Справа № 2-312/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

        "10" листопада 2011 р. Іллічівський районий суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді  Харитонової Г. Л.,  при секретарі Чудіній Н.Г.,  розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя, ОСОБА_2, Маріупольської міської ОСОБА_3 , Управління державного майна Маріупольської ОСОБА_3,  органу опіки та піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ОСОБА_3  про визнання права користування житловим приміщенням , спонукання укласти договір  найму ,  про визнання  свідоцтва про право власності недійсним    та  за об’єднаним позовом ОСОБА_4, що діє в інтересах неповнолітньої доньки – ОСОБА_5 до ОСОБА_1, третя особа : відділ опіки та піклування Іллічівської  райадміністрації  Маріупольської міської ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування квартирою та виселення , -

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2011 року до Іллічівського районного суду м. Маріуполя звернувся ОСОБА_1 з позовом до ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя, ОСОБА_2 про визнання права користування житловим приміщенням та спонукання укласти договір найму, де зазначив,що 26 травня 1978 року його батьку – ОСОБА_6 була надана двокімнатна квартира за адресою: м. Маріуполь, вул. Мамина Сибіряка б. 40 кв. 27 на сім’ю, що складалася з жінки – ОСОБА_7 та двох дітей – ОСОБА_8 та на нього - ОСОБА_1 Всі вони були зареєстровані за спірною адресою. У 1989 році він уклав шлюб з ОСОБА_9 та вибув з місця реєстрації за місцем проживання дружини. Однак, починаючи з 1993 року, вони припинили шлюбні стосунки та він був вимушений переїхати проживати за адресою батьків. В 1998 році у ОСОБА_10 народилася донька – ОСОБА_5, яка була зареєстрована за спірною адресою, але мешкала нетривалий час та вибула до бабусі – ОСОБА_11, де мешкає в наступний час. 8 жовтня 2002 року помер батько -ОСОБА_6, 16 травня 2006 року померла мати – ОСОБА_7. Починаючи з 2006 року він став постійно проживати за спірною адресою, оскільки на той час його сестра – ОСОБА_10 , на той час єдиний зареєстрований наймач, знаходилась у слідчому ізоляторі. Проживаючи у ІНФОРМАЦІЯ_1 він сплачував комунальні послуги, проводив поточні ремонти, таким чином він добросовісно користується нерухомим майном на протязі більш п’яти років. Між тим, його сестра ОСОБА_10, перебуваючи у місцях позбавлення волі, не встигла зареєструвати його у спірному приміщенні, та 10 жовтня 2010 року померла. Письмової згоди на вселення , користування та подальшу реєстрацію від членів своєї сім’ї він не отримував, але вони підтримували факт його проживання та користування у спірній квартирі. 29 жовтня 2010 року він звертався з заявою до ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя  про поновлення реєстрації за місцем фактичного проживання з метою подальшого проживання та приватизації державного житлового приміщення., але йому було відмовлено та рекомендовано звернутися до суду. Посилаючись на ст. 65 ЖК України він вважав, що як син наймача, він має право на спірне житлове приміщення. Та відповідно до ст. 106 ЖК України має право вимагати укладання з ним договору найму житлового приміщення. Просив визнати за ним право користування житловим приміщенням у квартирі № 27 , що розташована у будинку № 40 по вул..Мамина Сибіряка у м. Маріуполі.  ( а.с.4-6).

    5 квітня 2011 року  ОСОБА_1 звернувся до Іллічівського районного суду м. Маріуполя з позовом до ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя, ОСОБА_2, Маріупольської міської ОСОБА_3, органу опіки та піклування Іллічівської рай адміністрації Маріупольської міської ОСОБА_3 про визнання свідоцтва про право власності недійсним, де виклав доводи, вказані у позовній заяві від 21 січня 2011 року , та додав,що  в січні 2011 року йому стало відомо про те,що на квартиру АДРЕСА_1 10 січня 2011 року було видано свідоцтво № 46648   про право власності на ім’я ОСОБА_5. Між членам  його сім’ї була домовленість про те,що спірна квартира після смерті батьків перейде до їх дітей, а саме до нього та його сестри ОСОБА_10В, але право власності батьків не було закріплене, тому спадкові права від не оформлював. В подальшому вони з сестрою домовились після його реєстрації разом приватизувати квартиру, але сестра  померла. Просив визнати свідоцтво про право власності № 46648 від 10.01.2011 року , що видане Маріупольськім управлінням міського майна на ім’я ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2 визнати недійсним.( а.с.60- 61).

