справа № 631/262/25

провадження № 1-кп/631/117/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 березня 2025 року                                                селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого                                судді         ОСОБА_1

за участю

з боку сторони обвинувачення:

прокурора                                                 ОСОБА_2

а також:

секретаря судового засідання                         ОСОБА_3

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду в селищі Нова Водолага Харківського району Харківської області клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України,-

в с т а н о в и в:

До Нововодолазького районного суду Харківської області в порядку, передбаченому статтею 284 Кримінального процесуального кодексу України, надійшло клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, складене 17.03.2025 року прокурором Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 , якому на підставі приписів статей 36 і 37 зазначеного кодифікованого процесуального закону України надані відповідні повноваження, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України (а. с. 70).

Із змісту клопотання убачається, що в провадженні Слідчого відділення відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України. Дане кримінальне правопорушення розпочате за повідомленням ОСОБА_4 , про те, що в період часу з 09 години 00 хвилин години по 13 годину 00 хвилин 31.07.2013 року невідомі особи шляхом пошкодження вхідних дверей в домоволодінні, розташованому по АДРЕСА_1 , скоїли крадіжку особистих речей. В ході досудового розслідування було допитано в якості потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , проведено ряд слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, однак особу, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення, не встановлено, підозра у вчиненні вказаного злочину будь-якій особі не повідомлялась. На даний час кримінальне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, з урахуванням положень статті 12 наведеного кодифікованого закону України, відноситься до тяжкого злочину, але не є тяжким чи особливо тяжким злочином проти життя чи здоров`я особи або злочином, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Оскільки спливли строки притягнення особи, винної у вчиненні даного кримінального правопорушення, до кримінальної відповідальності, визначені статтею 49 Кримінального кодексу України, й немає підстав для їх зупинення, то наявні підстави для закриття кримінального провадження № 12013220390000602 від 01 серпня 2013 року, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (а. с. 66 - 68).

Зазначене клопотання разом із доданими до нього документами зареєстроване за вхідним № 1445/25-вх від 19.03.2025 року із наданням єдиного унікального № 631/262/25 (провадження № 1-кп/631/117/25) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, в день надходження передане на розгляд головуючого судді ОСОБА_1 (а. с. 70, 71).

Ухвалою, постановленою 19 березня 2025 року, розпочато підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання, в яке викликані сторони та інші учасники судового провадження, передбачені частиною 2 статті 314 Кримінального процесуального кодексу України, а також з метою реалізації покладених на суд обов`язків щодо з`ясування обґрунтованості клопотання та перевірки його на відповідність вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України зобов`язано сторону обвинувачення надати у підготовче судове засідання всі документи, зібрані і долучені під час досудового розслідування у цьому кримінальному провадженню (а. с. 72 - 75).

У підготовчому судовому засіданні прокурор Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 повністю підтримав своє клопотання як таке, що ґрунтується на положеннях кримінального та кримінального процесуального кодифікованого законодавства України, просив його задовольнити та закрити кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, зокрема, з підстав не встановлення особи, яка вчинила зазначене кримінальне правопорушення, та у зв`язку із закінченням строків давності притягнення винної особи до кримінальної відповідальності за вчинене.

Потерпілий ОСОБА_5 у підготовче судове засідання не з`явився, оскільки 26.09.2020 року помер, про що свідчить відповідна копія свідоцтва про смерть (а. с. 81).

Відтак, заслухавши думку сторони обвинувачення, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясувавши всі обставини, встановлені під час розгляду клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в підготовчому судовому засіданні, у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, суд доходить висновку про можливість його задоволення, виходячи з наступного.

Положеннями частини 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

При цьому, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (стаття 2 зазначеного вище кодексу).

Як обумовлює зміст частини 1 статті 9 кримінального процесуального кодифікованого закону України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відтак, порядок закриття кримінального провадження передбачений параграфом 1 глави 24 й главою 27 Кримінального процесуального кодексу України.

Підстави для закриття кримінального провадження унормовані в статті 284 зазначеного кодифікованого закону України.

Так, абзацом 4 частини 4 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини 1 цієї статті (тобто якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі), здійснюється судом за клопотанням прокурора.

Одночасно із цим, виходячи із змісту пункту 1-1 частини 2 статті 284 та пункту 2 частини 3 статті 314 вказаного кримінального процесуального кодифікованого закону України розгляд клопотань прокурора про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється за участю сторін кримінального провадження під час підготовчого судового засідання.

З матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, суд убачає, що 31 липня 2013 року до правоохоронних органів надійшло повідомлення ОСОБА_4 (а. с. 1).

Отже, саме за таким повідомленням 01 серпня 2013 року до Єдиного реєстру досудового розслідування внесені відомості про реєстрацію кримінального провадження під № 12013220390000602 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, із наступною фабулою: 31.07.2013 року о 13 годині 08 хвилин до Нововодолазького району надійшло повідомлення від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресом: АДРЕСА_2 ,- про те, що в період часу з 09 години 00 хвилин по 13 годину 00 хвилин 31.07.2013 року невідомі особи шляхом пошкодження вхідних дверей в домоволодінні, розташованому по АДРЕСА_1 скоїли крадіжку особистих речей (а. с. 1).

Органом, уповноваженим на проведення досудового розсування у цьому кримінальному провадженні, визначено Нововодолазький РВ ГУ МВС України в Харківській області (а. с. 1).

Також 02.08.2013 року прийнято заяву про вчинене кримінальне правопорушення у ОСОБА_5 , попередженого про кримінальну відповідальність за статтею 383 Кримінального кодексу України, із одночасним складенням відповідного протоколу (а. с. 36).

За період перебування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, на стадії досудового розслідування, вчинялись деякі слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, застосовувались заходи забезпечення кримінального провадження та проводились оперативно-розшукові заходи, як то:

-огляд місця події (протокол від 31.07.2013 року) (а. с. 7 – 8);

-допит свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (протоколи від 02.08.2013 року, 03.08.2013 року, 31.07.2013 року, 01.08.2013 року, 05.08.2013 року, 04.08.2013 року) (а. с. 9 - 10, 11 – 11а, 12 - 13, 14 - 15, 16 - 19, 20 - 23, 26 - 29, 32 - 33, 34 - 35, 40 - 41);

-допит потерпілого (протокол від 01.08.2013 року) (а. с. 38 - 39);

-відібрано письмові пояснення у неповнолітньої ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 24);

-зроблено дактилокарти рук ОСОБА_17 (а. с. 53);

-зроблено дактилокарти рук ОСОБА_5 (а. с. 54);

-поведено чудово-дактилоскопічну експертизу (висновок № 327 від 09.09.2013 року) (а. с. 44 – 47, 48 – 51).

Також, з матеріалів провадження убачається факт визначення 12.03.2021 року підслідності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, Слідчому відділенню відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області (а. с. 57 – 58).

18.11.2021 року заступник керівника Харківської окружної прокуратури ОСОБА_18 в межах цього кримінального провадження прийняв постанову про визначення групи прокурорів, до якої увійшли прокурори Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури ОСОБА_2 як старший групи та ОСОБА_19 (а. с. 59 - 60).

Крім того, протягом усього часу досудового розслідування відповідний слідчий орган неодноразово та періодично доручав проведення слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам, у порядку статті 40 Кримінального процесуального кодексу України, на виконання яких складались рапорти (а. с. 30, 62 - 63).

Відтак, за результатами проведення досудового розслідування та за наслідками здійснення слідчих (розшукових) дій, направлених на встановлення всіх обставин вчинення даного кримінального правопорушення, особу, яка його вчинила чи є причетною до його вчинення, не встановлено (а. с. 25, 64).

Жодну особу в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, не повідомлено про підозру (а. с. 1 – 65).

Вказане повністю підтверджено Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12013220390000602, зареєстрованого 01.08.2013 року та внесеного до реєстру цього ж дня, сформованого прокурором Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури ОСОБА_2 17.03.2025 року, відповідно до якого на підставі повідомлення ОСОБА_4 , що надійшло 31.07.2013 року, зареєстроване кримінальне провадження із правовою кваліфікацією, передбаченою частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, про те, що 31.07.2013 року о 13 годині 08 хвилин до Нововодолазького району надійшло повідомлення від ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка мешкає за адресом: АДРЕСА_2 ,- про те, що в період часу з 09 години 00 хвилин по 13 годину 00 хвилин 31.07.2013 року невідомі особи шляхом пошкодження вхідних дверей в домоволодінні, розташованому по АДРЕСА_1 ,- скоїли крадіжку особистих речей. Особу, яку повідомлено про підозру, наслідки розслідування щодо якої та відомості про здійснення спеціального досудового розслідування щодо неї - не зазначено. Органом досудового розсування вказано Відділ поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області. Слідчим зазначений ОСОБА_20 , а прокурорами – ОСОБА_2 та ОСОБА_19 (а. с. 69).

