ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
|
11 жовтня 2006 р. |
№ 2-22/563-2006 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
|
головуючого |
Кривди Д.С., |
|
суддів: |
Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
|
розглянувши касаційну скаргу |
ПП ОСОБА_1 |
|
на постанову |
від 16.05.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду |
|
та на рішення |
від 20.02.2006 |
|
у справі |
№2-22/563-2006 |
|
господарського суду |
АР Крим |
|
за позовом |
КП “Консервмаш” |
|
до |
1.Белінської сільської ради 2.Риболовецького колективного господарства “Приазовський” 3.ПП ОСОБА_1 |
|
про |
визнання недійсним договору купівлі-продажу НОМЕР_1 від 24.01.2003, визнання права власності на споруди, визнання недійсним рішення Белінської сільської ради від 23.06.2003 |
|
за участю представників сторін |
|
від позивача: |
Башуткіна І.О., дов. |
|
від відповідача 1: |
у засідання не прибули |
|
від відповідача 2: |
у засідання не прибули |
|
від відповідача 3: |
ОСОБА_1 |
ВСТАНОВИВ:
Колективне підприємство “Консервмаш” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Белінської сільської ради про визнання незаконним залишення без розгляду заяви позивача про виділення у довгострокову оренду земельної ділянки та спонукання дати мотивовану відповідь на цю заяву.
Згодом позивач уточнив свої позовні вимоги наступним чином -визнати за ним право на оренду земельної ділянки площею 211 м2, розташованої в АДРЕСА_1
Ухвалою від 08.02.2005 господарський суд АР Крим залучив до участі у справі в якості третіх осіб Риболовецьке колективне господарство “Приазовський” та ПП ОСОБА_1
Позивач заявою НОМЕР_2від 24.02.2005 повторно уточнив свої позовні вимоги наступним чином: визнати недійсним укладений між Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” та ПП ОСОБА_1 договір купівлі-продажу НОМЕР_1 від 23.06.2006; визнати за позивачем право власності на будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_1, Ленінського району, зазначені в матеріалах Керченського МБТІ від 12.07.2002; визнати недійсними рішення Белінської сільської ради від 23.06.2006 про надання згоди на розробку проектів відводу з передачі в приватну власність громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, які знаходяться в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.
Ухвалою від 22.02.2005 господарський суд АР Крим залучив до участі у справі в якості відповідачів Риболовецьке колективне господарство “Приазовський” та ПП ОСОБА_1, виключивши їх зі складу третіх осіб у справі.
Заявами НОМЕР_3 від 22.04.2005 та НОМЕР_4 від 23.05.2005 позивач уточнив свої позовні вимоги наступним чином: визнати недійсним укладений між Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” та ПП ОСОБА_1 договір купівлі-продажу НОМЕР_1 від 23.06.2006 в частині відчуження майна позивача, а саме: трьох будиночків площею 11,5 м2, 17,6 м2 та 20,1 м2; визнати за позивачем право власності на будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_1, Ленінського району АР Крим, а саме: три будиночки площею 11,5 м2, 17,6 м2 та 20,1 м2; визнати за позивачем право на оренду земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_3 площею 211 м2, згідно з матеріалами Керченського МБТІ від 12.07.2002.
Рішенням від 20.02.2006 господарський суд АР Крим (суддя Яковлев С.В.) позов задовольнив: визнав недійсним укладений між Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” та ПП ОСОБА_1 договір купівлі-продажу НОМЕР_1 від 23.06.2006 в частині відчуження майна позивача, а саме: трьох будиночки площею 11,5 м2, 17,6 м2 та 20,1 м2; визнав за позивачем право власності на вказане майно; а також визнав за позивачем право на оренду спірної земельної ділянки.
Постановою від 16.05.2006 Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Видашенко Т.С. -головуючий, Заплава Л.М., Котлярова О.Л.) рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Ухвалою від 27.07.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою ПП ОСОБА_1, в якій заявлені вимоги про скасування рішення і постанови у справі та відмову в задоволенні позову новим рішенням.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до рішення Белінської сільської ради НОМЕР_5від 14.03.1997 Риболовецькому колективному господарству “Приазовський” було передано в постійне користування 236,46 га землі сільськогосподарського виробництва та 11.03.1997 видано державний акт на право постійного користування землі І-КМ №НОМЕР_6.
Між позивачем (орендар) та Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” (орендодавець) 01.01.1997 було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким позивачу було передано в користування земельну ділянку в розмірі 190 м2 під раніше побудовані житлові та нежитлові приміщення. Строк дії цього договору сторонами був погоджений до 2002 року та додатковою угодою продовжений до 01.01.2004.
Між Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” (продавець) та ПП ОСОБА_1 (покупець) укладено договір НОМЕР_1 від 23.07.2003 купівлі-продажу об'єктів, розташованих на земельній ділянці, що знаходиться в користуванні продавця, за адресою: АДРЕСА_3. В договорі зафіксовано, що за його умовами здійснюється передача об'єктів незавершеного будівництва, до їх вартості входить вартість матеріалів, виробів, конструкцій, які завезені на майданчик, але не використовуються, а також устаткування, яке не здано до монтажу або монтажу не вимагає. Перехід права власності на ці об'єкти згідно з договором був передбачений з моменту підписання цього договору та акту прийому-передачі.
Між сторонами підписано акт прийому-передачі за договором НОМЕР_1 від 23.07.2003 у власність покупця об'єктів, у тому числі будиночків дерев'яних у кількості 3 штук, вартістю 1050 грн., які не мали фундаменту, площею 8 м2 із значними пошкодженнями корпусу без проектної документації.
Згідно з матеріалами Керченського МБТІ від 12.07.2002, що в АДРЕСА_4 розташовані об'єкти, серед яких три будиночки, які зазначені на схемі літерами “Г”, “А”, “В”.
У висновку експерта НОМЕР_7 зафіксовано, що спорудам, які зазначені у даних технічної інвентаризації Керченської МБТІ під літерами “Г”, “А”, “В”, відповідають будиночки, розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1: верхній (блакитного кольору) літер В площею 20,1 м2, середній (зеленого кольору) літер Г площею 11,5 м2, нижній (жовтого кольору) літер А площею 17,6 м2. Крім того, експертом зроблений висновок про те, що готовність цих будиночків складає 100%
У судових засіданнях сторони підтвердили, що саме ці будиночки були передані ПП ОСОБА_1 відповідно до акту прийому-передачі після виконання ним умов договору НОМЕР_1 від 23.07.2003.
Звертаючись до господарського суду з позовом, позивач доводить, що вказані будиночки належать йому на праві власності, тому продаж цих будиночків за договором НОМЕР_1 від 23.07.2003 порушує його права.
Суд першої інстанції з цього приводу зазначив, що Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” не надано доказів того, що спірні будиночки, продані ним за договором НОМЕР_1 від 23.07.2003, належали йому на праві власності, а також доказів врахування при складанні бухгалтерської звітності цих будиночків, витрат з їх спорудження, витрат на матеріали по їх зведенню.
Позивачем надано випис з балансу, згідно з яким з 15.11.1999 на балансі підприємства числяться: будиночок загальною площею 20,1 м2, будиночок загальною площею 17,6 м2, будиночок загальною площею 11,5 м2, розташовані в АДРЕСА_4, залишковою вартістю 15327,04 грн. Також позивачем надано інвентарні картки на ці споруди, які підтверджують їх облік на підприємстві як основних засобів, а також докази проведення ним амортизаційних відрахувань щодо цих будиночків, зокрема акт ДПІ в м. Сімферополі перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2001 до 01.10.2002, в якому зроблений висновок про правильність нарахування амортизаційних нарахувань за вказаний період.
Суд апеляційної інстанції також зазначив, що позивачем надано суду первісні правовстановлюючі документи на спірні будиночки -договір від 10.11.1999, укладений між УПКФ “Хімпобутторг” (продавець) та позивачем (покупець), та акти приймання-передачі від 15.11.1999. Згідно з цим договором продавець поставив позивачу: будиночок загальною площею 20,1 м2, будиночок загальною площею 17,6 м2, будиночок загальною площею 11,5 м2; поставка товару здійснена на умовах франко-склад продавця (самовивіз).
