№ 207/5969/23

№ 2/207/48/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2025 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді                        Подобєд О.К.

при секретарі                                Бакуліні І.С.

за участю позивача                         ОСОБА_1

представника позивача                 ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам`янське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту придбання майна в особисту приватну власність,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про встановлення факту придбання майна в особисту приватну власність.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог позивачем вказано, що з 26.11.2010 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 . 26.09.2019 року рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №207/1750/19 шлюб між ними було розірвано. Перебуваючи у шлюбі, 23.05.2012 року нею був придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,3 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1262. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0433 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:012:0302, та складається з: А-1 житловий будинок, шлакоблок, житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 81,3 кв.м.; В-1 вбиральня, цегла; 1 водопровід, 2 огорожа, 3 зливна яма, І тротуар. В договорі купівлі-продажу будинку зазначено, що на момент укладення цього договору одержана згода її чоловіка ОСОБА_3 , справжність підпису на якій засвідчено 23.05.2012 року Прожуган М.А. приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1261. З самого початку у неї з відповідачем була домовленість, що зазначений будинок належить їй на праві особистої власності і він не претендує на його частину. Згодом, відповідач навіть написав розписку, що зазначений будинок був придбаний за її особисті кошти, претензій з приводу будинку він не має та не претендує на нього. В кінці вересня 2023 року вона звернулася до приватного нотаріуса з метою подарувати будинок донці, однак їй стало відомо, що юридично будинок є спільною власністю подружжя. Враховуючи, що будинок був придбаний нею за особисті кошти, виникла необхідність у зверненні до суду з даною позовною заявою.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги повністю та просили їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до положень ч.1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність у справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що представник позивача проти заочного розгляду справи не заперечує, суд, на підставі ч.1 ст. 280 та відповідно до ч.1 ст. 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою позивачки. В 2012 році вона дала в борг ОСОБА_1 грошові кошти на придбання будинку в розмірі 20000 доларів США. Зазначає, що її сестра ОСОБА_1 все життя працювала, а її чоловік ОСОБА_3 ніде не працював. Де він знаходиться зараз вона не знає, оскільки ще в 2016 році вони розійшлись та перестали мешкати разом.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою позивачки. ОСОБА_1 мешкає в спірному будинку з 2012 року, а її чоловіка ОСОБА_3 вона бачила лише декілька разів. Зазначає, що ОСОБА_1 утримує господарство та постійно працює, її чоловік ніде не працював.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є донькою позивачки. В 2012 році її мати ОСОБА_1 попрохала у сестри грошові кошти на придбання спірного будинку та потім поступово віддавала борг. Зазначає, що з 2016 року її мати з вітчимом ОСОБА_3 спільно не мешкають, де він знаходиться зараз їй не відомо, оскільки вони не спілкуються.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що вона є рідною сестрою позивачки. В 2012 році її сестра ОСОБА_1 попрохала у іншої сестри грошові кошти на придбання спірного будинку та потім поступово віддавала борг. Наразі борг повністю погашено. Зазначає, що її сестра ОСОБА_1 все життя працювала, а її чоловік ОСОБА_3 ніде не працював. Де він знаходиться зараз вона не знає, оскільки ще в 2016 році вони розійшлись та перестали мешкати разом.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, свідків, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах, заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що з 26.11.2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

26.09.2019 року рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області по справі №207/1750/19 шлюб між сторонами було розірвано.

23.05.2012 року ОСОБА_1 був придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 81,3 кв.м., житловою площею 41,0 кв.м., на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Прожуган М.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1262. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0433 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:012:0302, та складається з: А-1 житловий будинок, шлакоблок, житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 81,3 кв.м.; В-1 вбиральня, цегла; 1 водопровід, 2 огорожа, 3 зливна яма, І тротуар.

В договорі купівлі-продажу будинку зазначено, що на момент укладення цього договору одержана згода чоловіка ОСОБА_3 , справжність підпису на якій засвідчено 23.05.2012 року Прожуган М.А. приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1261.

Як зазначає позивачка, з самого початку у неї з відповідачем була домовленість, що зазначений будинок належить позивачці на праві особистої власності і він не претендує на його частину.

12.10.2016 року ОСОБА_3 було написано розписку, що зазначений вище будинок був придбаний за особисті кошти ОСОБА_1 , хоча й зареєстрований у шлюбі, претензій з приводу будинку він не має та не претендує на нього.

Згідно зі ст.1 Першого Протоколу від 20.03.1952 року до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно зі ст.316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно з законом по своїй волі, не залежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Згідно з п.3 ч.1 ст.57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17.

В той же час, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто. Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам. У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Також, в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги правову необізнаність вчинених сторонами дій під час укладання договору купівлі-продажу будинку, виходячи з реальних намірів та фактичних обставин за яких було набуте майно, а також враховуючи покази свідків, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1738,30 грн.

Керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 133, 141, 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про встановлення факту придбання майна в особисту приватну власність – задовольнити повністю.

Встановити факт придбання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , в особисту приватну власність будинку, що розташований на земельній ділянці площею 0,0433 га, кадастровий номер земельної ділянки 1210400000:03:012:0302, та складається з: А-1 житловий будинок, шлакоблок, житловою площею 41,0 кв.м., загальною площею 81,3 кв.м.; В-1 вбиральня, цегла; 1 водопровід, 2 огорожа, 3 зливна яма, І тротуар, за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати: 1738 гривень 30 копійок судового збору.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Повторне заочне рішення позивач та відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено з загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Головуючий суддя                                 О.К. Подобєд