ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01601 м.Київ, вул. К. Каменєва, 8, корп. 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

місто Київ

 25 листопада 2011 року                                                 Справа №2а-7294/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

судді:                                    Пісоцької О.В.,

за участю секретаря

судового засідання          Швеця О.Ю.,

розглянувши у приміщенні суду у місті Києві у порядку письмового провадження справу

за позовною заявоюзаступника прокурора Голосіївського району міста Києва

доуправління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –ОСОБА_2,

провизнання незаконним та скасування розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Голосіївського району м. Києва (далі –прокурор, позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі міста Києва (далі –управління ПФ, відповідач), в якому просить визнати розпорядження відповідача №152758 від 24 червня 2010 року, яким виключено із страхового стажу ОСОБА_2 (далі –ОСОБА_2) періоди відбування ним покарання, а саме: з 23 вересня 1967 року по 07 березня 1970 року та з 02 листопада 1981 року по 01 листопада 1984 року, - незаконним та скасувати.

У зв’язку з пропущенням строку звернення до адміністративного суду з даним позовом прокурор у відповідному клопотанні просив поновити такий строк, посилаючись на несвоєчасне надання відповідачем відповіді на внесений протест та на звільнення особи, яка була уповноважена вчасно звернутися до суду з таким позовом.

Відповідач не заперечував стосовно задоволення клопотання прокурора про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою суду (протокольною) від 20 жовтня 2011 року клопотання позивача задоволено та поновлено строк звернення до суду з даним позовом. Ухвалюючи зазначене рішення судом враховано обставини, на які послався прокурор.

Під час розгляду даної справи та в судовому засіданні представник прокуратури послались на те, що відповідач незаконно видав спірне розпорядження та позбавив ОСОБА_2 права на соціальний захист. Крім того, як зазначив позивач, управління ПФ безпідставно відхилило протест прокуратури та не скасувало спірне розпорядження.

Відповідач стосовно задоволення позову прокурора заперечував, посилаючись на його необґрунтованість. Представник управління ПФ зазначила, що ОСОБА_2 призначено пенсію по інвалідності згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення»(в редакції Закону України №3284-ХІІ від 17 червня 1993 року).

Разом з тим, провівши перевірку правильності призначення та перерахунку пенсії, посадовими особами управління ПФ встановлено безпідставність зарахування до трудового стажу ОСОБА_2 період перебування у місцях позбавлення волі, а саме: з 13 вересня 1967 року по 07 березня 1970 року і з 02 листопада 1981 року по 01 листопада 1984 року, - оскільки відсутня у цей період сплата страхових внесків. Зазначене зумовило видання спірного розпорядження від 24 червня 2010 року за №152758 та відповідне здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_2

Представник управління ПФ зазначила, що протест прокурора на спірне розпорядження не має правового підґрунтя, а тому був відхилений.

ОСОБА_2, залучений до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, у судові засідання не прибув, про час, дату та місце судового засідання повідомлений належним чином. Письмових пояснень стосовно заявленого позову до суду не надав.

Ухвалою суду (протокольною) від 21 листопада 2011 року судом продовжено розгляд даної справи у порядку письмового провадження

Дослідивши матеріали справи та пояснення представників сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення щодо їх задоволення, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, - знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва та отримує пенсію по інвалідності першої групи.

Пенсія ОСОБА_2 призначена з 15 березня 1996 року та обчислюється відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»(в редакції змін, внесених Законом України від 17 червня 1993 року №3284-ХІІ).

З 01 січня 2004 року пенсія ОСОБА_2 перерахована і обчислюється з урахуванням страхового стажу 38 років 10 місяців 29 днів, у тому числі - період перебування на інвалідності - 8 років 11 місяців 21 день. Заробітну плату для нарахування пенсії 1580грн. 63коп. визначено за період роботи з 01 січня 1985 року по 31 грудня 1989 року.

Відповідно до довідки управління ПФ від 04 травня 2011 року розмір пенсії з 01 січня 2010 року по березень 2010 року зараховано 1035грн. 11коп., який складається з: 903грн. 14коп. - розмір пенсії по інвалідності; 49грн. 80коп. - підвищення нарахування як дитині війни; 50грн. - надбавка на догляд; 28грн. 40коп. - підвищення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2009 року №1252; 03грн. 77коп. - доплата згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2009 року №1375. З квітня 2010 року по липень 2010 року –розмір пенсії ОСОБА_2 становить 1048грн. 58коп., а з серпня 2010 року по травень 2011 року - 975грн. 83коп.

Розпорядженням управління ПФ від 24 червня 2010 року №152758 виключено з трудового стажу ОСОБА_2 період з 13 вересня 1967 року по 07 березня 1970 року та з 02 листопада 1981 року по 01 листопада 1984 року, у зв’язку з чим здійснено перерахунок пенсії третьої особи.

Так, зазначені дії відповідачем вчинені після встановлення факту відсутності сплати страхових внесків за періоди, в яких ОСОБА_2 відбував покарання у місцях позбавлення волі.

22 грудня 2010 року В.о.прокурора Голосіївського району м. Києва відповідачу внесено протест на розпорядження від 24 червня 2010 року №152758. Підставою внесення протесту є те, що, як зазначає прокурор, відповідачем порушено вимоги:

- статті 46 Конституції України, якою гарантовано право на соціальний захист,

- статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, відповідно до якої засудженні мають право на соціальне забезпечення, в тому числі - і на отримання пенсії, відповідно до законів України;

- пункту «а»статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з яким, до стажу роботи «…зараховується також робота в’язнів…»,

- статті 98 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що регламентує перерахунок раніше призначених пенсій на підставі документів в пенсійній справі на час перерахунку, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку, та право на подальше перерахування  пенсії  при подачі документів на її підвищення у зв’язку із введенням в дію Закону «Про пенсійне забезпечення».

