Справа № 420/1815/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року                                                                                                м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012) про визнання протиправним та скасування рішення,  зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області), в якому позивачка просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення від 04.12.2024 року №155150005910 ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову в призначенні пенсії; - зобов`язати ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити пенсію за віком з 28.11.2024 року їй - ОСОБА_1 , зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997 та період навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982 згідно записів трудової книжки від 23.07.1982 року НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято рішення від 04.12.2024 року №155150005910 про відмову у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не зараховані періоди згідно записів трудової книжки від 23.07.1982 року серії НОМЕР_1 та архівної довідки від 17.07.2024 №01-5/368 періоди з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990 та з 14.01.1991 по 10.03.1997, оскільки Придністровська Молдовська Республіка не входить до складу держав – учасниць СНД відповідно до Угоди від 13.03.1992 року про гарантії прав учасників щодо пенсійного забезпечення. Також згідно запису трудової книжки до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982 роки.

Позивачка вважає прийняте рішення протиправним, оскільки Республіка Молдова була підписантом Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 року, згідно якої стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Необхідні для пенсійного забезпечення документи, які видані у встановленому порядку на території України і на території Республіки Молдова, в тому числі і до вступу в силу цієї Угоди, а також на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 1 січня 1992 року, приймаються без легалізації.

ЄСПЛ у рішенні по справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою).

Відповідач не взяв до уваги той факт, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує наявність страхового стажу для призначення пенсії. Записи про періоди його роботи в Закритому акціонерному товаристві «Тиротекс» на території Придністровської Молдавської Республіки, виконані в трудовій книжці, не містить ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Таким чином, вважає, що періоди роботи та навчання згідно записів трудової книжки повинні бути зараховані до страхового стажу при призначенні пенсії.

Ухвалою суду від 27.01.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в електронній формі.   

Представник ГУ ПФУ у Вінницькій області подав відзив на позов, у якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що 28.11.2024 року позивачка звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заяву розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області за принципом екстериторіальності та прийняло рішення від 04.12.2024 року №155150005910 про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

За результатами розгляду документів, доданих до заяви до загального страхового стажу, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 23.07.1982 року, не зараховано, зокрема, періоди роботи з 26.07.1982 року по 14.05.1990 року, з 11.09.1990 року по 10.11.1990 року та з 14.01.1991 року по 10.03.1997 року в м. Тираспіль та згідно архівної довідки №01-5/368 від 17.07.2024 року виданої ЗАТ «Тиротекс» м. Тираспіль, ПМР, оскільки Придністровська Молдавська Республіка не входить до складу держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав відповідно до Угоди від 13.03.1992 року про гарантії прав учасників щодо пенсійного забезпечення.

Враховуючи вищевикладене, прийнято законне та обґрунтоване рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Третя особа ГУ ПФУ в Одеській області у встановлений судом строк пояснень по справі не подала.

Справа розглянута у письмовому провадженні.   

Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

28.11.2024 року позивачка у віці 60-ти років звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою щодо призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ у Вінницькій області та прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком від 04.12.2024 року №155150005910, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (не менше 31 року) при наявному – 22 роки 0 місяців 11 днів.  

Згідно з рішенням до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи з 26.07.1982 року по 14.05.1990 року, з 11.09.1990 року по 10.11.1990 року та з 14.01.1991 року по 10.03.1997 року в м. Тираспіль та згідно архівної довідки №01-5/368 від 17.07.2024 року виданої ЗАТ «Тиротекс» м. Тираспіль, ПМР, оскільки Придністровська Молдавська Республіка не входить до складу держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав відповідно до Угоди від 13.03.1992 року про гарантії прав учасників щодо пенсійного забезпечення;

- період отримання допомоги по безробіттю з 11.12.2001 року по 05.12.2002 року, оскільки в записі про припинення вплати відсутній номер та дата наказу, а також в записах про початок зазначено: «розпочато виплату матеріальної допомоги по безробіттю...», а в припиненні «закінчено виплати допомоги по безробіттю...»;

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 20.12.2002 року (відсутній номер та дата наказу) по 17.06.2003 року, оскільки вищезазначений вид допомоги не передбачено до зарахування до страхового стажу згідно п.1 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (необхідно уточнити характер матеріальної допомоги по безробіття (навчання, курси підвищення кваліфікації, матеріальна допомога малозабезпеченим, тощо));

- з 01.09.2004 року по 30.12.2004 року, оскільки згідно даних індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків. Представник вважає, що у пенсійного органу відсутні підстави для призначення пенсії, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Позивачка, вважаючи рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 04.12.2024 року №155150005910 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулася до суду з цим позовом.    