    Ухвалою суду від 11 травня 2011 року ці справи було об’єднано в одне провадження. ( а.с.55).

     19 квітня 2011 року до Іллічівського районного суду м. Маріуполя звернувся ОСОБА_2, діючий в інтересах неповнолітньої доньки – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 з позовом до ОСОБА_1 , 3-я особа : Орган опіки та піклування  Іллічівської  райадміністрації Маріупольської міської ОСОБА_3, де зазначив, що 10 жовтня 2010 року померла його колишня дружина – ОСОБА_12, що мешкала за адресою : м. Маріуполь, вул..Мамина Сибіряка б. 40\14 кв. 27. В цій квартирі також мешкала та була зареєстрована їх донька – ОСОБА_2, 4.06.1998 року. Після смерті ОСОБА_12, ним , в інтересах доньки, була приватизована спірна квартира , та на ім’я доньки було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру. ОСОБА_1 самочинно, без його відому, зайняв спірну квартиру та на вимоги звільнити її не реагує. За життя ОСОБА_12 мешкала в квартирі разом з донькою, а у ОСОБА_1 є своя квартира по вул..Київській. У відповідності до вимог ст. 391 ЦК України просив усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні спірною квартирою та виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_3. ( а.с.86-87).

    Ухвалою суду від 20 червня 2011 року до участі у справі в якості співвідповідача було залучено Маріупольське управління державного майна.

     Ухвалою суду  від 14 липня 2011 року справи було об’єднано в одне провадження. ( а.с.83).

     В судовому засіданні ОСОБА_1 свій позов підтримав, позов ОСОБА_2 не визнав та пояснив, що спірна квартира була надана його батьку на сім’ю з чотирьох осіб. В 1989 році він покинув цю квартиру та став проживати за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_3 б. 29 кв. 59.В 1993 році він розлучився та з 1994 року переїхав проживати за спірною адресою, де мешкав до другого одруження, та знову виїхав до вул..Київська. З середини 2009 року  він переїхав жити за спірною адресою як член сім’ї за згодою ОСОБА_12, на той час в квартирі вже ніхто не мешкав та вона була вільною. Він сплачував комунальні послуги за квартиру.  З 1993 року він зареєстрований та є наймачем квартири АДРЕСА_4.  Просив  задовольнити його позові, а в позові ОСОБА_2 відмовити.

   Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_13, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав, позов ОСОБА_2 не визнав

   Відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнав , свій підтримав та пояснив,що 4 червня 1998 року народилась ОСОБА_5, батьками якої є він та ОСОБА_12 До 2001 року донька мешкала разом з матір’ю , а в подальшому стала мешкати разом з ним. Донька з часу народження була зареєстрована за спірною адресою. В 2008 році ОСОБА_12 заарештували. В спірній квартирі ніхто не мешкав, її пограбували. Він встановив залізні двері, дозволив мешкати в ній квартирантам, які прожили три місяці . З грудня 2008 року ОСОБА_1 вселив в спірну квартиру свою доньку з її чоловіком, а  через півроку, з 2009 року, в ній періодично став проживати ОСОБА_1 Житлова площа за адресою : м. Маріуполь, вул..Мамина Сибіряка б. 40 кв. 27 була закріплена рішенням опікунської ради за  дитиною – ОСОБА_5. Він пропонував ОСОБА_1 покинути спірне приміщення добровільно , але він відмовляється. Вважав,що ОСОБА_1 вселився самочинно, тому не має права на спірну квартиру. Просив відмовити   в позові ОСОБА_1 , а його позов задовольнити, усунувши перешкоди у користуванні спірною квартирою шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири.

    Представник ОСОБА_2 –  ОСОБА_14 позов ОСОБА_1 не визнала,  позов ОСОБА_2 просила задовольнити.

    Представник Маріупольської міської ОСОБА_13 – ОСОБА_15,що діяла на підставі довіреності, позов ОСОБА_1 не визнала та пояснила. що приватизація спірної квартири була здійснена у межах діючого законодавства. ОСОБА_1 незаконно проживає за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_4 б. 40\14 кв. 27, оскільки  має квартиру та зареєстрований за іншою адресою. Просила в позові ОСОБА_1 відмовити

    Представник ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя – ОСОБА_16, що діяла на підставі довіреності, позов ОСОБА_1 не визнала та пояснила, що наймачем спірної квартири до наступного часу є ОСОБА_17, після його смерті договір найму не переоформлювався. Квартира в наступний час є власністю неповнолітньої ОСОБА_2, та підстави для скасування приватизації відсутні. Просила в позові ОСОБА_1 відмовити.

