П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

18.12.2007 р.                                                                                                     № 4/125 

                                                       Суддя Вовк П.В.

                                                       Секретар судового засідання Камінська Т.О.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 18.12.07 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 24.12.07.                         

                                                ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського міського військового комісаріату, за участю третьої особи Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2007 відкрито провадження у адміністративній справі № 4/125.

У судовому засіданні 13.11.2007 судом за згодою представника Позивача виключено Київський міський військовий комісаріат зі складу відповідачів та залучено у якості відповідача Головне управління Пенсійного фонду України, виключивши його зі складу третіх осіб. Також, представник Позивача уточнив позовні вимоги та просив суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 16.01.2004 перерахунок пенсії та її виплату, як інваліду війни ІІ групи, виходячи із розміру мінімальної пенсії за віком, зобов'язати відповідача в подальшому виплачувати підвищення до пенсії, як інваліду ІІ групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком.

06.12.2007 у судовому засіданні представник Позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Відповідач вважає неправомірним незастосування Відповідачем до нього при нарахуванні пенсії діючого підвищення інвалідам війни II групи пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком встановленого Законом №3551 в редакції  23.11.1995.

Відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог з підстав невідповідності вимог Позивача нормам законодавчих актів України, оскільки при нарахуванні йому пенсії повинні застосовуватись положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим відсутні підстави для перерахунку пенсії в частині встановлення мінімального розміру пенсії за віком у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Дослідивши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

 ОСОБА_1 (надалі -Позивач) з 16.01.2004 має статус інваліда війни ІІ групи  і отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб»(надалі -Закон №2262). Оскільки вказані факти Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі -Відповідач) не оспорює, вказані дані судом прийняті як достовірні.

Статтями 5, 5 ¹ Закону №2262 передбачено можливість за бажанням осіб звільнених з військової служби призначення пенсій на підставах, установлених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(надалі -Закон №1058) або у разі наявності права на пенсію за вислугу років або по інвалідності за Законом №2262, у відповідності до статей 12, 18-20.

Згідно ст. 14 Закону №2262 пенсії за  вислугу  років,  що призначаються  відповідно  до цього  Закону,  не  можуть  бути  нижчими від мінімального розміру пенсії  за віком, встановленого Законом  №1058  (в редакції ЗУ від 04.04.2006 р. N 3591-IV).  До 04.04.06 діяла наступна редакція закону: пенсії за вислугу років, що призначаються відповідно до цього Закону, не можуть бути нижчими від мінімального розміру пенсії за віком, встановленого Законом України "Про пенсійне забезпечення". А згідно ч. 4 ст. 19 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. Дія ст. 14 Закону №2262 (в редакції ЗУ від 04.04.2006 р. N 3591-IV) зупинена на 2006 рік згідно ЗУ від 20.12.2005 р. N 3235-IV та на 2007 рік згідно ЗУ від 19.12.2006 р. N 489-V. Таким чином, положення законодавства щодо прив'язки розміру пенсій за вислугу  років,  що призначаються  відповідно  до Закону №2262, до розміру пенсій за віком відповідно до ЗУ № 1058 не діяло ні у 2006 році, ні у 2007 році.

Більш того, відповідно до приписів ст. 28 Закону №1058 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, натомість застосовується виключно для визначення  розмірів  пенсій,  призначених  згідно  з цим Законом.

У відповідності до вимог ст. 15 Закону №2262 на Позивача поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(надалі -Закон №3551), у зв'язку з чим пенсії за вислугу років  підвищуються в порядку і на умовах, передбачених Законом №3551.

Згідно ст. 13 Закону №3551 (в редакції ЗУ «Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту»№ 458/95-ВР від  23.11.1995 до редакції ЗУ від 05.10.2005 р. N 2939-IV) інвалідам війни  II групи пенсії підвищувалися у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком.

Частина 4 ст. 13 Закону №3551 в редакції Закону України №2939 від 05.10.2005 (редакція закону набрала чинності з 01.01.06)  встановлює підвищення інвалідам війни II групи пенсії або  щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 17¹ Закону 2262 передбачено, що Кабінет Міністрів України встановлює порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення  пенсій  особам,  які  мають  право  на  пенсію за цим Законом.

Отже, до моменту набрання чинності змін внесених Законами України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»№2939 від 05.10.2005 та «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення та соціального захисту військовослужбовців»№ 3591 від 04.04.2006, розмір мінімальної пенсії за  віком, що враховувався при обчисленні пенсій від Міністерства оборони України, а також при становленні підвищень і надбавок до цих пенсій, становив 19 грн. 91 коп. у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для перерахування Позивачу пенсії, виходячи, як наполягає Позивач, з розміру пенсії за віком, який дорівнює розміру прожиткового мінімуму у відповідності до Закону №1058, оскільки такий розмір пенсії нараховується виключно особам, яким було призначено пенсію на підставі цього Закону. По-друге, норма Закону №3551 про підвищення інвалідам війни II групи пенсії у розмірі 350 процентів мінімальної пенсії за віком втратила чинність, у зв'язку з чим відсутні підстави для її застосування з 01.01.06.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати підвищення до пенсії, як інваліду ІІ групи, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком судом відзначається наступне.

Відповідно до приписів ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням  адміністративного  судочинства  є  захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,  прав  та  інтересів  юридичних осіб  у  сфері  публічно-правових  відносин  від  порушень  з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових  і  службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій  на  основі  законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До  адміністративних  судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо   таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено  інший порядок судового провадження.

Також, право звернення до адміністративного суду визначено ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України, у відповідності до вимог якої до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи  чи  інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Таким чином, звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи інтересів, на захист яких звертається особа, у зв'язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.   

З огляду на викладене, позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 94 КАС України судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                            П.В. Вовк