ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2011 р. Справа № 2а/0270/3576/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Мультян Марини Бондівни,
розглянувши в письмовому проваджені матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до: Державного виконавця відділу ДВС Гайсинського районного управління юстиції Бугрим Є.Д., Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області
про: визнання дій неправомірними, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження; визнання протиправною та скасування вимоги
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державного виконавця відділу ДВС Гайсинського районного управління юстиції Бугрим Є.Д., Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області про визнання дій неправомірними, скасування постанови про відкриття виконавчого провадження; визнання протиправною та скасування вимоги.
Ухвалою від 26.07.2011 року відкрито провадження у справі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка 19.07.2011 року отримала виклик державного виконавця відділу державної виконавчої служби Гайсинського районного управління юстиції Бугрима Євгена Дмитровича, після чого позивачка з'явилась на вищевказаний виклик до державного виконавця. Відповідачем було повідомлено ОСОБА_1, що відкрито виконавче провадження за вимогами Управління Пенсійного фонду у Гайсинському районі Вінницької області №№423, 424 від 26.04.2011 року. Відповідно до зазначених вимог позивачка зобов'язана виплатити на користь Пенсійного органу заборгованість по сплаті страхових внесків у розмірі 1730,80 грн. З даними діями державного виконавця ти вимогами Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області позивачка не згодна та посилається на Указ Президента України №727/98 від 03.07.1998 року "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", відповідно до якого позивачка, як фізична особа-суб'єкт малого підприємництва, який сплачує фіксований податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб. Натомість позивач, як платник фіксованого податку, не є платником збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, і не повинен сплачувати страхові внески у розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування". Також, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вважає, що державним виконавцем порушено Закон України "Про виконавче провадження", оскільки останнім відкрито виконавче провадження на підставі вимог Управління Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області, проте, на думку позивачки вимоги №№423, 424 від 26.04.2011 року не є виконавчими документами.
Позивачка в судове засідання не з'явилась, подавши заяву про розгляд справи без її участі (а.с.45).
Представники відповідачів також в судове засідання не з'явились, подавши заяви про розгляд справи без їх участі (а.с.24, 30).
Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Частиною 6 ст. 128 КАС України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи, що сторонами заявлено клопотання про розгляд справи без їх участі, та зважаючи на відсутність визначених ст. 128 КАС України перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, справа розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши надані докази та матеріали справи, судом встановлено наступне.
Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 зареєстровано як суб’єкта підприємницької діяльності - фізичну особу, про що свідчить свідоцтво про державну реєстрацію №754765 від 18.09.2003 року та перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області.
Судом встановлено, що позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником фіксованого податку.
26.04.2011р. Управлінням Пенсійного фонду у Гайсинському районі винесено вимогу №423 про сплату боргу в розмірі 868,84 грн., що виник станом на 01.04.2011р. (а.с.7).
Також, відповідачем було надіслано другу вимогу №424 від 26.04.2011 року про сплату боргу в розмірі 861,96 грн., що виник станом на 01.04.2011 року (а.с.8).
Вказані вимоги у той же день було направлено позивачу, про що свідчить копія повідомлення про вручення поштового відправлення, проте конверт з вимогами було повернено на адресу Управління Пенсійного фонду у Гайсинському районі Вінницької області із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання" (а.с.28).
В подальшому, 06.07.2011 року вимоги №№423, 424 від 26.04.2011 року надійшли до відділу ДВС Гайсинського районного управління юстиції, за якими було відкрито виконавче провадження №№27427165, 27427366 (а.с.14-15).
Проаналізувавши матеріали справи та надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.11 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі –Закон), загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до п.1 ст.14 Закону страхувальниками визначено роботодавців: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону. На виконання зазначеного Закону в п.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного Фонду України, затвердженого Постановою Правління Пенсійного Фонду України №21-1 від 19.12.2003 року наведено такий же перелік платників страхових внесків.
З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позивач як суб'єкт підприємницької діяльності, який обрав особливий спосіб оподаткування підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і є платником страхових внесків до Пенсійного фонду.
Відповідно до пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України №1058-IV в редакції Закону України "Про внесення змін до законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 8 липня 2010 року N2461-VI фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески. Мінімальний страховий внесок - сума коштів, що визначається розрахунками як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ст.1 Закону).
Частиною 3 ст.18 Закону визначено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст.17 Закону платник страхових внесків зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески. Відповідно до п.6 ст.20 даного Закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для даної категорії страхувальників є квартал.
З урахуванням зазначених вище положень Закону позивач зобов'язаний сплатити нараховані у порядку, визначеному пп.4 п.8 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону, страхові внески за період з липня місяця по грудень місяць 2010 року - до 20 січня 2011 року.
При цьому, суд не бере до уваги посилання позивача на Указ Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємства" як на підставу для звільнення платників єдиного та фіксованого податків від сплати внесків до Пенсійного фонду України, з урахуванням наведеного.
В силу частин 4, 6 ст.18 зазначеного Закону страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування, на ці внески не поширюється податкове законодавство, законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Статтею 15 Прикінцевих положень Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону. Законодавством не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.
Таким чином, страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування не входять до системи оподаткування, на них не поширюється податкове законодавство, а іншим законодавством не встановлені пільги з нарахування та сплати цих внесків або звільнення від їх сплати. Відтак, обов’язок сплачувати страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не залежить від статусу платника податку.
Крім того, з твердженнями позивачки про те, що вимоги органів Пенсійного фонду не є виконавчими документами суд не погоджується в силу наступного.
Відповідно до п.8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою Постановою правління Пенсійного фонду України 19.12.2003 N 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за N 64/8663, вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Також, згідно п.8.8 вказаної Інструкції, разі якщо страхувальник, який одержав вимогу і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, орган Пенсійного фонду звертається у встановленому законом порядку і подає вимогу до відповідного органу державної виконавчої служби, у якій зазначає суму боргу за даними карток особових рахунків платників на дату подання. До сум боргу, що подаються до органів державної виконавчої служби за даними карток особових рахунків платників, включаються також суми узгоджених з платником, але не сплачених у встановлений термін фінансових санкцій (штрафів) та пені.
Крім цього, згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Стаття 2 вказаного Закону передбачає, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 11 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно ст. 17 зазначеного вище Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
1) виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
3) судові накази;
4) виконавчі написи нотаріусів;
5) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
8) рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
9) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Як вбачається з матеріалів справи, управлінням Пенсійного фонду України у Гайсинському районі Вінницької області було направлено вимоги №423, 424 від 26.04.2011 року до відділу державної виконавчої служби. На підставі зазначених вимог та ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець, відкрив виконавче провадження.
Отже, протиправності в діях відповідачів не судом не вбачається.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі викладеного суд дійшов висновку про правомірність рішень суб'єктів владних повноважень, у зв'язку з чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. З огляду на те, що в процесі розгляду даної справи свідки не залучалися і не призначалася судова експертиза та, зважаючи на відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження відповідних судових витрат, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Мультян Марина Бондівна
05.09.2011