ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

у судовому засіданні взяли участь представники:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2006 р. у справі №9/94 (суддя Подобєд І.М.) у позові ВАТ "ЮМ Плюс" до СПД-ФО ОСОБА_1 про стягнення 35 252,29 грн. на відшкодування шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, ВАТ "ЮМ Плюс" було подано апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. у справі №9/94 (судді: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) апеляційну скаргу задоволено: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2006 р. у справі №9/94 скасовано; позовні вимоги задоволено: стягнуто з СПД-ФО ОСОБА_1 на користь ВАТ "ЮМ Плюс" 35 252,29 грн. шкоди, 528,78 грн. витрат зі сплати державного мита (у т.ч. за перегляд судового рішення в апеляційному порядку), 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У касаційній скарзі СПД-ФО ОСОБА_1 просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. у справі №9/94, залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2006 р. та віднести судові витрати на позивача, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 1172 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 38, ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представників позивача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

08.08.2005 р. позивач передав автомобіль марки "Субару-Легасі" державний номер НОМЕР_1, який належить йому на праві власності, на автомийку, яка знаходиться у м.Дніпропетровську по АДРЕСА_1та експлуатується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1

Зазначений автомобіль було передано робітнику автомийки ОСОБА_2 Після завершення мийки зазначеного автомобіля вночі ОСОБА_2 без дозволу власника автомобіля заволодів зазначеним автомобілем, виїхав за територію автомийки, не впорався з керуванням автомобіля та наїхав на дорожню огорожу, пошкодивши автомобіль позивача.

Зазначені обставини повністю підтверджуються матеріалами справи, у т.ч. вироком Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська, яким була встановлена вина ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України.

Автомобілю позивача була заподіяна шкода у розмірі 35 252,29 грн., яка складається з вартості пошкодження автомобіля (34 842,29 грн.) та вартості проведення експертизи з оцінки пошкоджень (410,00 грн.).

Позивач звернувся з позовом до СПД-ФО ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної працівником відповідача на підставі ст. 1172 Цивільного кодексу України.

26.04.2006 р. позивач у письмових поясненнях (лист №189 -а.с. 52) додатково до правового обґрунтування позову послався на норми ст.ст. 633, 841 Цивільного кодексу України, вважаючи, що при передачі автомобіля працівнику відповідача ним було укладено публічний договір підряду, у зв'язку з чим відповідно до ст. 841 Цивільного кодексу України відповідач повинен був вжити всіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату та пошкодження цього майна.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, незважаючи на відсутність у позивача квитанції або іншого документа, що підтверджує укладення договору, між сторонами було укладено договір побутового підряду в усній формі, оскільки відповідно до ст. 866 Цивільного кодексу України відсутність у замовника квитанції або іншого документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору (а сторонами було надано вищенаведені докази); по-друге, відповідно до ст. 842 Цивільного кодексу України відповідальність за випадкове пошкодження майна, яке було передано підряднику, настає тільки у випадку, коли на нього було покладено такий ризик; по-третє, шкода була заподіяна позивачеві працівником відповідача поза межами його робочого місця -території автомийки та діями, що не пов'язані з виконанням трудових обов'язків; по-четверте, чинним законодавством не передбачено обов'язок відшкодовувати шкоду, що сталася внаслідок випадкового пошкодження майна, а відповідач довів відсутність своєї вини у пошкодженні автомобіля.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, відповідно до ст. 866 Цивільного кодексу України договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору; відсутність же у замовника цього документа не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору, у зв'язку з чим укладення договору побутового підряду підтверджено матеріалами кримінальної справи та поясненнями осіб, які прийняли автомобіль; по-друге, відповідальність за втрату або пошкодження майна прямо встановлена ст. 841 Цивільного кодексу України, згідно з якою підрядник повинен відповідати за втрату або пошкодження майна, у зв'язку з чим будь-яких додаткових угод на зберігання автомобіля укладати не було потрібно.

Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

Так, господарськими судами не взято до уваги, що в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на норми ст. 1172 Цивільного кодексу України (відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою) та ст. 841 Цивільного кодексу України (обов'язок підрядника зберігати надане йому майно).

Однак, господарські суди, не встановивши правову природу взаємовідносин між позивачем і відповідачем, і фактично вийшовши за межі правового обґрунтування позову, за своєю ініціативою дійшли помилкового висновку про укладення між сторонами договору побутового підряду на підставі пояснень осіб, які містяться в матеріалах кримінальної справи, з посиланням на норми ст. 866 Цивільного кодексу України (згідно з якою відсутність у замовника квитанцій або іншого документа, що підтверджує укладення договору, не позбавляє його права залучати свідків для підтвердження факту укладення договору).

Однак, при цьому господарськими судами не було взято до уваги, що відповідно до ст. 865 Цивільного кодексу України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, тобто замовником за договором побутового підряду є фізична особа, тоді як згідно з матеріалами справи позивачем у справі і замовником робіт з мийки автомобіля є юридична особа -ВАТ "ЮМ Плюс" (якій пошкоджений автомобіль належить на праві власності).

Таким чином, висновки господарських судів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову ґрунтуються на правовому аналізі норм статей 865-866 Цивільного кодексу України (договір побутового підряду), які до взаємовідносин сторін застосовано господарськими судами помилково за власною ініціативою, незважаючи на правове обґрунтування позову в позовній заяві ВАТ "ЮМ Плюс" нормами ст. 1172 Цивільного кодексу України.

Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111⁵ та ст. 111⁷ ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, п. 3 ст. 111⁹, ст.ст. 111¹⁰, 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу СПД-ФО ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 р. та рішення  господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2006 р. у справі №9/94 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                                           К.Грейц

Судді                                                                                                        О.Глос

                                                                                                                 С.Бакуліна