     Представник  служби у справах дітей Іллічівської  райадміністрації – ОСОБА_18,що діяла на підставі довіреності, позов не визнала та пояснила, що в 2008 році ОСОБА_12, що є матір’ю ОСОБА_2, була позбавлена батьківських прав. Наприкінці 2010 року ОСОБА_2 звертався до органів опіки для надання дозволу на приватизацію спірної квартири на ім’я неповнолітньої ОСОБА_2, яка мешкала разом з ним за адресою : м. Маріуполь, вул..Металургійна . ОСОБА_1 не має права на спірну квартиру. Просила відмовити йому в позові.

    Представник Управління державного майна Маріупольської міської ОСОБА_13 ОСОБА_19, що діяла на підставі довіреності, позов ОСОБА_1 не визнала та пояснила. що приватизація спірної квартири була здійснена на підставі діючого законодавства. Інтереси неповнолітньої представляв ОСОБА_2 - її батько, який надав необхідні документи. Згідно лицевого рахунку  в квартирі була зареєстрована тільки ОСОБА_5, тому і було видано свідоцтво про право власності на житло на її ім’я. Просила відмовити ОСОБА_1 в позові.

     Суд, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1. його представника ОСОБА_13, відповідача ОСОБА_2, його представника ОСОБА_14, представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, вважає, що в  позові ОСОБА_1 слід відмовити, а позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Судом встановлено, що на підставі ордеру  № 2627 ,  від 30.12.1977 року, виданого   ОСОБА_6 на сім’ю з чотирьох осіб , яка складалась з нього, його дружини - ОСОБА_7. сина – ОСОБА_1 та доньки – ОСОБА_20 було надано квартиру за адресою: м. Маріуполь, вул.. Мамина Сибіряка б. 40/14  кв. 27, що складається з двох кімнат ? площею 27, 5 кв.м.  22 серпня 1989 року позивач ОСОБА_1 вибув зі спірної адреси до помешкання дружини. З 1992 року ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної  квартири АДРЕСА_5 , де зареєстрований з 28 .04.1992 року.( а.с.136).  8 жовтня 2002 року ОСОБА_6 помер.( а.с.11), 15 травня 2006 року померла ОСОБА_7 Харлампієвна (а.с.10), 10 жовтня 2010 року померла ОСОБА_12 ( а.с.9). Таким чином, станом на 10 жовтня 2010 року зареєстрованою у спірній квартирі залишалась неповнолітня ОСОБА_5 – донька ОСОБА_12 та ОСОБА_2, яка фактично не мешкала за спірною адресою, але за нею, у відповідності до ст. 71 ЖК України , зберігалося житлове приміщення . Станом на 23 вересня 2010 року та до наступного часу в квартирі мешкає позивач ОСОБА_1В.( а.с.18).

   Підтримуючи позов, ОСОБА_1 вказував на те,що його право на житлове приміщення підтверджується тим, що його сестра –ОСОБА_12 визнавала за ним це право та надала довіреність, якою надала йому  право користування спірною квартирою.

      Між тим, у відповідності до  п. 9  Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р.№ 2 зі змінами « Про деякі питання ,що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Такі ж положення закріплені ст. 64 ЖК України, відповідно до якої члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами  і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

     Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім’ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням.

    Як встановлено судом, про чого не заперечує і позивач, фактично однією сім’єю з ОСОБА_12 він не мешкав. 2 лютого 2009 року, під час її знаходження у слідчому ізоляторі  м. Маріуполя, вона надала  довіреність, якою надала згоду ОСОБА_1, що проживав за адресою : ІНФОРМАЦІЯ_5 б. 59 кв. 29 користуватися  її квартирою ,  розташованій за адресою: м. Маріуполь , вул. Мамина Сибіряка б. 40 кв. 27 , що належить їй на праві приватної власності та надала йому право проживати в цій квартирі, оплачувати комунальні платежі, подавати від її імені заяви, розписуватися за неї, та виконувати інші юридично значимі дії на виконання наданих повноважень. Довіреність була видана без права реєстрації позивача за спірною адресою та без права відчуження вказаної квартири. ( а.с.151-152).   В середині 2009 року ОСОБА_1 вселився та став мешкати за спірною адресою.

    Таким чином, на час вселення в спірне приміщення  позивача ОСОБА_1, в ньому ніхто не проживав,  фактично ОСОБА_1 однієї сім’єю з ОСОБА_12 не мешкав , спільне господарство з ОСОБА_12 не вів, зареєстрований за спірною адресою не був та ОСОБА_12 такої згоди не надавала.