Прокурор вказував, що перерахунок проводиться за минулий час, але не більше як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше з дня введення в дію цього Закону. Водночас, робота в’язнів відповідно до пункту «а»частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»зараховується до стажу, який дає право на трудову пенсію, за умови сплати страхових внесків, які, як вважає позивач, є «внесками до Пенсійного фонду». У протесті прокурор також зазначає, що сплата збору на обов’язкове пенсійне страхування виправно-трудовими установами не передбачена, і відрахування із заробітку осіб, які відбувають кримінальне покарання у вигляді позбавлення волі, у розмірі 1(2) відсотки (пункт 4 частини 2 статті 4 Закону України «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування») не проводяться, оскільки це не передбачено статтею 53 Виправно-трудового кодексу.

21 січня 2011 року управлінням ПФ на адресу позивача направлено лист за №616/07, яким повідомлено, що розпорядження від 24 червня 2010 року №152758 про перерахунок пенсії ОСОБА_2 відповідає вимогам чинного законодавства, а тому протест прокуратури підлягає відхиленню.

Оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення даного спору, суд дійшов наступних висновків.

Приписи частини 2 статті 19 Конституції України визначають, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 статті 2 Кодексу  адміністративного судочинства України регламентовано завдання адміністративного судочинства, яким  є захист прав свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб,  інших суб’єктів при здійсненні ними владних, управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскарженні будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли, щодо таких  рішень, дій чи бездіяльності, Конституцією чи законами України встановлено інший порядок  судового провадження. Оскарженню підлягають лише ті рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, які мають бути здійснені ним у межах визначеної законодавством компетенції.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про  пенсійне забезпечення», пенсія по інвалідності першої групи призначається у розмірі 100 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27, 28 цього ж Закону.

Відповідно до пункту «а»частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»№3284-ХІІ від 17 червня 1993 року (з відповідними змінами на час виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота в’язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Аналогічні правові норми включені до пункту 12 «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого Постановою  Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №636.

Відповідно до пункту 2 Постанови Верховної  Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про пенсійне забезпечення»від 17 червня 1993 року №3290-Х11 встановлено обов’язкові страхові внески до Пенсійного фонду України для громадян, які відповідно пункту «а»частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»бажають зарахувати до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, періоди трудової діяльності, коли працівник не підлягав соціальному страхуванню, в розмірі 33,3% середньомісячного заробітку працівника відповідної галузі народного господарства на час призначення пенсії за кожний місяць роботи, зазначений заявником.

Суд критично оцінює твердження прокурора про те, що праця осіб, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»зараховується до трудового стажу без обов’язкової сплати страхових внесків, оскільки зазначене є особистим трактуванням позивач а і не відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, суд звертає увагу, що з аналізу положень Виправно-трудового кодексу України (втратив чинність, проте діяв на час відбування ОСОБА_2 покарання) та Кримінально-виконавчого кодексу України (чинний на час вирішення даного спору та видання спірного оскаржуваного розпорядження) вбачається, що праця засуджених є різновидом суспільної праці, проте її відмінності полягають в наявністю специфіки деяких правовідносин та організації праці осіб, позбавлених волі. Досягнення мети виконання зобов'язань засудженим полягає в тому, що зароблені ним в установі виконання покарань гроші, дозволяють виконувати вирок суду, щодо відшкодування збитків та шкоди, заподіяної злочином, сплати аліментів, погашення заборгованості за виконавчими листами, самостійної сплати платежів та зборів до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, виконувати інші зобов'язання.

Також суд зауважує, що позивач, приймаючи рішення про необхідність внесення протесту на спірне розпорядження не досліджував питання періодичності залучення особи до робіт, характеру праці, яку виконував ОСОБА_2 під час відбування покарання у місцях позбавлення волі, розмір плати за її виконання, а також - особливості режиму відбування покарання особи. У судовому засіданні представником прокурора також не надано жодного доказу щодо виконання третьою особою оплачуваної роботи у вище вказані періоди.

Зазначені вимоги законодавства не були дотримані при врахуванні до стажу роботи ОСОБА_2 періоду відбування ним покарання з 13 вересня 1967 року по 07 березня 1970 року та з 02 листопада 1981 року по 01 листопада 1984 року без сплати страхових внесків, а тому розпорядження управління ПФ №152758 від 24 серпня 2010 року, яким фактично правовідносини щодо нарахування пенсійних виплат третій особі приведені у відповідність положенням чинного законодавства (частина 3 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України), є правомірним і скасуванню не підлягає..

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На час вирішення даного спору позивачем до суду не надані докази, які б свідчили про внесення страхових внесків ОСОБА_2 за вище зазначений період відбування покарання (з 13 вересня 1967 року по 07 березня 1970 року та з 02 листопада 1981року по 01 листопада 1984 року), а тому підстави для задоволення даного позову відсутні.

Оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи вимоги статті 2 цього Кодексу, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 7, 9, 11, 69-72, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

Заступнику прокурора Голосіївського району міста Києва у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                          (підпис)                          О.В. Пісоцька

З оригіналом згідно.