Справа № 2-2593/11  

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

08 червня 2011 року                                                                      місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя у складі: головуючого судді Ковтуненка В.О., при секретарі Дандик С.І., розглянувши в відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, третя особа: Жовтнева районна адміністрація Маріупольської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні домоволодінням №53 по вулиці Торговій в Жовтневому районі міста Маріуполя, власником якого є вона, як спадкоємець майна померлого батька ОСОБА_5, та виселення відповідачів, які перешкоджають їй вселитися та проживати.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, зазначивши, що її батько ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2005р. був власником домоволодіння №53 по вулиці Торговій в Жовтневому районі міста Маріуполя, яке знаходилося в іпотеці банку. На території домоволодіння розташовані два жилих будинки літ.В-1 та літ.Л-1 та господарські споруди. В будинку літ.Л-1 ОСОБА_5 дозволив проживати ОСОБА_2, який працював в гаражі на території домоволодіння як найманий працівник. Будь-які договори про сумісну діяльність або про оренду чи найм жилого приміщення, відсутні. Також у вказаний будинок вселилися та проживають інші відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_3, які є відповідно дружиною та сином ОСОБА_2 Після смерті ОСОБА_5, який раптово помер 15.06.2010р., вона погасила кредит та успадкувала вказане домоволодіння і почала приватизацію земельної ділянки. Вона не має іншого жилого приміщення для проживання, в зв’язку з чим пропонувала відповідачам виселитися, але вони відмовилися звільнити займане приміщення. Просила виселити відповідачів з домоволодіння, як тимчасових мешканців, без надання іншого жилого приміщення.

В судовому засіданні ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. Пояснив, що в 2005 році разом з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з метою здійснення спільної підприємницької діяльності у вигляді ремонту автомобілів вирішили придбати домоволодіння №53 по вулиці Торговій в місті Маріуполі для подальшого будівництва авто майстерні. Оскільки власних грошей для оплати домоволодіння у них не вистачало, вони вирішили отримати кредит в банківській установі. В зв’язку з тим, що банк видавав кредити за умови передачі в іпотеку нерухомого майна в цілому, вони вирішили оформити договір купівлі-продажу та кредитний договір на ОСОБА_5, але зобов’язання щодо погашення кредиту вони мали нести в рівних частках. Оскільки він не мав у власності житла, вони домовилися, що він разом з сім’єю буде проживати у будинку літ.Л-1 на території домоволодіння. Під час проживання він зробив ремонт та суттєво покращив умови проживання, витративши власні кошти. За період з 2005 року він вклав в розвиток бізнесу, оплату кредиту та ремонт домоволодіння власні гроші у сумі понад 70000 гривень, а саме: 1500 доларів США були передані як завдаток продавцю домоволодіння, понад 50000 гривень були внесені в рахунок оплати кредиту, понад 15000 гривень витрачено на ремонт. Він пропонував спадкоємцям виплатити йому компенсацію його частки, але позитивної відповіді не отримав. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_3, яка діє у власних інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, підтримала доводи ОСОБА_2

Від третьої особи органу опіки та піклування Жовтневої районної адміністрації Маріупольської міської ради до суду надійшла письмова заява із проханням розглянути справу у відсутності їх представника.

Свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 суду пояснили, що ОСОБА_5 придбав домоволодіння для здійснення на його території ремонту автомобілів. ОСОБА_2 працював як найманий працівник та з дозволу ОСОБА_5 проживав в будинку на території домоволодіння.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що в 2005 році продала ОСОБА_5 належне їй домоволодіння за адресою: місто Маріуполь, вулиці Торгова, 53, але домовленість про продаж відбувалася з ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_6, які мали намір його використовувати для організації ремонту автомобілів.

Свідок ОСОБА_6 пояснив, що перебував у дружніх стосунках з ОСОБА_5 та ОСОБА_2, разом з якими у 2005 році домовився купувати домоволодіння №53 по вулиці Торговій в місті Маріуполі для будівництва гаражу для здійснення підприємницької діяльності у вигляді ремонту автомобілів. Вони працювали на рівних умовах та витрачали гроші для оплати кредиту, придбання інструментів та інше, але через 2 роки він припинив працювати, в зв’язку з чим вважає, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 мали зобов’язання перед ним щодо повернення йому частини внесених грошей. За спільною домовленістю ОСОБА_2 разом з сім’єю проживав в одному з будинків на території домоволодіння.

Свідок ОСОБА_11 дав свідчення в цілому аналогічні поясненням ОСОБА_12

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, і підтвердила, що ОСОБА_2 разом з сім’є проживає по сусідству з 2005 року.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, прийшов до наступного.

Відповідно до вимог ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних або юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 09.09.2004р. ОСОБА_5 зареєстрований за місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з Свідоцтвом про сплату єдиного податку від 17.09.2004р. СПД –фізична особа ОСОБА_5 здійснює вид діяльності: авто майстерня, ремонт автомобілів.

Згідно з нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 08 вересня 2005 року ОСОБА_10 продала ОСОБА_5 жилі будинки літ.В-1 та літ.Л-1 з господарськими та побутовими спорудами та будівлями, які знаходяться за адресою: місто Маріуполь, вулиця Торгова, 53. Продаж здійснено за 78000 гривень, з яких 19500 гривень отримано до підписання договору, а решта в сумі 58500 гривень до 14.09.2005р.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.09.2005р. ОСОБА_5 є власником домоволодіння №53 по вулиці Торговій в місті Маріуполі.

Згідно з договором кредиту №215/12-802 від 14 вересня 2005 року ОСОБА_5 отримав в АКБ «Укрсоцбанк»кредит у сумі 58500 гривень на строк до 10.09.2015р. для придбання нерухомого майна –будинку №53 по вулиці торговій в місті Маріуполі. У день укладання договору позичальник передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, для придбання якого надавався кредит, що знаходиться за адресою: місто Маріуполь, вулиця Торгова, 53, заставною вартістю 78000 гривень.

Згідно з банківською квитанцією від 27.12.2010р. в повному обсязі погашені зобов’язання ОСОБА_5 за кредитним договором у сумі 38128,32 гривні.  

Згідно Свідоцтва про смерть ОСОБА_5 помер 15 червня 2010 року в місті Маріуполі.

Відповідно до Свідоцтва про спадщину за законом від 31.01.2011р. ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_5 домоволодіння за адресою: місто Маріуполь, вулиця Торгова, 53.

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.02.2011р. ОСОБА_1 є власником домоволодіння №53 по вулиці Торговій в місті Маріуполі.

Згідно з Довідкою №8137, виданої управлінням Держкомзему у місті Маріуполі землекористувачу ОСОБА_1, земельній ділянці за адресою: місто Маріуполь, вулиця торгова, 53, присвоєно кадастровий номер.

Згідно з повідомленням СГІРФО Жовтневого РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, з 23.09.2009р. на підставі заяви про реєстрацію місця проживання. Підставою для реєстрації є згода власника домоволодіння ОСОБА_5. Інші особи не зареєстровані.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 з 23.04.1991р.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6 з 28.05.1994р.

Статтями 317, 319, 321 і 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним право користування та розпорядження своїм майном.

ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок та земельну ділянку на якій він розташований на законних підставах.

Судом встановлено, що у будинок нового власника у визначеному законом порядку відповідачі вселені не були, тому не набули права на користування жилим будинком або якоюсь його частиною, в зв’язку з чим без достатніх правових підстав проживають у спірному будинку. Місцем проживання неповнолітньої дитини може бути місце проживання будь-кого з батьків.

Таким чином, через неправомірні дії відповідачів, які відмовляються звільнити житло, позивачка позбавлена можливості користуватися власним житлом, в зв’язку з чим, відповідачі підлягають виселенню із займаного житла без надання їм іншого житлового приміщення.

На підставі ст.317, ст.319, ст.321, ст.391 Цивільного кодексу України, ст.9, ст.150 Житлового кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, - задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, з жилого будинку №53 літ.Л-1 по вулиці Торговій в Жовтневому районі міста Маріуполя без надання іншого жилого приміщення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дів з дня отримання його копії.

Суддя