ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 р. | № 44/523 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів : | Бакуліної С.В., Глос О.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
на постанову | від 24.07.2006 року Київського апеляційного господарського суду |
у справі | № 44/523 |
господарського суду | міста Києва |
за позовом | Державної акціонерної компанії “Укрресурси” |
до | Державного комітету України з державного матеріального резерву |
про | визнання договору недійсним |
в судовому засіданні взяли участь представники : |
від позивача: | Титикало Р.С. (довіреність від 20.12.2005р. № УР-02/1392) |
від відповідача: | не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду м. Києва (суддя Пилипенко О.Є.) від 23.05.2006 року, залишеним без змін постановою Київського апеля ційного господарського суду (головуючий суддя –Капацин Н.В., судді –Данилова Т.В., Зеленін В.О.) від 24.07.2006 року, у справі № 44/523 позов задо волено; визнано недійсним договір про закладання до державного матеріального резерву матеріальних цінностей № Юр-2/173з-2003 від 03.10.2003 року, укладений між ДАК “Укрресурси” та Державним комітетом України з державного матеріального резерву, з моменту його укладання; стягнуто з відповідача на користь позивача 85,00 грн. витрат по сплаті держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судово го процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року та постановити нове рішення, яким в позові відмовити повністю, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.43, 22, 43, 99 ГПК України.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юри дичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що 18.08.2003 року протоколом № 16 засідання тендерного комітету по проведенню оцінки та акцепту тендерних пропозицій по закупівлі продовольчого зерна до державного резерву ДАК “Укрресурси” було визнано переможцем по закладанню пшениці 3 класу в кількості 200 тис. тонн по ціні 950 грн. за тонну, на умовах доставки зерна на елеватор Держкомрезерву України.
Державний комітет України з державного матеріального резерву лис том № 9-1/9146 від 29.08.2003 року повідомив ДАК “Укрресурси” про акцепт те ндерної пропозиції про закупівлю пшениці 3 класу в кількості 200 тис. тонн по ціні 950 грн. за тонну до державного резерву.
03.10.2003 року між Державним комітетом України з державно го матеріального резерву (надалі - комітет) та ДАК “Укрресурси” (надалі - підприємство) на виконання плану освіження та протоколу засідання тендер ного комітету Державного комітету України з державного матеріального резерву № 16 від 18.08.2003 року було укладено Договір № Юр-2/173з-2003 про закладання до державного резерву матеріальних цінностей (надалі Договір), відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого підприємство поставляє та здійснює закладен ня до державного резерву 20 тис. тонн пшениці 3 класу, а комітет здійснює розрахунки за поставлену та закладену до державного резерву продукцію.
Згідно п. 1.3 Договору, вартість продукції без ПДВ - 16 666 666,67 грн., ПДВ - 3 333 333,33 грн., загальна вартість продукції, що поставляється та за кладається до державного резерву, становить 20 000 000,00 грн.
Пунктом 3.1 Договору встановлено, що підприємство закладає продук цію партіями на умовах “Франко-склад” комбінати та хлібні бази держав ного резерву, а саме: Хлібну базу № 77 Одеської області - 10,0 тис. тонн, Куліндоровський КХП Одеської області - 10,0 тис. тонн, відповідно до графіка поставки (Додаток 2 до Договору).
Згідно п. 3.2 Договору, факт закладення продукції до державного ре зерву оформлюється приймальним актом по формі Р-16, один примірник якого та податкова накладна подаються підприємством до комітету протягом 10 днів з моменту закладення продукції.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання Договору про закладання до державного матеріального резерву матеріальних ціннос тей №Юр-2/173з-2003 від 03.10.2003 року недійсним у зв’язку з тим, що при його укладенні відповідачем було порушено ст.29 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Оскільки відповідність чи невідповід ність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди, попередні судові інстанції правильно застосували до спірних правовідносин норми ЦК УРСР.
Відповідно до ст.153 Цивільного кодексу УРСР договір вважа ється укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках фо рмі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.
Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необ хідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.
Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов, встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та конче потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити, проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів.
Згідно ст.48 Цивільного кодексу УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до п. 10 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду Укра їни №02-5/111 від 12.03.1999 року “Про деякі питання практики вирішення спо рів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” на підставі статті 48 Цивільного кодексу недійсними можуть визнаватися не ли ше угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших норматив них актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстро ваних у встановленому порядку.
На відносини, пов’язані із закладанням до державного резерву матеріальних цінностей, розповсюджується дія Закону України “Про закупів лю товарів, робіт і послуг за державні кошти” № 1490-ІП від 22.02.2000 року (на далі - Закон).
Преамбулою зазначеного Закону встановлено, що даним Законом встановлюються правові засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів.
Відповідно до ст.1 Закону - замовник здійснює закупівлю в порядку, визначеному Законом, а також визначає під акцептом тендерної пропозиції прийняття замовником тендерної пропозиції та надання згоди на її оплату; тендерна пропозиція вважається акцептованою, якщо замовником в установлений у тендерних документах строк подано письмове підтвердження учаснику в акцепті тендерної пропозиції після визначення його переможцем процедури закупівлі, також згідно вказаної статті, переможець процедури закупівлі - це учасник, тендерна пропозиція якого в результаті оцінки визнана найкращою та акцептована.
Частиною 2 ст. 29 Закону встановлено, що протягом п’яти календар них днів з дня акцепту замовник надсилає переможцю торгів повідомлення про акцепт тендерної пропозиції. Договір про закупівлю укладається замовни ком у строк не раніше ніж через п’ять робочих днів з дня відправлення пись мового повідомлення всім учасникам процедур відкритих торгів про їх ре зультати, але не пізніше ніж через 21 робочий день з дня акцепту.
Відповідно до протоколу № 16 засідання тендерного комітету по проведенню оцінки та акцепту тендерних пропозицій по закупівлі продоволь чого зерна до державного резерву від 18.08.2003 року, ДАК “Укрресурси” було визнано переможцем, а отже, тендерну пропозицію ДАК “Укрресурси” було визнано найкращою та акцептованою.
Таким чином Державний комітет України з державного матеріального резерву повинен був зробити таке повідомлення до 23.08.2003 року.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, в порушення ч.2 ст.29 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” письмове повідомлення про визнання ДАК “Укрресурси” переможцем було направлено лише 29.08.2003 року (а.с.48), тобто на 6 днів пізніше ніж це визначено в зазначеному Законі.
Договір про закладання до державного матеріального резерву матеріа льних цінностей № Юр-2/173з-2003 було укладено 03.10.2003 року, тобто значно пізніше граничного терміну, встановленого Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону договір про закупівлю вважається недійсним, якщо замовник не дотримався вимог частини другої ст. 29 цього Закону. При цьому Закон не ставить недійсність укладеного договору при порушенні вимог ч. 2 та 3 ст. 29 цього Закону в залежність від наявності чи відсутності у постачальника за договором збитків.
Зазначаючи про неповне з’ясування судами обставин справи, скаржник не зазначає в чому таке виявилося, які обставини не досліджені, які докази, наявні в матеріалах справи, судами не оцінені. Колегія суддів відзначає, що по справі обставини встановлені повно, на підставі належної оцінки доказів, які містяться в матеріалах справи.
Матеріалами справи не підтверджується порушення апеляційним судом ст.ст.43, 22, 99 ГПК України. По-перше, оголосити по справі перерву є правом суду, яким він може скористатися в тому числі за наявності відповідного мотивованого клопотання. Матеріали справи свідчать, що клопотання про перенесення справи слуханням в судовому засіданні 24.07.2006 року відповідачем не заявлялось. По-друге, відповідач зазначає в касаційній скарзі, що суд не надав йому можливості ознайомитись з поданими в судовому засіданні запереченнями та доповненнями, вважаючи порушенням те, що з наведеними матеріалами він був ознайомлений безпосередньо в судовому засіданні. Отже, відповідач перебував в процесуальному відношенні в рівних з позивачем умовах для встановлення фактичних обставин і правильного застосування законодавства.
Стосовно зазначення в касаційній скарзі про те, що відповідач звільнений від сплати державного мита та від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу з посиланням на п.40 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” та постанову Кабінету Міністрів України №411 від 29.03.2002 року відповідно, то колегія суддів звертає увагу скаржника на наступне. Згідно ч.4 ст.49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Отже, розподіляючи господарські витрати у відповідності до вищенаведеної процесуальної норми, суд діяв у відповідності з законом.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх су купності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву від 22.08.2006 року № 510/юр на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року у справі № 44/523 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.07.2006 року у справі № 44/523 –без змін.
Головуючий-суддя | К.Грейц |
С у д д і | С.Бакуліна О.Глос |