Справа № 1806/2-1722/11
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.10.2011 року м.Суми
Ковпаківський районний суд міста Суми у складі:
головуючого судді Чернобая О.І.,
при секретарі Хвостик Я.С.,
з участю позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ковпаківського районного суду м.Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_4, третя особа Управління пенсійного фонду України в Зарічному районі м.Суми про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, зобов’язання сплатити страхові внески та зобов’язання внести записи до трудової книжки,
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому зазначив, що з 01.07.2008 р. він був прийнятий на роботу спеціалістом по налаштуванню та обслуговуванню комп’ютерних мереж фізичної особи підприємця ОСОБА_4 За домовленістю, його заробітна плата становила 1500 грн. на місяць. Але ОСОБА_4 платив йому у липні – 1050 грн., у серпні - 1150 грн., у вересні 1250 грн., у жовтні, листопаді, грудні, січні по 1500 грн. В лютому – 1470 грн., в березні, квітні, травні заробітна плата йому взагалі не виплачувалась. 13.05.2009 р. він звільнився за власним бажанням у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю та умов трудового договору. Порушення трудового законодавства проявилось у тому, що трудові відносини документально не оформлялись, письмовий трудовий договір не складався, відповідні записи до його трудової книжки не вносились, внески до пенсійних та інших органів не вносились. Ці факти підтверджуються матеріалами кримінальної справи порушеної відносно відповідача, по якій ОСОБА_4 був засуджений. На день звільнення з роботи заборгованість ОСОБА_4 з виплати заробітної плати склала : за липень – 450 грн., за серпень – 350 грн., за вересень – 250 грн., за лютий 30 грн., за березень – 1500 грн., за квітень 1500 грн., за 8 робочих днів травня – 544 грн., всього на суму 4624 грн., що обумовило його звернутись до суду з даним позовом.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимоги неодноразово то збільшував, то зменшував і в остаточній редакції просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 1448 грн. 75 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по червень 2011 року у розмірі 15375 грн., суми вихідної допомоги у розмірі 1845 грн., зобов’язати ОСОБА_4 сплатити відповідну суму збору на обов’язкове пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та зобов’язати ОСОБА_4 внести відповідні записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи до його трудової книжки із зазначенням підстави розірвання трудового договору ч.3 ст.38 КЗпП України – відмовити за необґрунтованістю.
Представник відповідача ОСОБА_3. позов не визнав і показав, що його довіритель ОСОБА_4 був засуджений вироком суду за ст. 172 КК України за порушення трудового законодавства, яке проявилось в тому, що не уклав з позивачем трудового договору в письмовому виді. За невиплату позивачу заробітної плати він не засуджувався, оскільки позивач хоч і працював у ОСОБА_4 без оформлення, але ОСОБА_4 сплачував позивачу заробітну плату своєчасно і в повному обсязі. Записи в трудову книжку позивача ОСОБА_4 не вносив, оскільки позивач з невідомих причин не звертався до нього з приводу внесення записів до трудової книжки. В позові просить відмовити і стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу, які відповідач поніс по цій справі.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як було встановлено в судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 був засуджений вироком Зарічного районного суду м.Суми від 30.12.2009 року за ст.172 ч.1 КК України до штрафу у розмірі 850 грн., за те, що він грубо порушив законодавство про працю, порушення якого проявилось у тому, що будучи суб’єктом підприємницької діяльності без укладення трудового договору прийняв на роботу ОСОБА_1, який працював у нього з 01.07.2008 року по 12.05.2009 року без офіційного та належного оформлення.
За невиплату заробітної плати ОСОБА_1, відповідач ОСОБА_4 не засуджувався і по матеріалам кримінальної справи не звинувачувався.
У відповідності з вимогами ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Це означає, що до преюдиційності обставин, встановлених вироком у кримінальній, що набрав законної сили, відповідно до ч. 4 вказаної статті вони будуть обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі, розмір заробітної плати в даному випадку, що підлягає відшкодуванню, повинні бути доведені сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.
Тобто, позивач в даному судовому засіданні, у відповідності з вимогами ч.1 ст.60 ЦПК України зобов’язаний довести, що заробітна плата відповідачем йому не виплачувалась.
Окрім своїх пояснень, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт не виплати йому заробітної плати та виплату заробітної плати не в повному обсязі за вказаний ним період часу.
Судом були досліджені та проаналізовані пояснення позивача з цього приводу, дані ним під час судового розгляду справи та зазначені в позовній заяві з його показаннями даними під час досудового слідства по кримінальній справі.
Так, звертаючись із заявою до правоохоронних органів, позивач вказав, що згідно проведених ним підрахунків, йому була не виплачена заробітна плата у розмірі 3020 грн., а в позовній заяві він вказав, що відповідач не виплатив йому заробітну плату у розмірі 4624 грн.
Крім того, у своїх письмових поясненнях на ім’я прокурора, позивач вказав, що він оговорював з відповідачем форму оплати 1500-1800 грн. на місяць і що заборгованість станом на момент дачі цих пояснень (18.05.2009 р.) склала 3000 грн., а в даному судовому засіданні і в своїй позовній заяві він вказав, що домовлявся з відповідачем про заробітну плату у розмірі 1500 грн. на місяць і що заборгованість по заробітній платі складає 4624 грн.
Будучи допитаним в якості потерпілого під час досудового слідства ОСОБА_1, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, давав показання про те, що заборгованість по заробітній платі складала 3030 грн. і що за вересень місяць 2008 року він отримав заробітну плату у розмірі 1400 грн., а в своєму позові і в судовому засіданні він зазначив, що у вересні 2008 року він отримав заробітну плату у розмірі 1250 грн., а заборгованість по заробітній платі складає 4624 грн.
Крім того, в своїй позовній заяві та в судовому засіданні позивач зазначив, що в березні, квітні, травні 2008 року заробітна плата йому взагалі не виплачувалась, а під час досудового слідства ні в заяві до правоохоронних органів, ні в поясненнях, ні під час допиту в якості потерпілого, позивач не вказував, що за цей період заробітна плата йому не виплачувалась взагалі.
В судовому засіданні позивач неодноразово то збільшував, то зменшував розмір своїх позовних вимог в частині не виплати заробітної плати і в остаточній редакції представником позивача були підтримані вимоги по стягненню заборгованості по заробітній платі у меншому розмірі, ніж було вказано в останній заяві про уточнення позовних вимог.
При розрахунку середнього заробітку в позовній заяві позивач брав за основу заробітну плату у розмірі 1500 грн., а в судовому засіданні він визнав, що у нього дійсно не має жодних доказів на підтвердження цього розміру заробітної плати.
Суд, критично відноситься до таких суперечливих показань позивача і вважає, що вони не можуть буди враховані судом в якості безперечних доказів того, що відповідач має перед ним заборгованість по заробітній платі.
Таким чином, в судовому засіданні позивач всупереч вимог ч.1 ст.60 ЦПК України не довів суду того факту, що відповідач має заборгованість по виплаті заробітної плати.
Оскільки, не підлягає стягненню на користь позивача зазначена ним заборгованість по заробітній платі, то не підлягає стягненню на його користь і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Тобто, дана норма закону передбачає звільнення працівника за його власним бажанням (за ініціативою працівника), тому підставою для такого звільнення повинно бути письмове попередження працівника про звільнення, яке викладається у формі заяві про звільнення за власним бажанням.
В судовому засіданні достовірно було встановлено і підтверджено самим позивачем та його представником, що позивач не подавав відповідачу заяви про звільнення за власним бажанням на підставі п.3 ст.38 КЗпП України.
У відповідності з вимогами ст.44 КЗпП України однією з підстав виплати вихідної допомоги працівнику є його звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України тому, оскільки позивач не подавав такої заяви відповідачу суд не може зобов’язати відповідача зробити запис в трудову книжку позивача про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, а значить не підлягає стягненню на користь позивача зазначена ним сума вихідної допомоги.
Що стосується вимоги позивача про зобов’язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача про прийняття та звільнення з роботи, то суд не може покласти на відповідача такого обов’язку, оскільки в судовому засіданні достовірно було встановлено і підтверджено як самим позивачем, так і його представником, що позивач не давав відповідачу своєї трудової книжки для здійснення вказаних записів.
В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що ця вимога є недоречною, оскільки якби позивач ще до звернення до суду звернувся б до відповідача з приводу внесення записів про прийняття та звільнення з роботи, то відповідач сам би зробив ці записи і зробить їх у будь-який час, коли позивач надасть йому трудову книжку.
В судовому засіданні на запитання суду, позивач, не зміг врозуміло пояснити чи є у нього трудова книжка і де вона знаходиться, а тільки сказав, що пошукає її.
І коли суд запропонував позивачу представити трудову книжку в суд, то позивач трудової книжки не надав і в судові засіданні з’являтись перестав, а його представник пояснив, що йому не відомо де знаходиться трудова книжка позивача, тому він також не може надати її суду.
Таким чином, в судовому засіданні було встановлено, що із вимогою про зобов’язання відповідача внести записи до трудової книжки позивача про прийняття та звільнення з роботи позивач звернувся передчасно, а згідно вимог ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Тобто, право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої вже порушені.
У відповідності з вимогами ст.88 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягають стягненні понесені ним витрати на правову допомогу у розмірі 900 грн., розмір яких судом був визначений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 р. N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» виходячи із розрахунку часу затраченого адвокатом в судовому розгляді справи.
Керуючись ст.ст.3, 4, 10, 11, 60, 84, 88, 209, 213-215 ЦПК України, ст.ст.38, 44 КЗпП України,
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення з фізичної особи підприємця ОСОБА_4 заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 1448 грн. 75 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по червень 2011 року у розмірі 15375 грн., суми вихідної допомоги у розмірі 1845 грн., зобов’язання ОСОБА_4 сплатити відповідну суму збору на обов’язкове пенсійне страхування до Пенсійного фонду України та зобов’язання ОСОБА_4 внести відповідні записи про прийняття на роботу та звільнення з роботи до його трудової книжки із зазначенням підстави розірвання трудового договору ч.3 ст.38 КЗпП України – відмовити за необґрунтованістю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 900 грн.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Суми протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.І. Чернобай