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно з ст.1 Закону №1058-IV в редакції від 15.11.2024, чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.  

Частиною 1 статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV на призначення пенсії за віком мають право особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Наявність страхового стажу, передбаченого ч.1-3 цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (ч.4 ст.26 Закону №1058-IV).

Позивачка, вважаючи, що нею досягнуто 31 рік необхідного для призначення пенсії страхового стажу, у віці 60-х років 28.11.2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком, за результатом розгляду якої за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Вінницькій області прийнято оскаржуване рішення від 04.12.2024 року №155150005910, згідно якого у заявниці наявний стаховий стаж - у розмірі 22 роки 0 місяців 11 днів, тобто менше необхідного.   

Згідно оскаржуваного рішення до страхового стажу не зараховані періоди згідно записів трудової книжки від 23.07.1982 року серії НОМЕР_1 та архівної довідки від 17.07.2024 №01-5/368 періоди з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990 та з 14.01.1991 по 10.03.1997, оскільки Придністровська Молдовська Республіка не входить до складу держав – учасниць СНД відповідно до Угоди від 13.03.1992 року про гарантії прав учасників щодо пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала Угода між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення, яка набрала чинності для України 19.11.1996 (далі Угода).

Статтею 5 Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян України і громадян Республіки Молдова та членів їх сімей здійснюється по законодавству тієї держави, на території якої вони постійно проживають. При переселенні пенсіонера з території однієї держави на територію іншої держави на постійне місце проживання виплата пенсії за попереднім місцем проживання припиняється у відповідності із законодавством кожної з держав. а новим місцем проживання пенсіонера пенсія призначається із місяця, наступного за місяцем припинення виплати за попереднім місцем проживання, але не більше ніж за шість місяців до місяця прописки або отримання виду на проживання.

У 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Відтак, у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані Намібійські винятки, відповідно до яких документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» від 23.02.2016 суд констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами.

У рішенні від 08.07.2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росі» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров`я. Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Також відповідно до ч.3 ст.23 Загальної декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Суд вважає необхідним застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.

Суд дійшов висновку, що у даному випадку і при обставинах, пенсійним органом не може бути відмовлено у врахуванні при обчисленні розміру пенсії заробітної плати (доходу) позивача за періоди роботи на території Придністровської Молдовської Республіки.

Отже, відповідачем протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком з мотивів його прийняття.  

Відповідно до ч.1 ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом першим Порядку підтвердження наявного стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637) (в редакції від 28.09.2022 року) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування - є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з підпунктом 1.1. пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

На період внесення записів до трудової книжки позивачки в рамках спірних періодів трудової діяльності діяла Інструкція №162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993. З 29.07.1993 року по сьогодні діє Інструкція №58.

Відповідно до п.1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Пунктом 2.1. Інструкції №162 встановлено, що заповнення трудових книжок і вкладишів до них виробляється на мові союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і офіційною мовою СРСР.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Сталою практикою Верховного Суду є посилання на дотримання суб`єктами владних повноважень положень законодавства, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так у постанові від 02.12.2021 по справі №263/9464/16-а Верховний Суд зазначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній орган Пенсійного Фонду має право обчислити трудовий стаж на підставі даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також інших первинних документів (довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів та угод з відмітками про їх виконання, та ін.).

Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у цій категорії справ.

У постанові від 20.01.2022 року у справі №591/7003/16а Верховний Суд вказує, що у касаційній скарзі відповідач заперечує проти зарахування до трудового стажу, який дає позивачці право на призначення пенсії на пільгових умовах, посилаючись на відсутність уточнюючих довідок.

Також у постановах від 25.09.2018 у справі №242/65/17, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17 та від 12.12.2019 у справі №423/405/17 Верховний Суд зазначив, що відповідно до ст.62 Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 20.01.2022 року у справі №591/7003/16а 27 Верхочним Судом зазначено, що колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.

