Справа №: 398/6316/24

провадження №: 2/398/776/25

РІШЕННЯ

Іменем України

"03" квітня 2025 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Шинкаренко І.П.., за участю секретаря судового засідання Черткова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Смалиус Ірина Володимирівна, до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Кропивницька міська державна нотаріальна контора №1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття заборони з нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ

Адвокат Смалиус І.В., яка діє від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернулася до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , АТ «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Кропивницька міська державна нотаріальна контора №1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття заборони, зареєстрованої 01 жовтня 2008 року за номером 8004433, накладену на будинок, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 став власником житлового будинку за вказаною адресою в порядку спадкування після своєї матері ОСОБА_3 . Позивач не може реалізувати своє право на розпорядження будинком, оскільки на вказаний об`єкт нерухомого майна накладено обтяження 01 жовтня 2008 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою №1 зареєстровано обтяження № 8004433 відповідно до повідомлення б/н від 06 квітня 1988 року. Оскільки ОСОБА_1 вважає, що вказане обтяження порушує його права як власника вказаного будинку, звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою судді Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2025 року відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання, витребувано від Комунального підприємства "Олександрійське міжміське бюро технічної інвентаризації" належним чином завірену копію реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1 , а також від Кропивницької міської державної нотаріальної контори №1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) належним чином завірені копії документів, на підставі яких було зареєстровано заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження 8004433, зареєстровано 01 жовтня 2008 року Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою № 1, підстава обтяження: повідомлення б/н, 06 квітня 1988 року, об`єкт обтяження: будинок за адресою: АДРЕСА_1 , особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , архівний номер 1917515KIROVOGRAD1, архівна дата 23 лютого 2000 року, № реєстру 57020-41, внутр. № 5001293823F1442C2542.

05 лютого 2025 року через систему «Електронний суд» представник відповідача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Павленко Л.М. надав відзив на позовну заяву, вважає АТ «Ощадбанк» неналежним відповідачем та не входить до кола суб`єктів державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відтак не може відповідати за внесення записів та реєстрацію нерухомого майна у відповідних реєстрах. Крім того, звертає увагу, що найменування «Сбербанк» АТ «Ощадбанк». АТ «Ощадбанк» утворено у 1999 році, а оскаржуване обтяження накладено на підставі повідомлення від 06 квітня 1988 року. АТ «Ощадбанк» не чинить жодних перешкод в реалізації позивачем права власності на житловий будинок. Приймаючи до уваги викладене, просить позов залишити без задоволення.

Представник позивача Смалиус І.В. до початку судового розгляду справи подала заяву про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача АТ «Державний ощадний банк України» у судове засідання не з`явився, матеріали справи містять заяву про розгляд цивільної справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлявся судом про наявність цивільної справи на розгляді у суді, стороною якої він є, шляхом направлення поштової кореспонденції суду за останнім відомим зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, а також через оголошення на сайті Судової влади України, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Представник третьої особи - Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 1, не з`явився, подав заяву про розгляд справи без участі, у зв`язку з великим навантаженням.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши подані сторонами докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2-469 від 05 грудня 2023 року, виданого державним нотаріусом Першої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Глазковим Ю.В., є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . 

Вказаний будинок позивач успадкував від матері – ОСОБА_3 , що належав їй на підставі договору міни, посвідченого державним нотаріусом Першої олександрійської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Кібальнік О.Ф. 01 березня 1994 року № 2-729, укладеного з ОСОБА_4 .

ОСОБА_4 вказаний будинок належав на праві власності на підставі договору купівлі-продажу № 727 від 02 квітня 1988 року.

Позивач маючи намір розпорядитися будинком дізнався, що на будинок накладено обтяження.

Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зареєстровано заборону на нерухоме майно у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься обтяження: реєстраційний номер обтяження 52807526 (8004433), зареєстровано 01 жовтня 2008 року, реєстратором Кропивницькою міською державною нотаріальною конторою №1 , підстава обтяження: повідомлення б/н, 06 квітня 1988 року, видавник не вказано, сбербанк, об`єкт обтяження: будинок за адресою: АДРЕСА_1 , особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_2 , архівний номер 1917515KIROVOGRAD1, архівна дата 23 лютого 2000 року, № реєстру 57020-41, внутр. № 5001293823F1442C2542.

30 січня 2025 року від Кропивницької міської державної нотаріальної контори №1 на запит суду повідомлено, що для забезпечення належного несення бази даних електронного Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна до нової бази нотаріуси переносили до оновленого Реєстру архівні записи. Запитувана судом інформація щодо зареєстрованого 06 квітня 1985 року обтяження у нотаріуса відсутня.

Позивач ОСОБА_1 з 05 грудня 2023 року р. є законним власником будинку за адресою:  АДРЕСА_1 , що успадкував після своє матері, якій будинок належав на праві власності з 01 березня 1994 року, обтяження було накладено у 1988 році. Станом на 06 квітня 1988 року право власності на вказаний будинок належало ОСОБА_4 , проте відомості про архівні арешти було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 , який в той час не мав жодного відношення до даного нерухомого майна, оскільки не був його власником.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до ст. 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у ст. 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в ч. 1 ст. 321 ЦК України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована ст. 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами цивільного процесуального закону шляхом накладення арешту з метою забезпечення позову.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками, при цьому цивільним процесуальним законом визначено порядок скасування заходів забезпечення позову, у тому числі, скасування арешту майна.

Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

За приписами ч.1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати усунення будь-яких порушень права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають, зокрема, заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

При цьому, необхідно зазначити, що обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Обтяження речових прав на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. З цього слідує, що обтяження, які підлягають державній реєстрації, вважаються припиненими з моменту державної реєстрації їх припинення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Законом до обтяжень віднесені: заборона відчуження, арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, а також інші обтяження.

Статтею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі: 1) рішення суду щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили; 2) рішення державного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно; 3) визначеного законодавством документа, на якому нотаріусом вчинено напис про накладення заборони щодо відчуження нерухомого майна; 4) рішення органу місцевого самоврядування про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду; 5) договору, укладеного в порядку, визначеному законом, яким встановлюється обтяження речових прав на нерухоме майно, чи його дубліката; 6) закону, яким встановлено заборону користування та/або розпорядження нерухомим майном; 7) інших актів органів державної влади та посадових осіб згідно із законом.

Стаття 73 Закону України «Про нотаріат»  містить перелік випадків, коли державний нотаріус накладає заборону на відчуження об`єкта нерухомого майна. Так, заборона накладається тоді, коли установа банку, підприємство чи організація видає громадянинові позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку; посвідчується договір довічного утримання;посвідчується договір про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна;в усіх інших передбачених законом випадках.

Згідно з пунктом 5 Глави 15 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 року (далі - Порядок), нотаріус знімає заборону відчуження майна при одержанні повідомлення про припинення, розірвання, визнання недійсним договору ренти, довічного утримання (догляду), спадкового договору; за рішенням суду;в інших випадках, передбачених законом.

Отже, законодавством передбачено підстави та порядок зняття заборони відчуження нерухомого майна.

Враховуючи необхідність документального закріплення підстав зняття нотаріусом заборони відчуження нерухомого майна (нотаріус не може зняти заборону без офіційного звернення), у разі особистого звернення до нотаріуса осіб, які є ініціаторами зняття заборони, та мають на це необхідні права та повноваження, нотаріусу слід відбирати від таких осіб відповідну заяву, в якій міститиметься прохання про зняття заборони відчуження нерухомого майна та до якої додаються необхідні підтверджуючи документи.

При одержанні заяви та підтверджувальних документів, на виконання пункту 6.1. Глави 15 Розділу ІІ Порядку, нотаріус реєструє таку заяву в журналі реєстрації вхідних документів та робить відповідні відмітки в реєстрі для реєстрації заборон і арештів та в алфавітній книзі обліку заборон відчуження і арештів нерухомого майна.

Після зняття заборони відчуження нерухомого майна нотаріус, який зняв заборону, може провести державну реєстрацію припинення обтяження (заборони), а також припинення іншого речового права (іпотеки) - у разі, коли знімається заборона з предмета іпотеки, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Судом встановлено, що особа в інтересах якої накладено арешт на майно є АТ «Державний ощадний банк України».

АТ «Державний ощадний банк України» утворено відповідно до розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року № 106, постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.1999 № 876 шляхом перетворення Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України у відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк», тип якого відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства» змінено на публічне акціонерне товариство.

Банк є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, зареєстрованого Національним банком України 31.12.1991 за № 4.

Єдиним акціонером Банку, якому належить 100% акцій Банку, є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у АТ «Ощадбанк» здійснює Кабінет Міністрів України, який також виконує функції вищого органу управління державного банку.

Арешт накладено на майно ОСОБА_2 , який є боржником, але не власником майна.

Відповідно до ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України позови про зняття арешту з майна пред`являються за місцем знаходження цього майна або основної його частини.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», роз`яснив, що у порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні. Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року під поняттям «охоронювані законом інтереси», що вживається в законах України, слід розуміти як прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, так і зумовлений загальним змістом, об`єктивний і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності.

У свою чергу, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Всндітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяження на належне йому майно.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року здійснено тлумачення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, де сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності.

Також, аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі № 44277/98 «Стреч проти Сполученого Королівства» від 24 квітня 2003 року.

Відтак, встановлені судом обставини справи та становище, в якому опинився позивач, дають підстави для висновку, що належним та найбільш ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у цьому випадку є прийняття судом рішення про зняття обтяження.

Що стосується заперечень відповідача в частині визначення його неналежним відповідачем, суд вважає їх безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (див.: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

У пункті 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз`яснено, що позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

У спорах про зняття арешту з майна, яке є предметом застави (іпотеки)або придбано за рахунок кредиту, який не погашено, в якості третіх осіб у встановленому законом порядку залучаються заставодержатель (іпотекодержатель) або кредитор.

Судом встановлено, що предметом спору є вимога про зняття арешту з нерухомого майна, яке належить позивачеві на праві власності, при цьому позов пред`явлено до АТ «Державний ощадний банк України», в інтересах якого накладено заборону на вказаний житловий будинок. на майно ОСОБА_2 , який є боржником. Реєстратор, який зареєстрував дані арешти є нотаріальна контора Кропивницька міська державна нотаріальна контора №1. Таким чином, позивачем вірно обрано належний спосіб захисту у справі та вірно визначено відповідачів та третіх осіб.

Враховуючи викладене, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.2, 3, 10, 11, 76, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Позов   ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - адвокат Смалиус Ірина Володимирівна, до ОСОБА_2 , Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Кропивницька міська державна нотаріальна контора №1 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про зняття заборони з нерухомого майна задовольнити.

Припинити обтяження номер запису про обтяження 52807526, архівний запис, зареєстрований 01 жовтня 2008 року, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер 8004433, накладене за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Польова, 1, підстава обтяження повідомлення, б/н, 06.04.1988, сбербанк, особа майно/права якої обтяжуються ОСОБА_2 .

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

              Суддя І.П. Шинкаренко