ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2011 р. Справа № 2а/0270/4509/11
Вінницький окружний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді: Дончика Віталія Володимировича,
при секретарі судового засідання: Павліченко А.В.,
за участю: представника позивача – Супруна М,І., представників відповідача – Станіславської О.М., Гайдай А.В., Миколенко Р.Л., представника третьої особи – Дремлюха О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Стрижавський кар’єр»(далі –ВАТ «Стрижавський кар’єр») до Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції (далі –Вінницька МДПІ), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні позивача –Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стрижавський кар’єр»(далі –ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр») про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
в с т а н о в и в :
В жовтні 2011 року ВАТ «Стрижавський кар’єр» звернулось в суд з позовом до Вінницької МДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки з питань дотримання ВАТ «Стрижавський кар’єр» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, податковим органом виявлено порушення вимог податкового законодавства. За результатом якої складено акт, в якому зафіксовані виявлені перевіркою порушення, а саме, порушення вимог п.6.2 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 1164910,00 грн. за період з травня 2009 року по листопад 2010 року. Висновки акту перевірки мотивовані тим, що проведені господарські операції, а саме закупівля товару у ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» є нікчемними, оскільки позивач є засновником останнього з часткою в статутному капіталі 99% та знаходяться за однією юридичною та фактичною адресою.
З такими висновками податкового органу позивач не погоджується, вважаючи їх безпідставними, оскільки, товариства є окремими юридичними особами, які належним чином зареєстровані. А той факт, що позивач є учасником ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», жодним чином не позбавляє його права укладати договори з цим суб’єктом господарювання.
Позивач вважає зазначене рішення таким, що ухвалене всупереч вимогам чинного законодавства та вказує, що спірні операції фактично були виконані, спірні суми податкового кредиту сформовані на підставі належним чином оформлених податкових накладних та первинних документів на підтвердження фактичного здійснення операцій, підстав вважати нікчемними правочини не має, сторонами проведені розрахунки, а отже, на думку позивача, у відповідача не було підстав для висновку про безпідставність формування позивачем спірної суми податкового кредиту. Тому, податкове повідомлення-рішення № 0000582300 від 23.09.2011 року, позивач вважає необґрунтованим та таким, що суперечать законодавству України та просить визнати його протиправним та скасувати.
Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав та, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та пояснення надані у судовому засіданні, просив позов задовольнити у повному обсязі.
Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надавши суду письмові заперечення (а.с. 129-132), в яких вказали, що Вінницька МДПІ, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, діяла згідно із нормами чинного законодавства на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Додатково зазначили, що оскільки позивач є засновником контрагента –ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», якому передано майже всі власні виробничі потужності, а у власному користуванні залишено лише ті основні засоби які можуть видобувати гірничу масу, позивач фактично здійснював закупівлю щебеню, відсіву та інших матеріалів в підконтрольного підприємства ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр». Проте, перевіркою встановлено, що позивач володіє власними необхідними засобами, що дають змогу самостійно видобувати гірську масу та переробляти її в будівельні матеріали. У зв’язку з чим, операції з придбання позивачем товарів у контрагента не визнаються як операції у межах господарської діяльності, а документи отримані від вказаного контрагента на товар не є підтверджуючими документами, які б підтверджували реальність господарських операцій, а тому адміністративний позов ВАТ «Стрижавський карєр» не підлягає задоволенню.
Представник третьої особи в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позовні вимоги. Окремо суду пояснив, що відповідачем за останній час були двічі проведені перевірки ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», під час проведення яких також досліджувались взаємовідносини з ВАТ «Стрижавський кар’єр». Про що складенні відповідні акти перевірки, якими підтверджено ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» валовий дохід та податкові зобов’язання, які виникли в т.ч. і з операцій по постачанню продукції до ВАТ «Стрижавський кар’єр». Також, пояснив, що факт проведення операцій між товариствами відображений в податковому та бухгалтерському обліку, підтверджується належними документами. А тому, висновок відповідача викладений в акті перевірки від 09.09.2011 року суперечить висновкам, що були проведенні раніше на ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр». У зв’язку з цим, просив задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23.09.2011 року № 0000582300.
Заслухавши думку осіб які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ВАТ «Стрижавський кар’єр» зареєстроване Вінницькою районного державною адміністрацією Вінницької області 09.04.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію Серії А00 № 148301, ідентифікаційний код підприємства за ЄДРПОУ 05518894 (ом 1, а.с.6), відповідно до довідки ЄДРПОУ № 665 від 17.04.2006 року є юридичною особою, місце знаходження: вул. Київська, 1, смт. Стрижавка, Вінницький район, Вінницька область, керівник: Парамонов Костянтин Володимирович (том 1, а.с.25).
Товариство є платником податку на додану вартість з 12.09.1997 року про що видане свідоцтво № 01324525 НВ № 643219 ДПА у Вінницькій області (том 1, а.с.26).
Також, судом з’ясовано, що на підставі направлень від 12.08.2011 року головним державними податковими ревізорами інспекторами Вінницької МДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Стрижавський кар’єр» з питань дотримання вимог податкового. Валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року щодо правильності нарахування ПДВ за період з 01.04.2009 року по 31.03.2011 року. За результатом проведеної перевірки складено акт № 320/23-05518894 від 09.09.2011 року (том 1, а.с.28-88).
Перевіркою встановлені наступні порушення:
1. п.1.32. ст.1, п.5.1 ст.5, п.п.5.5.1 п.5.1 ст.5, п.п.7.3.3 п.7.3 ст.7, п.п.8.2.2 п.8.2 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.1997 року (зі змінами і доповненнями) в наслідок чого підприємством занижено від’ємне значення об’єкту оподаткування податком на прибуток:
- за 2008 рік у сумі 13065169,00 грн.;
- за 2009 рік у сумі 20249199,00 грн.;
- за 2010 рік у сумі 12540813,00 грн.;
- за 1 квартал 2011 року у сумі 30514077,00 грн.
2. п.6.2 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями) та п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України в результаті чого:
- завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2011 року на 26194,00 грн. та за лютий 2011 року на 168,00 грн.
- занижено суму ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 164910,00 грн., в тому числі за травень 2009 року на 99171,00 грн., за червень 2009 року на 57981,00 грн., за липень 2009 року на 93607,00 грн., за жовтень 2009 року на 199002,00 грн., за листопад 2009 року на 54137,00 грн., за грудень 2009 року на 30197,00 грн., за лютий 2010 року на 4572,00 грн., за березень 2010 року на 41838,00 грн., за квітень 2010 року на 44826,00 грн., за травень 2010 року на 32976,00 грн., за червень 2010 року на 35144,00 грн., за липень 2010 року на 114345,00 грн., за серпень 2010 року на 86056,00 грн., за вересень 2010 року на 163257,00 грн., за жовтень 2010 року на 81480,00 грн., за листопад 2010 року на 26321,00 грн.
Перевіркою визначено відображене ВАТ «Стрижавський кар’єр» бюджетне відшкодування ПДВ у декларації за січень 2010 року у сумі 68938,00 грн., у декларації за лютий 2011 року у сумі 178777,00 грн., та у декларації за березень 2011 року у сумі 46962,00 грн.
3. п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8, п.п. а п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV (із змінами та доповненнями). Згідно з підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового Кодексу України, та Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби від 17.12.2010 року № 953, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2010 року № 1350/18645, що призвело до не своєчасного перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2008 року по 31.03.2011 року, сума пені за несвоєчасне перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб становить 89927,34 грн.
На підставі вказаного акту перевірки Вінницькою МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000582300 від 23.09.2011 року (Форми «Р»), яким нараховане грошове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 1456138,00 грн., в т.ч. за основним платежем в розмірі 1164910,00 грн., штрафна санкція в розмірі 291288,00 грн. (том 1, а.с.27).
14.09.2011 року товариство звернулось до Вінницької МДПІ із запереченням до акту перевірки № 320/23-05518894 від 09.09.2011 року (том 1, а.с.97-99).
22.09.2011 року Вінницькою МДПІ надано ВАТ «Стрижавський кар’єр» відповідь за № 6677/10/23, з якої вбачається, що відповідач погодився з пунктом 3 заперечення до акту перевірки від 09.09.2011 року, в іншій частині, а саме пункти 1,2 заперечень - залишені без задоволення (том 1, а.с.100-106).
Так, висновки відповідача викладені в акті перевірки від 09.09.2011 року № 320/23-05518894, мотивовані тим, що ВАТ «Стрижавський кар’єр» порушено вимоги п.6.2 ст.6, п.п.7.3.1 п.7.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, в розмірі 1164910,00 грн. за період з травня 2009 року по листопад 2010 року.
Також, вказали на те, що проведені господарські операції між ВАТ «Стрижавський кар’єр» та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» щодо закупівлі товару (щебінь, відсів, паливо, запчастини та інші товари) у контрагента на суму 9975743,00 грн. в т.ч. ПДВ 1662624,00 грн., у відповідності до п. 1,2 ст.215 ЦК України та п.1,5 ст. 203 ЦК України є нікчемними та недійсними, так як не спричиняють реального настання правових наслідків і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з їх недійсністю.
Надаючи правову оцінку діям та рішенню відповідача суд виходить з приписів частини 3 статті 2 КАС України, відповідно до яких, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зі змісту акту перевірки (а.с.10 акту) та позиції відповідача щодо відсутності господарських операцій щодо закупівлі позивачем товарів у контрагента, вбачається з того, що ВАТ «Стрижавський кар’єр» є засновником ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» з часткою в статутному капіталі 99% (51,5 тис.грн.). Відповідно до договорів, укладених між позивачем та контрагентом на протязі 2008 року, ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» орендує у позивача приміщення, будівлі, споруди, обладнання, необхідні для виробництва готової продукції, та закупає у позивача сировину –гірничу масу для виробництва гранітної продукції. Також, обидва товариства знаходяться за однаковою юридичною та фактичною адресами, на одній і тій самій території. Крім цього, позивач здійснював розробку Стрижавського родовища граніту та виготовлення будівельного матеріалу з 1927 року, а починаючи з лютого 2008 року створене підконтрольне ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», якому передані в оренду майже всі виробничі потужності. Проте, ВАТ «Стрижавський кар’єр» володіє всіма необхідними засобами, що дають змогу самостійно видобувати гірську масу та переробляти її в будівельні матеріали (щебінь, відсів та інші). Враховуюче вищевикладене у ВАТ «Стрижавський кар’єр» виявляється відсутність розумної, економічно-обгрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети.
Тобто, Вінницькою МДПІ встановлено, що несплачений підприємством податок на прибуток, податок на додану вартість внаслідок невірного формування валових витрат та податкового кредиту, є дохідною частиною державного бюджету, власністю держави. А тому, ВАТ «Стрижавський кар’єр» не мав правових підстав для відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр».
Саме з цих підстав Вінницька МДПІ прийшла до висновку, що ВАТ «Стрижавський кар’єр» порушено вимоги статті 228 ЦК України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також вважається таким, що порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним.
З такою позицією суд не може погодитися з огляду на наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
В той же час, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного Кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що правочин є нікчемним, якщо це прямо обумовлено в Законі.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України загальною підставою недійсності правочину є недотримання в момент укладення правочину вимог частин 1-3, 5 і 6 статті 203 ЦК України (яка встановлює умови дійсності правочинів), а саме:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину.
Спеціальні підстави (статті 218-235 ЦК України) конкретизують застосування загальних умов, встановлюючи особливості порядку визнання правочину недійсним.
Зокрема, відповідно до положень статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до статті 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідач вважає, що укладені договори є нікчемними, а позивач категорично заперечує таке твердження, у зв’язку з чим виникає спір, який не може бути вирішено в позасудовому порядку.
Проаналізувавши вказані норми, суд приходить до висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.
Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
В ході судового розгляду справи встановлено, що основною діяльністю ВАТ «Стрижавський кар’єр» є добування декоративного та будівельного каменю, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту, розвідувальне буріння, діяльність автомобільного вантажного транспорту (довідка з ЄДРПОУ № 665, том 1, а.с.25).
В ході перевірки податкова інспекція надала правову оцінку господарським операціям які відбувались між позивачем та його контрагентом, зокрема ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр». При цьому податкова інспекція, без належного обґрунтування, дійшла висновку про недійсність всіх господарських операцій позивача із вказаним контрагентом в перевіряємий період.
Більше того, в акті перевірки йдеться про нікчемність правочинів. Проте, перевіряючими не зазначено, яких саме, тоді як фактично між Товариством та його контрагентом було укладено 5 договорів поставки товару та 6 договорів поставки продукції. Зазначене свідчить про формальний підхід податкового органу до проведеної перевірки.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Враховуючи договір поставки, предметом якого, зокрема, є поставка товарів, послуг та беручи до уваги надані позивачем документи, що свідчать про придбання позивачем, саме, відсіви, щебінь, дробвідходи, цемент, пісок будівельний та інше, ураховуючи вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Торговий дім Стрижавський кар’єр» підтверджуються всіма необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.
В ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору (том 1, а.с.107,122,123,124).
Згідно Статуту ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» затвердженого Протоколом загальних зборів засновників № 1 від 16.01.2008 року, а саме пункт 3.1 передбачено, що товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації (дата реєстрації 25.01.2008 року за № 11491020000000933) (том 1, а.с.108-121).
Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Матеріалами справи встановлено, що, як на дату виникнення господарських відносин із контрагентом позивача, так і на час розгляду спору ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» було і є наділене повною цивільною правоздатністю, що підтверджується належними документами в матеріалах справи.
Отже, за змістом зазначеної норми, державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.
При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв’язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.
Посилання відповідача на відсутність мети у ВАТ «Стрижавський кар’єр» та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» щодо реального настання правових наслідків та укладення угоди задля заниження об’єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.
Згідно визначеному статтею 228 Цивільного кодексу України переліку правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, до таких правочинів відносяться: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з акта перевірки від 09.09.2011 року, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Торговий дім "Стрижавський кар'єр», пов’язаних з порушенням податкового законодавства.
Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб’єкт владних повноважень, на якого покладено обов’язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд приходить до висновку, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», відповідає нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об’єктивно засвідчують здійснення зазначеної господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.
Суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.
Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочинів є безпідставними.
Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо недійсності та нікчемності укладених позивачем з ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» правочинів.
Судом, у сукупності із наданими сторонами доказами по справі досліджено твердження відповідача щодо нікчемності господарської операції між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» та встановлено наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між ВАТ «Стрижавський кар’єр»(покупець) та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр»(постачальник) укладено наступні договори, які підписанні директорами товариств та скріплені мокрими печатками:
1. договір поставки товару № 01-12-2009 року від 05.01.2009 року (том 1, а.с.153);
2. договір поставки продукції № ГП 01/04-09 від 01.04.2009 року (том 1, а.с.154);
3. договір поставки товару № 02/06-09 від 01.06.2009 року (том 1, а.с.158);
4. договір поставки продукції № ГП 01/10-09 від 01.10.2009 року (том 1, а.с.162);
5. договір поставки товару № 11/10-09 від 11.10.2009 року (том 1, а.с.166);
6. договір поставки продукції № ГП 01/12-09 від 01.12.2009 року (том 1, а.с.170);
7. договір поставки товару № 03/12-09 від 03.12.2009 року (том 1, а.с.174);
8. договір поставки товару № 01-12-2010 від 05.01.2010 року (том 1, а.с.178);
9. договір поставки продукції № ГП 01/04-10 від 01.04.2010 року (том 1, а.с.185);
10. договір поставки продукції № ГП 01/08-10 від 01.08.2010 року (том 1, а.с.192);
11. договір поставки продукції № ГП 01/10-10 від 01.10.2010 року (том 1, а.с.196).
Виконання сторонами умов вищенаведених договорів, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар та продукцію, підтверджується наступним:
1. рахунками: № ТД-000076 від 01.04.2009 року, № ТД-000161 від 01.06.2009 року, № ТД-0000468 від 08.10.2009 року, № ТД-0000502 від 26.10.2009 року, № ТД-0000572 від 08.12.2009 року, № ТД-0000549 від 03.12.2009 року, № ТД-0000006 від 12.01.2010 року, № ТД-0000006 від 12.01.2010 року, № ТД-0000079 від 07.04.2010 року, № ТД-0000075 від 06.04.2010 року, № ТД-0000321 від 09.08.2010 року, № ТД-000459 від 14.10.2010 року (том 1, а.с.155,159,163,167,171,175,179,182,186,189,193,197);
2. видатковими накладними: № ТД-0000416 від 30.04.2009 року, № ТД-000093 від 02.06.2009 року, № ТД-0001401 від 30.10.2009 року, № ТД-000173 від 30.10.2009 року, № ТД-0001665 від 28.12.2009 року, № ТД-0000188 від 22.12.2009 року, № ТД-0000002 від 29.01.2010 року, № ТД-0000043 від 29.01.2010 року, № ТД-0000283 від 30.04.2010 року, № ТД-0000021 від 29.04.2010 року, № ТД-000166 від 31.08.2010 року, № ТД-001333 від 29.10.2010 року (том 1, а.с.156,160,164,168,172,176,180,183,187,190,194,198);
3. податковими накладними: № 177 від 30.04.2009 року, № 204 від 02.06.2009 року, № 166 від 30.10.2009 року, № 169 від 30.10.2009 року, № 107 від 28.12.2009 року, № 103 від 22.12.2009 року, № 37 від 29.01.2010 року, № 36 від 29.01.2010 року, № 146 від 30.04.2010 року, № 148 від 29.04.2010 року, № 173 від 31.08.2010 року, № 25 від 29.10.2010 року (том 1 , а.с.157,161,165,169,173,177,181,184,188,191,195,199).
Зазначені документи були використані і податковим органом під час здійснення перевірки, що відображено в акті перевірки.
Таким чином, позивачем надано усі первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару.
Щодо заниження суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 1164910,00 грн. за період з травня 2009 року по листопад 2010 року, суд зазначає наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, діяв Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі –Закон № 168).
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону № 168.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону №168 передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Визначення термінів «податкове зобов'язання», «податковий кредит» та «бюджетне відшкодування», наведені у пунктах 1.6, 1.7, 1.8 статті 1 Закону № 168. Так, податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом; податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168.
Водночас, підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168, передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Відтак, норми Закону України «Про податок на додану вартість» не пов'язують виникнення права на податковий кредит з особливостями оподаткування постачальника позивача по ланцюгу. Діючим законодавством, в тому числі Законом України "Про податок на додану вартість", не передбачений і не визначений обов'язок підприємства встановлювати ланцюг суб'єктів підприємницької діяльності, з якими контрагенти такого підприємства мали договірні відносини, а також підприємству не надано право вимагати від його контрагентів такої інформації.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону № 168 вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов‘язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб’єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
Позивачем, як доказ здійснення господарських операцій, були надані суду належним чином засвідчені копії розрахунків, податкових та видаткових накладних, які дослідженні судом вище.
Указані видаткові та податкові накладні та розрахунки містять посилання на назву постачальника та покупця, перелік проданого товару, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції.
В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту –якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.
Відтак, усі наявні до договору видаткові накладні дають змогу визначити, які саме товари були продані, згідно якого договору, за якою ціною, між якими контрагентами.
Що стосується надмірної сплати податку, яка повинна існувати для проведення бюджетного відшкодування, необхідно зауважити, що така надмірна сплата є наслідком сплати покупцем товарів (робіт, послуг) податку на додану вартість у складі ціни таких товарів (робіт, послуг) їх продавцю.
Тобто, покупець таких товарів - позивач, сплачуючи у складі ціни ПДВ їх продавцю, фактично і здійснює надмірну сплату податку. За своєю суттю, податковий кредит з податку на додану вартість - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду та яка визначається згідно Законом.
Проте, а ні стаття 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ані жодна інша норма цього Закону не містить в собі положень, відповідно до яких правомірність включення платником податків до складу податкового кредиту залежала б від надмірної сплати податку на додану вартість продавцем товару.
У той же час, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що сукупність наданих позивачем первинних, платіжних, звітних документів та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення спірної операції та реальність поставки. Сукупність підтверджуючих поставки документів не дає підстав для сумніву у реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.
Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та його основним видам діяльності.
Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Торговий дім «Стрижавський карєр» свідчать також акти перевірки від 19.01.2011 року № 14/23-35559015 та від 03.03.2011 року № 80/23-35559015 проведені у контрагента –ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр»(том 1, а.с.133-150, 203-250). Згідно яких, повністю підтвердив ТОВ «Торговий дім «Стрижавський кар’єр» валовий дохід та податкові зобов’язання, які виникли з операцій по постачанню продукції до ВАТ «Стрижавський кар’єр».
Тобто, непослідовними є дії податкового органу щодо встановлення в ході проведеної перевірки заниження позивача податку на додану вартість за травень 2009 року по листопад 2010 року в сумі 1164910,00 гривень (про що йдеться у висновках акту перевірки), оскільки правильність формування суб’єктом господарювання податкового кредиту за зазначений період вже була предметом перевірки податковим органом.
Тобто, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б об’єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.
В контексті наведеного суд також зазначає, що відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки продукції, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагента були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.
Отже, при фактичному здійсненні оподатковуваних операцій, наявності у позивача первинних документів, що супроводжували дані операції, у т.ч. податкових накладних, підстав для невизнання права позивача на податковий кредит не має.
В даному випадку, в порядку виконання обов’язку, встановленому ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем не наведено обставин та не надано доказів на їх підтвердження, які б відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» унеможливлювали або ставили під сумнів законність формування позивачем податкового кредиту за вищезгаданими операціями.
При цьому, суд наголошує на тому, що відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на час здійснення спірних операцій) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку .
Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Отже, можливі порушення, допущені одним платником податків (наприклад, контрагентом позивача) у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків, а сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати), чого в даному випадку також не доведено відповідачем, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.
Виходячи з вищенаведеного в сукупності, суд приходить до висновку, що позивач здійснював податковий облік та формував податковий кредит відповідно до вимог чинного законодавства України, а отже правових підстав для невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту не має, що в свою чергу свідчить про те, що оскаржуване рішення не враховує фактичних обставин взаємовідносин, пов’язаних з формуванням спірних сум податкового кредиту позивача та вищезазначених приписів законодавства, а отже є необґрунтованим та протиправним.
Крім того, державними податковими ревізорами інспекторами Вінницької МДПІ при дослідженні взаємовідносин позивача із його контрагентом - ТОВ "Торговий дім "Стрижавський кар'єр", не заперечувалось, що вартість укладених договорів, відповідала реальній вартості товару.
Відповідно до п. 56.1. Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, з чого випливає право позивача оскаржити спірне рішення у судовому порядку.
Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності законодавству оскаржуваного рішення. В свою чергу, судом не встановлено порушень податкового законодавства з боку позивача, які б спричиняли невизнання права позивача на спірні суми податкового кредиту, у зв’язку з чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі. Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції від 23.09.2011 № 0000582300, прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Окрім того, з урахуванням положень частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню 3,40 грн. судового збору, сплаченого за подання адміністративного позову до суду згідно з платіжним дорученням № 2770 від 28.09.2011 року.
Керуючись статтями 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
п о с т а н о в и в :
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Вінницької міжрайонної державної податкової інспекції № 0000582300 від 23.09.2011 року.
Стягнути з Державного бюджету на користь Відкритого акціонерного товариства "Стрижавський кар'єр" 3,40 грн., понесених судових витрат.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя: Дончик Віталій Володимирович