РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" вересня 2006 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Фединяка В.Д.,
суддів: Меленко О.Є., Беркій О.Ю.,
секретаря Логажевської М.Б.,
за участю: представника апелянта - Грибика Р.О. та
адвоката ОСОБА_1,
позивачки ОСОБА_2 і її адвоката ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Більшівцівської сільської ради на рішення Галицького районного суду від 22 червня 2006 року, -
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2006 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Більшівцівської сільської ради про поновлення на роботі, стягнення середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу, зобов'язати відповідача прийняти листок непрацездатності з 06 по 26 квітня 2006 року і вжити заходи щодо оплати періоду тимчасової непрацездатності та надати позивачці невикористану відпустку за період роботи в 2005-2006 роках і стягнути 1000 грн. моральної шкоди.
Свої вимоги мотивувала тим, що вона працювала на посаді спеціаліста 2 категорії Більшівцівської сільської ради з 12 лютого 2002 року і розпорядженням відповідача НОМЕР_1 була звільнена з роботи по досягненню пенсійного віку.
Звільнення з роботи позивачка вважала незаконним, посилаючись на те, що таке звільнення мало місце в порушення ч.З ст. 40 КЗпП України, тобто у період її непрацездатності. Крім цього вказувала позивачка, що перед звільненням з роботи відповідачем їй не було надано право на відпустку за період роботи з 2005 по 2006 роки.
Рішенням Галицького районного суду від 22 червня 2006 року позов задоволено. ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді спеціаліста 2 категорії Більшівцівської сільської ради з 05 квітня 2006 року. Цим же рішенням зобов'язано Більшівцівську сільську раду прийняти листок непрацездатності ОСОБА_2 за період тимчасової непрацездатності з 06 по 26 квітня 2006 року і стягнуто з відповідача на користь позивачки 1021,57 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 500 грн. моральної шкоди.
Не погоджуючись з рішенням суду, представником Більшівцівської сільської ради подано апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що при вирішенні даного спору, судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права. Зокрема, на думку представника апелянта, суд не врахував того, що позивачку звільнено з роботи останнім днем після закінчення
Справа № 22-Ц-1039/2006 Головуючий у 1 інст. Мельник І.І.
Категорія 40 Доповідач Фединяк В.Д.
відпустки, як передбачено ст. З Закону України „Про відпустки". Про звільнення ОСОБА_2 з роботи, позивачці було відомо у день звільнення. Однак, вона відмовилась поставити підпис на розпорядженні про звільнення з роботи. Крім цього, вказував апелянт, позивачка використала право на щорічну відпустку, а за частину невикористаної відпустки за минулий рік, позивачці виплачено грошову компенсацію, так як вона не подавала заяви про надання їй такої відпустки. Така заява позивачкою була подана тільки 10 квітня 2006 року вже після звільнення її з роботи. Тому вважає, що позивачку звільнено з роботи з дотриманням закону.
У судовому засіданні представник Більшівцівської сільської ради апеляційну скаргу підтримав, просить задовольнити подану скаргу.
Позивачка ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнала, вважає цю скаргу безпідставною.
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що позивачку звільнено з роботи з порушенням вимог ст. З Закону України „Про відпустки", так як їй перед звільненням з роботи не надано невикористану щорічну відпустку за період роботи з 2005 по 2006 роки.
Також суд зазначив, що позивачку звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності, що є порушенням трудового законодавства. Тому суд поновив позивачку на роботі з 05 квітня 2006 року, стягнув з Більшівцівської сільської ради 1021,57 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу і 500 грн. моральної шкоди та зобов'язав відповідача прийняти листок непрацездатності позивачки з 06 по 26 квітня 2006 року і вжити заходів по його оплаті.
Такий висновок суду є передчасним і погодитись з ним не можна.
З матеріалів справив вбачається, що позивачка ОСОБА_2 03.03.1951 року народження, перебувала на службі в Більшівцівській сільській раді на посаді спеціаліста II категорії. Порядок і умови служби позивачки визначений Законом України „Про місцеве самоврядування в Україні".
За змістом ст. ст. 18, 20 Закону України „Про місцеве самоврядування" граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" у разі досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування.
Судом встановлено, що розпорядженням сільського голови с. Більшівці Галицького району від 06 березня 2006 року припинено службу ОСОБА_2 в органах місцевого самоврядування на посаді спеціаліста другої категорії у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі в Більшівцівській сільській раді. У цьому розпорядженні вказано, що днем звільнення з роботи ОСОБА_2 вважати останній день відпустки. Оскільки позивачка з 22 лютого по 24 березня 2006 року перебувала в щорічній відпустці, у період якої з 06.03 по 17.03.2006 року була тимчасово непрацездатною, то датою звільнення позивачки з роботи вважається останній день відпустки, тобто 5 квітня 2006 року. Зазначені обставини не заперечуються сторонами і підтверджуються копією розпорядження про припинення служби та записом в копії трудової книжки про звільнення з роботи (а.с. 14, 37).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що поновляючи ОСОБА_2 на службі в органах місцевого самоврядування, судом першої інстанції допущено порушення ст. ст. 18, 20 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", так як не враховано того, що 03 березня 2006 року позивачка досягла граничного віку перебування на службі.
Термін перебування на службі позивачці не продовжувався.
Оскільки ОСОБА_2, знаючи, що нею досягнуто граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування, перебуваючи в щорічній відпустці по 24 березня 2006 року, в період якої 12 днів тимчасово була непрацездатною, вона не зверталась з заявою до відповідача про надання їй відпустки за 2005-2006 роки, то суд вважає, що позивачку правомірно звільнено з роботи виплатою компенсації за вказану невикористану відпустку. ОСОБА_2 подала заяву про надання їй відпустки 10.04.2006 року вже після звільнення з роботи.
Так як позивачку з дотриманням вимог ст. З Закону України „Про відпустки" звільнено з роботи, то не підлягають задоволенню вимоги позивачки щодо відшкодування їй моральної шкоди, оскільки не встановлено вини відповідача у заподіянні позивачці такої шкоди.
Не підлягають також задоволенню позовні вимоги позивачки щодо оплати тимчасової непрацездатності, оскільки така непрацездатність позивачки наступила після звільнення її з роботи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу Більшівцівської сільської ради задовольнити. Рішення Галицького районного суду від 22 червня 2006 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до Більшівцівської сільської ради про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди і у вимозі щодо оплати тимчасової непрацездатності з 06 по 26 квітня 2006 року відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.