ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

18 жовтня 2006 р.

№ 7/46

Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:

головуючого                                    Невдашенко Л.П.

суддів:                                               Михайлюка М.В.

                                                Дунаєвської Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз”, м. Рівне

на постанову

від 05.06.2006 Київського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду

№ 7/46 м. Києва

за  позовом

Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз” м. Рівне

до	Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ

про	визнання договору частково недійсним

за участю представників сторін:

від позивача –                 Янкевич Л.Д., Лихольот А.В.

від відповідача –            Тютюнник С.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м Києва від 20.02.2006 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 р. відмовлено в позові  Відкритого акціонерного товариства “Рівнегаз” до Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про визнання договору на поставку природного газу для потреб населення              № 06/02-2141 від 28.12.2002 р. частково недійсним, а саме п. 5.1 договору, який передбачає здійснення остаточного розрахунку за фактично спожитий газ до 10 числа наступного за звітним місяця.

Суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Позивач дізнався про порушення свого права з моменту підписання договору, а саме з 28.12.2002 р., а позов про визнання частково недійсним п. 5.1 договору подано лише 11.01.2006 р., тобто з пропуском строку позовної давності.

Крім того, зазначає суд, ст. 48 ЦК УРСР передбачено, що угода може бути визнана недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону. Однак позивач не навів тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову апеляційного суду скаржник просить їх скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що нормами Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, тобто з моменту закінчення процесу оформлення договору. Процес оформлення договору закінчився 27.02.2003 р., тобто строк позовної давності не пропущено.

 Пункт 5.1 договору, на думку скаржника, суперечить Постанові Кабінету Міністрів України та Нацбанку України від 13.11.1998 р. Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” та Постанові НКРЕ України № 759 від 12.07.2000р., оскільки зазначеними постановами встановлений порядок проведення розрахунків за газ, а не послідовність дій підприємств та банків при проведенні розрахунків.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

  Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України “ та Відкритим акціонерним товариством “Рівнегаз”  28.12.2002 р. укладено договір № 06/02-2141 на постачання природного газу для потреб населення відповідно до умов якого  відповідач зобов'язується передати позивачу в 2003 році природний газ для потреб населення з урахуванням можливих втрат газу, а позивач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.

Пункт 5.1 договору, який передбачав порядок проведення оплати, був підписаний в наступній редакції: “ Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа наступного за звітним місяця”.

Статтею 4 Цивільного кодексу УРСР закріплений принцип свободи укладення договору. При укладенні договору сторони на підставі їх волевиявлення погоджують його умови, які не повинні суперечить закону.

Відповідно до ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі вільного волевиявлення, коди сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству (ст. 179 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР угода може бути визнана недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону.

Однак позивач, зазначає суд, не навів тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Позаяк, зазначення кінцевого строку виконання зобов’язань щодо розрахунків за поставлений природний газ взагалі не суперечить жодному нормативно-правовому акту. Відтак, доводи позивача щодо невідповідності п. 5.1 договору діючому законодавству є необґрунтованими.

Крім того, ст. 71 ЦК УРСР встановлений трирічний строк позовної давності для захисту порушеного права.

Відповідно до п.6 “Прикінцевих положень” Цивільного кодексу України  правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Як встановив господарський суд, позивач дізнався про порушення свого права з моменту підписання зазначеного договору, а саме з 28.12.2002 р., а позов про визнання частково недійсним п. 5.1 договору подано лише 11.01.2006 р., тобто з пропущенням строку позовної давності.

Згідно ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивачем не наведено поважних причин, що призвели до пропуску строків позовної давності, клопотання про поновлення пропущеного строку позовної давності позивачем не заявлялося.

Однак, колегія суддів погодитися із таким висновком не може, оскільки судом було відмовлено в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку подачі позову. При цьому судом невірно застосована норма ст. 76 ЦК УРСР яка передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до норм Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України встановлений загальний порядок укладення господарських договорів. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції, тобто з моменту закінчення процесу оформлення договору.

Як вбачається з матеріалів справи, процес оформлення договору закінчився  27.02.2003 р.

Твердження суду про те, що договір укладено 28.12.2002 р. є помилковим та прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Відмовляючи в позові, попередні судові інстанції виходили з необґрунтованості позову, а також із того, що строк позовної давності закінчився до пред’явлення позову.

Проте у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову з тих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР, ст. 276 ЦК України  ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку позовної давності, а при визнанні причин пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.

При прийнятті рішення суд першої та апеляційної інстанції зазначеного не врахував, чим порушив вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню  з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті,  і  в  залежності  від  встановленого,  правильно  визначити  норми  матеріального  права,  що  підлягають  застосуванню  до  спірних  правовідносин,  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись статтями 1115, 1119, 11110  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду м. Києва від 20.02.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2006 р. у справі              № 7/46 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Головуючий, суддя                                                                           Л.Невдашенко

Судді:                                                                                                  М.Михайлюк

                                                                                                             Н.Дунаєвська