ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 553/2982/23 Номер провадження 22-ц/814/1224/25Головуючий у 1-й інстанції Москаленко В.В. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2025 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Обідіної О. І.,

суддів: Бутенко С.Б., Карпушина Г.Л.,

за участю секретаря Дороженка Р.Г.,

розглянула в судовому засіданні в м. Полтава, апеляційну скаргу представника позивача  ОСОБА_1 - адвоката Остапенко Ірини Олександрівни на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство "Українська транспортна страхова компанія" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 582511,84 матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, а також витрат за послуги евакуатора в сумі 13600 грн., моральної шкоди 30000 грн. та судових витрат по справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 05.09.2022 на 125 км. автомобільної дороги Київ-Харків відбулась ДТП за участю транспортних засобів - автомобіля DODGE DURANGO д.н.з. НОМЕР_1 під його керуванням та вантажівки MAN TGX 18.400 д.н.з. НОМЕР_2 з напівпричепом BENALU TX34CW д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_3 .

Згідно полісу № АР/6418497 та № АР/6418541 обов`язкового страхування ЦПВНТЗ страхувальником транспортного засобу MAN з напівпричепом BENALU є його власник відповідач ОСОБА_2 .

Постановою Яготинського районного суду Київської області від 04.10.2022, залишеною в силі постановою Київського апеляційного суду від 31.05.2023, водія ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні вказаної ДТП.

Страховою компанією ПрАТ «УТСК» здійснено йому страхове відшкодування у розмірі 159500 грн.

Враховуючі, шо виплаченої страховиком суми є недостатньо для відшкодування завданої матеріальної шкоди, він звернувся до власника ТЗ з вимогою про її відшкодування, яка залишилася без належного реагування, що стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позивачем правових підстав для покладення на відповідача, як власника транспортного засобу, відповідальності по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди.

Не погодившись з рішенням суду, адвокат Остапенко І.О., яка діє в інтересах позивача, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вказує, що між водієм ОСОБА_3 , який проходив стажування у відповідача як його працівник, існували фактичні трудові відносини, що доводиться зібраними по справі доказами, яким суд не дав належної оцінки, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача як з роботодавця у відповідності до ст. 1172 ЦК України завданої шкоди його працівником.

Наполягає на тому, що саме ОСОБА_2 , як власник джерела підвищеної небезпеки, має відшкодувати матеріальну та моральну шкоду потерпілій стороні.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 05.09.2022 о 17:30 год. на 125 км. а/д Київ-Харків водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом MAN TGX 18.400, д.н.з. НОМЕР_2 , із напівпричіпом «Benalu TX 34 CW», д.н.з. НОМЕР_4 , був не уважним, перед початком руху (розворот) не переконався, що це буде безпечним та скоїв зіткнення з транспортним засобом «Dodge Durango», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався назустріч, чим порушив вимоги п. 2.3 б, 10.1 ПДР України. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Постановою Яготинського районного суду Київської області від 04.10.2022 у справі №382/950/22, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 31.05.2023 та набрала законної сили, ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні вищевказаного ДТП, та накладено стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП у вигляді штрафу в сумі 850 грн.

Матеріалами справи доводиться, що власником транспортного засобу «Dodge Durango», д.н.з. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , а власником транспортного засобу MAN TGX 18.400, д.н.з. НОМЕР_2 , із напівпричіпом «Benalu TX 34 CW», д.н.з. НОМЕР_4 з 19.08.2022 по 23.09.2022, тобто станом на момент ДТП є ОСОБА_2 .

Відповідальність власника транспортного засобу MAN TGX 18.400, д.н.з. НОМЕР_2 , із напівпричіпом «Benalu TX 34 CW», д.н.з. НОМЕР_4 , ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «Українська транспортна страхова компанія», яка після отримання заяви ОСОБА_1 та проведення огляду його пошкодженого автомобіля, здійснила страхову виплату в сумі 159500 грн., за мінусом франшизи.

Враховуючи недостатність виплачених коштів в якості страхового відшкодування, оскільки вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу автомобіля «Dodge Durango», становила 742011,34 грн., ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, обґрунтувавши його підстави положеннями статей 1172, 1194 ЦК України, до ОСОБА_2 , як власника джерела підвищеної небезпеки, з яким винуватець ДТП водій ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах, про стягнення матеріального збитку в сумі 582511,84 грн..

Крім того, позивач в порядку ст.23 ЦК України просив стягнути з власника джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_2 моральну шкоду, яку оцінив в 30000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту перебування водія ОСОБА_3 в трудових відносинах з власником автомобіля ОСОБА_2 , що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для покладання на останнього відповідальності по відшкодуванню матеріальної шкоди в розумінні положень ст. 1172 ЦК.

