ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

10 жовтня 2006 р.

№ 5/17

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. –головуючого Полянського А.Г. Фролової Г.М.

за участю представників:

позивача

Годованець Є.О., дов. від 05.06.2006 року

відповідача

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства “Божедарівський елеватор”

на постанову

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

від	23.06.2006 року

у справі

№ 5/17 господарського суду Дніпропетровської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю “Правда”

до	Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства “Божедарівський елеватор”

про	стягнення 81 287, 36 грн.

ВСТАНОВИВ:

У зв’язку з виходом судді Полянського А.Г. та у зв’язку зі зміною складу судової палати з розгляду справ, що виникають з податкових та інших відносин, пов’язаних з державним регулюванням діяльності господарюючих суб’єктів та відповідно до розпорядження Заступника голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 25.08.2005 року №02-20/13 склад колегії суддів змінено та призначено колегію у складі суддів: головуючого –Муравйова О.В., Полянського А.Г., Фролової Г.М.

У лютому 2006 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Правда” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства “Божедарівський елеватор” про стягнення з відповідача на користь позивача 59 151, 36 грн. збитків та 22 136, 00 грн. безпідставно отриманих грошових коштів.

Позовні   вимоги   обґрунтовані тим, що 21.10.2004 року між сторонами було укладено договір зберігання № 14-К/ЗБ/2004, відповідно до умов якого позивач передав відповідачу на зберігання зерно кукурудзи загальною вагою 354, 048 т. Однак, станом на день подання позову загальна вага не відвантаженого зерна кукурудзи становить 184, 848 т, вартістю 59 151, 36 грн. Оскільки відповідач не бажає повертати позивачу зерно кукурудзи добровільно, посилаючись та те, що воно було реалізовано третім особам у відповідності з умовами договору відповідального зберігання № 14-К/ЗБ/2004 від 21.10.2004 року позивач просить стягнути завдані йому збитки в сумі 59 151, 36 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2006 року (суддя: Шевченко С.Л.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 року (судді: Неклеса М.П. –головуючий, Павловський П.П., Логвиненко А.О.) по справі № 5/17 господарського суду Дніпропетровської області, позов задоволено частково. Стягнуто з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства “Божедарівський елеватор” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Правда” суму 59 151, 36 грн. майнової шкоди, 591, 51 грн. державного мита та 85, 87 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті суми позову відмовлено.

Мотивуючи судові рішення, господарські суди з посиланням на статтю 386 Цивільного кодексу України зазначають, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової шкоди, яка в зв’язку з неповерненням кукурудзи в об’ємі 184, 848 т становить 59 151, 36 грн. Крім того, суди зазначають, що довідка Придніпровської товарної біржі № 851-04 від 06.12.2005 року відповідає вимогам частини 3 статті 225 Господарського кодексу України, де зазначено, що при визначенні розміру збитків враховуються ціни на день подання до суду відповідного позову.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство “Божедарівський елеватор” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 року по справі № 5/17 господарського суду Дніпропетровської області, в якій просить постанову та рішення у справі скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: статті 957 Господарського кодексу України, статей 1, 28, 31 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”. Зокрема, заявник зазначає про те, що в зв’язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Правда” не забрало за його вимогою зерно, він змушений був на підставі статті 31 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” його реалізувати.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2006 року по справі № 5/17 господарського суду Дніпропетровської області без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача,    присутнього    у    судовому   засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,   колегія   суддів   вважає,   що   касаційна   скарга  підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України       Вищий  господарський  суд  України  переглядає  за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення    місцевого    господарського    суду    та    постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, 21.10.2004 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Правда” та Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством “Божедарівський елеватор” укладено договір №14К/3Б/2004, відповідно до умов якого поклажодавець (позивач) зобов’язався передати зерно кукурудзи на зерновий склад, а відповідач зобов’язався прийняти його на умовах визначених цим договором.   

Позивач передав відповідачу на зберігання зерно у  кількості 354,048 тон. Залишок неповернутого зерна, яке було реалізовано відповідачем, складає 184,848 тон.

Відповідно до роз’яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача вартості неповернутого зерна у кількості 184,848 тони, господарські суди виходили з того, що зазначене зерно було передано позивачем на зберігання відповідачу згідно договору № 14К/3Б/2004 від 21.10.2004 року, який господарським судом Дніпропетровської області у справі № 39/254 був визнаний неукладеним, а отже позивачу було завдано майнової шкоди у зв”язку з неповерненням кукурудзи у кількості 184,848 тон, що складає 59151,36 грн.

Однак, з таким висновком господарських судів першої та апеляційної інстанції, колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов”язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Як вбачається з ухвали від 29.06.2006 року про роз’яснення постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.12.2005 року у справі № 39/254 господарського суду Дніпропетровської області, договір складського зберігання № 14К/3Б/2004 від 21.10.2004 року є укладеним, однак, зерно кукурудзи було прийнято Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством “Божедарівський елеватор” від Товариства з обмеженою відповідальністю “Правда” не на виконання зазначеного договору, за договором № 14К/3Б/2004 від 21.10.2004 року кукурудза на складське зберігання не передавалась взагалі.

Таким чином, для правильного вирішення спору, судам необхідно було з’ясувати на підставі якого саме договору позивачем було передано на складське зберігання зерно відповідачу, а також з’ясувати питання щодо виконання сторонами істотних умов договору зберігання, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про зерно та ринок зерна в Україні”.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обгрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов”язковими.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами  порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з’ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

                        

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства “Божедарівський елеватор” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.04.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.06.2006 року у справі № 5/17 господарського суду Дніпропетровської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий                                                                              О. Муравйов

Судді                                                                                          А. Полянський

                                                                                                   Г. Фролова