ПОСТАНОВА

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

08 листопада 2011 р.           Справа № 2а/0270/4351/11

                                                                                                          м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання:   Задерей Ірині Василівні,  

за участю представників сторін:

позивача      :   Стадніка О.В., Стеценка О.Л.,

відповідача :   Василика Р.А.,

свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород"   

до:   державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області  

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

23 вересня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаргород» (позивач, ТОВ «Агрофірма «Шаргород») звернулося в суд з позовом до державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області (відповідач, ДПІ у Шаргородському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Адміністративний позов мотивовано тим, що 06 квітня 2011 року на підставі акту про результати позапланової виїзної перевірки від 28 березня 2011 року №74/23/35728295 ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000092301, яким зменшено позивачеві суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 499216 грн. за червень 2010 року.

Висновки перевірки ґрунтувались на тому, що позивачем проведено ряд господарських операцій з контрагентами, постачальники яких, на думку відповідача, в ланцюгах постачання мають ознаки сумнівності, що призвело до безпідставного формування податкового кредиту.

Тобто, податковим органом зроблено висновок про безпідставність формування  товариством податкового кредиту в результаті безпідставного включення до валових витрат витрати, які здійснювалися підприємством під час господарських операції із контрагентами, оскільки встановлені в акті перевірки обставини вказують на нереальність та безтоварність операцій з придбання товарів та послуг у всіх постачальників позивача.

Посилаючись на те, що зроблені відповідачем висновки не відповідають фактичним обставинам та  податковому законодавству, так як у підприємства  є належним чином оформлені податкові накладні та інші необхідні первинні документи, тобто, наявні всі передбачені законодавством документи для формування податкового кредиту, й більше того, Законом України “Про податок на додану вартість”  інших умов формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів (послуг) не передбачено, ТОВ «Агрофірма «Шаргород» просило визнати протиправними й скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шаргородському районі від 06 квітня 2011 року №0000092301.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю та просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та на надані письмові докази. Додатково зазначили, що Закон України “Про податок на додану вартість” інших умов формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів (послуг), окрім належним чином оформлених податкових накладних, які наявні у позивача, не передбачає.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що проведеною перевіркою  встановлено порушення позивачем пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, які полягали у завищенні заявленої суми бюджетного відшкодування.  Відтак, спірні суми податкового кредиту за червень 2010 року, на думку відповідача, не були підтверджені належним чином на момент проведення перевірки, що стало підставою для зменшення суми бюджетного відшкодування по податку на додану вартість згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Таким чином, перевіркою встановлено ведення ТОВ «Агрофірма «Шаргород» податкового обліку операцій, які пов’язані з податковою вигодою внаслідок формування для себе штучних валових витрат та податкового кредиту. На думку представника відповідача, податковий орган, проводячи перевірку та приймаючи оскаржуване рішення, діяв згідно із нормами чинного законодавства, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні в якості свідків допитані ОСОБА_4 – інженер-механізатор ТОВ «Агрофірма «Шаргород» та ОСОБА_6 – головний бухгалтер ТОВ «Промін Агро», які підтвердили факт реальності господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Промінь Агро».

Зокрема,  ОСОБА_4 повідомив суду, що працює у ТОВ «Агрофірма «Шаргород» з моменту її заснування. Зі слів свідка, товариство після свого заснування отримувало інформаційно-технологічні послуги з питань господарської діяльності позивача,  а саме: щодо експлуатації та технічного обслуговування імпортної техніки, організації та охорони праці, бухгалтерського обліку. Свідок повідомив, що дані послуги надавалися працівниками ТОВ «Промін Агро» (м. Київ). Так, свідок згадав, що навчання проводив головний інженер ОСОБА_7, при цьому багато інформаційних рекомендацій надавав ОСОБА_8. Для надання інформаційно-технологічних послуг до позивача приїздили головний бухгалтер та завідуючий виробництвом ТОВ «Промінь Агро». Разом із тим, і працівники позивача також їздили на навчання до ТОВ «Промінь Агро».

Свідок ОСОБА_9, надаючи пояснення, зазначив, що протягом 2009-2010 років ТОВ «Промінь Агро» позивачеві надавалися ряд інформаційно-технологічних послуг з приводу його діяльності. Так, інженерним підрозділом підприємства, на якому працює свідок, надавалися допомога щодо експлуатації та обслуговування сільськогосподарської техніки, агрономічною службою – інформацію стосовно мінеральних добрив, захисту рослин, фінансовою службою – послуги щодо ведення податкового та бухгалтерського обліку, що підтверджується відповідними звітами, відрядженнями та актами виконаних робіт. Також зазначив, що сам безпосередньо брав участь у наданні цих послуг.

Свідок ОСОБА_5 – головний державний податковий ревізор-інспектор ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області наданими поясненнями підтвердив висновки, викладені в акті перевірки ТОВ «Агрофірма «Шаргород». При цьому, сам факт відсутності приїзду працівників контрагента для надання допомоги  підтвердити не зміг.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши надані у справу докази на підтвердження та спростування позовних вимог та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Шаргород» є юридичною особою, ідентифікаційний код – 35728295, місцезнаходження: Вінницька область, Шаргородьский район, с. Плебанівка, вул. Кірова, 23 (а.с.11, т.с.1).

Окрім того, позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ в Шаргородському районі та є платником податку на додану вартість (а.с.11, т.с.1).

28 березня 2011 року працівниками ДПІ в Шаргородському районі Вінницької області  проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Агрофірма «Шаргород» з питань обґрунтованості та законності висновків акта позапланової перевірки від 13.01.2011 року №3/23/35728295 з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2010р.

За результатами перевірки складено акт від 28 березня 2011 року №74/23/35728295 (а.с.10-60, т.с.1), яким, зокрема, встановлено порушення ТОВ «Агрофірма «Шаргород» пп. 7.7.1, пп. 7.7.2 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за червень 2010 року в сумі 499216 грн.

На підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шаргородьскому районі Вінницької області прийнято податкове повідомлення-рішення форми “В1” від 06 квітня 2011 року №0000092301, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за червень 2010 року на 499216 грн. (а.с.69, т.с.1)

Вказане податкове повідомлення-рішення товариством в адміністративному порядку  оскаржено до державної податкової адміністрації у Вінницькій області та державної податкової адміністрації України, проте рішеннями останніх про результати розгляду скарг, податкове повідомлення-рішення, що є предметом оскарження у цій справі, залишено в силі, що стверджується матеріалами адміністративної справи (а.с.65-71, 72-79, т.с.1).  

Не погоджуючи із зайнятою позицією податкових органів, ТОВ «Агрофірма «Шаргород» звернулося до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів, виходить з того, що предметом розгляду у даній адміністративній справі є оцінка правомірності винесеного за результатами перевірки податкового повідомлення-рішення про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Доводи відповідача зводяться до того, що податковий кредит позивачем безпідставно сформовано на підставі господарських операцій, реальність яких та їхнє існування в природі, на думку податкового органу, не підтверджено належними первинним документами, відтак фактично не відбулася надмірна сплата до бюджету ПДВ, що унеможливлює виникнення у відповідача права на бюджетне відшкодування. Тобто, перевіркою встановлено ведення ТОВ «Агрофірма «Шаргород» податкового обліку операцій, які пов’язані з податковою вигодою внаслідок формування для себе штучних валових витрат та податкового кредиту.

Натомість, позивач стверджує протилежне, і вказує про безпідставність винесення рішення, оскільки податковий кредит  сформовано правомірно, на підставі наявних у нього податкових накладних та інших первинних документів, адже чинне законодавство в даному випадку для формування податкового кредиту вимагає лише наявність належним чином оформлених податкових накладних.

Визначаючись щодо правомірності формуванням позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок господарських операцій з контрагентами, суд виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №168), податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна  виписується  на  кожну повну або часткову поставку товарів (робіт,  послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби  України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168 є наявність податкової накладної, виданої продавцем.

