ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2006 р. | № 16/5 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Грейц К.В., |
суддів: | Глос О.І., Бакуліної С.В., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Дніпропетровського державного аграрного університету, м.Дніпропет ровськ |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. |
у справі | №16/5 |
господарського суду | Дніпропетровської області |
за позовом | приватного підприємства "Аудиторська фірма "Експерт Плюс", м.Дніпропет ровськ |
до | Дніпропетровського державного аграрного університету, м.Дніпропет ровськ |
про | стягнення 2 235,34 грн. |
у судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: | не з'явився |
від відповідача: | Довгий Г.І. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2006 р. у справі №16/5 (суддя Загинайко Т.В.) визнано недійсним договір від 03.08.2004 р. №50/04 між приватним підприємством "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" та Дніпропетровським державним аграрним університетом. У позові відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок позивача.
Не погоджуючись із рішенням господарського суду, приватним підприємством "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" було подано апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. у справі №16/5 (судді: Науменко І.М., Голяшкін О.В., Білецька Л.М.) апеляційну скаргу приватного підприємства "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" задоволено: рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2006 р. у справі №16/5 скасовано; позов задоволено частково: стягнуто з Дніпропетровського державного аграрного університету (далі —ДДАУ) на користь приватного підприємства "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" заборгованість у сумі 1 855,00 грн., витрати зі сплати державного мита в сумі 102,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн., витрати з розгляду апеляційної скарги в сумі 51,00 грн.; провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення пені припинено.
У касаційній скарзі ДДАУ просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. у справі №16/5, залишити без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2006 р. та покласти судові витрати на позивача, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст.ст. 203, 237, 241 Цивільного кодексу України, оскільки ні проректор Карцев О.О., ні головний бухгалтер Цвіркунова Л.В. не мали повноважень ні на підписання, ні на подальше схвалення договору від 03.08.2004 р. №50/04.
Позивач не скористався своїм процесуальним правом на участь свого представника у засіданні касаційної інстанції.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
03.08.2004 р. між сторонами —ПП "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" (аудиторська фірма) та ДДАУ (клієнт) укладено договір №50/04, згідно умов якого (п. 1.1) позивач прийняв на себе зобов'язання по здійсненню консультаційного супроводження господарської діяльності клієнта з питань бухгалтерського та податкового обліку, а відповідач зобов'язався прийняти консультаційні послуги та сплачувати фіксовану винагороду на умовах, обумовлених договором.
Згідно з преамбулою до договору, договір від імені замовника —Дніпропетровського державного аграрного університету укладено ректором —Шемавньовим Володимиром Іллічем, який діє на підставі статуту.
Відповідно до п. 2.1 договору під консультаційним супроводженням розуміється здійснення усних та письмових консультацій клієнта за всіма проблемними для нього питаннями у галузі оподаткування, бухгалтерського обліку, права, а також контактів із державними контролюючими, правоохоронними, судовими органами; своєчасної розробки, адаптації та надання клієнту документації, пов'язаної з наданням послуг за цим договором.
Порядок розрахунків між сторонами встановлений розділом 3 договору. У відповідності з п. 3.1 договору винагорода аудиторської фірми дорівнює 2 650,00 грн. на місяць. Винагорода сплачується шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий банківський рахунок аудиторської фірми. Щомісячно аудиторська фірма виставляє клієнту рахунок на суму винагороди за даним договором (п. 3.2 договору). Пунктом 3.3 договору встановлено, що клієнт до 10 серпня 2004 р. здійснює попередню оплату в розмірі 30% від суми винагороди за місяць. Після підписання обома сторонами акта про надання послуг за кожний місяць протягом 10 днів здійснюється перерахування решти 70% винагороди.
Позивач (вважаючи, що ним було виконано умови договору від 03.08.2004 р. №50/04 щодо здійснення консультаційного супроводження господарської діяльності клієнта з питань бухгалтерського та податкового обліку), звернувся до господарського суду з позовом про стягнення заборгованості по розрахункам за договором від 03.08.2004 р. №50/04 на підставі ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, посилаючись на попереднє звернення до відповідача з вимогою про оплату боргу в розмірі 1 855,00 грн. (лист від 01.09.2005 р. №05-08/05).
Приймаючи рішення про визнання недійсним договору від 03.08.2004 р. №50/04 між приватним підприємством "Аудиторська фірма "Експерт Плюс" і Дніпропетровським державним аграрним університетом на підставі ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та відмову в позові, господарський суд першої інстанції виходив із того, що: по-перше, відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; по-друге, незважаючи на те, що згідно з преамбулою до договору, останній від імені замовника укладено ректором Шемавньовим Володимиром Іллічем (який діє на підставі статуту), договір від імені замовника підписано неуповноваженою особою, якій не надавалося будь-яких доручень на підписання договору; по-третє, доказів подальшого схвалення договору відповідачем не надано, а посилання позивача на здійснення відповідачем попередньої оплати за договором у сумі 795,00 грн. не може бути взято до уваги, оскільки в банківській виписці від 12.08.2004 р. не зазначено призначення цієї суми як попередньої оплати за договором; по-четверте, відповідно до п. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; по-п'яте, позивачем не надано доказів, що вказану в наданих позивачем експертних висновках експрес-перевірку аудиторській фірмі необхідно було виконати у рамках договору від 03.08.2005 р. №50/04 та не надано акт надання послуг по виконаним за договором роботам на суму 1 855,00 грн.
Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що: по-перше, факт підписання договору проректором ДДАУ Карцевим О.О., який не мав відповідних повноважень на підписання договору встановлено господарським судом і підтверджується сторонами; по-друге, відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; при цьому правочин вважається схваленим у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання, а доказом наступного схвалення вказаного договору відповідачем є перерахування грошових коштів у сумі 795,00 грн. як попередньої оплати за договором від 03.08.2004 р. №50/04; по-третє, позивачем надані докази вручення актів та експертних висновків головному бухгалтеру, який є уповноваженою особою відповідача.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Так, господарськими судами не встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, не надано оцінки всім доказам у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Термін виконання зобов'язання з оплати винагороди виконавцю (позивачу) встановлено у розділі 3 договору: до 10 серпня 2004 р. —попередня оплата в розмірі 30% від суми винагороди за місяць; протягом 10 днів після підписання обома сторонами акта про надання послуг за кожний місяць —перерахування решти 70% винагороди (п. 3.3 договору).
Однак, висновки господарських судів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання з виплати винагороди позивачу, ґрунтуються на аналізі відповідності договору від 03.08.2004 р. №50/04 вимогам чинного законодавства.
При цьому господарські суди не встановили наявність правових підстав для пред'явлення позову про стягнення заборгованості за виконані роботи за договором №50/04 з огляду на строки виконання зобов'язання з виплати винагороди виконавцю, встановлені в п. 3.3 договору (10 днів після підписання обома сторонами акта виконання послуг), у т.ч. не встановили, чи наступив строк виконання зобов'язання з виплати винагороди за договором.
Що стосується висновків господарських судів щодо наступного схвалення договору №50/04, підписано неуповноваженою особою, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Однак, господарські суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням (господарський суд першої інстанції на те, що в банківській виписці від 12.08.2004 р. не зазначено призначення суми 795,00 грн. як попередньої оплати за договором від 03.08.2004 р. №50/04; а господарський суд апеляційної інстанції —на наступне схвалення договору уповноваженою особою відповідача шляхом перерахування 795,00 грн. суми попередньої оплати за договором) не взяли до уваги, що відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою, і не встановили якою конкретно особою підписано платіжне доручення про перерахування 795,00 грн., у т.ч. чи підписано зазначене платіжне доручення особою, уповноваженою в установленому законом порядку на укладання або наступне схвалення договору.
Крім того, господарським судом апеляційної інстанції не було надано оцінки доводам відповідача про те, що: по-перше, відмітка на акті надання послуг на суму 795,00 грн. про його прийняття неуповноваженою особою —головним бухгалтером не свідчить про прийняття виконаних робіт за договором шляхом підписання акта надання послуг, як це передбачено умовами договору; по-друге, позивачем не надано акта надання послуг на суму позову —1 855,00 грн..
Викладене свідчить про те, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 Постанови "Про судове рішення" від 29.12.1976 р. №11 рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 1115 та ст. 1117 ГПК України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа — передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, ст.ст. 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Дніпропетровського державного аграрного університету задовольнити частково.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19.04.2006 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2006 р. у справі №16/5 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.
Головуючий К.Грейц
Судді О.Глос
С.Бакуліна