   Той факт, що позивачем ОСОБА_1 проводилась оплата за комунальні послуги та проводилась оплата за обладнання у під’їзді , де знаходиться спірна квартира( а.с .101- 135), не може бути прийнята судом як підстави для визнання права на житлове приміщення, оскільки ці дії проводилися ОСОБА_1 на виконання наданих йому ОСОБА_12 повноважень за довіреністю.

   Крім того, до наступного часу ОСОБА_1 фактично зберігає за собою право на житлове приміщення,що розташоване за адресою: АДРЕСА_6, оскільки він там зареєстрований та є наймачем.( а.с.136).

   Відповідно до ст. 106 ЖК України  повнолітній член сім’ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім’ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім’ї наймача.

    Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

    Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторони виникає спір.

    Аналізуючи зібрані по праві докази суд приходить до висновку про те, що позов ОСОБА_1 про визнання за ним права на житлову площу, за адресою: м. Маріуполь, вул. Мамина Сибіряка б. 40 кв. 27 та спонукання укласти договір  найму  задоволенню не підлягає , оскільки у нього не виникло право на житлову площу, що розташована за спірною адресою, внаслідок чого у нього не виникло право вимагати укладання з ним окремого договору найму.

.      Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позову про визнання свідоцтва про право власності № 46648 від 10.01.2011 року , що видане Маріупольськім управлінням міського майна на ім’я ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_2   недійсним , суд приходить до наступного.

    Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація – це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.   

    Згідно ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир ( будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають в даній квартирі ( будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).   

    Згідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація квартир у власність здійснюється уповноваженими на це органами у загальну сумісну або дольову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів родини, постійно проживаючих в даній квартирі, в тому числі і тимчасово відсутніх за якими зберігається право на житло.

     Відповідно до п. 5 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян» затвердженого наказом Державного комітету України по житлове – комунальному господарству № 565 від 15.09.1992 року, до членів сім’ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.   

    Згідно п. 18,20,21 зазначеного положення, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім’ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім’ї та займані приміщення. У довідці вказуються члени сім’ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.   

   Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1   на час оформлення приватизації не  мав права на житлову площу, що розташована за адресою: м. Маріуполь, вул..Мамина Сибіряка б. 40\14 кв. 27, та за ним не зберігалося житлове приміщення, як за тимчасово відсутньою особою.

    Таким чином,судом встановлено, що приватизація спірної квартири на ім’я неповнолітньої ОСОБА_5 була проведена у відповідності до вимог   Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», тому позов про визнання приватизації квартири недійсною задоволенню не підлягає.

         Відповідно до ст. 242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей, таким чином ОСОБА_2 подано позов в інтересах ОСОБА_2 у межах його повноважень, бо він є батьком неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. ( а.с. 90).

          Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.  

    Судом встановлено,що квартира № 27 в будинку № 40\14 , що розташована по вул..Мамина Сибіряка в м. Маріуполі  належить неповнолітній ОСОБА_2 на  підставі свідоцтва про право  власності на житло від 10.01.2011 року. Це право зареєстровано в БТІ м.Маріуполя 9.02.2011 року( а.с.88,89). З середини 2009 року в спірній квартирі мешкає ОСОБА_1, який самочинно вселився та проживає в ній без відповідного дозволу власника  та перешкоджає власнику володіти та користуватися спірною квартирою.  

    Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його  здійсненні.

    Відповідно до  ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення  перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

    За таких обставин позов в частині усунення перешкод у здійсненні  ОСОБА_2  права власності шляхом виселення   ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_7 підлягає задоволенню.

    Керуючись ст.ст. 10,11, 57, 60, 61, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 64, 65,106 ЖК України, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р.№ 2 зі змінами « Про деякі питання , що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» , суд –

В И Р І Ш И В:

В  позові    ОСОБА_1 до ЖКП Іллічівського району м. Маріуполя, ОСОБА_2, Маріупольської міської ОСОБА_13 , управління державного майна Маріупольської ОСОБА_3,  органу опіки та піклування Іллічівської райадміністрації Маріупольської міської ОСОБА_3  про визнання права користування житловим приміщенням , спонукання укласти договір найму,  про визнання  свідоцтва про право власності недійсним – відмовити.

      Позов  ОСОБА_4   що діє в інтересах неповнолітньої доньки – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 до ОСОБА_1 , третя особа : відділ опіки та піклування Іллічівської райадміністрації  Маріупольської міської ОСОБА_3 про усунення перешкод у користування квартирою та виселення – задовольнити.

      Виселити  ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_8 .

      На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя.

 Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
          

 Суддя:                                                            Г.  Л.  Харитонова