ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2006 р. | № 3/60 (36/34) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Комунального житлового підприємства № 9 |
на постанову | від 13.07.2006 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду |
у справі | № 3/60(36/34) |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | Комунального підприємства теплових мереж “Криворіжтепломережа” |
до | Комунального житлового підприємства № 9 |
про | стягнення 86 188,11 грн. |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Крижановська Н.В. (довіреність від 07.08.2006р. № 863/Ю) |
від відповідача: | Бродько А.І. (довіреність від 01.09.2006р. б/н) |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Юзіков С.Г.) від 20.04.2006 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеля ційного господарського суду (головуючий суддя –Чимбар Л.О., судді –Кузнецова І.Л., Тищик І.В.) від 13.07.2006 року, у справі № 3/60(36/34) позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 86 188,11 грн. боргу; 861,88 грн. витрат по сплаті держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судово го процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі су дові акти та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: ст.144 Конституції України, ст.ст.17, 28, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Постанови Кабінету Міністрів України № 1497 від 30.12.1997 року, ст.216 ЦК УРСР.
У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та пра вильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 08.10.2001 року сторонами укладено договір №1099 на відпуск теплової енергії для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання (далі Договір), за яким позивач зобов’язався відпускати відповідачеві теплову енергію на потреби опалення, вентиляції гарячого водопостачання у необхідних йому розмірах, відповідач зобов’язався оплатити отриману теплову енергію за встановленими тарифами (цінам) у строки, передбачені Договором (розділ 1 Договору).
Договір підписано уповноваженими особами (директорами) позивача та відповідача.
Позивач у період з 01.03.2002 року до 01.04.2003 року постачав відповідачеві теплову енергію, згідно з умовами Договору. Відповідач за вказаний період поставлену теплову енергію оплатив частково (платіжне доручення № 4 від 24.12.2002 року, довідка відповідача від 23.06.2003 року № 320), у зв’язку з чим у нього утворився борг у розмірі 86 188,11 грн.
Відповідно до п. 1.2 Договору позивач зобов’язався постачати теплову енергію відповідачеві згідно з доданою дислокацією та встановленим планом теплопостачання з 01.06.2001 року до 31.12.2002 року.
Пунктом 6.1 Договору обумовлено, що в випадку ненадходження від сторін заяв про розірвання Договору за місяць до закінчення його дії, Договір вважається продовженим на наступний рік.
Пунктом 2.1 Договору визначено, що облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку чи розрахунковим способом за їх відсутності.
Облік теплової енергії, що постачалася у жилі будинки №31, №35 по вул. XXII партз’їзду проводився розрахунковим способом.
Оскільки постачання теплоенергії відбувалось у період з 01.03.2002 року до 01.04.2003 року, суди правомірно застосовували до спірних правовідносин ЦК УРСР (1963 року), згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (2003 року).
Дислокацію об’єктів до Договору під час його укладання було підписано лише представником відповідача. Суди дійшли вірного висновку, що дана обставина не може слугувати підставою для визнання Договору неукладеним, у зв’язку з недосягненням сторонами домовленості щодо усіх істотних умов договору (не визначенням об’єктів відповідача на які позивач постачав теплову енергію), на чому наполягав відповідач, з огляду на наступне. Статтею 4 ЦК УРСР передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки. Відповідно до цього цивільні права і обов’язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ... внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків. Позивач, хоч і не підписав у момент укладання Договору додаток - дислокацію об’єктів, але прийняв договір до виконання й постачав у спірний період теплову енергію відповідачеві у будинки, вказані у дислокації; відповідач частково сплачував за поставлену теплоенергію (платіжне доручення № 4 від 24.12.2002 року, довідка відповідача від 23.06.2003 року № 320).
