ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 р. | № 15/24Б |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Поляков Б.М. |
суддів: | Катеринчук Л.Й. Ткаченко Н.Г. |
розглянувши касаційну скаргу | Державної акціонерної компанії «Хліб України» |
на ухвалу та постанову | господарського суду Донецької області від 24.05.06 Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.06 |
у справі господарського суду | № 15/24б Донецької області |
за заявою | Виробничо-господарської корпорації “Донецькоблагротехсервіс” |
до | Відкритого акціонерного товариства «Горлівський комбінат хлібопродуктів» |
про | банкрутство |
в судовому засіданні взяли участь представники :
від заявника | Пронін О.А. (дов. №02-14/319 від 20.10.2005) |
від ініціюючого кредитора | не з’явились |
від боржника | не з’явились |
ВСТАНОВИВ :
Ухвалою господарського суду Донецької області від 26.03.03 (суддя Богатир К.В.) порушено провадження у справі № 15/24Б про банкрутство відкритого акціонерного товариства «Горлівський комбінат хлібопродуктів»за заявою виробничо-господарської корпорації «Донецькоблагротехсервіс», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Гнедову О.В. (ліцензія № 249607).
Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.05.06 (суддя Чорненька І.К.) (т.6 а.с.164-166) відмовлено ВАТ «Донецькобленерго»у визнанні кредитором ВАТ «Горлівський комбінат хлібопродуктів»на суму 7 398,00 грн., визнано грошові вимоги ВАТ «Донецькобленерго»у сумі основного боргу 18 236,17 грн. (четверта черга), відмовлено ДАК «Хліб України»(далі –Компанія) в визнанні кредитором ВАТ «Горлівський комбінат хлібопродуктів»(далі –Товариство) на суму 152 043, 54 грн., відмовлено ПП «Баядера»у визнанні кредитором ВАТ «Горлівський комбінат хлібопродуктів»на суму 168,24 грн., визнано кредиторські вимоги ПП «Баядера»у сумі основного боргу 4 364,25 грн. (четверта черга).
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, Компанія подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 24.05.06 в частині відмовлених вимог ДАК «Хліб України»та задовольнити конкурсні кредиторські вимоги скаржника.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.06 (головуючий Геза Т.Д., судді Агапов О.Л., Шевкова Т.А.) (т.7 а.с.75-80) ухвалу господарського суду Донецької області від 24.05.06 залишено без змін, апеляційну скаргу Компанії –без задоволення.
Не погоджуючись з винесеною постановою, Компанія звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.06 та ухвалу господарського суду Донецької області від 24.05.06, мотивуючи це порушенням матеріального та процесуального права, а зокрема, статті 256, 257, 259 Цивільного кодексу України, п.9 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 38 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову господарського суду та ухвалу суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, дійшла висновку, про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою господарського суду Донецької області від 26.03.2003 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства.
У газеті «Голос України»№118 від 26.06.2003 опубліковано оголошення про порушення провадження у справі №15/24б про банкрутство Товариства.
29.07.2003 Компанія у встановлений Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»строк звернулась з вимогами до боржника, за грошовими зобов’язаннями у сумі 152043,54 грн.
Ухвалою господарського суду Донецької області від 24.05.2006 Компанії в визнанні кредитором Товариства на суму 152 043, 54 грн. відмовлено.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.07.1998 між Компанією і Товариством був укладений договір №151 купівлі-продажу з додатком ІІ від 01.07.1998.
Відповідно до вказаного договору Компанія поставила Товариству пшеницю на загальну суму 276810,37 грн., що підтверджується актом від 30.12.1998 прийому-передачі пшениці 3-го, 4-го класу за договором №151 від 01.07.1998 та актом звірки від 02.02.1999 за договором №151 від 01.07.1998.
Товариство не сплатило у встановлений умовами договору строк суму за отриману пшеницю у зв’язку з чим у нього перед Компанією склалася заборгованість у сумі 270310,36 грн., що підтверджується актом звірки від 02.02.1999 за договором №151 від 01.07.1998.
Компанія звернулася до Товариства з претензією від 23.02.2001 №02-04к/128 на суму 495343,73 грн.
У судовому засіданні представником Компанії було надано пояснення, що у відповіді на зазначену претензію №152 від 29.03.2001 Товариство визнало суму заборгованості 152043,54, але зазначена відповідь в матеріалах справи відсутня.
07.07.2001 Компанія звернулась до банку Товариства боржника з платіжною вимогою від 04.07.2001 №48 на суму 152043,54 грн., яка 11.07.2001 була повернута банком без виконання у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку Товариства.
28.05.2002 Компанія звернулась до ВДВС Центрально-Міського районного управління юстиції Донецької області з заявою від 14.05.2002 №02-04к/308 про відкриття виконавчого провадження за відповіддю від 23.03.2001 №152 Товариства на претензію від 23.02.2001 №02-04к/128.
Постановою ВДВС Центрально-Міського районного управління юстиції Донецької області від 07.06.2002 Компанії було відмовлено у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню відповіді на претензію №02-04к/128 у зв’язку з пропуском строку пред’явлення виконавчого документу на примусове виконання. Представник Компанії зазначив, що Компанія оскаржувала відмову у відкритті виконавчого провадження, однак доказів розгляду скарги в судах загальної юрисдикції до грошових вимог не надала.
29.07.2003 Компанія звернулася до господарського суду Донецької області з вимогами до боржника у сумі 152043,54 грн.
Товариство боржник вимоги Компанії не визнало посилаючись на те, що Компанія втратила можливість для стягнення заборгованості у зв’язку із спливом строку позовної давності тому, що згідно з пунктом 4.1 договору №151 від 01.07.1998 оплата вартості поставленої продукції повинна була здійснена боржником у строк до 30.01.1999.
Пункт 4.1 договору №151 від 01.07.1998, укладеного між сторонами, передбачає, що оплата за товар (пшеницю) здійснюється не пізніш 10 днів після отримання партії товару (пшениці). Послідуючі проплати проводяться протягом 20 днів, але не пізніш 30 днів з моменту отримання всієї партії законтрактованого товару (пшениці).
Відповідно до акту від 30.12.1998 прийому-передачі пшениці 3-го, 4-го класу за договором №151 від 01.07.1998, Компанія передала, а Товариство прийняло, зерно пшениці 4-го класу в кількості 995,650 тон та зерно 3-го класу в кількості 160,162 тони. Загальна вартість переданої пшениці 3-го та 4-го класів у кількості 1155,812 тон з ПДВ склала 276810,37 грн.
Згідно акту звірки від 02.02.1999 за договором №151 від 01.07.1998, який підписаний сторонами, Товариство перерахувало на розрахунковий рахунок Компанії 6500 грн. Станом на 02.02.1999 борг Товариства перед Компанією склав 270310,37 грн.
Факт визнання боржником претензії не може бути підставою для відмови судами в захисті порушеного права - з такою правовою позицією погодився Верховний суд України у Постанові 15.01.2003 № 03/019 у справі № 09/867. Відтак, Компанія могла звернутися з позовом до суду про захист порушеного права шляхом стягнення заборгованості, однак доказів такого звернення суду кредитором не було подано.
Отже, перебіг строків позовної давності на стягнення заборгованості за отриману пшеницю розпочався 1.03.1999 і закінчився до введення в дію нового Цивільного кодексу України, тому суд правильно застосував норми статті 80 ЦК УРСР про закінчення строків позовної давності на стягнення спірної заборгованості.
Доводи касатора про невиконання судом обов’язку по витребуванню доказів (відповіді на претензію) та перерив строків пред’явлення виконавчого документу до виконання не приймаються до уваги колегією суддів Вищого господарського суду України з огляду на таке.
Провадження у справах про банкрутство відповідно до статті 4-1 ГПК України здійснюється з врахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, норми якого превалюють в застосуванні над нормами ГПК України як спеціальні норми права . Відповідно до статті 14 Закону визначено обов’язком кредитора подання документів на підтвердження поданих ним грошових вимог. Відтак, порушення кредитором свого обов’язку щодо подання належних доказів в обґрунтування грошових вимог не кореспондується з обов’язком суду щодо їх витребування за приписами законодавства про банкрутство.
Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України “Про виконавче провадження” інші виконавчі документи (зокрема визнані боржником претензії) пред’являються до виконання протягом року з наступного дня після видання такого документу, якщо інше не встановлено законом. Згідно з статтею 22 Закону України “Про виконавче провадження” строки пред’явлення виконавчого документу до виконання перериваються пред’явленням виконавчого документу до виконання. Після переривання строку пред’явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Як встановлено судом першої інстанції Компанія вперше подала вимогу про списання коштів за визнаною претензією через банк, яка була повернута банком 11.07.2001 , вдруге виконавчий документ (визнана претензія від 23.02.2001 №02-04к/128) пред’являвся до виконання у 2002 році та Постановою ВДВС Центрально-Міського районного управління юстиції Донецької області від 07.06.2002 Компанії було відмовлено у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню відповіді на претензію №02-04к/128 у зв’язку з пропуском строку пред’явлення виконавчого документу на примусове виконання.
Отже, річний строк пред’явлення виконавчого документу до виконання по грошових вимогах Компанії минув до моменту порушення провадження у справі про банкрутство - 26.03.2003 і доказів його поновлення Компанією не надано. Відтак, грошові вимоги спірного кредитора не можуть вважатися такими, які підтверджені належними документами та визнаватися у процедурі банкрутства.
Виходячи з викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав для скасування ухвали господарського суду Донецької області від 24.05.2006 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.2006.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115,,1117,1119,11111 ГПК України Вищий господарський суд України –
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Державної акціонерної компанії «Хліб України»залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.07.06 та ухвалу господарського суду Донецької області від 24.05.06 залишити без змін.
Головуючий Б. Поляков
Судді Л. Катеринчук
Н. Ткаченко