Розв`язуючи клопотання прокурора за суттю порушеного питання, суд перш за все ураховує положення статті 55 Конституції України, якими визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Разом з цим частина 3 статті 62 Основного Закону нашої Держави констатує, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачяться на її користь.

Також, частиною 2 статті 19 Вищого Закону України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, за своїм змістом кримінально-правові відносини є окремим видом правовідносин.

Згідно з концепцією судової істини, впровадженої в чинному кримінальному процесуальному законі, доведення винуватості особи покладається на органи досудового розслідування та прокурора, твердження яких в обвинувальному акті чи повідомленні про підозру є суб`єктивним припущенням сторони обвинувачення про наявність підстави для кримінальної відповідальності особи.

Приписами частини 4 статті 22 кримінального процесуального кодифікованого закону України унормовано, що повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення здійснюється прокурором, а у випадках, передбачених цим Кодексом, повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може здійснюватися слідчим за погодженням із повноважним прокурором.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 27 лютого 1980 року у справі «Девеер проти Бельгії» (заява № 6903/75) зауважує, що для цілей частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «звинувачення» визначається як офіційне повідомлення, надане особі виключно компетентним суб`єктом, про те, що така особа підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

Загальні положення, що регулюють процедуру повідомлення про підозру, містяться в главі 22 Кримінального процесуального кодексу України.

У відповідності до правил, передбачених частиною 1 статті 277 цього кодексу письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням із прокурором.

Пункт 15 частини 1 статті 3 зазначеного вище процесуального закону визначає прокурором у кримінальному провадженні - особу, яка обіймає посаду, передбачену статтею 15 Закону України «Про прокуратуру», та діє у межах своїх повноважень.

Також припис пункту 14 цієї ж норми процесуального права встановлює, що притягнення до кримінальної відповідальності – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Системне тлумачення процесуальних норм, передбачених статтями 3, 22, 36, 276 - 278, 480, 481 Кримінального процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що здійснення повідомлення про підозру врегульовано імперативними нормами, які вичерпно, точно і однозначно визначають як форму встановленої для цього правової процедури (порядку), так і її зміст.

Застосування належної правової процедури означає здійснення справедливого правосуддя згідно з визначеними загальними засадами кримінального провадження для досягнення мети і вирішення його завдань. Дотримання встановленої правової процедури здійснення повідомлення про підозру означає, що дії процесуальних суб`єктів мають відповідати вимогам закону. Такі дії мають здійснюватися на підставі законних повноважень щодо вирішення конкретного процесуального завдання, яке постає перед прокурором у певний момент досудового розслідування кримінального провадження.

Дотримання належної правової процедури здійснення повідомлення про підозру має забезпечувати його відповідність стандартам захисту прав людини, єдність змісту та форми кримінального провадження, налагоджену взаємодію верховенства права і законності, що в результаті врівноважує приватні і публічні (суспільні) інтереси заради досягнення цих завдань.

Аналогічні висновки викладені в постанові, прийнятій 25.11.2020 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, в межах справи з єдиним унікальним № 627/927/19 (провадження № 51-3752км20).

Відтак, здійснення повідомлення про підозру є системою процесуальних дій та рішень прокурора (або слідчого) під час досудового розслідування, спрямованих на формування законної та обґрунтованої підозри за умови забезпечення особі, яка стала підозрюваною, можливості захищатися усіма дозволеними законом засобами і способами.

Цим актом у кримінальному провадженні вперше формулюється та обґрунтовується підозра конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення, без чого за вимогами процесуального закону відносно особи не може бути складено обвинувальний акт в кримінальному провадженні.

Натомість за час перебування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, на стадії досудового розслідування жодну особу не повідомлено про підозру.

Проте, стаття 84 Кримінального процесуального кодексу України роз`яснює, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

З положень статей 86 та 87 вказаного вище кодексу випливає, що доказ повинен бути отриманий тільки у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, інакше він повинен бути визнаний недопустимим й не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень й на нього неможна посилатись при ухваленні судового рішення.