Зазначивши при цьому, шо належним володільцем автомобіля на час скоєння ДТП був саме водій ОСОБА_3 , який на достатній правовій підставі керував транспортним засобом, а відтак має відповідати за спричинену з його вини матеріальну та моральну шкоду.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо-і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Трудові відносини працівників регулюються нормами Кодексу законів про працю України, в якому, зокрема частиною 2 статті 2, передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Обов`язковою умовою відшкодування шкоди власником транспортного засобу, є виконання водієм, який винний у ДТП, роботи, яка передбачена умовами трудового договору.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Заявляючи вимогу про стягнення з ОСОБА_2 , який є власником джерела підвищеної небезпеки, заподіяної в ДТП шкоди, позивач мав довести існування між ним та винною особою трудових відносин, тобто правових підстав, визначених положеннями ст.1172 ЦК України.

У зв`язку з чим до предмета доказування в даній справі відноситься доведення потерпілим ОСОБА_1 факту перебування водія ОСОБА_4 в трудових відносинах з роботодавцем ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач ОСОБА_1 вказував, що під час оформлення дорожньо-транспортної пригоди водій вантажівки повідомляв, що перебуває на випробувальному терміні у свого роботодавця і це його перший виїзд, а також посилався на скріншоти «Getcontact» та з сервісу «Опендатабот», з яких слідує, що ОСОБА_2 має відношення до вирощування та торгівлі зерновими культурами, а отже використовує джерело підвищеної небезпеки для торгівлі зерновими.

Між тим, по справі вбачається, що ОСОБА_2 на обліку в податкових органах як ФОП чи як особа, шо проводить незалежну професійну діяльність не перебуває, будь-які дані, які-б свідчили про прийняття ним на роботу водія ОСОБА_4 в ГУ ДПС відсутні.

Натомість матеріла справи містять декларацію, з якої вбачається, що ОСОБА_2 отримував заробітну плату за основним місцем роботи в сумі 281996 грн. в ТОВ «Маїсадур Семанс Україна» код 35570547.

Щодо наданої позивачем інформації з сервісу «Опендатабот», то з останньої слідує що ТОВ «Мас Сідс Україна» код 35570547, займається основною діяльністю - вирощуванням зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур, та додатковою діяльністю - оптова торгівля зерном.

Таким чином, оцінивши надані стороною позивача докази, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що останні не можуть бути прийняті до уваги, як належні та допустимі, оскільки не доводять існування обставин, якими позивач обґрунтовував заявлені вимоги, тобто факт перебування ОСОБА_4 в трудових відносинах з власником джерела підвищеної небезпеки ОСОБА_2 .

Врахувавши, що між власником транспортного засобу – джерела підвищеної небезпеки та водієм, який керував цим транспортним засобом на відповідній правовій підставі, не встановлено наявності трудових відносин, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для відшкодування заподіяної шкоди ОСОБА_2 , як власником транспортного засобу.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку по відшкодуванню шкоди в силу ст. 1187 ЦК України, оскільки водій ОСОБА_4 на час скоєння ДТП керував транспортним засобом на достатній правовій підставі, в нього були як водійське посвідчення, так і відповідне свідоцтво про реєстрацію автомобіля, що свідчить про його статус володільця до якого правомірно від власника транспортного засобу перейшло право керування автомобілем.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять доказів, які б свідчили про їх помилковість.

Посилання апелянта на здійснення водієм ОСОБА_3 стажування у роботодавця ОСОБА_2 є лише припущенням, не доведеним належними доказами перебування вказаних осіб в трудових відносинах.

Також є помилковими доводи скарги про не застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 1187 ЦК України та не відшкодування шкоди з власника транспортного засобу.

Так, згідно пункту 2.2 Правил дорожнього руху України власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Аналіз змісту наведеного пункту Правил дорожнього руху і ч. 2 ст. 1187 ЦК України у їх взаємозв`язку приводить до висновку, що коли особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником, то саме ця особа є володільцем транспортного засобу і буде нести відповідальність за завдання шкоди.

Таким чином, факт правомірності володіння особою транспортним засобом є достатньою підставою для покладення на неї, а не на власника транспортного засобу, цивільно-правової відповідальності у випадках, визначених положеннями ст. 1187 ЦК України.

Враховуючи передачу права керування ОСОБА_3 , який на час скоєння ДТП був володільцем транспортного засобу, підстави для стягнення шкоди з ОСОБА_2 , як власника авто, відсутні.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, яке ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Остапенко Ірини Олександрівни залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 03 квітня 2025 року.

Судді : Обідіна О.І. Бутенко С.Б. Карпушин Г.Л.