КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.03.2007 № 22/123
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів: Кошіля В.В.
Вербицької О.В.
при секретарі: О.В.Вінницька
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2
від відповідача - Крилова Л.В., Булгаков І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава"
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2006
у справі № 22/123 (Шкурат А.М.)
за позовом Суб"єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Любава"
про стягнення 218694,11 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 у справі №22/123 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Любава” на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_177 588,01грн. основного боргу, 775,88грн. витрат по сплаті державного мита та 41,86грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.
Не погодившись с прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити в позові повністю, оскільки рішення суду першої інстанції прийняте без повного з'ясування обставин, що мають суттєве значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав, але позивач у судовому засіданні просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 без змін.
Апеляційна інстанція переглядає справу відповідно до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд у процесі перегляду справи за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Апеляційний господарський суд, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, прийшов до наступного.
05.01.2003 року між позивачем і відповідачем був укладений договір поставки № 1, відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а відповідач придбати запасні частини та витратні матеріали до сільськогосподарської техніки торгівельної марки “Джон Дір” та “Кейс” (п. 1.1. договору).
У травні 2003 року відповідачем була подана заявка якою між сторонами були узгоджені номенклатура та ціна. У період з червня по липень 2003 року позивачем були виставлені рахунки на попередню оплату замовлених товарів, на підставі яких відповідачем було здійснено оплату в сумі 66 646,10грн.
Відповідно до п. 9.4. договору, строк дії якого - до 31 грудня 2003 року
31.07.2003 позивачем було здійснено поставку відповідачеві товарів на суму 244 953,55 грн., що підтверджується накладними № 17 та № 18, а також сертифікатом відповідності продукції № 087894.
У період з липня по листопад 2003 року відповідачем було здійснено оплату продукції на загальну суму 167 365,54 грн.
Як з матеріалів справи між позивачем та відповідачем поза договором поставки № 1 існувало інше зобов'язання, за яким позивач є боржником.
12.06.2003 року Позивачу було відвантажено продукцію на суму 72 540,01 грн., що підтверджується накладною № 29 від 12.06.2003 року підписаною позивачем та відповідачем. Також платіжним дорученням № 226 від 23.06.2003 відповідачем було сплачено на рахунок позивача суму 5 540,00грн.
Відповідачем було направлено лист № 32/09-2003 від 23.09.2003 (копія в матеріалах справи) на адресу позивачу про те, що суму боргу позивача 72 048,01грн., відповідно до накладної № 29 від 12.06.2003 та суму 5 540,00грн., що помилково перерахована на розрахунковий рахунок ТОВ “Любава” та не повернута позивачем взята відповідачем в залік між позивачем та відповідачем.
Отже відповідач обґрунтовано звернувся з заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог.
Згідно з другим абзацом пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, до цивільних відносин, що виникли до набрання чинності зазначеним Кодексом, його положення застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до ст. 217 ЦК УРСР, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування.
Також відповідно до ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Суд першої інстанції у оскаржувальному рішенні посилається на те, що відповідачем не надано доказів звернення до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог. Суд апеляційної інстанції погодиться не може за таких обставин, що ст. 217 ЦК УРСР не визначено форму заяви про зарахування зустрічної однорідної вимоги. Також як вбачається з матеріалів справи між сторонами була присутня усна домовленість про взаємозалік, про наявність якої не заперечував позивача.
Факт взаємозаліку між сторонами як і саме фактичне узгодження цього заліку, було документально підтверджено видаткових накладних, платіжних доручень і банківських виписок сторін. Отже ці документи підтверджують, що різниця між вартістю продукції, отриманої відповідачем від позивача та сплаченою відповідачем сумою за цю продукцію і складає борг позивача перед відповідачем. Згода позивача на залік зустрічних однорідних вимог у сумі 77 588,01 грн. підтверджується також видачею позивачем відповідачу накладної № 18 від 31.07.2003 року, якою продукція була передана у власність, замість накладної № 18 від 31.07.2003 року, якою та ж сама продукція була передана на відповідальне зберігання.
Як вбачається з видаткових накладних № 17 № 18 від 31.07.2003 року, де не вказується, що продукція передається на відповідальне зберігання.
Переданий товар був прийнятий відповідачем, що підтверджується підписами на видаткових накладних особи, уповноваженої відповідачем на отримання товару довіреністю серії ЯЖБ № 024249 від 31.07.2003 року.
10.09.2004 року позивачем була направлена претензія відповідачу про сплату заборгованості по накладним № 17 та № 18 від 31.07.2003 року на суму 220 303,55 гри.
Посилання позивача про те, що товар по накладним був поставлений безвідносно до договору поставки № 1 спростовується матеріалами справи, зокрема претензією позивача від 2003 року, де позивач безпосередньо посилається на договір поставки № 1 як на підставу виникнення зобов'язань по оплаті продукції, поставленої за накладними № 17 та № 18 від 31.07.2003 року. Вказана претензія не може розглядатися як вимога про сплату вартості продукції у відповідності до положень ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки містить посилання на договір поставки № 1, де чітко зазначений строк оплати продукції.
Відносини міх сторонами з приводу оплати продукції регулюються положеннями договору поставки № 1 від 05.01.2003 року.
Банківські виписки підтверджують той факт, що відповідач здійснив на користь позивача наступну оплату продукції: 28.07.2003 в сумі 50 000,00 грн., 29.07.2003 в сумі 360,00 грн. та в сумі 1 700,00 грн., 31.07.2003 в сумі 9 046,10 грн., 01.08.2003 в сумі 30 000,00 грн., 20.08.2003 в сумі 50 000,00 грн., 27.08.2003 в сумі 11 650,00 грн., 02.09.2003 в сумі 4 000,00 грн., 01.10.2003 в сумі 2 000,00 грн., 05.11.2003 в сумі 5 000,00 грн, 07.11.2003 в сумі 2 000,00 грн., 12.11.2003 в сумі 1 609,44 грн., на загальну суму 167 365,54 грн.
Оплата відповідачем грошових коштів до моменту поставки продукції за накладними № 17 та № 18 від 31.07.2003 року не суперечить положенням договору № 1 від 05.01.2003 року, якими встановлюються умови попередньої оплати поставок згідно до пунктів 4.2, 5.1 договору. Твердження позивача про те, що у платіжних документах відсутні посилання на накладні № 17 та № 18 від 31.07.2003 року і тому кошти, перераховані без посилання на вказані, не можуть прийматися в якості оплати за продукцію, поставлену за цими накладними, судом не враховується, оскільки на момент попередньої оплати продукції накладних № 17 та № 18 від 31 липня 2003 року не існувало і отже не могло бути посилань на ці накладні”.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. У даному разі це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він просив стягнути з відповідача заподіяні їм збитки.
Згідно п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарським судом припиняється провадження у справі якщо, відсутній предмет спору.
На підставі викладеного, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Любава” підлягає задоволенню частково, за таких підстав рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 підлягає скасуванню, а провадження по справі № 22/123 припиненню у зв'язку з тим, що сторону по справі ліквідовано.
Керуючись п. 1 ст. 80, ст. 101, п. 3 ст. 103 ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Любава” - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 16.10.2006 у справі № 22/123 скасувати. Провадження по справі № 22/123 припинити.
Матеріали справи № 22/123 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя Моторний О.А.
Судді Кошіль В.В.
Вербицька О.В.