Аналогічної за своїм змістом думки притримується й Пленум Верховного Суду України у своїх Постановах № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 7 від 30.05.1997 року «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина», від приписів яких до сир пір не відійшов Верховний Суд.

Викладене свідчить про наявність та доведеність належними і допустимими доказами у їх сукупності події вчинення кримінального правопорушення, а також його складу, що визначений частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, яка мала місце 31.07.2013 року.

Положеннями частини 1 статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Ця норма Основного Закону нашої Держави офіційно розтлумачена Рішенням Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 року, відповідно до якого положення частини 1 статті 58 Конституції України стосується лише фізичних осіб і не поширюється на юридичних, тобто їх треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Закріплений в Конституції України принцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема статтею 15 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Приписом частин 2 та 3 статті 4 Кримінального кодексу України роз`яснено, що кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, яким визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

Водночас, згідно із частиною 3 статті 22 Вищого нормативно-правового акту України - Конституції України - при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також й приписом статті 5 Кримінального процесуального кодексу унормовано, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. Допустимість доказів визначається положеннями цього Кодексу, які були чинними на момент їх отримання.

З аналізу диспозиції та санкції частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України, в редакції закону станом на 31.07.2013 року та на час розгляду клопотання прокурора судом, суд робить обґрунтований висновок про те, що вказана норма права не зазнавала змін.

Відтак, кодифікований матеріальний кримінальний закон України у своїй частині 3 статті 185 (в редакції, що була чинною на момент вчинення кримінального правопорушення та на даний час) чітко вказує, що кримінально караним у виді позбавленням волі на строк від трьох до шести років є вчинення крадіжки, поєднаної з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

Як встановлено у підготовчому судовому засіданні підставою звернення прокурора із клопотанням, що розглядається судом, є закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Здебільшого строк давності – це передбачений статтею 49 Кримінального кодексу України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Тобто вказані строки обмежують повноваження держави щодо кримінального переслідування осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.

Ці строки диференційовані залежно від категорії вчиненого кримінального правопорушення, тобто його тяжкості.

Відповідно до приписів частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;

3) п`ять років – у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини;

4) десять років – у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п`ятнадцять років – у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Класифікація кримінальних правопорушень наведена у статті 12 вказаного вище кодифікованого акту України.

Так, як убачається з положень частин 1 і 3 цієї статті кримінальними правопорушеннями є кримінальні проступки і злочини , які у свою чергу по ступеню тяжкості поділяються на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі.

При цьому згідно з правилом, викладеним у частинах 2, 4 – 6 статті 12 кримінального кодифікованого закону України:

а) кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі ;

б) нетяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п`яти років;

в) тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років;

г) та особливо тяжким злочином є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п`ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Ступінь тяжкості злочину, за вчинення якого передбачене одночасно основне покарання у виді штрафу та позбавлення волі, визначається виходячи зі строку покарання у виді позбавлення волі, передбаченого за відповідний злочин (частина 7 статті 12 Кримінального кодексу України).

Таким чином, оскільки санкція частини 3 статті 185 цього кодифікованого кримінального закону України у абзаці 2 вказаної норми права передбачає покарання за вчинення цього кримінального правопорушення у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років, то його за ступенем тяжкості слід віднести до категорії тяжкого злочину.

Наведене безумовно свідчить про те, що за вчинення цього злочину особа може бути піддана кримінальному покаранню лише впродовж десяти років з дня його вчинення.

Як беззаперечно встановлено у підготовчому провадженні, в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, цей злочин вчинений саме 31.07.2013 року.

Відтак, визначені пунктом 4 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України строки почали спливати з цієї дати та спливли 31.07.2023 року.

Отже, з часу вчинення кримінального правопорушення й до дня прийняття судового рішення, що ухвалюється, минуло більше десяти років, провадження у справі не зупинялось, строки давності, у відповідності до частини 2 статті 49 Кримінального кодексу України, не переривалися, жодну особу не повідомлено про підозру.

Стаття 62 Основного Закону нашої держави - Конституції України, в своїх 1, 2 і 3 частинах мовить про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, до тих пір, поки її провина не буде доведена в законному порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Всі сумніви про доведеність вини особи тлумачаться на її користь.

Дана стаття закріплює одне з основних положень демократичної і правової держави - презумпцію невинуватості, що також знайшла своє відображення і в пункті 1 статті 11 Загальної декларації прав людини, у пункті 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, в пункті 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, затриманих або що утримуються під вартою в будь-якій формі, частини 2 статті 2 Кримінального кодексу України, а також в статті 17 Кримінального процесуального кодексу України.

Вказане положення про презумпцію невинуватості звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, а також до суспільства в цілому.

Аналогічної позиції дотримується і Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.1995 року по справі «Аллен де Рібермон проти Франції», в якому суд підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше: він обов`язковий не тільки для кримінального суду, що дозволяє питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Крім того, частинами 1 – 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Забезпечуючи однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом Верховний Суд як найвищий суд у системі судоустрою України в своїй постанові, прийнятій 25.11.2020 року у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, в межах справи з єдиним унікальним № 627/927/19 (провадження № 51-3752км20),- сформулював висновки, згідно з якими неналежне здійснення етапу повідомлення про підозру унеможливлює правомірне здійснення наступних етапів кримінального провадження та призводить до викривлення змісту кримінально-правових і кримінальних процесуальних відносин. Здійснення повідомлення про підозру всупереч вимогам Кримінального процесуального кодексу України є недотриманням належної правової процедури, порушенням форми і викривленням змісту кримінального провадження як однієї з вагомих гарантій його законності. Здійснення кримінального провадження всупереч його загальним засадам означає його невідповідність тим завданням і цілям, що визначені статтею 2 цього кодексу. Отже всі докази, зібрані в здійсненому всупереч встановленій у Кримінального процесуальному кодексі правовій процедурі досудового розслідування, з порушенням форми і змісту кримінального провадження, касаційний суд визнає недопустимими.

Відтак, розумність строків - є однією із засад кримінального провадження, перелічених у статті 7 цього ж кодексу.

На переконання суду, порушення порядку повідомлення про підозру призведе до нівелювання завдань кримінального провадження, окреслених у статті 2 кримінального процесуального кодифікованого закону України, оскільки правовим наслідком повідомлення про підозру не у процесуальний спосіб є не притягнення особи до кримінальної відповідальності в порядку, визначеному чинним законодавством, що порушує право особи на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Натомість, незважаючи на вжиття органом досудового розслідування процесуально усіх можливих заходів для встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудового розслідування 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, жодній особі не повідомлено про підозру.

Крім того, оперативно-розшуковими заходами особу, яка вчинила це кримінальне правопорушення, у межах матеріальних та процесуальних строків не встановлено, й, навіть, якщо таку особу в майбутньому буде виявлено, висунити їй підозру у законний спосіб не можливо, так як таке повідомлення про підозру потягне за собою істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Разом з тим, пунктом 5 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України роз`яснено, що досудове розслідування це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Отже тлумачення змісту статті 49 Кримінального кодексу України свідчить про імперативність цієї норми кримінального закону, що вимагає від суду, у разі встановлення наявність підстав для застосування положень зазначеної норми права, закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності, зокрема, й на стадії досудового розслідування.

При цьому, неповнота та неефективність проведення досудового розслідування, не впливає на обов`язок суду закрити кримінальне провадження на підставі положень статті 284 Кримінального процесуального кодексу України за наявності передбачених для цього законом підстав, що узгоджується з усталеною практикою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (судові рішення суду касаційної інстанції від 13 червня 2022 року у справі № 641/7/21, від 25 січня 2021 року у справі № 397/282/20, від 22 березня 2021 року у справі № 326/1101/20, від 16 серпня 2021 року у справі № 941/996/20, від 28 грудня 2020 року у справі № 285/664/20, від 22 листопада 2021 року у справі № 310/3335/21, від 09 серпня 2021 року у справі № 682/915/21, від 01 грудня 2020 року у справі № 264/4166/20, від 12 березня 2021 року у справі № 379/1594/19 тощо).

Також, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 01.12.2020 року в межах справи з єдиним унікальним № 264/4166/20 (провадження № 51-5722ск20),- де суд зазначив, що за змістом статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, умовами для закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, є наявність визначених законом умов для закриття кримінального провадження та відповідне клопотання прокурора. При цьому, за наявності всіх визначених законом вимог, закриття кримінального провадження є обов`язком суду.

Крім того, вивчаючи зміст клопотання, що вирішується за суттю, беручи до уваги особливості та обставини вчинення цього кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, та постановляючи ухвалу, суд убачає, що воно є обґрунтованим, повністю відповідає вимогам чинного Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, містить всі необхідні відомості, які закон вважає за потрібне.