Стаття 1 ГПК України передбачає, що відповідні особи звертаються до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Одним із способів захисту цивільних прав відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України є визнання права.
КП “Консервмаш” звернулось до господарського суду з позовом про визнання права власності на будівлі та споруди, розташовані по АДРЕСА_1, Ленінського району АР Крим, а саме: три будиночки площею 11,5 м2, 17,6 м2 та 20,1 м2.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірні будиночки були придбані позивачем у УПКФ “Хімпобутторг” за договором від 10.11.1999 поставки.
Згідно з положенням ст. 128 ЦК УРСР (чинного на момент укладення та виконання вказаного договору) право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов'язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
Судами встановлено, що між позивачем та УПКФ “Хімпобутторг” на виконання вказаного договору були складені акти приймання-передачі від 15.11.1999. У зв'язку цим 15.11.1999 спірні будиночки були прийняті позивачем на баланс, обліковувались як основні засоби з проведенням амортизаційних відрахувань.
Зважаючи на такі обставини, слід погодитись з висновком судів попередніх інстанцій про виникнення у позивача права власності на спірні будиночки.
Позивач доводить порушення його права власності на ці будиночки у зв'язку з укладенням між Риболовецьким колективним господарством “Приазовський” (продавець) та ПП ОСОБА_1 (покупець) договору НОМЕР_1 від 23.07.2003 купівлі-продажу, а відтак заявив вимоги про визнання недійсним цього договору як такого, що не відповідає вимогам закону.
Встановивши, що договір НОМЕР_1 було укладено та виконано сторонами до 01.01.2004, суди правомірно застосували стосовно вимог про визнання його недійсним вимоги ЦК УРСР.
В силу ст. 48 УК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Відповідно до вимог ст.ст. 224, 225 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.
Як вже зазначалось, суди першої та апеляційної інстанцій на підставі наданих сторонами доказів та пояснень, а також висновку експерта встановили, що предметом купівлі-продажу за вказаним договором є, зокрема, спірні у справі будиночки, які належать на праві власності позивачу. Тобто Риболовецьке колективне господарство “Приазовський”, здійснюючи продаж вказаних будиночків, не було їх власником.
В силу ст.ст. 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Виходячи з вказаних обставин, норм Конституції України, а також положень ст.ст. 2, 48, 55 Закону України “Про власність”, суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про невідповідність оспорюваного договору в частині продажу спірного у справі майна вимогам закону, а відтак визнали його частково недійсним згідно з вимогами ст. 48 ЦК УРСР.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про визнання за ним права на оренду земельної ділянки, розташованої в АДРЕСА_3 площею 211 м2, згідно з матеріалами Керченського МБТІ від 12.07.2002.
В силу ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно з положенням ст. 92 ЗК України право оренди земельної ділянки -це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Стаття 120 ЗК України передбачає, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.
Договір оренди землі у ст. 13 Закону України “Про оренду землі” визначений як договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно зі ст. 16 Закону України “Про оренду землі” особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.
З аналізу вказаних норм вбачається, що право оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності виникає у особи лише в разі прийняття органом виконавчої влади чи місцевого самоврядування відповідного рішення та укладення на його підставі договору оренди земельної ділянки.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач звертався до Белінської сільської ради про передачу йому в оренду земельної ділянки, на якій розташовані будиночки, а Белінська сільська рада висловила готовність розглянути питання про виділення земельної ділянки позивачу в оренду при наданні ним правовстановлюючих документів на будови.
Тобто суди не встановили обставин прийняття Белінською сільською радою рішення про надання позивачу в оренду відповідної земельної ділянки та укладення на його підставі договору оренди відповідно до вимог земельного законодавства.
Разом з тим, суди зазначили, що згідно з п. 3 висновку експерта від 11.11.2005 площа земельної ділянки, необхідної для обслуговування трьох будиночків, зазначених в матеріалах Керченського БТІ за літерами “Г”, “А”, “В”, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 Ленінського району, на момент огляду та відповідно до інвентарних відомостей складає 211 м2.
Посилаючись на положення ст. 120 ЗК України, суди дійшли висновку про те, що позивач має право оренди земельної ділянки для обслуговування спірного майна, яке належить йому на праві власності.
Вбачається, що суди не звернули увагу на те, що вказана норма передбачає перехід права користування земельною ділянкою при переході права власності на будівлю і споруду на підставі договору оренди. Проте, як вже зазначалось, обставини укладення такого договору щодо спірної земельної ділянки судами не встановлені.
Крім того, суд першої інстанції правомірно визнавши право власності на спірні будиночки як на майно, розташоване по АДРЕСА_1, Ленінського району, не визначив це майно в якості будівель або споруд.
Національний стандарт №2 “Оцінка нерухомого майна”, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 28.10.2004, визначає вказані поняття наступним чином: будівлі -земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди -земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тонелі, естакади, мости тощо). Зважаючи на обов'язковість застосування вказаного стандарту під час проведення оцінки відповідних об'єктів, ці об'єкти віднесені до нерухомого майна.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд, затвердженого наказом Держстандарту України №507 від 17.08.2000, споруди -це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі -це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устатковання, тварин, рослин, а також предметів.
Відповідно до ст. 181 ЦК України (чинного на момент звернення з позовом) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
З обставин встановлених судами при розгляді справи не вбачається, що позивачем доведено відповідність спірних будиночків поняттю споруда або будівля, зважаючи, зокрема, на встановлення судами обставин придбання спірних будиночків позивачем за договором поставки на умовах франко-склад продавця (самовивіз), а не шляхом проведення позивачем будівельно-монтажних робіт.
Отже, за відсутності встановлення обставин відповідності спірних у справі будиночків поняттю будівель або споруд (нерухомого майна) висновок судів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування цих будиночків, є безпідставним.
Також судами встановлено стосовно спірної у справі земельної ділянки лише обставини передання її в постійне користування Риболовецькому колективному господарству “Приазовський”, обставини щодо вилучення цієї земельної ділянки з постійного користування цієї особи судами не встановлювались. Проте вказані обставини мають значення при розгляді даного спору, зважаючи на положення ч. 5 ст. 116 ЗК України.
Крім того, відповідач ПП ОСОБА_1 під час розгляду справи наголошував на тому, що спір стосовно вказаної земельної ділянки стосується ОСОБА_2 внаслідок прийняття Белінською сільською радою рішення від 23.06.2006 про надання згоди на розробку проектів відводу з передачі в приватну власність громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 земельних ділянок, які знаходяться в АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.
Звертаючись з касаційною скаргою скаржник також доводить вказані обставини, посилаючись на положення п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, який передбачає безумовне скасування рішення або постанови судів, якщо вони стосуються прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі.
Суд апеляційної інстанції відхилив вказані доводи, посилаючись на ненадання доказів того, що спірна земельна ділянка є саме тою земельною ділянкою, щодо якої місцевою радою надано згоду ОСОБА_2 на розробку проекту відведення. Тобто судами належним чином не встановлено, чи стосується даний спір прав та обов'язків ОСОБА_2, виходячи з вказаного рішення Белінської сільської ради.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Зважаючи на невстановлення судами вказаних вище обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору щодо права оренди спірної земельної ділянки, зокрема щодо укладення позивачем відповідного договору оренди з Белінською сільською радою, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства.
Отже, рішення і постанова підлягають скасуванню в частині задоволення позову про визнання права на оренду земельної ділянки з направленням справи до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору. В решті постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін як така, що прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Пункт 4 рішення господарського суду АР Крим від 20.02.2006 та в цій частині постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 у справі №2-22/563-2006 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в частині позовних вимог про визнання за позивачем права на оренду земельної ділянки, яка знаходиться в Ленінському районі, АДРЕСА_3, площею 211 м2.
3. В решті постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 у справі №2-22/563-2006 залишити без змін.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький