Справа №2-36/11р.

З А О Ч Н Е    Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

22 липня 2011 року                                                                      місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі судді:

головуючого судді Ковтуненко В.О.,

при секретарі Дандик С.І.,      

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»про розірвання кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки та визнання недійсним додаткового договору,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «Дельта Банк»(правонаступник ТОВ «Український промисловий банк»на підставі Договору від 30.06.2010 року про передачу Активів та Кредитних зобов’язань) звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року в сумі 2283819 гривень 05 копійок та судових витрат, посилаючись на ті обставини, що відповідачі умови договору не виконують, заборгованість у добровільному порядку не сплачують.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 04 вересня 2007 року між ТОВ «Укрпромбанк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №52/КВ-07 відповідно до якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 235000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних, щоденну комісію за управління кредитом у розмірі 0,003% від фактичної суми заборгованості за кредитом, а у разі облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №52/Zпор-07 від 04.09.2007 року (надалі договір поруки), за яким останній виступив поручителем ОСОБА_1 щодо виконання ним зобов’язань перед Банком та Кредитним договором. Згідно п.3 Договору поруки, поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність, поручитель відповідає перед Банком в тому ж  обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків. Відповідачем ОСОБА_1 умови кредиту систематично не виконуються, у зв’язку із чим станом на 04.03.2011 року за останнім рахується заборгованість на загальну суму 2283819 гривень 05 копійок, з яких: 214914,50 доларів США (що за курсом НБУ на дату розрахунку еквівалентно 1705776,39 гривень) –заборгованість за кредитом; 67127 доларів США (що за курсом НБУ на дату розрахунку еквівалентно 532788,35 гривень) –заборгованість по відсоткам; 45254,32 гривні –комісія за ведення кредиту.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із зустрічним позовом про розірвання кредитного договору №52/КВ-07 від 04.09.2007 року, договору іпотеки №52/Zквіп-07-1 від 04.09.2007 року, договору іпотеки (домоволодіння) №52/Zквіп-07-02 від 04.09.2007 року, договору іпотеки (риболовного судна) №52/Zквіп-07 від 06.09.2007 року, договору застави транспортного засобу (автомобіля) №52/Zкв-07 від 04.09.2007 року, договору поруки №52/Zпор-07 від 04.09.2007 року, визнання недійсним з моменту його вчинення додаткового договору №1 від 20.10.2008 року та зобов’язання відповідача провести перерахунок загальної суми заборгованості, яка склалася станом на 10.08.2009р. за Кредитним договором №52/КВ-07 від 04.09.2007 року.  

          В обґрунтування своїх вимог зазначили, що 04.09.2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», укладено кредитний договір, за яким Банком був наданий кредит на споживчі потреби в сумі 235000 доларів США строком повернення до 01.09.2017 року зі сплатою 14% річних. 20.10.2008 року між тими ж сторонами був укладений додатковий договір №1, яким була встановлена додаткова щоденна комісія за управління кредитом 0,003% від фактичної суми заборгованості за кредитом. Зазначена угода була укладена із застосуванням з боку Банку прямого тиску, який в разі їх відмови попередив про необхідність дострокового виконання ними зобов’язань за Кредитним договором. Вважають зазначений правочин оспорюваним та таким що порушує діюче законодавство з тих підстав, що встановлений банком додатковий платіж посилив їх матеріальну відповідальність. Відповідно до постанови від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зареєстровану в Мін’юсті України 25.05.2007 року за №541/13808, відповідно до якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин. На підставі викладеного, відповідно до ч.3 ст.215, ч.1 ст.236 ЦК України, просять визнати недійсним Додатковий договір №1 від 20.10.2008 року з моменту його укладення, та зобов’язати Банк скасувати нараховану заборгованість у розмірі 13808,47 гривень і зробити перерахунок загальної суми заборгованості, з урахуванням сплаченої ними суми у розмірі 389,65 доларів США (еквівалент 3059,07 гривень).

          Правовою підставою для розірвання Кредитного договору №52/КВ-07 від 04.09.2007 року та укладених в забезпечення його виконання договорів іпотеки, застави та поруки є положення ч.2 ст.652 ЦК України, оскільки обставини, які змінили фінансову схему розрахунків за спірним кредитним договором є істотними наслідками, та при їх існуванні в момент укладення договору, на існуючих умовах, вони не могли би погодитись на отримання кредитних коштів, а Банк не зміг би прийняти рішення про оптимальний рівень кредитного ризику.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, в матеріалах справи міститься письмова заява про підтримання заявлених позовних вимог та розгляд справи за відсутності представника ПАТ «Дельта Банк». Відповідно до письмових заперечень представника ПАТ «Дельта Банк»на зустрічний позов, при укладенні кредитного договору між Банком та ОСОБА_1 були дотримані усі вимоги діючого законодавства, а саме, у відповідності з положеннями Цивільного Кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Кредитний договір укладався сторонами добровільно, відповідач ОСОБА_1 з умовами договору був згоден, про що свідчить наявність його підписів під договором. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена, таким чином при укладенні спірного договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. Посилання ОСОБА_1  на Закон України «Про захист прав споживачів»є безпідставними, оскільки відповідно до статті 23 цього Закону чітко визначені види відповідальності за його порушення, до таких видів відповідальності не належить визнання договорів не дійсними, а відповідальність банківської установи, яка пов’язана із наданням кредитних коштів, взагалі не передбачена цим законом. Крім того, відповідач взагалі не є споживачем, у значенні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів». Також зазначено, що підписання Додаткового договору відбулося добровільно, після того, як позивачу пояснили, що дана міра є тимчасово вимушеною. На підставі викладеного у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 просив відмовити.

          Відповідачі та їх представник в судове засідання не з’явились, про день та час слухання справи були повідомлені у встановленому законом порядку.

Оскільки представник позивача в попередніх судових засіданнях підтримував позовні вимоги, з огляду на те, що в матеріалах справи досить даних про права та взаємодії сторін, справа розглянута у відсутності відповідачів в заочному порядку.

          Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов Банку підлягає задоволенню з наступних підстав.

04 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №52/КВ-07 відповідно до якого Банк надав відповідачу кредит в сумі 235000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 14% річних строком повернення до 01 вересня 2017 року. Відповідно до п.1.4 Договору, мета кредитування –споживчі потреби.

20 жовтня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір №1 до кредитного договору №52/КВ-07 від 04.09.2007 року, відповідно до якого доповнено розділ 1 «Предмет договору» Кредитного договору п.1.11 в наступній редакції: «1.11 Щоденна комісія за управління кредитом – 0,003 (нуль цілих три тисячних) % процентів від фактичної суми заборгованості за кредитом, без ПДВ». Відповідно до п.2.6: «Проценти за користування Кредитом нараховуються у валюті Кредиту за період з дня його надання до дня його повернення … Комісія за управління кредитом нараховується у валюті Кредиту за період з 20.10.2008 року до повного повернення Кредиту …». Відповідно до п. 2.7 розділу 2 «Умови надання та повернення Кредиту, нарахування та сплати процентів і комісій»Кредитного договору: … Нарахована комісія за управління Кредитом сплачується Позичальником у національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати …».

04 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_2 укладено договір поруки №52/Zпор-07, за яким останній виступив поручителем ОСОБА_1 щодо виконання ним зобов’язань перед Банком та Кредитним договором №52/КВ-07 від 04.09.2007 року. Згідно п.3 Договору поруки, поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж  обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафних санкцій та відшкодування збитків.

20 жовтня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №1 до договору поруки №52/Zпор-07 від 04.09.2007 року, відповідно до якого п.1 Договору поруки викладено в наступній редакції: «Поручитель поручається перед Кредитором за виконання Боржником зобов’язань за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року за яким останній зобов’язаний по 01.09.2017р. включно повернути кредит у розмірі 235000 доларів США, сплатити проценти за користування кредитом в сумі 14,0% річних, щоденну комісію за управління кредитом у розмірі 0,003% від фактичної суми заборгованості за кредитом та штрафні санкції у розмірі і у випадках. Передбачених Кредитним договором.». Відповідно до п.3 Договору поруки: «Поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж  обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, комісій, штрафних санкцій та відшкодування збитків».

04 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №52/Zквіп-07-1, яким забезпечено вимоги за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно –трикімнатна квартира АДРЕСА_1, належну ОСОБА_1 на праві приватної власності.

04 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки №52/Zквіп-07-02, яким забезпечено вимоги за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно –домоволодіння №4 по вулиці Волочаєвській в місті Маріуполі, належне ОСОБА_2 на праві приватної власності.  

06 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки №52/Zквіп-07, яким забезпечено вимоги за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку передано нерухоме майно –судно «Чорноморець», тип –риболовне, 1995 року побудови, місто побудови: місто Рибінськ, регістровий номер RS/РС 921202, належне ОСОБА_1 на праві приватної власності.  

04 вересня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк»та ОСОБА_1 був укладений договір застави транспортного засобу (автомобіля) №52/Zкв-07, яким забезпечено вимоги за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку передано транспортний засіб: автомобіль MITSUBISHI, 2005 року випуску, модель OUTLANDER, реєстраційний номер НОМЕР_1, належний ОСОБА_1 на праві приватної власності.  

Згідно із заявою ПАТ «Дельта Банк», 30 червня 2010 року між ТОВ «Український промисловий банк», ПАТ «Дельта Банк»та Національним банком України укладено Договір про передачу Активів та Кредитних зобов’язань «Укрпромбанку»на користь «Дельта Банку», відповідно до якого ТОВ «Укрпромбанк»відступив, а АТ «Дельта Банк»набув права вимоги до боржників по кредитних договорах. Копія договору про передачу Активів від 30.06.2010 року додається.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредиту №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року, станом на 04.03.2011 року за ОСОБА_1 рахується заборгованість на загальну суму 2283819 гривень 05 копійок, з яких: 214914,50 доларів США (що за курсом НБУ на дату розрахунку еквівалентно 1705776,39 гривень) –заборгованість за кредитом; 67127 доларів США (що за курсом НБУ на дату розрахунку еквівалентно 532788,35 гривень) –заборгованість по відсоткам; 45254,32 гривні –комісія за ведення кредиту.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ст.192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст.524 Цивільного кодексу України - зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 Цивільного кодексу України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року N 15-93 (далі - Декрет).

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Згідно ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у пунктах 3 - 7 ч.2 ст.47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій.

В розумінні ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

Стаття 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»встановлює ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій.

Приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Товариству з обмеженою  відповідальністю «Український промисловий банк»банківську ліцензію № 67 від 13 грудня 2001 року на право здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п. 5-11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також дозвіл №67-5 від 27.06.2006 року та дозвіл №67/7 від 14.05.2007 року на здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч.2 та ч.4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», згідно з додатком до дозволу. У вказаному дозволі визначений вичерпний перелік операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

За викладених обставин, укладення кредитного договору у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання недійсними його окремих пунктів, відсутні.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною.

Суд вважає, що кредитний договір укладено відповідно до положень статті 638 ЦК України та виконувався сторонами протягом тривалого часу, тобто сторонами виконувалися умови ст.629 ЦК України.

Суд не погоджується з доводами ОСОБА_1, що стрімке падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту привело до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило позичальника того, на що він розраховував при отриманні кредиту, що є істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору кредиту у іноземній валюті. І вказана істотна зміна обставин є підставою для розірвання договору кредиту у відповідності до частини першої статті 652 ЦК України.

Так, відповідно до ч.1 ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання (зміна) договору у зв'язку з істотними змінами обставин є самостійним випадком припинення (зміни) договірних зобов'язань, метою якого є необхідність відновлення балансу інтересів сторін договору, істотно порушеного внаслідок непередбачуваної зміни зовнішніх обставин, що не залежать від волі сторін.

Звертаючись до суду та обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі за зустрічним позовом посилаються на те, що у зв’язку з істотною зміною обставин, якими він керувався, укладаючи кредитний договір в період з 2007 року по 2009 рік, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенні до курсу гривні України, що потягло за собою значне здороження кредитного курсу та суттєве зменшення ціни об'єктів нерухомого та рухомого майна - предметів іпотеки та застави.

Однак, ч.2 ст.652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов:

- в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

- зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

- виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

- із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, для розірвання договору у разі істотної зміни обставин необхідно наявність всіх перелічених умов одночасно. До того ж, вимагаючи розірвання договору, на підставі статті 652 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Суд вважає, що позивачами за зустрічним позовом не доведено наявності всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання кредитного договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

За положеннями ст. 36 Закону України «Про Національний банк України»офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.

Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долара США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Позивачем ОСОБА_1 не доведено, що сторони при укладенні кредитного договору були впевнені в тому, що така зміна обставин не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України, відповідальність за валютні ризики лежать саме на позичальнику, а тому посилання позивача на несправедливості умов договору щодо його валюти, є не обґрунтованими.

Також, виходячи із змісту ст. ст. 1054, 1055 Цивільного кодексу України, слід визнати, що сторонами по справі було узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів даного виду.

Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не доведено умови для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України у судовому порядку, то підстави для задоволення їх позовних вимог та розірвання кредитного договору, додаткового договору №1, а також спірних договорів іпотеки та поруки, відсутні.

Суд дійшов висновку про те, що при укладенні кредитного договору від 04 вересня 2007 року в іноземній валюті та беручи на себе певні зобов'язання, сторони повинні були чітко усвідомлювати, що курс національної валюти по відношенню до долара США не є незмінним та враховувати підвищений валютний ризик за таким кредитом. Ризик підвищення курсу долара США до гривні несе саме позичальник. Наявність усіх обов'язкових умов для розірвання договору кредиту, передбачених частиною другою статті 652 ЦК України, відсутня. Тому права ОСОБА_1 при укладенні та виконанні кредитного договору, не порушені.

Враховуючи викладене, суд прийшов до переконливого висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним, а також для розірвання договору іпотеки №52/Zквіп-07-1 від 04.09.2007 року, договору іпотеки (домоволодіння) №52/Zквіп-07-02 від 04.09.2007 року, договору іпотеки (риболовного судна) №52/Zквіп-07 від 06.09.2007 року, договору застави транспортного засобу (автомобіля) №52/Zкв-07 від 04.09.2007 року, договору поруки №52/Zпор-07 від 04.09.2007 року та додаткового договору №1 від 20.10.2008 року. У задоволенні позовних вимог стосовно перерахунку загальної суми заборгованості, яка склалася станом на 10.08.2009р. за Кредитним договором №52/КВ-07 від 04.09.2007 року також слід відмовити з вище викладених підстав.  

Постановою Правління Національного Банку України від 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 року за № 541/13808 були затверджені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Вказана постанова була прийнята з метою захисту прав споживачів під час укладення договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації ,  відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України», ст.ст. 47, 49 та 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».             

Позивачам за зустрічним позовом було надано інформацію про істотні умови, які обов’язкові для кредитних договорів, згідно з Правилами про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року.   

Зокрема, підтвердженням цього є Додатковий договір від 20.10.2008 року до договору кредиту №52/КВ-07 від 04.09.2007 року та Додатку №1 до нього, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, а також Додатковий договір №1 від 20 жовтня 2008 року до договору поруки №52/Zпор-07 від 04.09.2007 року,

З вказаних вище Додаткових договорів вбачається, що позивачі за зустрічним позовом були ознайомлені  з його умовами, про що свідчить їх особистий підпис.   

З огляду на вказане вище,  суд вважає, що позивачі були належним чином обізнані про всі істотні умови Кредитного договору, погодилися з ними, уклавши спірні Додаткові угоди.  

Таким чином, суд вважає, що посилання позивачів за зустрічним позовом  на вказані вище порушення вимог закону з боку Банку при укладенні спірних Додаткових договорів є необґрунтованими та безпідставним.

З огляду на наведене суд вважає, що доводи позивачів за зустрічним позовом про порушення їх прав як споживачів щодо отримання інформації перед укладенням кредитного договору, за відсутності відповідного повідомлення у письмовій формі, не є підставою для задоволення вимог про розірвання кредитного договору, а вимога про застосування фінансових санкцій до банківської установи у даному випадку не ґрунтується на вимогах Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк»про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 2283819,05 гривень підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно зі ст.526, ст.549 ЦК України зобов’язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимогам Цивільного Кодексу України. Боржник у разі порушення ним зобов’язань повинен сплатити кредитору неустойку (штраф, пеня), розмір якої відповідно зі ст.551 ЦК України може бути встановлена договором.

Відповідно до ст.554 ЦК України боржник і його поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Відповідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитор) зобов’язується передати грошові кошти (кредит) позичальнику в розмірі і умовах передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Відповідно зі ст.1048 ЦК України  кредитор має право на отримання з позичальника відсотків на суму позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок отримання відсотків встановлюється договором.

Таким чином, з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №52/КВ-07 від 04.09.2007 року у сумі 2283819,05 гривень.  

Крім того з відповідачів у дольовому порядку підлягають стягненню на користь позивача витрати по оплаті судового збору у розмірі 1700 гривень по 850 гривень з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 гривень по 60 гривень з кожного.                   

Керуючись Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Законом України «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Положенням про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. ст.10, 11, 60, 212, 215, 224 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (п/р 373910011 в АТ «Дельта Банк», МФО 380236, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 34047020) заборгованість за кредитним договором №52/КВ-07 від 04 вересня 2007 року в сумі 2283819 (два мільйони двісті вісімдесят три тисячі вісімсот дев’ятнадцять) гривень 05 копійок.  

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»у дольовому порядку судовий збір в сумі 1700 гривня по 850 гривень з кожного та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень по 60 гривень з кожного, а всього по 910 гривень з кожного.  

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк»про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, застави, поруки та визнання недійсним додаткового договору, відмовити.

Рішення суду може бути переглянуто Жовтневим районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана до суду протягом 10 днів з дня отримання копії рішення суду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Позивач, який брав участь у справі, але не був присутнім у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя