ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2011 р. Справа № 2а/0270/4994/11
м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,
при секретарі судового засідання: Захаріяш Ользі Олександрівні,
за участю представників сторін:
позивача : Глівінської С.Й.,
відповідача : Щерби В.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля"
до: відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції
про: скасування постанови, -
ВСТАНОВИВ :
03 листопада 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля» (позивач, ТОВ «Поділля») звернулося до суду з адміністративним позовом до відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області (відповідача, відділ ДВС), в якому просить скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №29344782, винесену 19.10.2011 року.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відділ ДВС відкрив виконавче провадження за виконавчим документом, який не відповідає вимогам ст.19 Закону України «Про виконавче провадження». При цьому, постановою накладено арешт на грошові кошти боржника, незважаючи на те, що боржнику надано строк на добровільне виконання постанови. Таким чином, на думку позивача, відділ ДВС, з огляду на положення ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», мав відмовити у відкритті виконавчого провадження, натомість виніс постанову про відкриття виконавчого провадження, яка не відповідає змісту діючого законодавства та порушує права товариства.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в адміністративному позові.
Представник відповідача в судовому засіданні з позовом в частині протиправності накладення арешту на стадії добровільного виконання рішення боржником погодився. Разом із тим, зазначив, що сама постанова відповідає вимогам Закону України “Про виконавче провадження”, оскільки відкрита на підставі виконавчого документу, який відповідає вимогам названого Закону.
Розглянувши подані документи і матеріали, дослідивши матеріали виконавчого провадження, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
19 жовтня 2011 року на підставі виконавчого листа №2-а-4157/09/0270, виданого Вінницький окружним адміністративним судом 30.05.2011 року, заступником начальника державної виконавчої служби Козятинського мійськрайонного управління юстиції у Вінницькій області Щербою В.Л., керуючись статтями 17, 19, 20, 25 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №29344782) (а.с.5 на звороті).
Згідно зазначеної постанови, боржнику ТОВ «Поділля» надавався семиденний термін для добровільного виконання постанови. Разом із тим, цією ж постановою накладався арешт на все майно в межах суми боргу, належне боржнику - товариству з обмеженою відповідальністю "Поділля" (адреса: 70-й кілометр траси Житомир-Вінниця, с. Комсомольське, Козятинський район, Вінницька область, 22133), у межах суми звернення стягнення: 89476,55 гривень. Також, заборонялося здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить позивачеві.
Як свідчать матеріали справи, оскаржувану постанову рекомендованою кореспонденцією надіслано ТОВ «Поділля», що стверджується відповідним реєстром (а.с.8) та супровідним про направлення (а.с.5).
Непогоджуючись із постановою про відкриття виконавчого провадження, товариство скористалося своїм правом на оскарження її до суду.
Оцінюючи правомірність оскаржуваного рішення відділу ДВС, суд виходив із наступного.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку передбачені Законом України “Про виконавче провадження” вiд 21.04.1999 № 606-XIV.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон), державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно зі ст. 17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.12.1999 року за № 865/4158, провадження примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", інших нормативно-правових актів та цієї Інструкції.
Статтею 19 Закону визначено, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно із ст. 25 Закону, державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п’ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
Детальний аналіз викладеного, зокрема, свідчить про те, що накладення арешту на майно боржника під час відкриття виконавчого провадження та надання останньому строку для добровільного виконання виконавчого документу, може мати місце лише за наявності відповідної заяви стягувача.
Натомість, як видно з матеріалів адміністративної справи та встановлено в судовому засіданні, стягувач із заявою про накладення арешту на майно боржника до відповідача не звертався, отже, наявність підстав у відділу ДВС для накладення арешту на майно боржника суд не вбачає. Відтак, відповідач в даному випадку діяв не на підставі, не у межах та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження».
Більше того, представник відповідача під час судового розгляду справи фактично погодився з позовом в частині протиправності накладення арешту на стадії добровільного виконання рішення боржником.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова, в частині накладення арешту на майно боржника, є протиправною, а тому у цій частині підлягає скасуванню.
Разом із тим, не підлягають задоволенню вимоги щодо повного скасування оскаржуваної постанови, оскільки, як досліджено в судовому засіданні, виконавче провадження відкрито на підставі виконавчого документу, який відповідає вимогами ст.19 ЗУ «Про виконавче провадження». При цьому, посилання позивача на відсутність у виконавчому листі таких реквізитів боржника як його місцезнаходження та ідентифікаційний номер, не приймаються судом до уваги, оскільки по своїй суті призначенням вказаних реквізитів є правильне встановлення та визначення боржника. В судовому засіданні встановлено і не заперечувалося позивачем, що саме він є боржником за виданим Вінницький окружним адміністративним судом виконавчим листом, відтак факт відкриття провадження є правомірним, а постанова суб’єкта владних повноважень не може бути скасована лише з формальних підстав.
У силу ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 2 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ст. 11, ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи усе вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з розподілом судових витрат відповідно до ст. 94 КАС України.
В силу вимог ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягнення з Державного бюджету України на користь позивача відповідно до тієї частини позовних вимог, які задоволені.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 4 постанови відділу державної виконавчої служби Козятинського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області про відкриття виконавчого провадження №29344782 від 19 жовтня 2010 року, що стосується накладення арешту на все майно в межах суми боргу, належне боржнику - товариству з обмеженою відповідальністю "Поділля" (адреса: 70-й кілометр траси Житомир-Вінниця, с. Комсомольське, Козятинський район, Вінницька область, 22133), у межах суми звернення стягнення: 89476,55 гривень.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Поділля" 14 (чотирнадцять) гривень 12 (дванадцять) копійок судових витрат зі сплати судового збору.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Загороднюк Андрій Григорович