РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  Справа №  2-3144/11

06.12.2011   року                                                                                          м. Сімферополь

   Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:                                       головуючого – судді Михайлова В.Є., при секретарі – Павлюченко Т.В., за участю представника позивачки – ОСОБА_2, представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр Автономної Республіки Крим», третя особа – директор ДП «Радіотелевізійний передавальний центр в Автономній Республіці Крим» Доценко Сергій Миколайович, про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

           В с т а н о в и в:

       ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр в Автономній Республіці Крим» (далі – ДП «РТПЦ АР Крим» та просила визнати незаконними та скасувати накази №50/к від 02.09.2011 року та №456/а від 02.09.2011 року, поновити її на посаді головного бухгалтера ДП «РТПЦ АР Крим» з 02.09.2011 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02.09.2011 року по день ухвалення рішення, стягнути моральну шкоду в сумі 10000 грн., витрати на правову допомогу та допустити негайне виконання рішення в частини поновлення на роботі. Вимоги мотивує тим, що з 2005 року працювала в ДП «РТПЦ АР Крим», з травня 2009 року – на посаді бухгалтера. Оскаржуваним наказом №50/к її було звільнено з роботи за п.4. ст. 40 КЗпП України, за прогул з 25.08.2011 року по 02.09.2011 року. Дане звільнення вона вважає незаконним і зазначає про те, що 18.08.2011 року на адресу відповідача на ім’я директора Доценко С.М. направила заяву про надання додаткової відпустки на період підготовки та захисту дипломного проекту у вищому навчальному закладі протягом чотирьох місяців з 25.08.2011 року, додавши до неї довідку-виклик. 08.09.2011 року вона одержала листа від відповідача, в якому було зазначено про відмову у додатковій відпустці з підстав ненадання оригіналу довідки-виклику, 09.09.2011 року нею направлено оригінал вказаної довідки. 12.09.2011 року вона одержала від відповідача листа, в якому зазначено про те, що наказом від 02.09.2011 року за №50/к її звільнено з роботи за п.4 ст. 40 КЗпП України. Дане звільнення вона вважає незаконним, зазначаючи про те, що її звільнено без її письмових пояснень і згоди профспілкового органу. ОСОБА_3 також вказує про те, що діями відповідача  їй також було заподіяно моральну шкоду, оскільки вона є кваліфікованим працівником, після її звільнення змінилося відношення до неї колег, порушено її ділову репутацію, що спричинило втрату нормальних життєвих зв’язків, заподіяло моральних страждань. ОСОБА_3, посилаючись на положення ст.ст. 116, 117, 216, 235, 237-1 КЗпП України, п. 4 ч.1 ст. 15 Закону України «Про відпустки», просить суд задовольнити її позовні вимоги.           

В ході судового засідання представник позивачки, діюча на підставі довіреності ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав в повному обсязі за мотивами викладеними в позові, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача – ДП «РТПЦ АР Крим», діюча на підставі довіреності представник ПАТ «Таврія-Авто», діюча на підставі довіреності ОСОБА_4, позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала з мотивів, викладених в письмових заперечення проти позову, які приєднані до матеріалів справи (а.с. 40-44), просила відмовити в задоволенні позову.  

Заслухавши пояснення представників сторін дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_3 необґрунтовано та задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_3 перебувала у трудових правовідносинах з ДП «РТПЦ АР Крим», займаючи посаду головного бухгалтера підприємства.  

Наказом ДП «РТПЦ АР Крим» №50/к від 02.09.2011 року ОСОБА_3 звільнено з займаємої посади за прогул без поважних причин з 25.08.2011 року  по 02.09.2011 року (а.с. 19) на підставі наказу №456/а від 02.09.2011 року про застосування стягнення (а.с. 72) .

Не погодившись з виданими наказами, позивачка звернулася до суду з вказаним  позовом, в якому зазначає про те, що була відсутньою на роботі у зазначений відповідачем період з поважних причин, а саме: вважала, що перебуває у додатковій відпустці на період підготовки та захисту дипломного проекту у вищому навчальному закладі, оскільки нею завчасно на ім’я відповідача були направлені заява про надання відпустки та довідка-виклик з навчального закладу.

Згідно до п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Виходячи з зазначеного положення Закону під прогулом слідує розуміти відсутність робітника без поважних причин на роботі протягом всього дня,  а також більш трьох годин підряд чи сумарно протягом робочого дня.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року (зі змінами від 25.05.1998 року №15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Позивачка заперечує свою відсутність на роботі без поважних причин, посилаючись на обставину перебування її у додатковій відпустці у навчальному закладі.

Статтею 15 Закону України «Про відпустки» передбачено, право працівників, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання на додаткову оплачувану відпустку. Зокрема, частиною 4 даної статті  закону передбачено, що на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Аналогічне положення міститься і в ст. 216 КЗпП України.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України №09-402 від 06.09.2005 року підставою для надання додаткової оплачуваної відпустки є довідка-виклик з вузу. У цій довідці вказано не тільки початок та закінчення сесії, але й продовження відпустки. Разом з довідкою-викликом з вузу працівник подає особисто заяву на ім'я керівника підприємства.      

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_3 20.08.2011 року на ім’я директора ДП «РТПЦ АР Крим» поштою направлено заяву про надання їй додаткової відпустки на період підготовки та захисту дипломного проекту у вищому навчальному закладі тривалістю чотири місяці з 25.08.2011 року (а.с. 7, 8).   

При цьому також було встановлено, що позивачкою разом із заявою про надання відпустки на ім’я відповідача було направлено копію довідки-виклику з вищого навчального закладу.

Дану обставину не заперечувала і представник позивачки в ході розгляду справи.  

Проте виходячи із зазначених вище положень законів копія довідки-виклику не може бути підставою для надання додаткової оплачуваної відпустки.

Отримавши заяву позивачки, листом ДП «РТПЦ АР Крим», датованим 01.09.2011 року останній було запропоновано повторно звернутися з заявою про надання додаткової оплачуваної відпустки з додаванням оригіналу довідки-виклику (а.с. 9).

Не одержавши повторної заяви та оригіналу довідки-виклику від ОСОБА_3, відповідачем 02.09.2011 року було видано наказ  №456/а про застосування стягнення до позивачки за невихід на роботу з 25.08.2011 року по 02.09.2011 року та не надання документів, які підтверджують поважність причин неявки на роботу (а.с. 72).

На підставі зазначеного наказу, а також проведеної перевірки – доповідної та актів про невихід на роботу (а.с. 74, 76-82), 02.09.2011 року відповідачем видано наказ про припинення трудового договору з ОСОБА_3 за прогул без поважної причини на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України (а.с. 65).

Дослідивши надані докази, суд дійшов висновку про те, що доводи позивачки стосовно того, що вона була відсутньою на роботі у період часу з 25.08.2011 року по 02.09.2011 року  з поважних причин, а саме: перебування її у відпустці в зв’язку з навчанням, не знайшли свого документального підтвердження, оскільки наказ про надання відпустки ОСОБА_3 у зазначений час відповідачем не видавався і твердження ОСОБА_3 про те, що вона вважала себе такою, що перебуває у відпустці, також є необґрунтованим, оскільки остання, не впевнившись в тому, що роботодавцем на підставі направленої нею заяви видано наказ про надання їй відпустки та не ознайомившись з ним, не з’являлася на роботу в період часу з 25.08.2011 року по 02.09.2011 року без поважних причин.

Та обставина, що ОСОБА_3 після отримання листа від відповідача про надання оригіналу довідки-виклику на адресу ДП «РТПЦ АР Крим» 09.09.2011 року було направлено оригінал запитуваного документу, не свідчить про обґрунтованість її вимог в частині відсутності на роботі з поважних причин, оскільки його було направлено лише 09.09.2011 року (а.с. 10) та одержано відповідачем 12.09.2011 року (а.с. 11), тобто вже після видання оскаржуваних наказів.

Посилання позивачки на положення ст. 149 КЗпП України, якою передбачено обов’язок власника або уповноваженого ним органу до застосування дисциплінарного стягнення зажадати від порушника трудової дисципліни письмових пояснень, суд не приймає  як підставу обґрунтування її позовних вимог і погоджується з доводами представника відповідача стосовно того, що подану позивачкою заяву про надання відпустки можна розглядати як письмові пояснення.

Доводи позивачки в частині її звільнення без згоди профспілкової організації також є неспроможними, оскільки остання була звільнена з посади головного бухгалтера підприємства, а ст. 43-1 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об’єднаннями громадян.            

Будь-яких інших доказів щодо поважності причин відсутності на роботі у період часу з   25.08.2011 року по 02.09.2011 року позивачкою надано не було.

Слід зазначити, що на ОСОБА_3, як робітника, трудовим законодавством покладено обов’язок дотримуватися трудової дисципліни.

Згідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1)догана; 2)звільнення.

Виходячи з положень даної статті Закону, підставою для застосування дисциплінарного стягнення є вчинення дисциплінарного проступку, під яким розуміється протиправне винувате невиконання або неналежне виконання робітником його трудових обов’язків.

Викладені вище обставини свідчать про те, що ДП «РТПЦ АР Крим» обґрунтовано дійшло до висновку про звільнення ОСОБА_3 з займаної посади саме з підстав, визначених ч.4 ст. 40 КЗпП України: за прогул без поважних причин і, таким чином, вважає, що звільнення позивачки було проведено з дотриманням вимог діючого законодавства і підстав для скасування оскаржуваних наказів суд не знаходить.     

Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У зв’язку з недоведеністю позовних вимог в частині скасування наказів та поновлення на посаді, суд не знаходить підстав і для стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02.09.2011 року по теперішній час.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено, що  відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки в ході розгляду справи судом не встановлено порушення законних прав позивача з боку ДП «РТПЦ АР Крим», то й підстав для відшкодування моральної шкоди також не існує.

З огляду на викладене вище, суд відмовляє позивачці в задоволенні заявлених позовних вимог в повному обсязі, у зв’язку з їх необґрунтованістю.   

Судові витрати, пов’язані із розглядом даної справи, у відповідності до ст. 88 ЦПК України компенсуються за рахунок держави.        

Керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України,  суд –

 В и р і ш и в:

      В задоволенні позову ОСОБА_3 до Державного підприємства «Радіотелевізійний передавальний центр в Автономній Республіці Крим», третя особа – директор ДП «Радіотелевізійний передавальний центр в Автономній Республіці Крим» Доценко Сергій Миколайович, про визнання незаконними наказів та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

           Суддя