банк України».
03.06.2010 року позивача ознайомили з наказом про скорочення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП
України, у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та скороченням штату працівників
з 04.08.2010 року.
Згоду на розірвання трудового договору з позивачем профспілковий комітет надав 05.07.2010 року (а. с. 89).
29 липня 2010 року позивачеві запропоновано вакантні посади, наявні у ВАТ «Державний ощадний банк України (а.с.87). Від запропонованих вакансій ОСОБА_2 відмовився (а. с. 86).
Позивач із 04.08.2010 року по 06.08.2010 року, у зв'язку із захворюванням був тимчасово непрацездатним (а. с. 57).
Згідно наказу № 125-к від 09.08.2010 року позивача звільнено з посади 09 серпня 2010 року у зв'язку зі скороченням штату працівників, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.18-19, 85).
Позивач отримав трудову книжку під підпис 09.08.2010 року, що підтверджується його особистим підписом в особовій картці та журналі обліку видачі трудових книжок і вкладишів до них (а. с.45- 47).
З позовом до суду про поновлення своїх прав позивач звернувся лише 09 червня 2011 року (а. с. 23-24).
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»- встановлені статтями 228, 223 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.
Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
Оскільки при пропуску місячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з’ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов’язки сторін.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував права та обов’язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, керуючись ст.ст.40, 43, 49-2, 233 КЗпП України, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами та поясненнями самих сторін.
Приведені в апеляційній скарзі доводи позивача не можуть бути прийняті до уваги, оскільки всі вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно ж до ст. 212 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Порушень матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 –відхилити.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2011 року –залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з цього часу.
Головуючий
Судді