копія
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 2-а-460/08
категорія статобліку-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2008 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів Дніпропетровського окружного адміністративного суду у складі:
суддя-доповідач - Головко О.В.
судді - Верба І.О.
Турлакова Н.В.
при секретарі судового засідання Воронові Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
позов ОСОБА_1
до Державного комітету України у справах національностей та релігій; сектора міграційної служби у Дніпропетровській області
про визнання неправомірним рішення, -
в с т а н о в и в :
14 лютого 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, в якому просив визнати рішення відповідача 06.03.2007 №981 «Про відмову в наданні статусу біженця» неправомірним та зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання йому статусу біженця.
Ухвалою від 06.03.2008 судом залучено до участі в справі в якості співвідповідача сектор міграційної служби у Дніпропетровській області, у зв'язку з тим, що саме сектор готує висновок про можливість надання статусу біженця відповідній особі, на підставі якого Держкомітетом приймається рішення про надання чи відмову у наданні статусу біженця.
Позивач в обґрунтування позову зазначив, що у квітні 2007 року він звернувся до Сектору міграційної служби у Дніпропетровській області з заявою про надання статусу біженця та посвідчення біженця. Сектор відмовив йому у наданні статусу біженця повідомленням від 17.05.2007 №17-9-98, посилаючись на рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 06.03.2007 №981. Таке рішення позивач вважає неправомірним та необґрунтованим, у зв'язку з чим звернувся з відповідним позовом до суду.
Представник відповідачів проти позову заперечував, зазначивши, що рішення є законним та обґрунтованим, звернення позивача до суду є безпідставним, у задоволенні позову просить відмовити.
Дослідивши чинне законодавство, матеріали справи та доводи осіб, які беруть участь у справі, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач у неповнолітньому віці разом із своєю родиною (батько, мати, два брати та сестра) у 1998 році прибув в Україну. 20.11.1998 відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» відділом у справах національностей та міграції Дніпропетровської обласної державної адміністрації їм було надано статус біженців в Україні, а позивач з 1998 року був вписаний у документи особової справи матері та внесений в її посвідчення біженця.
Після досягнення 16-річного віку позивач до відповідного державного органу з заявою про надання йому статусу біженця не звертався.
22.01.2007 ОСОБА_1 подав заяву про надання йому статусу біженця як самостійній особі.
За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 Сектором міграційної служби у Дніпропетровській області 26.01.2007 підготовлено висновок, згідно з яким пропонується Держкомнацміграції України надати громадянину Азербайджану (НКАО) ОСОБА_1статус біженця в Україні як самостійній особі.
За результатами розгляду особової справи позивача №18/07 департаментом міграції та біженців підготовлено висновок про відмову в наданні статусу біженця позивачеві, оскільки відсутні підстави для надання такого статусу відповідно до ст. 4 Закону України «Про біженців», так як він не підпадає під визначення терміну членів сім'ї біженця, оскільки, згідно з абз.7 ст.1 вищезазначеного Закону, членом сім'ї біженця є діти, яким не виповнилося вісімнадцять років. Відсутні такі підстави, за висновком Департаменту, також відповідно до вимог абз.2 ст.1 Закону, оскільки позивач не довів обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками національностей.
Рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграції від 06.03.2007 №981 відмовлено у наданні статусу біженця ОСОБА_1 громадянину Азербайджану.
При вивченні правових підстав, за яких позивачеві відмовлено у наданні статусу біженця, суд встановив, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Стаття 4 зазначеного Закону гарантує, що Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців. Члени сім'ї особи, якій надано в Україні статус біженця, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати в Україну і набути статусу біженця, за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим статті 10 цього Закону.
Статус біженця не надається особі: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні; яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні (ст. 10 Закону).
Порядок розгляду заяви та процедура прийняття рішення про надання статусу біженця передбачений статтями 13, 14 Закону України «Про біженців».
Частинами 13-14 статті 14 цього Закону встановлено, що якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання заявника і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.
Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.
Як зазначено представником відповідача, позивач є повнолітньою особою, а тому норми закону щодо збереження єдності сімей біженців до нього не застосовується, оскільки відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців» передбачено, що члени сім'ї біженця - це чоловік (дружина), діти, яким не виповнилося вісімнадцять років, непрацездатні батьки та інші особи, які перебувають під опікою чи піклуванням біженця.
Проте суд з таким висновком відповідача не погоджується, оскільки статтею 4 зазначеного Закону регулюються питання та встановлюються правила щодо в'їзду на територію України та набуття статусу біженця членів сім'ї особи, якій вже надано в Україні статус біженця. Позивач в'їхав в Україну разом зі своєю родиною у 1998 році та був вписаний в посвідченні біженця матері як неповнолітня дитина, яка прибула разом з родиною в Україну.
Судом встановлено, позивачем підтверджено, представником відповідача не оскаржується, що позивач з 1998 року по теперішній час разом із своєю родиною постійно проживає на території України. Батьки ОСОБА_1 подали документи на отримання громадянства України.
Сімейним кодексом України не встановлені обмеження щодо родинних зв'язків за віковими критеріями. Відповідно до ч.2 ст.3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Суд також не може погодитися з висновком відповідача, що у заявника відсутні підстави, що дозволяють йому набути статусу біженця в Україні відповідно до вимог абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців».
Суд встановив, що особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань вважається біженцем згідно з Законом України «Про біженців».
Таким чином суд доходить висновку, що обґрунтоване побоювання обставин, які можуть бути підставою для надання статусу біженця, - це оціночне судження особи, яка звертається до державного органу для вирішення відповідного питання, а не суб'єкта владних повноважень.
Також суд доходить висновку, що військові дії в державі, з якої вибула особа в Україну, не є єдиною умовою для вирішення питання про надання статусу біженця такій особі. Крім того, посилання відповідача на стабілізацію ситуації в Нагорному Карабаху, інформацію щодо якої почерпнуто з мережі Інтернет, не є офіційно встановленим фактом щодо такої ситуації в Країні і не може вважатися належним доказом при встановленні обставин, які оцінюються при вирішення питання про надання статусу біженця особі.
З урахуванням сукупності викладених обставин колегія суддів доходить висновку про неправомірність рішення відповідача про відмову в наданні статусу біженця ОСОБА_1.
Керуючись ст.ст. 122, 162 КАС України суд, -
п о с т а н о в и в:
Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 06.03.2007 №981 «Про відмову в наданні статусу біженця» неправомірним та скасувати.
Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігій прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу біженця.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови складений 09.04.2008 року.
Судді Головко О.В.
Верба І.О.
З оригіналом згідно Турлакова Н.В.