Тарифи на теплову енергію встановлені рішенням виконавчого комітету Криворізької міської Ради Дніпропетровської області № 884 від 24.10.2000 року “Про внесення змін до рішення виконкому міської ради від 01.06.2000 року №379 “Про затвердження тарифів на послуги водо-теплопостачання у місті Кривому Розі”.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору, оплата за поставлену теплову енергію повинна проводитися відповідачем щомісяця протягом 14 днів після отримання рахунку позивача, направлення відповідачеві рахунків підтверджується реєстрами рахунків.
Пред’явлені рахунки та претензія позивача відповідачем залишені без розгляду і задоволення та добровільно не оплачені.
В силу ст.ст. 161, 162 ЦК УРСР зобов’язання повинні виконуватися належним чином та у встановлений строк, відповідно до вказівок закону, договору, одностороння відмова від виконання зобов’язань не допускається.
З листа ТОВ “Нова-Ком” № 163 від 18.04.2006 року вбачається, що інформацію про суми, виставлені до сплати за послуги теплопостачання по вул. XXII партз’їзду будинків №31, №35, надає за 85-особовими рахунками і отримує цю плату КЖП № 9.
Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги стосовно того, що теплова енергія постачалась мешканцям вказаних будинків, і що суди порушили приписи постанови Кабінету Міністрів України №1497 від 30.12.1997 року не звернувши уваги на те, що позивач просить стягнути оплату за договором за тарифами не для населення, а для юридичних осіб, які значно вище. Колегія суддів звертає увагу заявника касаційної скарги на те, що суди встановили, і це відповідає матеріалам справи, що Договір, укладений позивачем з відповідачем, як з юридичною особою, яка уклала цей Договір як “Споживач” наданої послуги. Отже, не є порушеними судами приписи ст.144 Конституції України, ст.ст. 17, 28, 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, а також не вбачається підстав для визнання Договору недійсним. Крім того, з вимогами про визнання Договору недійсним на підставі ст.48 ЦК УРСР відповідач не звертався.
Згідно зі ст. 245 ЦК УРСР за договором поставки організація-поставщик зобов’язується передати у певні строки або строк організації-покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію згідно з обов’язковим для обох організацій плановим актом розподілу продукції; організація-покупець зобов’язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.
Статтею 248 ЦК УРСР передбачено, що якість продукції, що поставляється, повинна відповідати стандартам, технічним умовам або зразкам... Якщо поставлена продукція відповідає стандартам або технічним умовам, але виявиться більш низького сорту, ніж було обумовлено, то покупець має право прийняти продукцію з оплатою за ціною, встановленою для продукції відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати продукції.
Заперечення відповідача щодо постачання теплоносія, який не відповідає температурним параметрам, суд не прийняв до уваги, зазначивши, що відповідач не надав доказів звернення до позивача про направлення спеціалістів для проведення контрольних замірів, у яких брали участь представники відповідача та голови домових комітетів будинків № 47, 51, 53 по вул. XXII партз’їзду та № 11 по вул. Будьонного (акти затверджені директором КЖП-9 04.02.2003 року та 03.04.2003 року). У вказаних актах відсутні дані щодо будинків № 31, 35 по вул. XXII партз’їзду, тобто - відповідач не довів постачання позивачем у спірні будинки продукції (теплоносія) нижчої якості, ніж обумовлено Договором та встановлено чинним законодавством. У цьому зв’язку колегія суддів відзначає, що в силу приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Оскільки суди встановили, що відповідачем не виконано в повному обсязі взяте за Договором зобов’язання щодо оплати отриманої теплової енергії, колегія суддів не вбачає порушення судами приписів ст.216 ЦК УРСР.
Також не вбачається порушень судами ст.245 ЦК УРСР та ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, оскільки порушення приписів наведених правових норм скаржник фактично аргументує посиланням на недоведеність обставин справи, зокрема на недоведеність факту отримання відповідачем теплової енергії від позивача, що в силу ч.2 ст.111 ГПК України є недопустимим в касаційній скарзі.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Комунального житлового підприємства № 9 від 11.08.2006 року б/н на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 року у справі № 3/60(36/34) залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.07.2006 року у справі № 3/60(36/34) –без змін.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |