ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

14 червня 2006 р.

№ 8/317

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів: Щотки С.О. ( головуючий), Васищака І.М., Мележик Н.І.,  

розглянувши  у     відкритому              судовому засіданні  в м. Києві  касаційну  скаргу

ТОВ “ЛесМетПром”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року

у справі

№8/317

за позовом

ТОВ “ЛесМетПром”

до за участю третьої особи

ЗАТ “Корпорація “Дніпродормостобуд” ТОВ “Олжен”

про	стягнення 69805,46 грн.,

за  участю  представників :

позивача                              відповідача                              третьої особи

- Венська О.О., - не з’явились, - не з’явились,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2005 року у справі №8/317 (суддя Дубінін І.Ю.) позовні вимоги задоволені: стягнуто з відповідача на користь позивача 69805,46 грн. збитків, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року (судді: Лисенко О.М., Головко В.Г., Чоха Л.В.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2005 року у даній справі скасоване. В задоволенні позовних вимог відмовлено, стягнуто з позивача на користь відповідача витрати по сплаті державного мита за апеляційною скаргою.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року скасувати, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2005 року у даній справі залишити без змін. В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення та неправильне застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

          Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          Згідно постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.1976 р. № 11 зі змінами, внесеними постановами Пленуму Верховного суду України від 24.04.1981 р. № 4, від 25.12.1992 р. № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

          Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права та обов’язки сторін у спірних правовідносинах.

          Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

          Разом з тим, рішення та постанова судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі вказаним вимогам не відповідають, з наступних підстав.

Як встановили господарські суди першої та апеляційної інстанцій, 01.12.2003 року сторони уклали договір оренди об’єкта нерухомості № 1 (далі - Договір), за умовами якого відповідач зобов’язався передати, а позивач прийняти у тимчасове володіння промисловий майданчик площею  1555 м2 та будівлю площею 503 м2, розташовані у м. Дніпропетровськ, вул. Червонозаводська, 42.

Водночас, як з’ясував місцевий господарський суд позивачем та третьою особою були складені акти від 05.12.2003 р., 11.12.2003 р., 19.12.2003 р., 29.12.2003 р., 04.01.2004 р. та 29.01.2004 р., згідно яких представники третьої особи відмовились допустити позивача до об’єкту оренди за Договором.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Разом з тим, місцевий суд, вирішуючи господарський спір про відшкодування збитків, заподіяних відповідачем внаслідок невиконання умов Договору, у порушення вимог ст. 43 ГПК України не забезпечив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та прийшов до передчасного висновку про те, що позивач обґрунтував та належними доказами підтвердив розмір заподіяних відповідачем збитків.

          Місцевий господарський суд, не звернув уваги на те, що згідно п.п. 3.1., 3.2. Договору приймання-передача об’єкта оренди проводиться двосторонньою комісією, яка складається з представників сторін. Об’єкт оренди повинен бути переданий орендодавцем та прийнятий орендарем протягом 3 днів з моменту підписання цього договору.

          Відповідно до ст.ст. 610, 614 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

          Відтак, апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про те, що відповідач за умовами Договору зобов’язався створити з позивачем спільну комісію та передати позивачу об’єкт оренди до 05.12.2003 року, а тому відповідач вважається таким, що порушив вимоги Договору по передачі товару з 05.12.2003 року.  

          Разом з тим, місцевий господарський суд не з’ясував питання наявності вини відповідача у спричиненні позивачу збитків за договором зберігання № 3 від 20.11.2003 року, а отже не перевірив обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат позивача за договором зберігання № 3 від 20.11.2003 року на суму 17742,86 грн., з яких 5058,24 грн. –це подвійна плата за зберігання товару на складі ПНВП “Титан” у період з 02.12.2003 р. по 05.12.2003 року, а 15213,74 грн.  –штраф за невиконання позивачем умов договору по вивезенню товару зі складу у строки, визначені договором зберігання № 3 від 20.11.2003 року.

          Окрім того, господарський суд першої інстанції не перевірив, з урахуванням вимог ст. 202 ГК України, відповідно до яких господарське зобов’язання припиняється виконанням проведеним належним чином, чи припинилась 02.12.2003 року дія договору № 3 від 20.11.2003 року, укладеного між позивачем та ПНВП “Титан”, з огляду на те, що останнім днем цього договору є 02.12.2003 року (п. 7.2 договору). При цьому, місцевий господарський суд залишив поза увагою те, що 02.12.2003 року на виконання умов договору № 3 від 20.11.2003 року позивач вивозив товар, який був на зберіганні у ПНВП “Титан” до приміщення, яке є об’єктом оренди за Договором.

          Вирішуючи питання про стягнення з відповідача збитків у вигляді витрат на зберігання товару на суму 52062,60 грн. на підставі договору зберігання № 1 від 05.12.2003 року, місцевому господарському суду належало врахувати, що з огляду на вимоги ст.ст. 12, 13 ЦК України сторони повинні користуватися наданими правами розумно та добросовісно.

          Проте, господарський суд першої інстанції не врахував приписи ст. 621 ЦК України, відповідно до вимог якої у разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити її виконання чи надання послуги третій особі і вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання, а відтак не з’ясував, чи вживав позивач заходів до зменшення розміру збитків шляхом укладення договору оренди з іншими особами. У зв’язку з цим, поза увагою місцевого господарського суду залишилась і та обставина, що за умовами Договору орендна плата за орендовані площі (промисловий майданчик - 1555 м2 та будівля - 503 м2) становить 5076 грн. в місяць, в той час як вартість послуги по зберіганню товарів позивача за договором зберігання №1 від 05.12.2003 року на складі підприємства “Спецтехтранс” площею 500 м2 становить 948,48 грн. в день.

          Окрім того, місцевий господарський суд не з’ясував які дії позивач вчинив для виконання умов Договору, зокрема, чи вимагав позивач від відповідача створити комісію для здійснення передачі майна та чи вимагав позивач від відповідача передати об’єкт оренди.

          Разом з тим, з урахуванням положень ч. 2 ст. 616 ЦК України,  місцевий господарський суд вправі був зменшити розмір збитків, які стягуються з боржника, якщо позивач (кредитор) умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

          Водночас, апеляційний суд, переглядаючи в апеляційному провадженні рішення місцевого господарського суду, не спростував доводи місцевого господарського суду щодо обгрунтованості вимог позивача про стягнення збитків на суму 52062,60 грн. на підставі договору зберігання № 1 від 05.12.2003 року, оскільки, як з’ясував суд першої інстанції, господарським судом Дніпропетровської області у справі № 8/112 встановлено факт наявності складу господарського правопорушення у діях відповідача, а саме порушення відповідачем умов Договору про передачу майна у 3-денний термін з моменту підписання Договору та факт спричинення позивачу збитків у вигляді плати за зберігання товару на підставі договору зберігання № 1 від 05.12.2003 року.

          Окрім того, апеляційний господарський суд не з’ясував чи мали право сторони передати спір на вирішення третейського суду, з огляду на наявну у матеріалах справи третейську угоду, укладену сторонами 10.05.2005 року, як і не звернув увагу на те, що заявлені позивачем вимоги були предметом розгляду третейського суду.

          За таких обставин, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2005 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року у справі № 8/317 підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд господарського суду Дніпропетровської області.

Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського  процесуального  кодексу  України  касаційна  інстанція  не має  права  встановлювати  або  вважати  доведеними  обставини, які не були  встановлені  у рішенні або  постанові  господарського суду або відхилені  ним, вирішувати  питання про  достовірність  того чи іншого доказу,  про перевагу  одних  доказів  над  іншими,  збирати  нові  докази  або додатково  перевіряти  докази.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

П О С Т А Н О В И В :

          Касаційну скаргу ТОВ “ЛесМетПром” задовольнити частково.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2005 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.03.2006 року у справі №8/317 скасувати, справу передати на новий розгляд господарського суду Дніпропетровської області.

          

Головуючий, суддя                                                                 С.Щотка

С у д д і                                                                                      І.Васищак

                                                                                                   Н.Мележик