ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2025 року                              м. Житомир                             справа № 240/19128/23

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області  та до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач 1), в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, які полягають у відмові йому включити до загального страхового стажу часу відбуття кримінального покарання у вигляді виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 за вироком Ємільчинського районного народного суду Житомирської області у СТзОВ "Калина" (с. Ганнопіль, Ємільчинського району, Житомирської області);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області включити до його загального страхового стажу час відбування кримінального покарання у вигляді виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 за вироком Ємільчинського районного народного суду Житомирської області у СТзОВ "Калина" (с.Ганнопіль, Ємільчинського району, Житомирської області).

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що за результатами розгляду поданої ним заяви про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991      №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідач прийняв рішення, яким відмовив йому у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу. При цьому, позивач вказує, що в порушення правових норм ч. 3 ст. 42 Кримінально-виконавчого кодексу України відповідач не зарахував до його страхового стажу періоду відбування ним кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987. Вважаючи, що такі дії відповідача є протиправними та порушують його право на належне пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 20.10.2023 провадження в адміністративній справі №240/19128/23 за позовом ОСОБА_1 було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувало щодо заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зазначило, що 29.10.2021 ОСОБА_1 звертався до управління із заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказана заява опрацьовувалась за принципом єдиної черги завдань та єдиної черги спеціалістів. У зв`язку із цим, за принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. За результатами розгляду цієї заяви Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийняло рішення від 04.11.2021 №064050002639, якими відмовило позивачу у призначенні пенсії через відсутність в нього необхідного страхового стажу. Таким чином, підрахунок страхового стажу позивача, в тому числі дії щодо не зарахування до цього стажу періоду відбування позивачем кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987, а також перевірку достатності наявного у позивача стажу для призначення йому пенсії, здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області. Натомість Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області лише повідомило позивача про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення, шляхом направлення йому листа від 11.11.2021 №0600-0208-8/92956. Враховуючи вказане, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зауважило, що не вчиняло дій, які б могли порушувати право позивача на належне пенсійне забезпечення. У зв`язку з цим, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області просило відмовити ОСОБА_1  у задоволенні позовних вимог.

Крім того, разом з відзивом на позовну заяву Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало до суду клопотання, в якому просило залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області до участі в даній справі, в якості другого відповідача.

Ухвалою від 06.12.2023 вказане клопотання було задоволено та залучено Головне управління Пенсійного фонду України у Херсонській області до участі у справі №240/19128/23, як другого відповідача (далі - відповідач 2).

Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області подало до суду відзив на позовну заяву, в якому вказало, що не визнає заявлених позовних вимог. На обґрунтування своєї правової позиції управління зазначило, що 29.10.2021 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на умовах, визначених в статті 55 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Стаття 55 Закону №796-ХІІ передбачає, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. При цьому, потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Таким чином, оскільки стаття 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років, то для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ позивач повинен мати страховий стаж в розмірі не менше 22 років (28 - 6 = 22). Однак, за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування було встановлено, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, страховий стаж ОСОБА_1 складав 19 років 4 місяці 14 днів. При цьому, період з 19.02.1986 по 09.10.1987, протягом якого ОСОБА_1 відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі у СТзОВ "Калина" за вироком Ємільчинського районного народного суду Житомирської області до його страхового стажу зарахований не був, адже згідно правових статті 50 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 № 3325-VII, які були чинні в період відбування позивачем покарання, при умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі, цей час може бути включений до загального трудового стажу особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально - процесуальним законодавством України. З урахуванням викладеного, управління вказало, що позивач мав би право на зарахування часу відбування виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 року у загальний трудовий стаж за умов визначених у Виправно-трудовому кодексу Української РСР та Виправно-кримінальному кодексу України, за наявності рішення суду винесеного в порядку, встановленому КПК України про включення стажу відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волi в загальний трудовий стаж особи. Однак, позивачем не було надано відомостей про те, що він звертався з позовом до суду про зарахування часу відбування виправних робіт з 19.02.1986 по 09.10.1987 у загальний трудовий стаж. З огляду на вищевикладене, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зауважило, що підстав для включення періоду з 19.02.1986 по 09.10.1987 року до загального трудового стажу позивача немає, а тому вважає, що ним правомірно було прийнято рішення від 04.11.2021 №064050002639 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 22 роки.

Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства Головне управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області вказало, що діяло на підставі чинного законодавства, а тому просило відмовити ОСОБА_1  в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи характер спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути дану адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 15.09.2021 Житомирською обласною державною адміністрацією.

З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 , після досягнення ним 54-річного віку, звернувся до територіального органу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 29.10.2021 про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії розглядало Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийняло рішення від 04.11.2021 №064050002639, яким відмовило позивачу в призначенні пенсії, передбаченої статтею 55  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", через відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 22 роки. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області страховий стаж ОСОБА_1 становить 19 років 04 місяці 14 днів.

Про прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області рішення позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 11.11.2021 №0600-0208-8/92956. В зазначеному листі вказано, що до страхового стажу позивача не був включений період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 у зв`язку з тим, що відповідно до ч. 3 статті 95 Виправно-трудового кодексу України від 23.12.1970 №3325-VII час відбування засудженими покарання у виді виправних робіт може бути включений до загального трудового стажу засудженого, однак для цього потрібно рішення суду.

ОСОБА_1 вважає, що період відбування ним кримінального покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 протиправно не був зарахований до його страхового стажу, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

При цьому суд зауважує, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 04.11.2021 №064050002639 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 в даній позовній заяві не оскаржується. Предметом спірних правовідносин є виключного дії пенсійного органу щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду відбування ним кримінального покарання у вигляді виправних робіт в СТзОВ "Калина" з 19.02.1986 по 09.10.1987.

Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Зокрема, частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІвизначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

З наведених положень Закону №796-XII вбачається, що обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01 січня 1993 року.

Водночас, особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку в розмірі 3 роки.

Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зазначеній зоні протягом трьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку здійснюється без застосування початкової величини, та розраховується, як 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Таким чином, виникнення право на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Водночас, абзац перший частини першої статті 55 Закону № 796-XII визначає додаткову умову, для виникнення у особи права призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, яка полягає наявності страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.

Відтак, у випадку звернення особи у 2021 році за призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII, така особа повинна мати страховий стаж в розмірі 22 роки (28 - 6 = 22, де: 28 років - страховий стаж визначений статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком у 2021 році; 6 - кількість років зниження пенсійного віку).

Таким чином, зміст вищезазначених положень законодавства свідчать, що особа, яка постійно проживала або постійно проживає чи постійно працювала або постійно працює у зоні гарантованого добровільного відселення, набуває права на призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII у випадку дотримання таких умов:

- наявності статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи;

- наявності необхідного періоду проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення, який станом на 1 січня 1993 року повинен становити не менше 3-х років;

- наявності страхового стажу в розмірі 22 роки (у випадку звернення за призначенням пенсії у 2021 році).

Під час розгляду справи встановлено, що приймаючи оскаржуване рішення 04.11.2021 №064050002639 та відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, передбаченої статтею 55  Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області стверджувало про відсутність у нього необхідного страхового стажу в розмірі 22 роки. За підрахунками Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області такий страховий стаж ОСОБА_1 становить лише 19 років 04 місяці 14 днів, а період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987 до страхового стажу врахований не був.

Перевіряючи правомірність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом      №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

Спірний період відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі з 19.02.1986 по 09.10.1987, який не був зарахований до його трудового стажу, є періодом, що набутий до 01.01.2004, а тому порядок його зарахування до страхового стажу регулюється законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків

В свою чергу, пункт "а" частини 3 статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачає, що до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Записом №2 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 підтверджується, що в період з 19.02.1986 по 09.10.1987 позивач на підставі рішення народного суду від 05.02.1986 відбував покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім. Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області).

Суд зазначає, що в період, коли ОСОБА_1 відбував покарання у вигляді виправних робіт, був чинний Виправно-трудовий кодекс України від 23.12.1970 №3325-VII.

Статтею 3 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) передбачалось, що відповідно до статті 3 Основ виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік щодо осіб, які засуджені до позбавлення волі, заслання та виправних робіт без позбавлення волі і відбувають покарання на території Української РСР, застосовується виправно-трудове законодавство Союзу РСР і Української РСР, а щодо засуджених до інших видів покарання - виправно-трудове законодавство Союзу РСР, а також союзної республіки за місцем засудження.

Правове становище осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі було врегульоване статтею 8 Виправно-трудового кодексу України, яка в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання, передбачала, що особи, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі і виправних робіт без позбавлення волі, несуть обов`язки і користуються правами, встановленими законодавством для громадян України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, встановленого цим Кодексом для відбування покарання даного виду.

Відповідно до статтей 94 та 95 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) виправні роботи без позбавлення волі відбуваються у відповідності з вироком суду за місцем роботи засудженого або в інших місцях, що їх визначають органи, які виконують цей вид покарання, але в районі проживання засудженого, з врахуванням його працездатності і, по можливості, спеціальності. Виправні роботи без позбавлення волі відбуваються на державних і громадських підприємствах, в установах і організаціях.

Особа, засуджена до виправних робіт за місцем роботи, залишається працювати на підприємстві, в установі або в організації, де вона працювала до засудження на тій же посаді або роботі, крім випадків, передбачених частиною першою статті 30 Кримінального кодексу України. Переведення цих осіб на іншу посаду або роботу може провадитися на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Згідно з статтею 102  Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) із заробітку засуджених до виправних робіт без позбавлення волі провадяться відрахування в доход держави протягом строку відбування покарання в розмірах, встановлених вироком суду. Відрахування провадяться за місцем роботи засудженого з усієї суми заробітку, без виключення з цих сум податків та інших платежів, а також незалежно від наявності претензій до засудженого за виконавчими документами.

В свою чергу, правовими нормами статті 103 Виправно-трудового кодексу України (в редакції, чинній на момент відбування позивачем покарання) було передбачено, що час відбування виправних робіт без позбавлення волі до загального і безперервного трудового стажу засудженого не зараховується, про що робиться запис у його трудовій книжці.

При умові сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі цей час може бути включений в загальний трудовий стаж особи, яка відбула покарання, на підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України.

Відтак, правові норми Виправно-трудового кодексу України, який діяв на момент відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі передбачали, що за загальним правилом строк відбування покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі не зараховується до трудового стажу засудженого. Виключення з даного правила становив лише випадок зарахування періоду відбування виправних робіт без позбавлення волі підставі рішення суду в порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством України, за умови сумлінної роботи і зразкової поведінки в період відбування виправних робіт без позбавлення волі.

Однак, Виправно-трудового кодексу України втратив чинність 01.01.2004, у зв`язку з прийняттям Кримінально-виконавчого кодексу України від 11.07.2003 №1129-IV (далі - КВК України).

Відповідно до "Прикінцевих положень" Кримінально-виконавчого кодексу України з набранням чинності цим Кодексом втрачає чинність Виправно-трудовий кодекс України. Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Кодексом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Згідно з статтею 41 Кримінально-виконавчого кодексу України покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого. Виконання покарання у виді виправних робіт здійснюється на основі участі засуджених у суспільно корисній праці і контролю за їхньою поведінкою відповідно до вимог цього Кодексу.

При цьому, частиною 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачено, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Правовідносини, пов`язані із визначенням страхового стажу ОСОБА_1 виникли 29.01.2021 - з моменту його звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком.

На момент виникнення спірних правовідносин частина 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачала, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

З огляду на те, що на час вирішення питання про обчислення страхового стажу ОСОБА_1 частина 3 статті 42 Кримінально-виконавчого кодексу України прямо передбачає можливість включення до загального стажу роботи періоду відбування покарання у виді виправних робіт, суд приходить до висновку, що період відбування позивачем покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987 підлягає зарахуванню до його страхового стажу.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі №211/1432/17 та від 21 червня 2019 року у справі №448/1691/16-а.

Враховуючи зазначене суд приходить до висновку про протиправність дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не зарахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.

Застосовуючи механізм захисту та ефективного відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.

При цьому суд зауважує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, дії зобов`язального характеру щодо зарахування вказаних періодів до страхового стажу позивача має вчинити саме той територіальний орган Пенсійного фонду України, що був визначений за принципом екстериторіальності, як орган, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії та здійснював підрахунок його страхового стажу, тобто в даному випадку Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області.

Покладення такого обов`язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Натомість, порушення прав позивача з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області під час розгляду даної справи судом встановлено не було, оскільки дії щодо не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача вчинило саме Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, а тому позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області не підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073,60 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією від 27.06.2023.

Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.

З огляду на положення ч. 1 та ч. 3 ст. 139 КАС України, та враховуючи розмір задоволених позовних вимог та сплату позивачем судового збору в мінімальному розмірі, суд дійшов висновку, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області належить стягнути судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись статями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 )  до  Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м.Житомир, 10003; код ЄДРПОУ 13559341) та до Головного управління Пенсійного фонду України у Херсонській області (вул.28-ї Армії,6, м. Херсон, 73000, код ЄДРПОУ 21295057) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім. Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період відбування ним покарання у вигляді виправних робіт без позбавлення волі в Колгоспі ім.Дзержинського (с. Ганнопіль Ємільчинського району Житомирської області) з 19.02.1986 по 09.10.1987.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на користь  ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя                                                                                                       І.Е.Черняхович