КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30.10.2007 № 48/198
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 (довіреність № 4570 від 13.10.2006), ОСОБА_3 (довіреність № 4570 від 13.10.2006);
від відповідача - Осадчук Р.М. (довіреність б/н від 10.08.2007);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м.Києва від 17.07.2007
у справі № 48/198
за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
до Комунального підприємства "Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них"
про визнання договору продовженим
ВСТАНОВИВ:
Обставини справи:
Рішенням Господарського суду м.Києва від17.07.2007 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Позивач не погоджуючись із вищевказаним рішенням господарського суду першої інстанції звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати. На думку заявника апеляційної скарги, господарським судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права. Так позивач зазначає, що господарський суд першої інстанції всупереч нормам Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, зокрема, частини 3 ст. 17 Закону, в якій закріплене переважне право позивача на продовження договору оренди, за інших рівних умов, на новий термін, прийшов до висновку про відсутність у позивача переважного права на продовження договору оренди 16,8 кв. м. площі підземного пішохідного переходу по вул. Спаська. Також господарський суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв наявні у матеріалах справи докази про належне виконання позивачем зобов'язань за договором оренди, а саме: дозвіл на розміщення кіоску обміну валюти, товарів народного споживання від 12.01.1996 за № 75, проектно-кошторисну документацію, документи, пов'язані із страхуванням об'єкта оренди та укладений між позивачем та відповідачем договір оренди № 7 від 05.01.1998, який договором від 30.03.1999 був продовжений до 31.12.1999.
Крім того, позивач вважає, що господарський суд першої інстанції в порушення норм процесуального права прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі, і це відповідно до ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення господарського суду першої інстанції. При цьому позивач зазначає, що 06.09.2006 він звернувся до Київської міської ради з клопотанням стосовно продовження терміну дії договору оренди 16,8 кв. м. нежилої площі підземного пішохідного переходу по вул. Спаська, оскільки згідно з п. 5.4. договору оренди дозвіл на продовження строку оренди надає Київська міська рада. В задоволенні клопотання позивача про продовження терміну дії договору оренди Київською міською радою не було відмовлено. Із умов договору оренди №24 від 28.10.2003 вбачається, що відповідач не наділений ні правом приймати рішення щодо продовження терміну дії договору оренди, ні правом відмовляти в його продовженні. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 29 Закону України ”Про місцеве самоврядування” та ч. 1 ст. 5 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” управління майном, що належить до комунальної власності територіальної громади є власними (самоврядними) повноваженнями органу місцевого самоврядування, в даному випадку Київської міської ради. Отже, господарський суд першої інстанції, відмовивши в задоволенні позову фактично прийняв рішення про права і обов'язки Київської міської ради, яка не була залучена до участі у справі.
До того ж, позивач зазначає, що Київська міська державна адміністрація надала відповідне доручення за № 016-Г-13275 від 12.09.2006 стосовно розгляду заяви позивача про продовження дії договору оренди. Однак, відповідач ігноруючи вказане доручення Київської міської державної адміністрації, листами від 04.10.2006 № Г-3196 та від 06.10.2006 № 01-20/2858 безпідставно відмовив позивачу в продовженні договору оренди. Таким чином, відповідач, незаконно та безпідставно відмовивши в укладенні договору оренди, порушив права та інтереси відповідача, охоронювані Конституцією України та законами України.
Також, позивач вказує на те, що у п. 9.4. договору оренди встановлено, що одностороння відмова від договору не допускається, а п. 9.6. договору оренди містить вказівку щодо можливості розірвання договору лише за погодження сторін, а на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та за інших підстав, передбачених законодавчими актами. Оскільки відповідач протягом дії договору оренди до суду з позовом про розірвання договору оренди з підстав невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором не звертався, то висновки господарського суду першої інстанції про неналежне виконання позивачем умов договору оренди не відповідають дійсним обставинам справи.
Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін з підстав зазначених у рішення господарського суду першої інстанції. Крім того, відповідач зазначає, що оскільки строк дії договору оренди № 24 від 28.10.2003 закінчився 27.10.2006, то сплачена позивачем після закінчення строку дії договору оренди орендна плата відповідачем поверталась позивачу.
В судовому засіданні 30.10.2007 від представника відповідача надійшло усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів.
Представники позивача заперечують проти задоволення клопотання представника відповідача.
Апеляцій господарський суд, розглянувши заявлене представником відповідача клопотання, дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки вважає, що спір може бути вирішено в даному судовому засіданні і без надання відповідачем додаткових доказів, а згідно із ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладається коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному судовому засіданні.
При розгляді апеляційної скарги, апеляційним господарським судом були заслухані пояснення представників сторін, досліджені матеріали справи та встановлено наступне.
Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про визнання продовженим на той самий термін і на тих самих умовах договору оренди № 24 від 28.10.2003 16,8 кв. м. нежилої площі підземного пішохідного переходу по вул. Спаська, укладеного між позивачем та відповідачем.
Рішенням господарського суду першої інстанції в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування вказаного рішення, виходячи з наступного.
10.07.2003 Київською міською радою прийнято рішення № 677/837, про передачу в тимчасове користування на умовах оренди нежитлових приміщень, згідно із додатком № 3; доручено балансоутримувачам відповідних будинків - об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва укласти договори оренди в установленому порядку.
Згідно із додатком № 3 до рішення Київської міської ради № 677/837 від 10.07.2003 Комунальному підприємству ”Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району” (відповідач), як орендодавцю доручено укласти з ПП ОСОБА_1 (позивач) договір оренди частини підземного пішохідного переходу по вул. Спаській, загальною площею 16,80 кв. м., зі строком дії на 3 роки.
Відповідно до ст. 5 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” орендодавцями, зокрема, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке перебуває у комунальній власності.
На підставі вищевказаного рішення Київської міської ради, 28.10.2003 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 24 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі договір оренди), за умовами якого відповідач, як орендодавець, передав, а позивач, як орендар, прийняв в оренду 16,8 кв. м. нежилої площі підземного пішохідного переходу по вул. Спаська для встановлення кіоску по торгівлі товарами народного споживання.
Відповідно до п. 2.4. договору оренди об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі ШЕУ Подільського району, який є орендодавцем.
Оскільки спірне майно перебуває у комунальній власності, то правовідносини щодо його оренди регулюються Законом України ”Про оренду державного та комунального майна”.
Пролонгація договорів оренди комунального майна (продовження договорі оренди на той самий термін і на тих самих умовах) регулюється ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна”, згідно із якою у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Відповідно до п. 12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України ”Про деякі питання практики застосування Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” від 25.05.2000 № 02-5/237 заву про припинення або зміни умов договору може бути подано заінтересованою стороною і до закінчення строку дії договору.
Відповідно до п. 9.1. договору оренди термін дії вказаного договору встановлено до 27.10.2006.
Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, апеляційний господарський суд встановив, що відповідач (орендодавець по спірному договору оренди) листом № 519 від 27.09.2006 (а. с. 79) до закінчення строку дії договору оренди повідомив позивача про те, що термін дії договору оренди закінчується 27.10.2006 і в подальшому продовжуватись не буде. В судовому засіданні представник позивача не заперечував факту отримання позивачем зазначеного листа.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист відповідача № 01-20/2858 від 06.10.2006, яким останній ще раз повідомив позивача про те, що термін дії договору оренди закінчується 27.10.2006 і в подальшому продовжуватись не буде. Отримання зазначеного листа позивачем підтверджує сам позивач посилаючись в позовній заяві на нього.
Із наведеного слідує, що спірний договір оренди не був продовженим на той самий строк і на тих самих умовах внаслідок того, що відповідач звернувся до позивача із заявою про його припинення.
Згідно із п. 9.5. договору оренди договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Частиною 2 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” також передбачено, що договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Таким чином, враховуючи, що відповідач у встановленому чинним законодавством порядку попередив позивача про припинення дії договору оренди № 24 від 28.10.2003 і відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та п. 9.5. договору оренди цей договір припинив свою дію 27.10.2006, то господарський суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що визнати продовженим договір оренди № 24 від 28.10.2003 на той самий термін і на тих самих умовах відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” підстав немає.
Щодо посилань позивача в обґрунтування позовних вимог на те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу в продовженні договору оренди, порушивши таким чином вимоги ч. 3 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та п. 5.4. договору оренди, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” (в редакції чинній на момент закінчення дії договору оренди та подання позивачем позову до суду) після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.
Визначене вказаною нормою право передбачено і умовами договору.
Так, відповідно до п. 5.4. договору оренди позивач після закінчення терміну дії цього договору має переважне право за інших рівних умов, на продовження дії договору, за умовами належного виконання своїх обов'язків за цим договором. Дозвіл на продовження строку оренди надає Київська міська рада.
При цьому в п. 9.3. договору оренди визначено, що після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київської міської ради.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно із ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Частиною 5 ст. 60 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено повноваження органів місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здавати об'єкти права комунальної власності в оренду відповідно до цього Закону.
В матеріалах справи рішення Київської міської ради про продовження позивачу терміну оренди 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська відсутнє, не надав його позивач і в ході розгляду апеляційної скарги.
До того ж, в матеріалах справи взагалі відсутні докази звернення позивача до Київської міської ради з проханням продовжити договір оренди на новий термін.
Твердження позивача про те, що він 06.09.2006 звернувся до Київської міської ради з клопотанням про продовження терміну дії договору оренди, апеляційний господарський суд не приймає до уваги, оскільки таке клопотання в матеріалах справи відсутнє, як відсутні будь які інші докази звернення позивача до Київської міської ради з питання продовження терміну дії договору оренди.
