У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“03” квітня 2025 року         м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретаря ОСОБА_4

учасника судового провадження:

захисника                                 ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2025 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

-обвинуваченого за ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Ухвалою  Центрального районного суду   м. Миколаєва від 27 березня 2025 року обвинуваченому  ОСОБА_6  продовжено строк тримання під вартою до 23.05.2025.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Захисник ОСОБА_5 просить ухвалу суду скасувати і постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою.

Захисник вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Зазначає, що не доведено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які б давали підстави продовжити строк дії запобіжного заходу.

Вказує, що поведінка ОСОБА_7 не дає підстав вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду, оскільки він раніше не судимий, не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності.

Щодо ризику знищення речових доказів зазначив, що єдиним доказом у даному кримінальному провадженні є мобільний телефон, за допомогою якого обвинувачений нібито спілкувався з представником рф. Однак, даний телефон вилучений органом досудового розслідування, тому ОСОБА_8 не може знищити зазначений речовий доказ.

Щодо ризику незаконного впливу на свідка у цьому ж кримінальному провадженні зазначив, що свідок ОСОБА_9 своїми показаннями повністю виправдовує обвинуваченого ОСОБА_6 . Тобто, її показання на користь останнього, та тиснути на неї, ніякого сенсу немає.

Звертає увагу, що суд першої інстанції вказав на нібито доведеність наявності ризиків, вказаних в клопотанні про продовження строку тримання під вартою. Однак, не вказав, якими саме доказами або фактичними даними це підтверджується. Тобто, суд, фактично, лише констатував факт наявності ризиків без посилання на будь-які докази.

На думку захисника, суд першої інстанції безпідставно не визначив розмір застави у зв`язку з наслідками вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 .

Встановлені судом першої інстанції обставини.

На розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №22022150000000966 від 27.06.2022 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 на 60 днів, без визначення розміру застави.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_6 , опинившись на волі, зможе переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

На наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, з конфіскацією майна, та у випадку доведення вини у вчиненні кримінальних правопорушень, обвинуваченому загрожує реальне позбавлення волі. Тому, усвідомлюючи тяжкість інкримінованих йому злочинів, будучи обізнаним про покарання, яке загрожує в разі визнання винним за вироком суду, з метою уникнення кримінальної відповідальності, обвинувачений може виїхати за межі України, в тому числі, на непідконтрольні на даний час Україні території.

Крім того, ОСОБА_6 , перебуваючи на свободі може продовжити кримінальне правопорушення в якому підозрюється, оскільки має стійкі проросійські погляди та зважаючи на той факт, що рф продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, тривають бойові дії в тому числі поблизу м. Миколаєва та на частині території Миколаївської області, по всій території України діє воєнний стан. Існує ризик, що підозрюваний може продовжити здійснювати дії направлені на шкоду Національній безпеці України. Також, триває постійна підготовка до оборони Миколаївської області від можливих військових атак ворога, що включає в себе в тому числі переміщення особового складу ЗСУ та техніки вулицями міста та області. Крім того, необхідно врахувати, що злочинна діяльність ОСОБА_6 була припинена лише за втручання правоохоронних органів.

На переконання суду першої інстанції, жоден з більш м`яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не зможе запобігти встановленим ризикам, які не зменшилися та продовжують існувати.

Позиції учасників судового провадження.

Захисник ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу.

Обвинувачений ОСОБА_10 про дату та час апеляційного розсліду повідомлений належним чином. Заяву про бажання брати участь у судовому засіданні не подавав.

Прокурор про дату та час апеляційного розсліду повідомлений належним чином. Його неявка не перешкоджає апеляційному розгляду.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»). За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вищевказані вимоги кримінального процесуального закону судом враховано.

В поданій апеляційній скарзі захисник оспорює висновки суду в частині доведеності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою. Проте, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення слідчого судді з наведених в апеляційній скарзі підстав.

З матеріалів, наданих апеляційному суду, вбачається, що на розгляді в Центральному районному суді м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження №22022150000000966 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 263 КК України. З наданого судом відповіді на запит Миколаївського апеляційного суду вбачається, що наразі судовий розгляд триває та у провадженні досліджуються письмові докази.

До суду першої інстанції прокурором подано клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , в обґрунтування якого зазначено, що ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу обвинуваченому, залишаються та можуть зашкодити виконанню процесуальних обов`язків.

Що стосується наявності ризиків, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою, колегія суддів погоджується з висновками суду, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідка, у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

На наявність встановлених судом першої інстанції ризиків вказує те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме, умисних дій, спрямованих на допомогу державі-агресору з метою завдання шкоди Україні, а у разі визнання його винуватим у вчиненні  інкримінованого злочину, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі строком від 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.

Водночас, враховуючи те, що остаточне рішення по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_6 не прийнято, судовий розгляд кримінального провадження триває, а свідки підлягають безпосередньому допиту судом, колегія суддів вважає, що в даному випадку існує ризик можливого впливу обвинуваченим на свідка в зазначеному кримінальному провадженні.

Також, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_6 , перебуваючи на волі, зможе продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, оскільки має стійкі проросійські погляди та зважаючи на той факт, що рф продовжує на території України повномасштабну збройну агресію, тривають бойові дії, в тому числі поблизу м. Миколаєва, по всій території України діє воєнний стан. Існує ризик, що підозрюваний може продовжити здійснювати дії, направлені на шкоду Національній безпеці України. Також, судом першої інстанції враховано, що злочинна діяльність ОСОБА_6 припинена лише за втручання правоохоронних органів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що є достатні підстави вважати доведеним існування ризику щодо можливого вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_6 .

Щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні.

У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Оскаржуване рішення про необхідність продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою належним чином вмотивовано.

Обставин, передбачених ч. 2 ст. 183 КПК України, що виключають можливість застосування стосовно підозрюваного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, не встановлено.

Всупереч доводам апелянта, колегія суддів зазначає, що встановленим ризикам неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, і що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого в ході судового розгляду.

Доводи обвинуваченого про наявність підстав для застосування до обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, є безпідставними.

Щодо застави.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 111 КК України.

З огляду на зазначені вимоги закону, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не визначення розміру застави, оскільки ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.

Оскаржуване рішення є обґрунтованим, законним та вмотивованим. Тому, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 318 КПК України, судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.

З огляду на доводи апелянта щодо тривалого утримання його під вартою, враховуючи вимоги ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття невідкладних заходів щодо дотримання розумних строків розгляду зазначеного кримінального провадження.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 422-1, 424, 532 КПК України,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків, передбачених ст. 28 КПК України, при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3