ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

06.03.2008 р.                                                                                                     № 4/269 

 

За позовом

Громадянина Палестини ОСОБА_1

 

До	Державного комітету України у справах національностей та релігій

 

Про	визнання неправомірним та скасування рішення № 451 від 19.06.06 та зобов'язання вчинити дії

                                                       Головуючий суддя Вовк П.В.,

                                                       Судді Арсірій Р.О., Ковзель П.О.

                                                       Секретар судового засідання Камінська Т.О.

Представники:

Від позивача

ОСОБА_1,  ОСОБА_2

 

Від відповідача

Гармаш  К.Г.

                                              

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 06.03.08 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 11.03.08.  

                     

                                                ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

 

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про скасування рішення Відповідача № 451 від 19.06.06, яким Позивачу відмовлено у наданні статусу біженця та зобов'язання Відповідача повторно розглянути заяву Позивача про надання статусу біженця  та прийняти відповідне рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.12.07 відкрито провадження у адміністративній справі № 4/269.

06.03.08 у судовому засіданні з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 04.03.08 представник Позивача позов підтримав та просить суд його задовольнити.

      Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку Позивача спірне рішення прийнято упереджено та без додержання вимог ч.13 ст. 14 Закону України «Про біженців», п.6.3 Тимчасової інструкції про оформлення документів, необхідних для вирішення питання про надання, втрату, позбавлення статусу біженця, затвердженої наказом Державного комітету Країни у справах національностей та міграції № 20 від 29.04.02

Представник Відповідача проти позову заперечував та просить суд у задоволені позову відмовити.

У запереченнях представник Відповідача посилався на те, що спірне рішення прийнято з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано та відповідає нормам закону та нормам міжнародного права, письмові заперечення Відповідача б/н від 11.02.2008 залучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, суд -

 

ВСТАНОВИВ:

 

ОСОБА_1 1972 року народження, країна постійного проживання Саудівська Аравія, народився в Йорданії.

З 1990 по 1995 рік знаходився на території Йорданії. Державний кордон України перетнув легально.

09.01.07 Позивач звернувся до Управління міграційної служби у м. Києві з заявою про надання статусу біженця.

15.11.05 за результатами співбесіди працівником міграційної служби зроблено висновок про доцільність відмови Позивачу у наданні статусу біженця

Даний висновок зроблено на основі абз. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців»(далі Закон) у зв'язку з відсутністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, визначених абз. 2 ст. 1 Закону.

Рішенням Державного комітету  у справах національностей та міграції від 19.06.06 № 451 Позивачу відмовлено в наданні статусу біженця, як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 Закону.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.06 № 1575 Державний комітет у справах національностей та міграції і Державний департамент у справах релігій реорганізовано  у Державний комітет України у справах національностей та релігій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.07 № 201 затверджено положення про Державний комітет України у справах національностей та релігій. Отже, відповідно до вказаних постанов Кабінету Міністрів України Державний комітет України у справах національностей та релігій є правонаступником Державного комітету України у справах національностей та міграції.

Відповідно до части 3 ст. 2 КАСУ у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;  обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);  безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);  з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про біженців»статус біженця не надається особі:

-          яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

-          яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;

-          яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;

-          стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;

-          яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

-          яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ст. 14 Закону Рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції може вимагати додаткової інформації від органу міграційної служби, який здійснював розгляд заяви. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, потреби у встановленні справжності і дійсності документів спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається. Документи, отримані або підготовлені спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції під час прийняття рішення за заявою, долучаються до особової справи заявника. На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.

Статус біженця в Україні надається на період дії обставин, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону. Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву.

Якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання заявника і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.

Особа, яка отримала повідомлення про відмову у наданні статусу біженця і не використала права на його оскарження, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до положень Закону України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»метою адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу є досягнення відповідності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС) до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української зовнішньої політики.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги, як орієнтир, Директиви Європейського Союзу “Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країни та осіб без громадянств біженців або як осіб, що потребують міжнародного захист іншими причинами, а також суті захисту, що надається ”, які використовуються у практиці Європейського Суду з прав людини,  відповідно до яких заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови:

-           заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву;

-           усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів;

-           твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою;

-           заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутні поважної причини для подання такої заяви;

-          встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем не вживалися заходи передбачені ст. 14 Закону України «Про біженців»щодо встановлення очевидної необґрунтованості заяви та відсутності підтвердження зловживань Позивачем, а також заходи щодо встановлення чи заслуговує Позивач в цілому довіри. Також, Відповідачем не встановлено підстав визначених у ст. 10 Закону України «Про біженців»для відмови Позивачу у наданні статусу біженця.

Як слідує з матеріалів справи Позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, зазначивши що його переслідують в Йорданії, країні  постійного перебування, через те, що його батько був основоположником "Ісламської організації Іхван Муслімін", яку заборонили в 1981 році. Також, Позивач зазначає, що уряд Йорданії прийняв рішення про арешт, страту та канфіскацію всього майна лідерів цієї організації, в тому числі і його батька у зв'язку з чим той був змушений поїхати до Саудівської Аравії, де перховувався до смерті. Його майно було конфісковано. Позивач продовжував жити в Йорданії, бо не був членом "Іхван Муслімін", але уряд Йорданії продовжував його переслідувати у зв'язку з чим Позивач був змушений поїхати до Саудівської Аравії. В 1990 році Позивач був змушений повернутися до Йорданії, бо Саудівський уряд тиснув на нього та на інших Палестинців. Крім, іншого  Позивач зазначив, що у Йорданії його допитували чотири рази співробітники служби безпеки, погрожували, використовували всі психологічні способи тиску.

Крім того, Відповідачем не доведено правомірність висновків щодо встановлення країни походження Позивача, оскільки за позицією Відповідача-Палестина, а за позицією Позивача, встановленою у суді Йорданія, так як один з батьків Позивача йорданець. Також, Відповідачем не доведено правомірність встановлення громадянства Позивача, оскільки відповідно до довідки  про звернення до суду № 002857зазанчено, країна громадянської належності Палестина, а з слів Позивача він особа без громадянства.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене суд, прийшов до висновку, що Відповідачем не доведено правомірність прийнятого ним рішення № 451 від 19.06.06, яким відмовлено Позивачу у наданні статусу біженця, а тому позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 160, 163  КАС України, суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

1.     Позов задовольнити.

2. Скасувати рішення Державного комітету України у справах національностей та міграції № 451 від 19.06.06, яким відмовлено Позивачу у наданні статусу біженця.

      3.   Зобов'язати Державний комітет України у справах національностей та релігій повторно розглянути заяву Позивача про надання статусу біженця  та прийняти відповідне рішення.

       4.  Повернути громадянину Палестини ОСОБА_1з Державного бюджету України 3,40 грн., сплаченого судового збору.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

 

 

Головуючий суддя                                                                        П.В. Вовк

 

Судді                                                                                             Р.О. Арсірій

 

                                                                                                      П.О Ковзель