Єд. унік. № 243/13760/21

Провадження № 1-кп/243/606/2025

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2025 року                                                                 м. Слов`янськ

Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий суддя                                 ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання         ОСОБА_2 ,

прокурора                                         ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,        

обвинуваченого                                 ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12021052510001573 від 02 листопада 2021 року за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаївка Донецької області, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого на посаді молодшого оператора АЗС ТОВ «ТАУРУС ОЙЛ», раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2025 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з Дніпровського апеляційного суду надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням  ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12.02.2025 вирок Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 29.08.2024 скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

В підготовчому судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6  строком на 2 місяці, посилаючись на продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3 та 5 частини 1 статті 177 КПК України, оскільки є достатні підстави вважати, що він може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисники, адвокат ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , заперечували проти продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисники обвинуваченого зауважили, що ризики, наведені прокурором в обґрунтування клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не доведені, обвинувачений має стійкі соціальні зв`язки за місцем мешкання, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий. Заявлені ризики щодо можливого впливу ОСОБА_6 на свідків кримінального правопорушення жодними доказами не обґрунтовані, це лише припущення прокурора. Сторона захисту просили відмовити в задоволенні клопотання прокурора та змінити запобіжний захід на більш м`який у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби.

Вислухавши сторони кримінального провадження, дослідивши матеріали клопотання, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Ухвалою слідчого судді Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04.11.2021 до ОСОБА_6 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави. У підготовчому судовому засіданні 28.12.2021 обвинуваченому ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, який в подальшому продовжено, строк тримання під вартою спливає 12.04.2025.

Згідно частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Норми КПК України не містять визначення поняття «обґрунтованість підозри».

Втім, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року). Обґрунтованість підозри у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування доказами, зокрема, протоколами слідчих дій.

Відповідно до положення ч. 5 ст. 199 КПК України слідчий суддя зобов`язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у ч. 3 цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

У відповідності до пунктів 61 та 62 Рішення Європейського Суду з прав людини від 24.07.2003 року по справі «Смирнов проти Росії», наявність підстав для утримання під вартою повинно бути оцінено по кожній конкретній справі з урахуванням всіх обставин справи. Довготривале утримання під вартою може бути виправданим лише при наявності конкретних ознак того, що цього вимагають інтереси суспільства, які незважаючи на наявність презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до свободи.

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Аналогічна правова позиція викладена і у рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001.

Суд зазначає, що ані тяжкість обвинувачення, ані серйозність покарання не є єдиною підставою для продовження запобіжного заходу, оскільки при вирішенні вказаного питання, окрім цих обставин, суд приймає до уваги й інші обставини, передбачені ч. 1 ст. 178 КПК України.

Із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за який чинним законом про кримінальну відповідальність передбачено безальтернативне основне покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.

Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд зауважує, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.

Вказані обставини у сукупності та дані про особу  ОСОБА_6 , з огляду також на тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у вчиненні вищевказаного кримінального правопорушення, свідчать про наявність на даний час ризику, передбаченого пунктом 1 частини 1 статті 177 КПК України, тому є достатні підстави вважати, що він може переховуватися від суду, оскільки тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 у разі визнання його винуватим, може побудити його на вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності.

Окрім того, суд на даний час вбачає наявність ризику незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, оскільки обвинувачений, не перебуваючи в умовах ізоляції від суспільства, матиме змогу здійснювати незаконний вплив на свідків, з огляду на невизнання ним своєї причетності до інкримінованого злочину.

Отже, судом встановлено існування ризиків неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, а саме ризику переховування від суду та ризику незаконного впливу на свідків, тому доводи сторони захисту щодо відсутності ризиків на даній стадії кримінального провадження судом відхиляються.

Водночас, наразі суд не вбачає ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, оскільки судом не встановлено обставин, які б свідчили про попередню протиправну поведінку обвинуваченого, а також чинників, які б сприяли вчиненню ним інших злочинів.

З урахуванням вищевикладеного, застосування більш м`якого запобіжного заходу не спроможне запобігти доведеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, оскільки обставини, встановлені судом, з високим ступенем ймовірності свідчать про можливість неналежної процесуальної поведінки ОСОБА_6 . Суд зауважує, що особливість запобіжних заходів полягає в тому, що вони застосовуються не за конкретну недобросовісну поведінку підозрюваного чи обвинуваченого, а превентивно, як гарантія настання правосуддя в майбутньому. Крім того, в даному випадку продовження тримання під вартою може бути виправданим за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності. Суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства. Обмеження права ОСОБА_6 на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що для запобігання вищезазначеним ризикам, які продовжують існувати станом на теперішній час, недостатньо застосувати відносно ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, тому наявні законні підстави для продовження застосованого відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, бо саме такий запобіжний захід може у подальшому забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та створить необхідні умови для виконання завдань кримінального провадження, передбачених положеннями статті 2 КПК України.

Під час застосування до обвинуваченого запобіжного заходу слідчим суддею розмір застави не визначався. Продовжуючи дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд не вбачає підстав для визначення розміру застави у відповідності до ст. 183 КПК України, з урахуванням наявності встановлених судом ризиків, суті обвинувачення у вчиненні насильницького злочину, що призвів до смерті людини.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 176, 177, 178, 199, 314, 315 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_4 , про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби – відмовити.

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити відносно ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в державній установі «Житомирська установа виконання покарань (№8)», строком на 60 діб, тобто до 06 червня 2025 року включно.

Копію ухвали надіслати прокурору, захисникам, обвинуваченому та направити для виконання начальнику державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)».

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її постановлення, підлягає негайному виконанню.

Повний текст ухвали виготовлений 08.04.2025 о 16-25 год.

Суддя                                                                 ОСОБА_1