Одночасно з цим, суд ураховує, що у цьому кримінальному провадженні бере участь потерпілий, якому злочином завдано майнової шкоди, проте за весь період часу досудового розслідування до моменту його смерті у 2020 році, він ходом провадження не цікавився, з будь-якими заявами та клопотання до слідчого не звертався.

Відтак, на підставі вимог підпункту 1-1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини 1 цієї статті.

Отже, перевіривши клопотання про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, складене 17.03.2025 року прокурором Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 , в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, на його відповідність вимогам кримінального та кримінального процесуального законодавства України, встановивши наявність підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 49 зазначеного матеріального закону, суд визнає за можливе та необхідне його задовольнити та закрити вказане кримінальне провадження.

В рамках цього кримінального провадження цивільний позов пред`явлений не був, речових доказів не має, відомостей і доказів щодо застосування на стадії досудового розслідування заходів забезпечення кримінального провадження сторонами не надано.

Натомість, закриваючи кримінальне провадження, суд або суддя має вирішити відповідно до вимог чинного кримінально процесуального законодавства питання про скасування чи зміну запобіжного заходу, речові докази, відшкодування судових витрат тощо.

Тотожна правова позиція викладена й Великою Палатою Верховного Суду у її постанові, прийнятій 17.06.2020 року у справі з єдиним унікальним № 598/1781/17, де вказано, що суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження.

Так, частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов`язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України к процесуальним витратам відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Частина 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України зобов`язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Отже, незважаючи на те, що в рамках цього кримінального провадження було проведено експертні дослідження саме такою установою та наявні відомості про їх вартість, однак у зв`язку із прийняття судом ухвали щодо закриття провадження у справі внаслідок не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, процесуальні витрати, пов`язані із залученням експерта, відшкодуванню не підлягають.

Положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристрасним, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.

У рішеннях «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30.09.2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов`язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.

Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов`язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.

Відтак, постановляючи ухвалу, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15.11.2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року).

Крім того, суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року та ратифікованої Україною 17.07.1997 року; статтями 19, 22, 55, 58, 62 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтями 17, 21, 36 і пунктом 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Бендерський проти України» від 15.11.2007 року, «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09.12.1994 року, «Артіко проти Італії» від 13.05.1980 року, «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000 року, «Аллен де Рібермон проти Франції» від 10.02.1995 року, «Девеер проти Бельгії» від 27.02.1980 року, «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30.09.2010 року, «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 року і «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006 року; Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; статтями 4, 5, 12, частинами 1 і 2 статті 49, частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України № 2341-III від 05.04.2001 року (із змінами та доповненнями); Постановою, прийнятою 25.11.2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, в межах справи з єдиним унікальним № 627/927/19 (провадження № 51-3752км20) і ухвалу, прийняту 01.12.2020 року Верховним Судом у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду, в межах справи з єдиним унікальним № 264/4166/20 (провадження № 51-5722ск20); Постановами Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» та № 7 від 30.05.1997 року «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина»; абзацом 2 пункту 2 Листа вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 223-1430/0/4-12 від 03.10.2012 «Про порядок здійснення підготовчого судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», а також статтями 1 - 3, 7, 9, 11, 17, 22, 31, 35 – 37, 55, 84 – 87, 100, частиною 5 статті 115, статтями 118, 122, 124, 126, 128, 134 – 138, 174, 277, 283 – 284, 314 - 317, 369 - 372, 375 – 376, 392, 393, пункт 2 частини 2 статті 395, статтями412, 532, 533 та 535 Кримінального процесуального кодексу України, -№ 4651-VІ від 13.04.2012 року (із змінами та доповненнями),-

у х в а л и в:

Клопотання прокурора Нововодолазького відділу Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, задовольнити.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 серпня 2013 року під № 12013220390000602 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України, – закрити на підставі пункту 3-1 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку із не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Копію ухвали негайно після її проголошення вручити прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати копію ухвали в суді.

На ухвалу може бути подана апеляція в Харківській апеляційний суд через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 7 днів з дня її оголошення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала суду, що набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання нею законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.

Повний текст ухвали постановлено, виготовлено шляхом комп`ютерного набору, підписано суддею в одному примірнику та оголошено у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду 07.04.2025 року о 08 годині 00 хвилин.

Суддя                                                         ОСОБА_1