Згідно із підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника та з'ясування достовірності й повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що податковий кредит – це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону №168 зазначено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплати податку, що не підтверджені, зокрема, податковими накладними.

Згідно із підпунктом 1.8 статті 1 Закону №168, передбачено, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (робіт, послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначено пунктом 7.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Окрім того, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий   кредит  звітного  періоду  визначається виходячи  із  договірної  (контрактної) вартості товарів (послуг), але  не  вище  рівня  звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної  ціни  на  такі  товари (послуги), та складається із сум податків,  нарахованих  (сплачених)  платником податку за ставкою, встановленою  пунктом  6.1  статті  6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом  такого  звітного  періоду  у  зв'язку  з:

- придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою їх подальшого використання в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку;

-  придбанням (будівництвом,   спорудженням)   основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій  в   необоротні капітальні   активи),  у  тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для  оподатковуваних  операцій  у  межах  господарської діяльності платника податку.  

Поряд із тим, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” вiд 28.12.1994 року № 334/94-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу – це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлює, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому, визначальною підставою віднесення витрат до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Дана вимога про необхідність використання валових витрат у господарській діяльності узгоджується із тим, що, як зазначалось вище, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат з урахуванням обмежень, установлених Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

До таких обмежень пунктами 5.3–5.7 статті 5 Закону №334, зокрема, віднесено включення до валових витрат витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності та згідно підпункту 5.3.9 – витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, як вбачається із аналізу наведених правових положень, визначальними ознаками для віднесення сум витрат до складу валових, а в подальшому і формування за рахунок цього податкового кредиту, є, зокрема, їх використання у господарській діяльності платника податку та наявність відповідних підтверджуючих розрахункових, платіжних чи інших документів, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами також визначена п.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, згідно із яким підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88, згідно із яким первинні документи – це документи, створені у письмовій або  електронній  формі, що фіксують та підтверджують господарські операції,  включаючи   розпорядження та дозволи  адміністрації (власника)  на їх проведення.

Тобто, слід враховувати, що в межах дослідження питання про віднесення витрат до складу валових та формування за рахунок цього в подальшому податкового кредиту варто враховувати наявність, по-перше, належних договорів на надання певних послуг, поставку товару чи інше, по-друге, відповідних документів на підтвердження виконання таких договорів та зв’язку понесених витрат з господарською діяльність підприємства, зокрема, актів виконаних робіт та інших додаткових документів, які передують підписанню цих актів в підтвердження конкретних обсягів, змісту наданих послуг, товарів, по-третє, податкової накладної на оплату послуг, товарів, по-четверте, реальне подальше використання послуг, товарів у господарській діяльності та збільшення обсягів виробництва, продаж й конкретні результати від цього.

В свою чергу, в даному випадку, причиною виникнення спору у справі стало питання щодо правомірності формування податкового кредиту за рахунок віднесення позивачем до складу валових витрат вартості наданих контрагентами товарів та послуг у випадку не встановлення перевіряючими наявності реального існування господарських операцій з контрагентами.

Загалом, з висновками податкового органу суд погоджується,  з огляду на таке.

Досліджені матеріали адміністративної справи свідчать, що ТОВ «Агрофірма «Шаргород» є сільськогосподарським підприємством, основним видом діяльності якого є вирощування зернових та технічних культу.

У перевіряємому періоді позивач у своїй господарській діяльності, серед інших,  співпрацював із наступними контрагентами: приватним підприємством «Луга-Лекс»; товариством з обмеженою відповідальністю «Промінь Агро»; товариством з обмеженою відповідальністю «Багтопрофільна фірма «Універсал-Консалт»; приватною агрофірмою «Колос» та приватною агрофірмою «Вікторія».

Під час судового розгляду адміністративної справи судом досліджено наступні господарські операції із вказаними вище контрагентами.

Стосовно господарських операцій з першим контрагентом –ПП “Луга-Лекс”.