Наявна в матеріалах справи копія заяви позивача від 08.09.2006 адресована Голові Київської міської державної адміністрації(а. с. 48), свідчить про те, що позивач з проханням продовжити договір оренди 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська звертався до Голови Київської міської державної адміністрації, а не до Київської міської ради, як, встановлено сторонами в п. п. 5.4., 9.3. договору оренди.
Крім того, апеляційний господарський суд зазначає, що в частині 3 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” мова йде не про обов'язок орендодавця поновити договір після закінчення строку його дії на тих самих умовах і на той самий строк, а про привілейоване право добросовісного орендаря перед іншими особами за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.
Виходячи із приписів наведеної норми орендар може реалізувати надане йому переважне право на продовження договору оренди на новий термін тільки в тому разі коли він належним чином виконував свої обов'язки за договором оренди та якщо після закінчення договору оренди орендодавець має намір передати об'єкт оренди іншій особі.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Виходячи з цього, саме позивач повинен довести, що відповідач має намір передати 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська в оренду іншій особі, однак, такі докази в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, якщо немає доказів про намір орендодавця укласти на 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська договір оренди з іншим орендарем, то відсутні будь-які правові підстави для зобов'язання орендодавця після закінчення строку договору продовжити його на новий термін або укласти новий договір.
З матеріалів справи також вбачається, що позивач не належним чином виконував свої зобов'язання за договором оренди.
Так, у п. 4.10. договору оренди передбачено обов'язок позивача протягом місяця, починаючи з дати укладення договору застрахувати об'єкт оренди на користь відповідача на весь термін дії договору оренди від вогневих ризиків, стихійних явищ та інших майнових ризиків на суму не менше ніж балансова вартість об'єкта оренди.
В матеріалах справи договір страхування орендованих позивачем 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська відсутній.
На підтвердження виконання п. 4.10. договору оренди позивач надав заяву (а. с. 61), з якою він звертався до директора Страхової компанії ”Еко” з проханням вирішити питання щодо страхування нежитлової площі 16,8 кв. м. в підземному переході по вул. Спаська, 3.
Однак, вказана заява свідчить лише про звернення позивача до страхової компанії з проханням застрахувати 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська і не є доказом укладення позивачем із вказаною страховою компанією договору страхування 16,8 кв. м. підземного пішохідного переходу по вул. Спаська.
За таких обставин, на підставі викладеного, посилання позивача на порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” та п. 5.4. договору оренди апеляційний господарський суд вважає такими, що не заслуговують на увагу.
Стосовно твердження позивача про те, що господарський суд першої інстанції відмовивши в позові, прийняв рішення про права та обов'язки Київської міської ради, яка не була залучена до участі у справі, оскільки відповідно до п. 1 абзацу ”а” ч. 1 ст. 29 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” та абзац 3 ст. 5 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” права та обов'язки органу місцевого самоврядування щодо управління майном, що належить до комунальної власності є його власними (самоврядними) повноваженням, апеляційний господарський суд зазначає, що прийняте господарським судом рішення від 17.07.2006 у даній справі не стосується прав і обов'язків Київської міської ради, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” заява про припинення терміну дії договору оренди може бути направлена однією із сторін договору оренди. Відповідач є стороною за спірним договором оренди, а тому виходячи з вимог наведеної норми саме він мав право направляти позивачу заяву про припинення терміну дії договору оренди, а не Київська міська рада.
Відповідно до ст. 60 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” та п. 9.3. договору оренди Київська міська рада приймає рішення про передачу в користування на умовах оренди майно, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та про продовження терміну дії договору оренди.
Однак, позивач не звертався до Київської міської ради із заявою про продовження терміну дії договору оренди.
Щодо посилання позивача на п. 1 абзацу ”а” ч. 1 ст. 29 Закону України ”Про місцеве самоврядування в Україні” апеляційний господарський суд зазначає, що у вказаній нормі визначені повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, а не повноваження міських рад.
Щодо посилання позивача на те, що після закінчення строку дії договору оренди позивач продовжує користуватись спірним приміщенням та проводити оплату орендної плати, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України ”Про оренду державного та комунального майна” правовою підставою для користування майном є договір; під час розгляду даної справи встановлено, що договір оренди припинив свою дію 27.10.2006; чинним законодавством не передбачено, що сплата орендних платежів після припинення дії договору оренди продовжує його дію. Крім того, як вбачається із доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу платіжних доручень № 1149 від 13.11.2006, № 1 від 03.01.2007, № 26 від 17.01.2007, № 360 від 30.03.2007, № 1049 від 23.09.2007 відповідач, перераховані позивачем грошові кошти на сплату орендної плати після закінчення строку дії договору оренди повернув останньому.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки воно було прийняте у повній відповідності матеріалам справи, з дотриманням вимог процесуального та матеріального права.
Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976 ”Про судове рішення” із змінами, внесеними постановами Пленуму від 24.04.1981 № 4, від 25.12.1992 № 13, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскаржене рішення цим вимогам відповідає, а тому скасуванню чи зміні не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду м.Києва від17.07.2007 у справі №48/198 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справу № 48/198 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді