Справа № 279/5921/24

                                                                провадження №2/279/107/25

                                          Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2025 року

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі :

головуючого судді Коваленко В.П.

секретаря Зубкової І.М.

за участю :

представника позивача адвоката Мезенцева О.О. (дистанційно)

представника Держгеокадастру ОСОБА_1 (дистанційно)

представника відповідача та третьої особи Кузь О.М. (дистанційно )

       розглянувши в приміщенні суду в м. Коростені цивільну справу №279/5921/24 за позовом ОСОБА_2 до  Головного  управління   Держгеокадастру  у  Житомирській  області,   ОСОБА_3 ,  третя особа , що не заявляє самостійних вимог на предмет спору -   ОСОБА_4 , про витребування з чужого незаконного володіння земельну ділянку,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_2 через свого представника адвоката Мезенцева Олексія Олександровича звернулася до суду із даним позовом до ОСОБА_3 , Головного Управління Держгеокадастру в Житомирській області , третя особа ОСОБА_4 , уточнивши його, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 та передати ОСОБА_2 земельну ділянку в координатах, межах та конфігурації, що була передана їй у власність та яка розташована на території обслуговуючого кооперативу садового товариства "Садко" у складі земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об"єктів нерухомого майна право власності на земельну ділянку з кадастровим номером1810700000:02:021:0080. Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.

В обґрунтування позову зазначила, що є власником земельної ділянки площею 0.0580 га, яка розташована в обслуговуючому кооперативі садового товариства «Садко» м. Коростеня, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10.04.1998, зареєстрованого в реєстрі за №1928. У подальшому отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ПІ-ЖТ №026132, який 04.07.2002 зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №132. У травні 2018 року, коли вона прийшла обробляти належну їй земельну ділянку, то побачила викорчувані фруктові дерева своєї власності, знищений родючий шар на земельній ділянці та побудований перший поверх чужого будинку. ОСОБА_2 була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі площею 0.0580 га для визначення кадастрового номера земельної ділянки та введення до бази даних автоматизованої системи держапвного земельного кадастру. На момент здійснення кадастрової зйомки земельної ділянки було з"ясовано, що майже вся земельна ділянка (91, 4325 %) , яка належить їй на праві приватної власності, вибула з її законного володіння та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_4 .

         Позивач ОСОБА_2  звернулась до Коростенського міськрайонного суду  за захистом порушених прав . В процесі розгляду справи № 279/5280/18 було з"ясовано, що ОСОБА_4   було отримано згідно договору дарування земельну ділянку площею 0.1 га, яка розташована на території обслуговуючого кооперативу садового товариства "Садко" з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412 і в склад якої на 91, 4325% входить належна позивачу земельна ділянка площею 0,0530 га. Вказане підтверджується і висновками проведеної в процесі розгляду справи судової земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою №14940/21-41/7562/22-41 від 19.04.2022 року.

Передана у власність ОСОБА_5 ( яка в подальшому подарувала ОСОБА_4 ) земельна ділянка з кадастровим номером1810700000:02:021:0412 не була вільною.

Вищезазначеним рішенням Коростенського міськрайонного суду доведено, що ОСОБА_4 повинен повернути ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0530 га. З метою унеможливлення відчуження ОСОБА_4 належної ОСОБА_2 земельної ділянки , остання звернулась до Коростенського міськрайонного суду із вимогою скасувати рішення Коростенської міської ради № 625 та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412. Лише під час розгляду справи Житомирським апеляційним судом було встановлено, що 29.11.2023 року під час розгляду справи №279/5711/23 ОСОБА_4 було здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412, сформовано дві земельних ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080 та 1810700000:02:021:0085 та відчужено ділянку з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080 ОСОБА_3 . Однак, відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412 продовжують існувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином , позивач вважає, що спірну земельну ділянку протиправно, всупереч чинного законодавства, фактично та юридично було вилучено у неї, як законного власника, та передано ОСОБА_6 , яка у свою чергу подарувала її ОСОБА_4 , а останній подарував ОСОБА_3 . Тобто спірна земельна ділянка, яка перебувала у її власності, вибула з її володіння з порушенням вимог закону, а тому, відповідач не міг законно набути право приватної власності на неї.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 підтримав позовні вимоги , просить їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач , представник ГУ Держгеокадастру Федосюк В.О. позовних вимог не визнала, надала відзив (т.1а.с.125) , в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині скасування державної реєстрації, оскільки визначено неналежного відповідача.

Представник відповідача адвокат Кузь О.М. надав відзив, у якому просить відмовити в позові, оскільки ОСОБА_2 не довела, що вона не є членом садового товариства "Садко" , що вона обробляла земельну ділянку, не доведено, що земельна ділянка накладається на земельну ділянку відповідачки. В подальшому Адвокат Кузь О.М. покинув зал судових засідань, безпідставно відключився від рогзляду справи, в останнє судове засідання не з"явився, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи. За таких обставин суд вважає необхідним продовжувати розгляд, визнавши причину неявки відповідачів та їх представника незаконною.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши всі доказим та обставини по справі, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин другої, четвертої статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

Так, відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 388 ЦК України визначено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння: 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав манно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку. Встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Отже, положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 у справі № 285/3414/17 (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі №752/3089/19 (провадження№ 61-16519св21).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі №911/3680/17 (провадження№12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

За змістом ст.78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни набувають право власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з положеннями ЗК України від 25.10.2001, Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990, постанови Раднаркому УРСР і ЦК КП(б)У від 10.11.1944 "Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх", Указу Президії Верховної Ради СРСР "Про право громадян на купівлі та будівництво індивідуальних жилих будинків" від 26.08.1948, постанови Верховної ради Української РСР "Про земельну реформу" від 18.12.1990, Декрету Кабінету Міністрів "Про приватизацію земельних ділянок" від 26.12.1992, рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005 у справі №1-17/2005 та інших нормативних актів, документами, що посвідчують право користування земельними ділянками та право власності на земельні ділянки в період з 1922 року по 01.01.2013( в різний час) були: рішення виконкомів та місцевих Рад депутатів трудящих про відвід земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям; акти відводу земельних ділянок громадянам, установам, підприємствам і організаціям; рішення загальних зборів колгоспів, накази директорів радгоспів про надання земельних ділянок в користування; державні акти на безстрокове (вічне) користування землею; на право довічного успадкованого володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею; договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для будівництва і експлуатацію будівель; акти тимчасового користування землею; витяги із реєстрових, земельно-шнурових та погосподарських книг місцевих рад; державні акти на право приватної власності на землю; державні акти на право власності на земельні ділянки; договори оренди землі; цивільно-правові угоди та інше. Зазначені документи мають містити інформацію про місце розташування земельної ділянки, цільове призначення, строк користування, землекористувача, підстави набуття права на земельну ділянку.

Матеріалами, за якими можливо визначити розташування земельних ділянок в натурі (на місцевості), право на які посвідчено вказаними документами, у разі відсутності їх координат, можуть бути: графічні матеріали інвентаризації земель; схеми розташування земельних ділянок; плани земельних ділянок; матеріали технічної інвентаризації, плани - проекти розміщення будівель, тощо.

У частині третій статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що згідно договору купівлі-продажу від 10.04.1998 ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку площею, 0.0580 га в межах згідно з планом, розміщену на землях, що знаходяться у віданні с/т «Садко» м.Коростеня, надану для ведення садівництва. Також зазначено, що невід`ємною частиною договору є: план земельної ділянки з визначенням її розміру, Державний акт на право приватної власності на землю, довідка про визначення нормативної ціни земельної ділянки, рішення відповідної місцевої ради про продаж земельної ділянки. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Коростенського нотаріального округу Добролежею Л.Г. та зареєстровано в реєстрі за №1928 (а.с. 21 т.1). Вказаний правочин є чинним та ніким не оскаржувався.

04.07.2002 на підставі вищевказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ЖТ №026132 на земельну ділянку площею, 0.0580 га, розташованої на території м.Коростень, с/т «Садко», з цільовим призначенням для ведення садівництва (т.1а.с.10-11).

09.07.2018 позивачка замовила та виготовила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0.0580 га для індивідуального садівництва на території обслуговуючого кооперативу садового товариства «Садко» в межах міста Коростень Коростенської міської ради Коростенського району Житомирської області .

На момент здійснення кадастрової зйомки земельної ділянки, за результатами якої було складено кадастровий план меж земельної ділянки площею 0,0580га, що належить їй, було з"ясовано , що вся земельна ділянка (91,4325%), яка належить позивачці на праві власності , вибула з її законного володіння та перебуває у фактичному володінні ОСОБА_4 .

14.09.2018 рішенням Державного кадастрового реєстратора Тарасенком В.А. №РВ-1800544982018 ОСОБА_2 відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру, оскільки наявний перетин ділянки, яку передбачається зареєструвати в Державному земельному кадастрі з ділянкою 1810700000:02:021:0412 (площа перетину співпадає на 91,43%) та в електронному документі не коректно зазначено місце розташування земельної ділянки, а саме: « Житомирська область, Коростенський район, Коростенська міська рада, вулиці обслуговуючий кооператив садове товариство "Садко" ( т.1а.с.12).

Позивач ОСОБА_2 звернулася до Коростенського міськрайонного суду Житомирської області із позовом про витребування із чужого незаконного володіння земельної ділянки. В процесі розгляду справи №279/5280/18 було встановлено, що ОСОБА_4 було отримано згідно договору дарування земльну ділянку площею 0,1 га, яка розташована на території обслуговуючого кооперативу садового товариства "Садко" з кадастровим номером 1810700000:02:021:412 і в склад якої на 91,4325% входить належна позивачу земельна ділянка площею 0, 0530 га. В процесі розгляду даної справи було проведено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою від 19.04.2022.

Відповідно до рішення №280 сьомої сесії У1 скликання Коростенської міської ради від 07.07.2011 ОСОБА_5 було надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієтовною площею 0, 0600 га на території обслуговуючого кооперативу садового товариства "Садко" м. Коростеня для ведення садівництва, а у подальшому, рішенням тринадцятої сесії VІ скликання від 15.03.2012 №625 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадян, що були раніше надані в межах міста згідно додатку №4 та передано безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку для ведення садівництва на території обслуговуючого кооперативу садового товариства «Садко», площею 0.1000 га.

Також, ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 13.05.2017 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0.1 га, яка розташована на території обслуговуючого кооперативу садового товариства «Садко» м.Коростень, Житомирської області, з цільовим призначенням земельної ділянки - для індивідуального садівництва, кадастровий номер -1810700000:02:021:0412. Відчужувана земельна ділянка вільна від будь-яких будівель і споруд; належить дарувальнику на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №701050 виданого 25.06.2012 Коростенською міською радою на підставі рішення від 15.08.2012, 13 сесія 6 скликання №625, зареєстрованого 25.06.2012 відділом Держкомзему у місті Коростені в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №181070001000683. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Левківською Г.С. та зареєстровано в реєстрі за №873.

Набуте ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412 за адресою: Житомирська область, м.Коростень, «Садко» садове товариство обслуговуючий кооператив, 13.05.2017 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Також, у попередній цивільній справі № 279/5280/18 було проведено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою . Висновком експертів №14940/21-41/7562/22-41 за результатами проведених експертиз від 19.04.2022 встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку площею 0.1000 га громадянці ОСОБА_5 для ведення садівництва на території обслуговуючого кооперативу "Садко" міста Коростень Коростенської міської ради Житомирської області, за якою визначені межі земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412 та яка погоджена рішенням Коростенської міської ради Житомирської, області від 15.03.2012 №625, не відповідає за складом та змістом нормативним документам з питань землеустрою та землекористування станом на 15.03.2012 року.

З метою унеможливлення ОСОБА_4 відчуження спірної земельної ділянки та здійснення належної державної реєстрації своїх прав на належну їй земельну ділянку ОСОБА_2 звернулась до Коростенського міськрайонного суду із позовною вимогою скасувати вищевказані рішення міської ради. В процесі апеляційного розгляду справи №279/5711/23 було здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412, сформовано дві земельні ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080 та ,1810700000:02:021:0085 та відчужено земельну ділянку з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080 ОСОБА_3 за договором дарування 29.12.2023.

Відповідно до план-схеми сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_8 (т.2а.с.56) земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:02:021:0080 площею 0,07 га накладається на земельну ділянку належну ОСОБА_2 площа накладення складає 0,0530 га. Накладень земельної ділянки з кадастровим номером 1810700000:02:021:0085 площею 0,03 га на земельну ділянку ОСОБА_2 не виявлено.

Таким чином , суд приходить до висновку , що земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412, яка перебувала у користуванні ОСОБА_5 , а потім подарована ОСОБА_4 , а потім подарована площею 0. 7 га ОСОБА_3 , частково, площею 0.0530 га, сформована за рахунок земельної ділянки, яка перебувала у власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту №026132, і як об`єкт цивільних прав сформована раніше, ніж земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412. Також, суд зазначає, що земельна ділянка, яка на праві власності належала ОСОБА_2 (право власності якої на спірну ділянку не оспорено та не скасовано у встановленому законом порядку) безпідставно вибула з володіння поза волею власника на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яким її було передано у власність ОСОБА_5 , з подальшим її відчуженням останньою ОСОБА_4 на підставі договору дарування, а тому наявні усі підстави про витребування земельної ділянки площею 0.0530 га згідно статті 388 ЦК України в межах її накладення.

Частиною першою статті 79 ЗК України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Положеннями частин першої, третьої та четвертої статті 79-1 ЗК України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж (пункт 1 частини першої статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

В той же час, відповідно до пункту 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», земельні ділянки право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власника (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності). Відповідно до пункту 10 статті 28-1розділуVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом, є дійсними.

Отже, враховуючи вищенаведені норми законодавства, спірна земельна ділянка, належна ОСОБА_2 , як об`єкт цивільних прав, вважається сформованою (визначена її площа та межі) у 1998 році, незалежно від присвоєння їй кадастрового номера. Тобто така ділянка сформована раніше, ніж земельна ділянка з кадастровим номером 1810700000:02:021:0412.що подарована ОСОБА_4 , що повністю суперечить твердженням представника відповідача ОСОБА_9 .

За таких обставин суд приходить до висновку , що відповідно до вимог статей 330, 387, 388, 396 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі №6-1цс15 та від 16 квітня 2014 року у справі №6-146цс13.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням, можливе розпорядження спірним нерухомим майном.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

    Згідно із пунктами 146, 152, 153, Постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21) набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від  цієї особи нерухомого майна. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту. Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74), 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження №14-2цс21, пункт 148) та інших.

Належним відповідачем за позовом про витребування нерухомого майна є особа, за якою зареєстроване право власності на таке майно.

Отже, вимога про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункти 146-147.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час звернення позивача з позовом, записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Відповідно до цієї статті в чинній редакції за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є підставою для внесення відомостей про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав (записів до Державного реєстру прав). З відображенням таких відомостей (записів) у Державному реєстрі прав рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпує свою дію. Отже, вимога про скасування такого рішення після внесення на його підставі відповідних відомостей (записів) до Державного реєстру прав не відповідає належному способу захисту.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).

У разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не є потрібним для захисту порушених прав позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 81, 152, 153 ЗК України,

        У Х В А Л И В:

      Позов задовольнити частково.

       Витребувати з чужого незаконного володіння від ОСОБА_3 та передати ОСОБА_2 земельну ділянку в координатах, межах та каонфігурації, що була передана їй у власність та яка розташована на території обслуговуючого кооперативу садового товариства "Садко" м. Коростеня (юридична адреса:Житомирська область, м.Коростень, вул.Грушевського, 135-А, ЄДРПОУ35299183) у складі земельної ділянки за кадастровим номером 1810700000:02:021:0080.

В іншій частині позовних вимог відмовити .

       Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені у справі судові витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви та заяви про забезпечення позову в сумі 4844,80 грн. та ( 605 грн + 605 грн.)

       Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

       Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня його вручення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя:                                                                                В.П. Коваленко

Повний текст рішення складено 04 квітня 2025 року.

КОПІЯ . З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО