справа № 631/277/25

провадження № 3/631/188/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2025 року                                                        селище Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Мащенко C. В., розглянувши в залі судових засідань № 1 приміщення суду матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки селища міського типу Нова Водолага

Нововодолазького району Харківської області,

громадянки України (паспорт серії НОМЕР_1 ,

виданий Нововодолазьким РО ГУ ДМС України в Харківській області 19.09.2013 року), яка працює продавцем у ФОП ОСОБА_2 ,

із ідентифікаційним кодом платника податків НОМЕР_2 ,

без утриманців, зареєстрована та проживає за адресом:

АДРЕСА_1 ;

за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

в с т а н о в и в:

Головним державним інспектором ГУ ДПС у Харківській області Здор Н. А., керуючись положеннями статей 254 - 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 року (із змінами та доповненнями), складено протокол про адміністративне правопорушення № 353/20-40-07-30, що надійшов до Нововодолазького районного суду Харківської області 20.03.2025 року (вхідний № 1482/25-вх), був зареєстрований під єдиним унікальним № 631/277/25 (провадження № 3/631/188/25) й згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, переданий на розгляд головуючого судді Мащенко С. В.

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення № 353/20-40-07-30, в ході проведення головним державним інспектором ГУ ДПС у Харківській області Здор Н. А. перевірки господарського об`єкту - магазину, який розташований за адресом: АДРЕСА_2 ,- де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_2 , встановлено проведення розрахункових операцій через РРО без зазначення штрихового коду марки акцизного податку при роздрібній торгівлі алкогольними напоями, порушення порядку обліку товарних запасів за місцем їх зберігання та реалізації. Факт порушення зафіксований актом перевірки (бланк № 005398 від 05.03.2025 року). Отже, ОСОБА_1 порушила пункти 1, 2, 11, 12 статті 3 Закону України «Про застосування РРО у сфері торгівлі громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 року (із змінами та доповненнями), за що передбачена відповідальність частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 - до судді не з`явилась, хоча про дату і місце розгляду справи була сповіщена своєчасно та належним чином, пояснень щодо обставин вчинення нею адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не надала й про причини своєї неявки суддю не сповістила.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ратифікуючи Конвенцію, Україна взяла на себе обов`язки гарантувати кожній особі права та свободи, закріплені в Конвенції, включаючи право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

Поняття справедливого судового розгляду передбачає можливість для особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, бути присутнім у суді під час розгляду суддею його справи. Ця можливість випливає із об`єкта і цілі статті 6 Конвенції, оскільки здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, передбачає можливість вказаної особи бути вислуханою, а також необхідність перевірити точність її тверджень і співставити їх з матеріалами судової справи.

Разом з тим, керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суддя виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява № 28249/95), в якому зазначено, що право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява №3236/03) вказує, що сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду з прав людини вбачається, що питання про порушення статті 17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка закріплює один із основоположних її принципів - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою її статтею, положення якої у конкретному випадку дають підстави зробити висновок про зловживання особою наданим їй правом та потребою з боку держави регулювання доступу до суду.

Змістом статті 277 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначений п`ятнадцятиденний строк розгляду справ про адміністративні правопорушення. При цьому частиною 2 статті 38 вищевказаного нормативно-правового акту встановлено, що якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

За обставин, що справа про адміністративне правопорушення, яка розглядається, не відноситься до зазначених у частинах третій - шостій статті 38 наведеного вище кодексу, ураховуючи викладене та беручи до уваги те, що суддя, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації особою, відносно якої складений протокол про адміністративне правопорушення, що не з`явилась, її процесуальних прав на безпосередню участь в судовому провадженні, вважаю за можливе перейти до стадії підготовки справи до розгляду за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, оскільки затягування цієї стадії процесу нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Тим більше, що стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення не містить імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Розглядаючи по суті матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення проступку, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддею встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення № 353/20-40-07-30, а також інші матеріали справи про адміністративне правопорушення складені без дотримання вимог, передбачених приписами статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, процедура оформлення уповноваженими особами протоколів про адміністративне правопорушення визначена Кодексом України про адміністративні правопорушення, а особами, які є працівниками відповідних органів Державної податкової служби України - ще й Інструкцією з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (із змінами та доповненнями).

При цьому зазначений наказ прийнятий, як чітко обумовлено його преамбулою, саме з метою правильного та єдиного застосування податковими органами законодавства з питань притягнення до адміністративної відповідальності правопорушників.

Отже, частина 1 та 2 статті 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення обумовлює, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності, що, у разі його оформлення, робиться не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

При цьому, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами. У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання. При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього кодексу, про що робиться відмітка у протоколі (стаття 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Аналогічні за своїм змістом норми щодо порядку складення уповноваженою особою протоколу про адміністративне правопорушення, містяться й в Інструкції з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення.

Зокрема, пункти 3 – 6 і 9 розділу ІІ цієї Інструкції обумовлюють, що протокол про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку за формою згідно з цією інструкцією. Зміст Протоколу повинен відповідати вимогам, викладеним у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Усі реквізити Протоколу заповнюються чорнилом чорного або синього кольору розбірливим почерком державною мовою. Не допускаються закреслювання або виправлення відомостей, що заносяться до Протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як Протокол підписаний особою, відносно якої він складений. Протокол складається у двох примірниках та підписується посадовою особою, яка склала Протокол, особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також свідками і понятими, якщо такі є.

Відповідно до пункту 15 розділу ІІ тієї ж Інструкції до протоколу долучаються матеріали, що підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення, та документи, що можуть свідчити про обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність особи (за наявності). Кожний документ повинен мати свої реквізити (дату, назву, підписи тощо), містити достовірну інформацію та відповідати вимогам законодавства України про адміністративні правопорушення.

Проте наведений підзаконний нормативно-правовий акт, який встановлює порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в податкових органах, а також процедуру складання протоколів про адміністративні правопорушення, головним державним інспектором ГУ ДПС у Харківській області Здор Н. А. не урахований й складений нею протокол про адміністративні правопорушення № 353/20-40-07-30 містить неточності та інші процесуальні недоліки.

Так, ретельно вивчаючи протокол та додані до нього документи й матеріали, що містять інформацію про правопорушення, встановлено, що: як докази вчиненого правопорушення головним державним інспектором надано акт (довідка) фактичної перевірки (бланк № 005397 від 05.03.2025 року), хоча в протоколі зазначений акт (довідка) фактичної перевірки (бланк № 005398 від 05.03.2025 року), та який складений не на особу, відносно якої суддею розглядається справа.

Відтак, зазначені вище недоліки унеможливлюють розгляд адміністративного протоколу по суті та перешкоджають судді зробити законний та обґрунтований висновок щодо дотримання процедури документування вчинення правопорушником інкримінованого йому проступку.

Відповідно до приписів статті 19 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (Закон України № 254к/96-ВР), органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, державні органи наділені лише тими повноваженнями і компетенцією, які визначені законом і не можуть на свій розсуд привласнювати повноваження інших державних органів.

Згідно зі змістом статті 129 Конституції України, розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Із приписів абзацу 26 пункту 1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення вбачається, що саме до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та його територіальних органів належить складення протоколів про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Нормою права, яка міститься у статті 1 зазначеного кодифікованого акту, передбачено, що його завданням є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

При цьому, частини 1 і 2 статті 7 цього кодифікованого закону України регламентують, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Для забезпечення однакового і правильного застосування судами загальної юрисдикції положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилкам при розгляді справ про адміністративні правопорушення, суди вищих інстанцій неодноразово звертали увагу суддів першої інстанції на те, що при розгляді справ цієї категорії суди повинні забезпечувати своєчасне, всебічне, повне та об`єктивне дослідження всіх обставин, передбачених статтями 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України», що є обов`язковим до застосуванням судами України, визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Аналізуючи у цьому аспекті діюче законодавство щодо проступку, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя переконується, що положення чинного законодавства України з цього приводу повністю відповідають вимогам «якості закону» в розумінні Європейського суду з прав людини, а тому підлягають застосуванню.

Доходячи такого висновку суддя враховує приписи статей 68 та 57 Конституції України, як норм прямої дії, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України . Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. Кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Отже, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закон України «Про Національну поліцію» та Інструкція з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення були доведені до відома громадян України шляхом публікації в офіціальних джерелах масової інформації, а також на офіційному веб-порталі Верховної Ради України – веб-сайті «Законодавство України».

З`ясовуючи обставини, передбачені статтями 247 і 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя враховує, що стаття 9 цього кодексу адміністративним правопорушенням (проступком) визначає протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Одночасно із цим, статті 10 та 11 цього ж кодифікованого закону роз`яснюють, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, а вчиненим з необережності - коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Отже, вирішуючи питання чи мало місце правопорушення, за яке особа притягується до відповідальності, чи містить її діяння склад адміністративного правопорушення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення, чи належить вона до суб`єктів цього правопорушення та чи є особа винною у його вчиненні, суддя не в змозі прийди до однозначних висновків внаслідок допущених повноважною особою управління податкового аудиту Головного управління ДПС у Харківській області наведених вище недоліків, які є змістовно та суто процесуальними.

Слід зауважити, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який офіційно засвідчує факт вчинення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, неправомірних дій, та фіксує закінчення діяльності компетентних осіб щодо збирання, оцінки та перевірки доказів. Тобто протокол є, начебто й скоріше за все, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, звинувачувальним документом, якому завжди передує момент виявлення відповідного проступку.

Крім того, уповноваженому на складення протоколу про адміністративне правопорушення суб`єкту також слід пам`ятати про приписи частини 2 статті 254 вказаного кодексу, які мовлять про те, що протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Також, норма права, яка передбачена статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, констатує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, виявлені суддею порушення є процесуальними, мають важливе значення і перешкоджають розгляду справи про адміністративне правопорушення по суті, в тому числі у зв`язку із тим, що протокол, складений із порушенням процесуального закону, не може бути предметом розгляду й підлягає поверненню особі, яка його склала.

Пленум Верховного Суду України у пункті 24 своєї Постанови № 14 від 23 грудня 2005 року визнав правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статі 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

На такій же правовій позиції стоїть й Верховний суд України, який у пункту 2 своєї Постанови Пленуму № 13 від 25.05.1998 року (із змінами та доповненнями, внесеними Постановою Пленуму № 5 від 03.03.2000 року) зазначає, що у випадках складення протоколу не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог статі 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, неприєднання до нього документів, що підтверджують особу, яка притягається до відповідальності, повноважень на виконання функцій держави, чи копії постанови (при повторному притягненні особи до відповідальності на підставі Закону) суддя зобов`язаний своєю постановою повернути протокол відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.

Таким чином, оцінивши матеріали справи та наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, своєчасному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, ураховуючи, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен вжити всіх передбачених законом заходів для повного, всебічного і об`єктивного дослідження доказів по справі й беручи до уваги, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, а не на суд, вважаю, що протокол про адміністративне правопорушення № 353/20-40-07-30, складений головним державним інспектором ГУ ДПС у Харківській області Здор Н. А. та додані до нього документи, слід повернути повноважній особі, яка їх склала, для належного оформлення.

Приймаючи постанову, суддя також вважає за необхідне зазначити, що пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд – у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді судді належного суду.

На підставі викладеного, керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року в Римі, підписаної Високими Договірними Сторонами й ратифікованої Україною 17.07.1997 року; статтями 19, 57, 68, 125 і 129 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-ІV (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року; рішенням Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 року у справі «Щокін проти України»; Інструкцією з оформлення податковими органами матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України № 566 від 02.07.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановами Пленуму № 13 від 25.05.1998 року (із змінами та доповненнями, внесеними Постановою Пленуму № 5 від 03.03.2000 року) і № 14 від 23 грудня 2005 року, а також статтями 1, 7, 9 – 11, 122-2, 245, 246, 247, 249 - 252, частинами 1 і 2 статті 254, частиною 1 статті 255, статтею 256, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 278, 280, 283 – 285, частиною 2 статті 287, статтями 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення № 8073-Х від 07.12.1984 року (із змінами та доповненнями), -

п о с т а н о в и в:

Протокол про адміністративне правопорушення № 353/20-40-07-30, складений головним державним інспектором ГУ ДПС у Харківській області Здор Наталією Анатолівною відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо притягнення її до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 155-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а також додані до нього документи, повернути особі, яка його склала, а саме: головному державному інспектору ГУ ДПС у Харківській області Здор Наталії Анатоліївні,- для належного оформлення.

Постанова оскарженню не підлягає і набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанову прийнято, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя                                                                        С. В. Мащенко