Між ТОВ «Агрофірма «Шаргород» та ПП «Луга-Лекс», що є платником податку на прибуток на загальних підставах, код ЄДРПОУ 34642327, зареєстроване Луганською міською державною адміністрацією у місті Луганськ, (адреса: 91055, м. Луганськ, вул. Поштова, 26), укладено договір від 27 листопада 2008 року (а.с.88-94, т.с.1) про надання оплатних послуг з питань пошуку орендованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення та організації розірвання чинних договорів оренди і подальшого законного укладання договорів оренди між їх власниками та замовником. Обставиною, що має істотне значення для обох сторін є забезпечення контрактації об'єктів  в розмірі не менше 1000 га, на території не більше як 3-х сільських рад. Виконавець зобов'язується повністю завершити контрактацію усіх об'єктів до 31.03.2009 року.

Матеріалами справи підтверджено, що всього надано послуг на суму 1541070,67 грн. в тому числі ПДВ - 256845,09грн.

Суд, досліджуючи ланцюг проходження вказаних послуг від контрагента до позивача,  встановив наступні факти, які спростовують реальність господарських операцій між ними. Серед них, зокрема, відповідно інформації (лист від 22.11.2010 року за вх.№514/7) Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції контрагент не знаходиться за юридичною адресою, фактична адреса не встановлена. При цьому, директором підприємства, засновником та одночасно головним бухгалтером є ОСОБА_10. Матеріалами перевірки підтверджено, а відповідачем не спростовано, що у ПП "Луга-Лекс" відсутні власні виробничі приміщення, транспортні засоби та інші основні засоби.

Також, про нереальність господарських операцій із ПП «Луга-Лекс» свідчить таке:

-  неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження підприємства, обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виконання робіт або надання послуг, оскільки сума доходу за 2009 рік зазначена ПП "Луга-Лекс" в податковій декларації за 2009 рік становить 456000грн., при наданні послуг лише TOB "Агрофірма Шаргород" на суму 1178446грн.;

- здійснення операцій по послугах, що не надавалися або не могли надаватися в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- податкові накладні та договір підписаний особою, яка немає повноважень на укладання договорів та підписання податкових накладних;

- строк договору закінчується 31.03.2009р., а податкові накладні складені  13.08.2009р., 24.09.2009р., 02.10.2009р., 12.10.2009р., 17.11.2009р. та 11.03.2010р.

Крім того, сумнівним є той факт, що підприємство, яке зареєстровано у м. Луганську уклало договір про надання послуг та зобов’язувалося підшукати позивачеві нерухоме майно в с. Плебанівка Шаргородського району Вінницької області. При цьому, внаслідок надання таких послуг, Луганське підприємство знайшло нерухоме майно, яке використовувалось позивачем на умовах оренди.

Досліджені факти, на думку суду, свідчать про те, що господарські операції позивача з контрагентом ПП «Луга-Лекс», за рахунок яких було сформовано податковий кредит, не могли мати місця.

Стосовно господарських операцій по другому контрагенту – ТОВ «Багатопрофільна фірма «Універсал-Консалт».

ТОВ «Агрофірма Шаргород» та ТОВ «Багатопрофільна фірма «Універсал-Консалт», код ЄДРПОУ - 36590962 (м. Київ, вул. Цитадельна, 6/8), 01.12.2009р. уклали договір доручення №1-В/дзк (а.с.115-118, т.с.1). Відповідно до договору виконавець бере на себе зобов'язання в порядку та на умовах договору від імені замовника вчинити юридичні дії, спрямовані на державну реєстрацію договорів (прав) оренди земельних ділянок загальною площею 2500 га, укладених замовником та третіми особами.

Список об'єктів, що мають відношення до предмета цього договору: земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходяться в приватній власності, не витребувані земельні ділянки, загальною площею 2500 га розташовані на території Каришківської та Копайгородської місцевих рад Барського району Вінницької області.

Однак, судом встановлено, що про сумнівність господарських відносин за вказаним договором свідчить, по-перше, відсутність у позивача доручення, що видавалося контрагенту для вчинення вказаних дій, товариство не надало його ні під час перевірки, ні під час розгляду справи.  Дана обставина взагалі унеможливлює надання таких послуг. По-друге,  акт передачі-приймання послуг містить суперечливі дані щодо дати надання послуг, зокрема, відповідно до акту №1 передачі-приймання послуг до договору-доручення №1-В/дзк державна реєстрація здійснена 12.03.2010р., проте сам акт складено 22.04.2010р.

Таким чином, досліджені вище обставини спростовують реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «Багатопрофільна фірма «Універсал-Консалт».

Стосовно господарських операцій по третьому та четвертому контрагентах: приватною агрофірмою «Колос» та приватною агрофірмою «Вікторія».

Так, TOB "Агрофірма Шаргород" та Приватна агрофірма "Колос", код ЄДРПОУ 25496829 (с. Червоне, Барський район, Вінницька область), 17.06.2009р. уклали договір купівлі-продажу незавершеного виробництва врожаю 2009 року №б/н (а.с.156-162, т.с.1). Відповідно до умов договору продавець зобов'язується продати та передати у власність незавершене виробництво врожаю 2009 року, а саме: посіви озимої пшениці - 616,4 га, посіви озимого ріпаку – 80 га, оранка під посіви - 45 га.

Разом із тим, TOB "Агрофірма Шаргород" та приватна агрофірма "Вікторія" (с. Українське, Барський район, Вінницька область), код ЄДРПОУ 30870291, 17.05.2009р. уклали договір купівлі-продажу незавершеного виробництва врожаю 2009 року №б/н (а.с.168-174). Відповідно до умов договору продавець зобов'язується продати та передати у власність незавершене виробництво врожаю 2009 року, а саме: посіви озимої пшениці -319 га, посіви озимого ячменю – 37 га.

Проте, під час з’ясування обставин справи, знайшли підтвердження висновки перевірки, згідно із якими на підтвердження виконаних операцій позивачем не надано акти внесення (використання) матеріальних коштів, акти обробки ґрунту, підготовки ґрунту з урахуванням контурів полів. В той час як, в силу діючого законодавства продавець зобов'язується передати покупцеві одночасно з переданням незавершеного виробництва усі документи, що стосуються незавершеного виробництва та підлягають переданню, зокрема: податкові накладні, акти прийому-передачі, акти внесення (використання) матеріальних коштів, акти обробки ґрунту, підготовки ґрунту з урахуванням контурів полів.

Більше того, судом встановлено, що податкова звітність позивача та контрагентів відносно проведення одних і тих самих господарських операцій містить значні відмінності. Так, податкові зобов'язання  ПАФ "Колос" за червень 2009 року складають 7802 грн., в той час як згідно податкових накладних податковий кредит по відносинах з ПАФ "Колос" становить 546310 грн. Податкові зобов'язання  ПАФ "Вікторія" за травень 2009 року складають всього 10 грн., в той час як згідно податкових накладних податковий кредит по відносинах з ПАФ "Вікторія" становить 294372 грн.

Судом також враховано, що хоча, на запит податкового органу контрагенти підтвердили господарські відносини із позивачем, проте, підтверджуючих документів надати не змоги, мотивуючи знищення їх пожежею.

Тобто, в судовому засіданні підтверджено сумнівний характер господарських операцій із вказаними вище контрагентом, що унеможливлює їх фактичне здійснення.

Таким чином, включення позивачем до валових витрат вказаних витрат по переліченим господарським операціям із вказаними вище контрагентами, а в подальшому формування за їх рахунок податкового кредиту, на думку суду, зроблено безпідставно та протиправно.

Слід відмити, що з одного боку, суто формальне слідування приписам статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) дозволяє дійти висновку про те, що отримати право на бюджетне відшкодування можна лише на підставі наявності необхідних документів, зокрема податкових накладних та документів, що підтверджують факт оплати придбаних товарів (послуг).

З іншого боку, обмеження процесу доказування у відповідній категорії спорів лише аналізом документальних доказів створює передумови для зловживання з боку недобросовісних платників податку, що призводить до штучного створення документообігу з метою імітації господарських операцій, які дають право на формування сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування, що в даному випадку встановлено судом.  

Натомість, суд не погоджується із висновком податкового органу про нікчемність договору позивача із контрагентом - ТОВ «Промінь Агро» та про нереальність із ним господарських операцій, враховуючи наступне.

Так, ТОВ "Агрофірма Шаргород" заключило з товариством з обмеженою відповідальністю "Промінь Arpo", що є платником податку на прибуток на загальних підставах, код ЄДРПОУ 35430214 (вул. Ковпака, 8, м. Київ),  договір №1-ТП1-01/2 від 01.01.2009р. про надання інформаційно-технологічних послуг (а.с.184-192, т.с.1).

Відповідно до умов вказаного договору виконавець зобов'язується надати замовнику визначені цим договором інформаційно-технологічні послуги з питань діяльності замовника, а замовник зобов'язується оплатити такі інформаційно-технологічні послуги.

Виконавець протягом строку дії цього договору зобов'язується надавати необхідні замовникові послуги з такого їх переліку: фінансові (бухгалтерський, податковий, управлінський облік); фінансові (1С впровадження, навчання, підтримка); юридичні; з охорони праці; агрономічні; пов'язані з орендою землі; управління; - кадрові; маркетинг, логістика, закупівлі; комп'ютерна служба (IT послуги); фінансові (1С впровадження, навчання, підтримка).

Як встановлено при розгляді справи, позивачем, після свого заснування, отримано інформаційно-технологічні послуги з питань господарської діяльності, а саме: щодо експлуатації та технічного обслуговування нової імпортної техніки, організації та охорони праці, бухгалтерського обліку, стосовно використання мінеральних добрив, захисту рослин, що підтверджується відповідними звітами, відрядженнями та актами виконаних робіт.

Таким чином, позивачем за рахунок вказаних послуг на підставі відповідних податкових накладних у перевіряємий період правомірно сформовано податковий кредит, адже факт реальності відносин підтверджено належними наданими позивачем первинними документами, а саме, наказами та посвідченнями про відрядження ТОВ «Промін Агро» (а.с.1-172, т.с.2).

Названі первинні документи підтверджують факт товарності господарських операцій, і спростовують доводи податкового органу, оскільки дані документи не входили до предмету дослідження перевірки.

Крім того, факт реальності господарських правовідносин між позивачем та контрагентом підтверджено поясненнями свідків.

Судом з'ясовано, що висновки податкового органу про недоведеність надання  ТОВ «Промін Агро» послуг позивачу ґрунтуються лише на припущеннях. Доказів на підтвердження своїх висновків відповідачем не надано.

Відтак, в ході розгляду адміністративної справи у суду не виникло сумнівів, що в дійсності господарській операції між ТОВ «Агрофірма «Шаргород» та ТОВ «Промінь Агро» мали місце. Тому, в цій частині з актом перевірки та винесеним за його результатом рішенням суд не погоджується та вважає, що податковий кредит з господарських операцій із вказаним контрагентом сформовано правомірно.

Однак, визнаючи ту обставину, що у зв'язку з неможливістю виокремити та ідентифікувати ту частину бюджетного відшкодування, яку, на думку суду, відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шаргородському районі Вінницької області від 06 квітня 2011 року №0000092301 зменшено безпідставно, суд приходить до висновку, що рішення є недійсним в цілому та підлягає скасуванню повністю.

В силу ч. 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення  адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними   рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і  про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

У ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи вбачається, що відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного рішення в повному обсязі, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України, у зв’язку із задоволення позову, підлягають відшкодуванню із Державного бюджету  України.  

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шаргородському районі Вінницької області від 06 квітня 2011 року №0000092301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Шаргород" 3 (три) гривні 40 (сорок) копійок судових витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя          Загороднюк Андрій Григорович