ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2025 року   ЛуцькСправа № 140/1443/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,  

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо не зарахування періоду роботи в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 01.04.1997 та з 03.05.1997 по 30.09.2002; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області зарахувати період роботи в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 01.04.1997 та з 03.05.1997 по 30.09.2002 до страхового стажу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильській катастрофи та постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення. 23.12.2024 звернулась до територіального органу ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак, листом від 08.01.2025 відповідач 1 повідомив позивача, що рішенням ГУ ПФУ у Вінницькій області позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 01.04.1997 та з 03.05.1997 по 30.09.2002, оскільки відтиск печатки в трудовій книжці не прийнятний для прийняття змісту та не зазначено назву підприємства.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача 2, вважає їх протиправними, оскільки поганий відтиск печатки допущений внаслідок неуважності працівника, який засвідчував відповідний запис в трудовій книжці. Установа, яка вносила відповідний запис припинила своє існування шляхом ліквідації, усунути дані недоліки неможливо. Документи по радгоспу «Піщанський» були знищені пожежею 04.10.2002. За таких обставин, просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до пункту 2 частини першої статті 262 КАС України.

У відзиві на позовну заяву  від 27.02.2025 відповідач 1 - ГУ ПФУ у Волинській області

просить суд відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог. Зазначає, що 06.11.2024 позивач звернулась із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». В ході автоматизованого розподілу за принципом екстериторіальності справа передана до ГУ ПФУ в Вінницькій області, а тому Головне управління виконало виключно 2 функції: прийняло заяву позивача та направило відповідь за результатами розгляду такої заяви. Отже, Головне управління не приймало жодного розпорядчого акта за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та є неналежним відповідачем по справі.

Відповідач 2 - ГУ ПФУ в Вінницькій області у відзиві на позовну заяву від 10.03.2025 просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що аналіз наданих документів показав, що страховий стаж позивача становить 7 років 05 місяців 11 днів. Вік позивача 57 років 5 місяців. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки з 16.01.1989 по 01.04.1997, оскільки даний період посвідчений печаткою відтиск якої не придатний для сприйняття змісту; з 03.05.1997 по 30.09.2002, оскільки не зазначено назву підприємства на яке було прийнято особу на роботу, що є порушенням ведення трудових книжок працівників. Інших документів для підтвердження спірного періоду роботи позивачем надано не було. Отже, Головним управлінням правомірно відмовило у призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.04.1994. Проживає в с. Іваномисль Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

23.12.2024 позивач звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення їй пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За принципом екстериторіальності заява та додані до неї документи передані до ГУ ПФУ в Вінницькій області для вирішення питання про призначення пенсії.

Так, 25.12.2024 ГУ ПФУ в Вінницькій області прийнято рішення №032950007285 про відмову позивачу у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у зв`язку з відсутністю страхового стажу.

Вважаючи дії, щодо не зарахування страхового стажу протиправними, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які виникли між сторонами, суд керується і виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі за текстом - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі за текстом - Закон № 1058-ІV).

Частиною першою статті 9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV), передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 цього Закону. Зокрема, право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 цього Закону визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно з частиною 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Пунктом 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, зокрема, що потерпілі від Чорнобильської катастрофи - особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.03.2003 і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Відповідачами не заперечується, той факт, що позивач на час зверненням про призначення пенсії проживала в зоні гарантованого добровільного відселення 36 років 4 місяці 26 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року – 6 років 8 місяців 10 днів.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі також - Порядок №637).

Відповідно до пункту 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Згідно пункту 1.1 цієї Інструкції трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п. 2.2 Інструкції).

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції).

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції).

Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162.

З копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 13.12.1987 вбачається, шо позивач працювала дояркою в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 15.12.1995; в агрофірмі «Нива» з 15.12.1995 по 01.04.1997, з 03.05.1997 по 02.03.2000; в СГВК «Нива» з 02.03.2000 по 30.09.2002.

Не зараховуючи вищевказані періоди до страхового стажу позивача відповідач зазначив, що посвідчений печаткою відтиск не придатний для сприйняття змісту та не зазначено назву підприємства на яке було прийнято особу на роботу.

Суд вважає дані доводи відповідача щодо не зарахування вказаного періоду роботи до страхового стажу безпідставними, оскільки відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, більш того, недоліки її заповнення не можуть бути підставою для висновку про відсутність трудового стажу ОСОБА_1 за спірний період, а підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання роботодавцем усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Також суд зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Отже, обставини, на які посилається відповідач 2, не є належними підставами для відмови у призначенні позивачу пенсії із зменшенням пенсійного віку, а тому рішення про відмову в призначенні пенсії №032950007285 від 25.12.2024 визнається протиправним, а спірні періоди роботи позивача з 16.01.1989 по 01.04.1997 та з 03.05.1997 по 30.09.2002 такими, що підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру, зокрема і в частині суб`єкта владних повноважень, який має вирішувати питання про призначення позивачці пенсії, суд враховує наступне.

Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі Конвенція), яка була ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

У пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Фокін проти України" ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Враховуючи наведене, а також те, що на час звернення за призначенням пенсії позивачці виповнилось 57 років, її страховий стаж становить понад 20 років, проживала в зоні гарантованого добровільного відселення 36 років 4 місяці 26 днів, в тому числі станом на 01.01.1993 року – 6 років 8 місяців 10 днів , суд дійшов висновку, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення з заявою про її призначення, тобто з 23.12.2024.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

За таких обставин суд не може підміняти Пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з призначення пенсій громадянам, а належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву про призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2018 року по справі №348/2160/15-а.

Таким чином, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень дійшов висновку зобов`язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати  до страхового стажу позивача  періоди роботи в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 15.12.1995; в агрофірмі «Нива» з 15.12.1995 по 01.04.1997, з 03.05.1997 по 02.03.2000; в СГВК «Нива» з 02.03.2000 по 30.09.2002, та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву позивача від 23.12.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд наголошує, що при повторному розгляді заяви позивача відповідач не може прийняти рішення, яке по суті повторює рішення, що визнані судом протиправними, і повинен вирішити заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій справі.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частини статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатила судовий збір в сумі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією від 13.01.2025.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинської області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, код ЄДРПОУ 13358826), Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області (21100, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Зодчих, будинок 22, код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області №032950007285 від 25.12.2024 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи в радгоспі «Піщанський» з 16.01.1989 по 15.12.1995; в агрофірмі «Нива» з 15.12.1995 по 01.04.1997, з 03.05.1997 по 02.03.2000; в СГВК «Нива» з 02.03.2000 по 30.09.2002.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.12.2024 про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (тисячу двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя                                                                                                  В.В. Мачульський