Згідно з трудовою книжкою позивачки від 23.07.1982 року серії НОМЕР_1 у ній містяться наступні записи трудової діяльності в Закритому акціонерному товаристві «Тиротекс»: 1) з 26.07.1982 року по 14.05.1990 на посаді «ткача 5-го розряду» ткацького цеху №3; 2) з 11.09.1990 по 10.11.1990 на посаді «ткача 5-го розряду» ткацького цеху №2; 3) з 14.01.1991 по 10.03.1997 на посаді «ткача 5-го розряду» ткацького цеху №2. Підставою внесення записів трудової книжки зазначено відповідні накази, записи скріплені печаткою підприємства та підписом уповноваженої особи.

Отже вказані періоди підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки без надання уточнюючих документів.

Таким чином, трудовою книжкою позивачки від 23.07.1982 року серії НОМЕР_1 підтверджуються спірні періоди роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997.

Водночас, ГУ ПФУ у Вінницькій області, приймаючи оскаржуване рішення, не зарахував до страхового стажу позивачки період навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982, що підтверджується розрахунком страхового стажу форми РС-право.  

Досліджуючи правомірність неврахування пенсійним органом періоду навчання, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Згідно з ст.17, 18 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я.

До закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать: професійно-технічне училище відповідного профілю; професійне училище соціальної реабілітації; вище професійне училище; професійний ліцей; професійний ліцей відповідного профілю; професійно - художнє училище; художнє професійно-технічне училище; вище художнє професійно-технічне училище; училище-агрофірма; вище училище-агрофірма; училище-завод; центр професійної (професійно-технічної) освіти; центр професійної освіти; навчально-виробничий центр; центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів; навчально-курсовий комбінат; навчальний центр; інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.

Таким чином, необхідними умовами для зарахування всього періоду навчання у професійно-технічному навчальному закладі до стажу роботи за спеціальністю, що надає право на призначення пенсії, є наявність перерви між днем закінчення навчання та зарахуванням на роботу за набутою спеціальністю менше трьох місяців.

Згідно з трудовою книжкою від 23.07.1982 року серії НОМЕР_1 позивачка у період з 01.09.1981 по 23.07.1982 року проходила навчання у професійно-технічному училищі (ПТУ) в м. Тирасполь.

Матеріалами справи підтверджується, що перерва між днем закінчення навчання 23.07.1982 року та днем зарахування позивачки на посаду ткача 5-го розряду (26.07.1982 року) становить 3 дні.

Отже, період навчання позивачки з 01.09.1981 по 23.07.1982 підлягає зарахуванню до страховго стажу.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. При цьому під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Зокрема, повноваження суду при вирішенні справи визначені ст.245 КАС України. Відповідно до п. 4 ч. 2 цієї норми, у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коди ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на заявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норм) закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд вважає, що ГУ ПФУ у Вінницькій області, приймаючи оскаржуване рішення, діяв недобросовісно та необґрунтовано, не врахував усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачці, як наслідок, допустив неналежний розгляд поданої нею заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення, яким відмовлено позивачці в призначенні пенсії.

Суд дійшов висновку, що рішення від 04.12.2024 року №155150005910 є протиправним та підлягає скасуванню.  

З урахуванням дискреційних повноважень відповідача, в межах заявлених позовних вимог, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та захисту шляхом: визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області рішення від 04.12.2024 року №155150005910 в частині незарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997 та періоду навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982; зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області (суб`єкта владних повноважень, яким прийнято оскаржуване рішення) повторно розглянути заяву позивачки 28.11.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997 та період навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982.   

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачкою за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 969 грн.

З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд вважає, що на користь позивачки слід стягнути судові витрати зі сплаченого судового збору у розмірі 700 грн за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ у Вінницькій області - суб`єкта владних повноважень, яким приймалось оскаржуване рішення.  

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 132, 134, 139, 241-246 КАС України, суд, –

                                                          В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним та скасування рішення,  зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.    

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком від 04.12.2024 року №155150005910 в частині незарахування до страхового стажу періодів роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997, а також періоду навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2024 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 26.07.1982 по 14.05.1990, з 11.09.1990 по 10.11.1990, з 14.01.1991 по 10.03.1997 та період навчання з 01.09.1981 по 23.07.1982.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.   

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 700 грн.    

Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.

Суддя                                                             Е.В. Катаєва