Судове рішення #19381118


ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

10 жовтня 2011 р.           Справа № 2а/0270/4256/11

                              м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Загороднюка Андрія Григоровича,

при секретарі судового засідання:   Задерей Ірині Василівні,

за участю представників сторін:

позивача      :   ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідача :   Федорова В.В.,

перекладача:   ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи

за позовом: ОСОБА_1   

до:   відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у Вінницькій області в особі начальника сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області  

про: скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ :

у вересні 2011 року до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у Вінницькій області в особі начальника сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області про скасування рішення від 09.09.2011 року щодо видворення позивача та заборони в'їзду на території України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 09.09.2011 року співробітником сектору ГІРФО Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області затримано ОСОБА_1, проведено до районного відділу, де у позивача знято відбитки пальців та наказано підписувати деякі документи, після чого вилучено національний паспорт, повідомивши, що його  реєстрація буде анульована, а паспорт можна отримати 12.09.2011 року.

Отримавши паспорт, ОСОБА_1 побачив незрозумілі відмітки, порадившись з друзями зрозумів, що відносно нього прийнято  рішення про  видворення із забороною в'їзду терміном на один рік.

Однак, вказане рішення позивач вважає незаконним з підстав, зазначених у пункті 6 ч.1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", який передбачає лише можливість скорочення терміну перебування позивача в Україні, водночас підстави для видворення відсутні. Окрім того, на думку позивача, відповідачем при прийняті оскаржуваного рішення порушені наступні його права, а саме: не оголошено оскаржене рішення, не роз'яснено право на його оскарження, не надано право користуватись послугами перекладача та не надано можливості давати пояснення рідною мовою.

Посилаючись на невідповідність оскаржуваного рішення фактичним обставинам та змісту діючого законодавства, просив скасувати рішення щодо його видворення та заборону в'їзду на території України.

Під час судового розгляду справи за згодою сторін судом замінено неналежного відповідача - відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб у Вінницькій області в особі начальника сектору громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ленінського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області на належного - Ленінський районний відділ Вінницького міського управління УМВС України у Вінницькій області, оскільки рішення затверджене саме начальником Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Натомість, представник відповідача проти позову заперечував, виклавши свої доводи в наданих суду письмових запереченнях вх.24503 від 26.09.2011 року. Додатково пояснив, що підстав для задоволення позову немає, так як суб'єкт владних повноважень приймав оскаржуване рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Крім того, рішення приймалось на підставі дійсних фактичних обставин та наявної інформації, які існували на момент його прийняття. Рішення про видворення та заборону в'їзду прийнято з урахуванням того, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння ним 08.12.2010 року адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, з’ясувавши обставини справи та дослідивши докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, встановив наступне.

Громадянина Азербайджану ОСОБА_1 відраховано з числа студентів Вінницького  національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, про що свідчить наказ № 225 від 25.08.2011 року (а.с.21).

09 вересня 2011 року рішенням, затвердженим  начальником Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, громадянину Азербайджану ОСОБА_1 скорочено термін перебування Україні, вирішено видворити за межі України у добровільному порядку, зобов'язано покинути територію України в термін до 14 вересня 2011 року та заборонено подальший в'їзд в Україну терміном на 1 рік  (а.с.16).          

Вирішуючи публічно-правовий спір, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 26 Конституції  України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Правовий статус, основні права, свободи та обов'язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України визначається Законом України  «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»від 04.02.1994 року №3929-ХІІ (далі Закон №3929-ХІІ).

Так, відповідно до  ст. 30 Закону №3929-ХІІ за  порушення   іноземцями   та   особами  без  громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право  проживання  в  Україні,  або  проживання за недійсними   документами,   недотримання встановленого порядку реєстрації  або пересування і вибору місця   проживання, працевлаштування,  ухилення  від виїзду після закінчення терміну перебування, а також  за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Разом із тим, названим Законом передбачено прийняття органами внутрішніх справ окремо  рішення про скорочення терміну тимчасового перебування в України, підстави для прийняття його встановлені ст.31 Закону, та - рішення про видворення за межі України, підстав для прийняття якого визначені ст.32 Закону.

При цьому, термін тимчасового перебування іноземцю та особі без громадянства в Україні за відповідним рішення скорочується у разі:

- порушення ним законодавства України;

-  якщо у нього відсутні підстави для подальшого  перебування  в Україні;

- якщо він  не  має  достатнього  фінансового  забезпечення для подальшого перебування і для повернення до держави походження  або транзиту  до  третьої  держави  або  можливості  отримати достатнє фінансове забезпечення законним способом на території України;

- якщо його діяльність  на  території  України  може  негативно впливати на відносини України з іншою державою;

- якщо під  час  його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до

цього Закону;

- якщо іноземець та особа без  громадянства,  який  прибув  для навчання  або працевлаштування,  не з'явився у визначений строк до відповідного навчального закладу або місця роботи і  якщо  причини неприбуття  не визнані поважними державним органом,  уповноваженим приймати рішення про видворення.

Оцінюючи рішення в частині скорочення позивачеві  терміну тимчасового перебування в Україні, суд вважає, що воно прийнято правомірно, оскільки в дійсності, як з'ясовано під час судового засідання, у позивача правових  підстав для подальшого  перебування  в Україні  не було, власного житла не має, приймаюча сторона відсутня, із ВУЗУ відрахований та близьких родичів громадян України не має, що відповідно до ст.31 Закону №3929-ХІІ є підставою для скорочення терміну перебування.

Частиною 2 вказаної норми встановлено, що  рішення про  скорочення   терміну   тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства в Україні приймається органами внутрішніх справ невідкладно після виявлення підстав для цього із обов'язковим зазначенням строку, в який така особа зобов'язана добровільно виїхати з України. Цей строк не може бути більш як десять  діб  з  дня  винесення  такого рішення.

Таким чином відповідач вірно діяв визначивши строк для добровільного виїзду з України до 14.09.2011 року.

У судовому засіданні позивач та його представник не заперечували, що існують всі підстави для скорочення терміну перебування та не заперечували щодо його виконання. Проте, позивач та його представник не змогли надати суду ґрунтовних пояснень щодо невиконання рішення про скорочення терміну перебування у визначений відповідачем строк, у тому числі на час розгляду справи в суді.

Частиною 1 ст. 32 Закону №3929-ХІІ визначено, що іноземець та особа без громадянства має бути видворено за межі України у разі:

- він вчинив   злочин,   -  після  відбуття  призначеного  йому покарання;

- він добровільно не виконав  рішення  про  скорочення  терміну його  тимчасового перебування  в  Україні  у  визначений  у цьому рішенні строк;

- його перебування в  Україні  становить  загрозу  національній безпеці або громадському порядку;

- під час його перебування виникли підстави для заборони в'їзду відповідно до цього Закону;

- він хоча  б  раз  не  виконав  вимогу  щодня  з'являтися  для реєстрації до органу,  який прийняв рішення про скорочення терміну його тимчасового перебування в Україні,  у зв'язку з причинами, не визнаними поважними.

Крім того, ч. 2 ст. 32 Закону №3929-ХІІ встановлено, що іноземець та  особа  без громадянства може бути видворений за межі України у разі якщо:

- його діяльність на території України негативно впливає на відносини України з іншою державою;

- він вчинив адміністративне правопорушення після виконання адміністративного стягнення;

- у нього немає законних засобів існування, достатніх для забезпечення його перебування в Україні та виїзду з України, у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 цієї ж статті Закону №3929-ХІІ закріплено, що за  рішенням  органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України на підставах, визначених у частині першій цієї статті, супроводжується забороною подальшого в'їзду в Україну строком до десяти років, а на підставах, визначених у частині другій цієї статті, може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення зазначеного   рішення.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач, приймаючи рішення в частині видворення керувався нормами ч. ч. 2, 3 ст. 32 Закону №3929-ХІІ . Зокрема, підставою для видворення стало вчинення позивачем 08.12.2010 року адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП (а.с. 20),  після виконання адміністративного стягнення. Інших підстав для видворення відповідачем не наведено та із самого рішення не вбачається.

В судовому засіданні позивачем надано постанову апеляційного суду Вінницької області від 07.10.2011 року, якою постанову Ленінського районного суду м. Вінниці від 09.02.2011 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності скасовано, а провадження у справі закрито. Отже на час розгляду даної справи факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності спростовано та нічим не підтверджено.

В силу ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ.

Водночас, як випливає з аналізу положень ст. 32  Закону №3929-ХІІ, іноземець або особа без громадянства може бути видворена за межі України, якщо він вчинив  адміністративне  правопорушення  після  виконання адміністративного стягнення.

Отже, оскаржуване рішення в частині видворення позивача за межі України та заборони в'їзду  на час прийняття відповідало вимогам законодавства, проте, на даний час, є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі вищевикладеного, позов підлягає  задоволенню щодо скасування оскаржуваного рішення про видворення позивача за межі України та заборони в'їзду.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

          Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94,  158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити.

Скасувати пункти 2 та 4 рішення Ленінського РВ ВМУ  Управління МВС України у Вінницькій області від 09.09.2011 року про видворення за межі України у добровільному порядку громадянина Азербайджану ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в частині видворення його за межі України у добровільному порядку та заборони подальшого в'їзду терміном на 1 рік з 09.09.2011 року до 09.09.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1  3 грн.70 коп. (три гривні сімдесят копійок) судових витрат зі сплати судового збору.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                      Загороднюк Андрій Григорович  

Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація