ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
від по справі №
за позовом прокурора м.Луцька в інтересах держави в особі Державної служби з питань національної культурної спадщини, Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації
до підприємця ОСОБА_1, м.Луцьк,
Луцько- Волинської єпархії УПЦ КП,м.Луцьк
про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання звільнити приміщення
Заступник голови суду,суддя Пахолюк В.А.
Представники:
від позивачів:
Державної служби з питань національної культурної спадщини: н/з,
управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації:
Ходань П.Я. (дов. № 2/1-6 від 08.01.2008р.)
від відповідачів: ОСОБА_2. за дов. у справі.
Волинської єпархії УПЦ КП: Спіріна Ю.П. - дов. № 1 від 03.01.2008р.
В судовому засіданні взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури Манзій П.П. та представник РВ ФДМУ по Волинській області Повх О.М.
Суть спору: прокурор в інтересах позивача в позовній заяві просить визнати недійсним договір оренди частини приміщення пам'ятки культурної спадщини - келії монастиря бернардинів поАДРЕСА_1площею 25 кв.м. , що був укладений між Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та підприємцем ОСОБА_1. 01.08.2003р. та зобов'язати підприємця звільнити займану ним частину приміщення .
В судове засідання прокурор подав клопотання про уточнення позовних вимог, що не суперечить ст.22 Господасрького процесуального кодексу України та просить визнати недійсним зазначений договір на майбутнє.
Відповідач- підприємець ОСОБА_1. в поясненні та його представник в судовому засіданні просять у позові відмовити посилаючись на те, що ст.23 Закону України "Про охорону культурної спадщини" зобов'язує укладати договори оренди лише власників пам'яток чи їхніх частин або уповноважені ними органи, незалежно від форм власності на ці пам'ятки. Разом з тим, з позовної заяви вбачається, що власником об'єкта оренди є держава ( за повідомленням Волинського ОБТІ від 26.07.2007р. право власності на нього не зареєстровано), а органом уповноваженим управляти ним - Волинська облдержадміністрація в особі управління культури і туризму. Відповідач вважає безпідставним посилання прокурора як на підставу позовних вимог , на Закон України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відповіддно до ст. 1 цього Закону, він регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в орнеду майна державних підприємств і організацій. Водночас, прокурор не зазначає якому державному підприємству або оргнанізації належать орендовані приміщення, а також не подає докази такої належності. Відповідач вважає, що регіональне відділення ФДМУ по Волинській області не може бути орендодавцем приміщень , оскільки будівлю колишнього монастиря бернардинів, де знаходяться орендовані приміщення , держава розпорядженням представника Президента України в.о. глави Волинської облдержавміністрації № 268 від 11.08.1992р. передала в безстрокове безоплатне користування релігійній громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП.Тому передача ФДМУ в строкове оплатне користування майна, яке вже передане в користування, буде протиправним, оскільки порушуватиме право користувача- релігійної громади Свято-Троїцького собору. Крім того зазначає. що підприємець як користувач частини пам'ятки архітектури належно виконує встановлений ст.27 Закону України "Про охорону культурної спадщини" обов'язок проведення ремонту орендованих приміщень, затрачаючи на вказані цілі значні кошти.
Відповідач - Волинська єпархія УПЦ КП проти позову заперечує.
Розгляд справи відкладався відповідно до ухвал суду від 09.01.2008р. та 18.02.2008р. з метою надання можливості сторонам привести договір оренди у відповідність вимогам закону.
Ухвалою господарського суду від 09.01.2008р. у даній справі Регіональне відділення ФДУ по Волинській області виключене із числа позивачів , оскільки останнє не має права вимоги до відповідачів .
Розглянувши наявні матеріали по справі, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, представника Регіонального відділення ФДУ по Волинській області судом встановлено:
01.08.2003р. між Луцько-Волинською єпархією Української Православної Церкви Київського Патріархату як орендодавцем і підприємцем ОСОБА_1як орендарем було укладено договір №1, згідно з п.1.1. якого Луцько- Волинська єпархія УПЦ КП як орендодавець передала, а підприємство як орендар - прийняло в оренду нежиле приміщення загальною площею 25 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до п.4 ст.284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Як встановлено в процесі судового розгляду, строк дії договору №1 від 01.06.2003 встановлений сторонами до 01.08.2007р. та продовжений до 30.12.2007р. Разом з тим, на момент розгляду справи відповідач - підприємець ОСОБА_1. продовжує користуватись орендованим приміщенням.
Водночас, даючи правову оцінку даному договору в процесі судового розгляду, суд дійшов висновку про те, що даний договір слід визнати недійсним.
При цьому судом враховано таке.
Згідно роз'ясненням Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. з послідуючими змінами та доповненнями "Про деяі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме : відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Постановою Ради Міністрів УРСР від 26 березня 1985р. N130 "Про оголошення комплексу пам'яток історії та культури міста Луцька історико-культурним заповідником республіканського значення", враховуючи історичну, архітектурну і художню цінність комплексу пам'яток історії та культури м. Луцька, з метою забезпечення їх охорони, було прийнято пропозицію Волинського облвиконкому, Держбуду УРСР і Міністерства культури УРСР про оголошення комплексу пам'яток історії та культури в межах території старої частини м. Луцька історико-культурним заповідником республіканського значення з підпорядкуванням його Волинському облвиконкому.
Постановою Кабінету Міністрів України №311 від 5.11.1991р. "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" визначено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.
Відповідно до ст.31 закону України "Про власність", який був чинним на момент укладення спірного договору, до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка -це об'єкт культурної спадщини національного або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Постановою Кабінету Міністрів України №1761 від 27.12.2001р. затверджено Державний реєстр нерухомих пам'яток України, до якого занесено Державний історико- культурний заповідник у м. Луцьку, складовою частиною якого є монастир бернардинів.
З постанови Кабінету Міністрів України №1761 від 27.12.2001р. вбачається, що історико-культурний заповідник занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України як пам'ятку національного значення.
У відповідності із ст.17 Закону України „Про охорону культурної спадщини" пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності.
У документі, який посвідчує право власності на пам'ятку, обов'язково вказуються категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію.
Згідно із паспортом на об'єкт культурної спадщини -келії монастиря бернардинів, власником цього об'єкту культурної спадщини є держава в особі Управління культури і туризму Волинської облдержадміністрації.
Крім цього, 3.12.2002р. Волинською обласною радою четвертого скликання було прийнято рішення "Про перелік пам'яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації", яким затверджено перелік пам'яток містобудування та архітектури, історії Волинської області, які не підлягають приватизації. Келії монастиря бернардинів внесено до цього переліку як пам'ятку, що перебуває у державній власності.
Наведені обставини дають підстави для висновку суду про те, що нежитлові приміщення, в яких знаходиться об'єкт культурної спадщини пам'ятка архітектури національного значення - келії колишнього монастиря бернардинів по АДРЕСА_1площею 25 кв.м. є державною власністю.
Розпорядженням представника Президента №268 від 11.08.1992р. Свято-Троїцький собор, будівлю колишнього монастиря бернардинів по пр.Волі та два будинки по вулиці Плеханова, в яких розміщені Єпархіальне управління та духовна семінарія, передано в користування громаді Свято-Троїцького собору УПЦ КП.
Розпорядженням Волинської облдержадмінстрації №321 від 19.09.2006р. Управлінню Волинською єпархією УПЦ КП дозволено взяти на баланс комплекс будівель Свято-Троїцького кафедрального собору, в тому числі колишні келії монастиря бернардинів на АДРЕСА_1
Нежитлові приміщення, що є пам'яткою архітектури національного значення і знаходяться по АДРЕСА_1, взято Волинською єпархією УПЦ КП на баланс.
Проте знаходження майна на балансі підприємства (організації) не є безспірною ознакою його права власності.
Незалежно від того, на балансі якого державного підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності.
Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.
Статтею18 Закону України «Про охорону культурної спадщини" визначено, що об'єкти культурної спадщини, які є пам'ятками (за винятком тих, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за погодженням відповідного органу охорони культурної спадщини.
Всупереч вимог ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини" договір оренди №1 від 01.08.2003 р. укладено Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП.
Крім цього, укладаючи договір оренди і передаючи підприємцю ОСОБА_1. в оренду нежитлове приміщення площею 25 кв.м. по АДРЕСА_1, відповідачем- 2 порушено вимоги пункту 2 ст.18 Закону України „Про охорону культурної спадщини", якою визначено, що особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі.
У відповідності до п.25 ст.5 Закону України „Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини - Державної служби з питань національної культурної спадщини, зокрема, належить погодження відчуження або передачі пам'яток національного значення власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.
Статтею 18 цього ж Закону визначено, що об'єкти культурної спадщини, які є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
Із змісту наведених норм випливає, що передача об'єктів культурної спадщини, які є пам'ятками, має погоджуватись з відповідним органу охорони культурної спадщини.
В порушення вимог п.25 ст.5, ст.18 Закону України „Про охорону культурної спадщини" об'єкт культурної спадщини пам'ятку архітектури національного значення - приміщення келій колишнього монастиря бернардинів по АДРЕСА_1площею 660 кв.м. передано підприємцю ОСОБА_1. без погодження з Державною службою з питань національної культурної спадщини.
Цей факт підтвердила Державна служба з питань національної культурної спадщини в листі поданому на адресу суду .
Відповідно до п.17 Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995р., у разі, коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональні відділення чи представництва, орендна плата спрямовується за нерухоме майно державних підприємств, організацій - 70 % орендної плати до державного бюджету, 30 % державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно. В даному ж випадку при фактичному користуванні МП "Зоря" пам'яткою архітектури національного значення кошти від здачі майна в оренду до бюджету не надходять.
У відповідності з ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України є підставою недійсності правочину.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
У відповідності з ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Таку ж вимогу містить ч.2 ст.208 Господарського кодексу України.
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (п.3.2) при задоволенні позову про визнання угоди недійсною суд в одному рішенні постановляє про визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків.
Згідно роз'ясненням Вищого арбюітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999р. з послідуючими змінами та доповненнями, за загальним правилом угода визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення.Виняток з цього правила становлять угоди, зі змісту яких випливає , що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму, зберігання за договором схову, тощо. У такому випадку одночасно з визнанням угоди недійсною господарський суд повинен зазначити у рішенні, що вона припиняється лише на майбутнє.
Як вбачається із матеріалів справи, за договором оренди №1 від 01.08.2003р. неможливо повернути все одержане за ним, оскільки користування підприємцем ОСОБА_1. нежитловим приміщенням за договором оренди вже відбулося, тому повернуто може бути лише нежитлове приміщення.
З огляду на викладене, позовна вимога прокурора про визнання договору оренди від 01.08.2003р., що був укладений між Луцько-Волинською єпархією УПЦ КП та підприємцем ОСОБА_1та виселення підприємця з орендованої частини приміщення площею 25 кв.м. за адресою м.Луцьк, вул.Волі,2 підлягає до задоволення, а орендоване приміщення відповідно до розпорядження Волинської облдержадмінстрації №321 від 19.09.2006р. підлягає поверненню балансоутримувачу -Волинській єпархії УПЦ КП .
Водночас, позов прокурора заявлено до відповідача - Луцько-Волинської єпархії УПЦ КП.
Між тим, п.п.1, 6 Статуту Управління Волинської єпархії УПЦ КП, прийнятим рішенням єпархіальних зборів 10.10.2004р., затвердженим Патріархом Київським і всієї Руси-України 11.11.2004р., до якого наказом Державного комітету України у справах релігій №62 від 26.11.2004р. було внесено зміни і доповнення, Волинська єпархія є адміністративно-територіальною одиницею УПЦ КП, релігійним об'єднанням, яке входить до релігійного об'єднання - Української Православної Церкви Київського Патріархату як її адміністративно-територіальний підрозділ.
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з довідкою в ЄДРПОУ значиться юридична особа - Управління Волинської єпархії УПЦ КП.
Статтею 24 Господарського процесуального кодексу України предбачено, що господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити первісного відповідача надлежним відповідачем.
За таких обставин, суд дійшов висновку про заміну на підставі ст.24 ГПК України відповідача- Луцько-Волинської єпархії на Управління Волинської єпархії УПЦ КП.
Оскільки справу до розгляду у суді доведено з вини відповідачів, то відповідно до ст.ст.44, 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на них порівну.
Керуючись ст.ст.203,215,216, 236 Цивільного кодексу України, ст.207, ч.2 ст.208, п.4 ст.284 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 5,18,23 Закону України "Про охорону культурної спадщини", Постановою КМУ № 1761 від 27.12.2001р. «Про занесення пам'яток історії, монументального: археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, ст.ст. 44, 49, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
в и р і ш и в:
1.Виключити Регіональне відділення фонду державного майна України по Волинській області з числа позивачів у справі.
2.Замінити відповідача -2 Луцько-Волинську єпархію УПЦ КП на Управління Волинської єпархії УПЦ КП.
3. Позов задовольнити.
4. Визнати недійсним договір оренди нежитлового приміщення № 1 від 01.08.2003р., укладений між Луцько- Волинською єпархією УПЦ КП та підприємцем ОСОБА_1, на майбутнє.
5. Зобов'язати підприємця ОСОБА_1(АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) звільнити нежитлового приміщення поАДРЕСА_1площею 25 кв.м., передавши його балансоутримувачу -Волинській єпархії УПЦ КП в термін до 15.04.2008р.
6. Стягнути з підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2код НОМЕР_2) 42 грн. 50 коп. державного мита в доход державного бюджету міста Луцька ( Банк одержувача: УДК у Волинській області, код одержувача: 21741605 ,МФО: 803014,розрахунковий рахунок: 31116095600002 ,код бюджетної класифікації: 22090200).
7. Стягнути зпідприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2код НОМЕР_2) 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь УДК у м.Луцьку, р/р 31217259710002 у ГУДКУ у Волинській області, код одержувача 21741605,КЕДК 22050000.
8. Стягнути з Волинської єпархії УПЦ КП (м.Луцьк, Градний узвіз, 1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 42 грн. 50 коп. державного мита в доход державного бюджету міста Луцька ( Банк одержувача: УДК у Волинській області, код одержувача: 21741605 ,МФО: 803014,розрахунковий рахунок: 31116095600002 ,код бюджетної класифікації: 22090200).
9. Стягнути з Волинської єпархії УПЦ КП (м.Луцьк, Градний узвіз, 1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь УДК у м.Луцьку, р/р 31217259710002 у ГУДКУ у Волинській області, код одержувача 21741605, КЕДК 22050000.
Заступник голови
господарського суду, суддя Пахолюк В.А.
Дата виготовлення повного тесту рішення: 25.03.2008р.